Розділ 23 — Магія моє хобі

Минуло кілька місяців після проголошення незалежності Конфедерації Тейанаве, а конфлікт на кордоні все ще не спалахнув. На тлі напруженості до імператорських володінь завітав відвідувач.

"Давно не бачились".

"Так! Дійсно, Ваша Величносте."

Так, це була Розарія, моя наречена. Цього разу її вираз обличчя здавався м'якшим, можливо тому, що канцлера та його оточення не було поруч.

Знаєте, я ніколи про це не думав, але моє рішення стати імператором означало, що одного дня мені доведеться одружитися з нею, чи не так? Вибір мого супутника життя в такому юному віці - тим більше, що в минулому житті я був холостяком - здавався мені... дивним.

До речі, Розарія приїхала не просто погратися. Існувала серйозна дипломатична справа, яку треба було вирішити.

Коли мої заручини з нею були скріплені печаткою, і фракція канцлера, і регентство відправили значну матеріальну допомогу Королівству Бельвер. Оскільки перемир'я з Томіс-Ашінакі настало відносно скоро після цього, Королівство все ще мало великий надлишок. Тепер, коли Імперія виглядала на межі війни, Розарія та її делегація прийшли запитати, чи не хочемо ми її повернути. Продовольства не залишилося, але військового майна, яке вони могли б повернути, було вдосталь.

По суті, питання залежало від того, чи була наша допомога "позикою" чи "подарунком". Оскільки це відбувалося серіями зростаючих платежів, визначення ніколи не було формально закріплене.

Зазвичай це рішення мав би ухвалювати канцлер або міністр церемоній, але ні той, ні інший наразі не були присутні.

"Якому з них ви віддаєте перевагу?"

"Якщо Імперія не вимагає його назад, то Королівство може багато для чого його використати".

Так, без сюрпризів. "Тоді ви можете залишити його собі."

Поки герцоги були відсутні, я вирішив зробити хід. Як на мене, то вони самі винні, що їх не було поруч.

Ви запитаєте, чи справді це нормально, що я втручаюся в міжнародну політику? Це справедливе запитання; мене вб'ють, як тільки побачать, що я втручаюся в дипломатію і намагаюся здобути владу. Але я не робив цього, чи не так? Я просто "хизувався перед своєю нареченою".

Щоб бути до кінця зрозумілим, це не те, що я робив. Якби Королівство Бельвер могло представити стійку військову силу, воно могло б тримати Томіс-Ашінакі під контролем. Мені лише треба було змусити графа Палатіна поширити цю чутку серед знаті. Це була не та рука, яку я міг би розіграти часто, але в даному випадку це було необхідно.

"Дякую, Ваша Величносте!" Розарія посміхнулася мені, її посмішка була такою широкою, що нагадувала розквітлу квітку.

Гаразд, добре, можливо, за моїм рішенням і були якісь приховані мотиви.

***

У будь-якому випадку, Розарія залишилася б тут ще на деякий час. Я підозрював, що вона хотіла показати, що чекає на герцогів якомога довше, перш ніж "здатися" і повернутися зі словом імператора як відповіддю. Чесно кажучи, я б не здивувався, якби вона навмисне прийшла, поки їх не було.

Тим часом я показав їй імператорські володіння - під пильним оком ескорту, що складався з членів обох герцогських фракцій, звісно. Те, що я показував їй місто, не викликало жодних підозр, оскільки вона була моєю нареченою, а я намагався пишатися і бути самодостатнім у всьому. Я намагався, щоб наші супроводжуючі купилися на мою гру "хлопця, який хоче, щоб дівчина, яка йому подобається, звернула на нього увагу".

Насправді, все це було лише підготовкою - я хотів, щоб Розарія допомогла мені з певною справою. Єдиною проблемою було: Як вона відреагує?

"Ви дуже обізнані, Ваша Величносте".

Стривай, вона мене похвалила? Досить сильно, і це було у спосіб, який підтримував мою справжню мету. Я знав, що моя репутація була досить паскудною, тому я був вражений її реакцією. Я не відчув жодної ворожості чи небажання з її боку. Навіть навпаки, здавалося, що вона дійсно піклується про мене.

Але... чому? Вона шукала чогось свого? Можливо, я просто помилявся, і це була зовсім не прихильність. Так, це було цілком ймовірно.

Стривайте, невже я став тим, хто легко розпізнає недоброзичливість, ворожість і презирство, але нічого більше? Так не вийшло б; якби це були мої єдині підстави для судження про інших, моє майбутнє було б пронизане помилками. Я мав би бути обережним.

Залишалося... ні, цього не могло бути - якби Розарія помітила мою мету? Їй було дев'ять років!

"А це велика бібліотека."

"Ого! Кажуть, це найбільша бібліотека на континенті! Там є одна книга, яку я давно шукаю - ви не будете заперечувати, якщо я пошукаю її?"

"Ні... Звичайно, ні."

Так, не було ніякого способу...

"О, ось вона. Давно хотів її прочитати. Які книги ви любите читати, Ваша Величносте?"

"Н-ну. Напевно, такі, як ця?"

Не може бути... так?

"Ого, книга про магію! Ви справді можете читати такі складні томи, Ваша Величносте?"

"Так. Можемо."

"Ви неймовірні, Ваша Величносте. Я рада, що мій майбутній чоловік такий розумний. Думаю, ми чудово поладнаємо."

Ох, чорт забирай. Вона точно бачила мене наскрізь. Більше того, вона вела нас саме туди, куди я хотів.

"Ммм, дійсно. Хочеш позичити кілька книжок? Можеш вибрати все, що тобі подобається".

