Розділ 2 — Імператор любить бувати на свіжому повітрі

Розділ 2 - Імператор любить бувати на свіжому повітрі

«Ходімо, Ваша Величносте, пограємо сьогодні у дворі».

Ця новина, яку принесла сьогоднішня годувальниця, викликала у мене хвилювання в грудях. До цього я бачив подвір'я лише з вікна.

Технічно, за стандартами мого попереднього життя, точніше було б сказати «сад» або «парк». Побачити стільки відкритого простору було в певному сенсі захоплююче. Як тільки я навчуся ходити, я зможу самостійно вирушати в цілі пригоди.

Вперше за довгий час мені було на що з нетерпінням чекати. Пишний килим трави виглядав страшенно привабливо, і думка про те, щоб подрімати на ньому, викликала у мене відчуття тепла і м'якості.

Тож можете собі уявити, як я відчув себе зрадженим, коли спітніла годувальниця опустила мене на стілець на краю подвір'я, а не на великому зеленому просторі. Якби я міг говорити, я б сказав їй, щоб вона взяла словник і ще раз ознайомилася з визначенням слова «гра».

Хоча, гадаю, це була не її провина. Можливо, існувало якесь суспільне табу проти імператорів, що валяються в багнюці, але це не заспокоїло мого розчарування.

Боже, як же там було спекотно. Душний одяг я міг зрозуміти, зважаючи на свій статус, але невже найвища посадова особа в державі не могла дозволити собі одяг з більш дихаючих волокон?

Якби тільки подув вітерець. Якби я знав якусь магію, то міг би сам викликати її. Я спробував уявити, на що це було б схоже.

«А-а-а! Goo!» ( Переклад: «О вітре, подуй!» )

Я перетворив свої недорозвинені голосові зв'язки на якусь понівечену форму вокалізації, і, на мій подив, з'явився вітерець - щоправда, лише на мить.

Це був я? Чи просто збіг обставин? Якщо перше, то що я зробив не так, як минулого разу?

Ну, зараз на мене ніхто не дивився. А що, якби я спробував за допомогою магії зібрати воду в повітрі...?

«А-а-а-а! Фу!» ( Переклад: «О, вода, формуйся! »)

Плюх-плюх.

Крихітна крапелька води утворилася в повітрі і впала на землю.

Я був збентежений. Чому магія почала працювати для мене саме зараз? Я мав це з'ясувати.

＊＊＊

Я перейду до висновку, якого я дійшов: Я можу використовувати магію у дворі, але не в приміщенні. Ось і все.

Коли я замислився над цим, стало цілком очевидно, чому. У цьому світі, де кожен - або принаймні значна частина населення - міг використовувати магію, дозвіл на її використання в імперських володіннях був би схожий на відкрите запрошення для будь-кого, хто хотів би непомітно вбити мене. Смерть за допомогою заклинання, ймовірно, залишила б навіть менше слідів злочину, ніж звичайне вбивство.

Звісно, рішенням було б запобігти використанню магії в приміщенні. Я не знав, який саме трюк змушував її не працювати, але мусило бути щось, що пригнічувало будь-яке використання магії в межах палацу.

Чому ж пристрій з підгузками все ще працював у приміщенні...?

Як би там не було, я залишу це питання на інший раз. Зараз я міг насолоджуватися радістю від усвідомлення того, що можу використовувати магію.

Відтоді, коли випадала нагода, я використовував магію, коли покоївки не бачили. Поступово я звик до відчуття маніпулювання маною. Поки що це не виходило у мене природно, але при достатній концентрації я міг змусити її працювати.

У процесі я також зробив ще одне важливе відкриття: У моєму тілі теж була мана. Більше того, нею було набагато легше маніпулювати, ніж маною в повітрі. Це було схоже на використання магніту для збирання залізних тирси: легше збирати і легше контролювати.

З маною з навколишнього середовища було важко вносити невеликі корективи або керувати потужністю мого виходу, що робило його непридатним для таємних практик. Я вирішив використовувати свої особисті запаси мани.

Однак використання лише моїх особистих резервів не призводило до магії. Була якась частина процесу, яку я пропустив...

＊＊＊

З першого дня, коли я успішно застосував магію, це було все, про що я міг думати. Якщо старі конвенції легких романів залишалися вірними, існувала ймовірність того, що люди тут мали дискретно вимірювані запаси мани, які розширювалися з тренуванням. У такому випадку я був зобов'язаний почати щодня поповнювати свій запас. Хоча, оскільки у мене не було доступу до екрану статусу або чогось подібного, я не міг би сказати, чи справді я досягаю якогось прогресу.

Думаю, в глибині душі я знав, що просто був у відчаї.