Як ви вже здогадалися, моєю метою було дістати книги про магію. Це була єдина дисципліна, якої граф Палатін Водедт не зміг мене навчити. Однак на публіці я мав вигляд імператора-ідіота, який не має жодної тауматургічної грамотності. Простий акт отримання відповідної книги в бібліотеці ставив мене під пильну увагу.

Саме тому я втілив у життя свій план "позичити важку книгу, яку я не можу прочитати, щоб похизуватися перед дівчиною, яка мені подобається". Я припускав, що найважче буде змусити Розарію підіграти мені... але все пройшло набагато легше, ніж я міг собі уявити.

У мене більше не було жодних сумнівів, що вона навмисно мене прикриває. А якщо серйозно, якого біса? Їй було дев'ять, так?

"Дякую, Ваша Величносте!"

Гаразд, так, у неї була мила посмішка. Але це тільки мені здалося, чи вона почала виглядати трохи жахливо?

Це було погано. Невже вона бачила, що я прикидаюся ідіотом? Якщо так, то яку мету вона переслідувала? Чи хотіла вона отримати від мене якусь іншу політичну гарантію? Існував навіть шанс, що вона мала зв'язки з однією з фракцій герцога. Напевно, було б краще, якби я тримав її на відстані витягнутої руки, щоб рухатися вперед.

Через місяць Розарія повернулася додому. Вона виглядала дещо засмученою - я сприйняв це як підтвердження того, що вона хотіла отримати від мене якісь гарантії. Можливо, мені варто було принаймні вислухати її.

***

"Чи принесло ваше навчання плоди, Ваша Величносте?"

Однієї ночі граф Палатін Водедт знову впав з моєї стелі. Оскільки сьогодні у нас не було заплановано уроку фехтування, Тімон спав в іншій кімнаті.

А? Ох. Ні, він все ще був моїм нічним сторожем. Просто, перебуваючи зі мною вдень і вночі, він дуже мало спав, тому я змушував його відпочивати в ті дні, коли у нас не було тренувань.

Звісно, оскільки він все ще нібито ніс мою нічну варту, йому доводилося повертатися до моєї кімнати - зі стелі - за тридцять хвилин до того, як щоранку приходили будити мене покоївки.

Мені здалося, чи моя стеля використовувалася частіше, ніж двері?

"Так і було. Особливо корисним було вивчення магії інфузій. Ми відчуваємо, що наші горизонти значно розширилися".

Оскільки я вивчав магію самотужки, я міг досягти лише певного прогресу. Всі томи з магії, залишені попередніми першопрохідцями, були варті того, щоб їх прочитати, але мій інтерес привернула теорія інфузійної магії. Коротше кажучи, це було новаторське дослідження концепції застосування зовнішньої концепції до збереженого заклинання.

Для прикладу візьмемо мій магічний репертуар. Найшвидше заклинання, яке було у мене під рукою, стискало теплову енергію і вистрілювало її у вигляді променя. Його найбільшим недоліком був брак потужності; воно могло пробити ціль наскрізь, але лише за умови достатнього часу та постійних зусиль. Звісно, його початковий вибух міг добряче обпекти шкіру, але в справжньому бою цього було б недостатньо.

Однак, якщо я використаю магію інфузії або вливання як ще її називали, щоб, ну, влити теплову енергію в аспект вогню, я зможу вирішити свою проблему. Утворений промінь миттєво розплавляв би свою ціль, навіть якщо це був би металевий обладунок. Звучить потужно, чи не так? Я теж не очікував, що він буде настільки потужним - коли я випробував його, то ледь не викрив себе перед дамами в залі очікування. Це було близько.

Сильними сторонами променевої атаки були її швидкість і зручність у використанні. Оскільки магія вливання, на щастя, не займала багато часу, коли я зрозумів її концепцію, я отримав у свої руки грізну зброю. Збільшення витрат мани було недоліком, але не суттєвим, як на мене.

О, важливо підкреслити, що я говорив про наповнення променя аспектом вогню, а не самим полум'ям. Наповнення останнього призвело б до того, що він набув би форми полум'я, а також надав би йому здатність вогню згасати і охолоджуватися. Вливання вогняного аспекту, однак, не призведе до цього - здатність охолоджуватися була атрибутом водного аспекту.

Це, звичайно, було продовженням елементалізму старої школи: описової конструкції, яка використовувала властивості природи для опису явищ. Як людина, що звикла до сучасної науки про Землю, я вважав концепцію класичних елементів застарілою, але виявилося, що тут діють інші правила. Я мав би бути обережним, щоб не дозволити моїм упередженням знову взяти гору.

Я також вивчив кілька інших заклинань, а також методи застосування більш детальних фільтрів до мого Кустора - моїх магічних бар'єрів. Виявляється, я не міг втриматись від ентузіазму, коли мова йшла про магію.

"Отже, графе Палатін. Які у вас справи?"

"По-перше, результати мого розслідування. Леді Розарія не має жодних зв'язків з жодною з фракцій герцогів.

"Справді? Дякую."

Це в значній мірі підтвердило, що вона просто хотіла отримати від мене якусь політичну обіцянку. Я зробив собі застереження, що при наступній нашій зустрічі зроблю все можливе, щоб задовольнити її прохання. Зрештою, тільки завдяки їй я отримав у свої руки ці чудові магічні книги.

"А ваша основна справа?"

"А, так. Мені трапилося зловити дещо дуже цікаве".

Граф Палатін почав знімати зі стелі цілого чоловіка з кляпом у роті і зв'язаного.

"Щодо його подальшої долі, я вважаю за краще покластися на рішення Вашої Величності".

Я взяв паузу, щоб зібратися з думками. "Поясніть."

Дуже смішно, графе Палатін. Невже вас так розважає моя реакція?