Я не міг просто використовувати магію, коли мені заманеться - мені потрібно було бути зовні. Тому я щодня влаштовував істерики. Яка б покоївка чи нянька не намагалася мене заспокоїти, я не зупинявся, доки вони не виводили мене в сад. Якщо мені вдавалося створити враження, що мені просто дуже подобається бути на свіжому повітрі, то незабаром мене виводили, як тільки я починав плакати.

Чесно кажучи, принаймні частина мого плачу була справжнім відчаєм. Крім того, іноді доглядальниці так заспокоювали мене, що я одразу засинав. Це було неабияке вміння. У минулому житті мене завжди заколисували автобуси та поїзди, а гойдання годувальниць давали їм фору.

Як би там не було, незабаром я вже майже щодня виходив на вулицю.

Сьогоднішній день не був винятком; я залишився сам у кріслі, і навколо нікого не було. Навколо мене взагалі майже нікого не було. Я з'ясував, що, як правило, тільки годувальницям дозволялося торкатися мене, а покоївки їм допомагали. Однак це не було суворим правилом: Хоча здебільшого мене піднімали тільки годувальниці, іноді покоївки поспішали, щоб відрегулювати моє положення, перш ніж я встигав впасти зі стільця на подвір'ї.

З їхніх розмов - більшість з яких я все ще не міг зрозуміти - я зрозумів, що годувальниці походили з відносно знатного дворянського роду, тоді як покоївки були фрейлінами, тобто доньками дворян нижчого рангу. Очевидно, були тут і слуги з простолюду, але я їх ніколи не бачив.

Покоївки - ні, зачекайте, фрейліни - перебували в ситуації учнівства, де вони також отримували освіту. Платили їм чи ні, я не був упевнений. Але я відволікся.

Щоразу, коли мене виводили на подвір'я, годувальниці поверталися всередину, ймовірно, щоб зробити перерву. Справедливо, враховуючи, що я весь час сидів на одному місці, хоча вони вибігали назад при найменшому натяку на те, що я знову почну плакати.

Що ж до фрейлін, які не могли до мене доторкнутися, то вони стояли на невеликій відстані, не зводячи з мене очей. Під цим я маю на увазі, що вони байдикували і зовсім не стежили за мною. Знову ж таки, я їх не звинувачую; мабуть, було нудно спостерігати за немовлям, яке нічого не робить, а просто сидить годинами.

Врешті-решт, це була чудова нагода для мене, щоб почати свої практичні заняття. З часом я зробив кілька відкриттів, які допомогли мені краще зрозуміти, як все це працює.

По-перше, щодо питання запасу мани: Я все ще не міг сказати, чи використання магії збільшує мій загальний запас чи ні. Однак я міг сказати, що коли я використовував заклинання, мої особисті запаси не зменшувалися.

Я не міг зробити жодних остаточних тверджень, але, судячи з того, що я відчував, це, швидше за все, було пов'язано з тим, що я використовував свої особисті резерви лише як носій. Таким чином, я витрачав лише навколишню ману. Враховуючи це, я, ймовірно, не повинен був турбуватися про розмір моїх особистих резервів.

По-друге, щодо самої магії: Я мав лише напівфабрикатне уявлення про те, якою має бути магія, але вже міг сказати, що це складне мистецтво. Наприклад, я практикувався у створенні водяних сфер, і часто це було легше робити в дні перед дощем. З тієї ж причини це забирало набагато більше часу після кількох сонячних днів поспіль.

Я підозрював, що це пов'язано з вологістю повітря. Без сумніву, коли я вимовляв заклинання, я несвідомо збирав його в одному місці. Але суть була в тому, що на магію можуть впливати умови навколишнього середовища, наприклад, вологість.

До того ж, нещодавно я навчився створювати кулю льоду - і на цю магію не впливала ні температура, ні вологість, ні навіть присутність води. Вона просто створювала лід, здавалося б, з нічого, завжди за однаковий проміжок часу, подібно до магії, яку можна побачити в іграх чи аніме. Моя теорія полягала в тому, що це було справжнє, формальне заклинання, а не безформна магія, і що воно споживало чисту ману, щоб проявити феномен.

З'ясувавши це, я спробував створити воду з чистої мани, замість того, щоб використовувати її для збору вологи в повітрі. Однак мені це не вдалося - рівень вологості все ще впливав на неї. Я не думав, що це була проблема, притаманна магії; ймовірно, я все ще думав про це, як про збирання вологи. Мені потрібно було почати відмовлятися від деяких шаблонів мислення, перш ніж я зможу навчитися створювати потрібні мені ефекти.

Маючи достатньо часу, я, напевно, зміг би натренувати себе на правильне мислення... але поки що я вирішив зосередитися на розширенні розмаїття своєї магії.

Я був під тиском часу. У будь-який момент мої ляльководи могли вирішити, що мене більше не варто тримати поруч, і я зникну, просто так. Якось, якимось чином, я мав стати достатньо сильним, щоб вижити.