Розділ 29 — Хто блазень?

Хто блазень ?

Слідство встановило, що вина канцлера не викликає жодних сумнівів.

Як з'ясувалося, він продавав свою надлишкову зброю кільком різним компаніям. На жаль, незважаючи на його намір розпорошити товар, кожна компанія була прикриттям "Золотої вівці".

Тепер ми встановили головного зброяра "Золотих овець" - і виявилося, що вони справді мали свої руки в кожному пирозі. Це було лише припущення з мого боку, але я підозрював, що вони таємно маніпулювали всім процесом вторгнення Імперії до Конфедерації Тейанаве, починаючи з рішення про його початок і закінчуючи вибором двох окремих командувачів для армій герцогів, аж до рішення укомплектувати армії переважно найманими загонами, а не постійними військами.

Зрештою, співпраця двох герцогів у формуванні армії зазвичай була б немислимою. Хоча у них обох були причини, з яких вони хотіли б примусити Конфедерацію до покори, ми говорили про канцлера і міністра церемоній. У кращому випадку, я вважав, що вони могли б домовитися про тимчасове припинення вогню один з одним під час війни з Тейанаве, але не більше. Вони були такими давніми ворогами, що щось більше було б неможливим.

Проте, вони разом створили армію - одну з двома командирами. Це виглядало так, ніби вони намагалися сказати: "Будь ласка, розділяй і володарюй нами". І ось, Конфедерація з радістю виконала це прохання.

Тепер вони займалися взаємними звинуваченнями в імперській столиці, і обидва займали дуже пасивну позицію щодо ідеї надсилання нових військ до Конфедерації. Справедливості заради варто зазначити, що друга поразка від того самого супротивника не стільки підірвала б їхній авторитет, скільки розбила б його на друзки. Якщо тільки Конфедерація Тейанаве не стане супротивником, якого вони не зможуть ігнорувати, то в осяжному майбутньому не буде більше брязкання шаблями.

Війни, зрештою, коштують грошей. Аналогічно, оборонна війна обіцяла дуже мало вигод: Полонені і припаси, залишені ворогом, були найкращим, на що можна було сподіватися. І хоча країни були змушені вести оборонні війни - можна навіть сказати, що саме завдяки їм існувало поняття "країни" - Золота Вівця була іншою. В їхніх очах війна була нічим іншим, як поглинанням грошей; я не сумнівався, що вони хотіли б уникнути її, якщо це можливо. Враховуючи, що розпад Конфедерації навіть не обов'язково був би фатальним для Золотої вівці, у них справді не було жодного стимулу.

Водночас, якби вони просто сиділи склавши руки, на них би незабаром напали. У такому випадку, чому б не визначити час самим? Таким чином, вони підбурювали Імперію підняти армію лише для того, щоб завдати їй жорстокої поразки, тим самим скоротивши свої витрати до мінімуму. Це була ідеальна стратегія, яка також чітко переконувала Імперію в тому, що вона не матиме жодних переваг від повторного вторгнення.

Якщо мої підозри були небезпідставними, то весь нещодавній ланцюг подій відбувався саме за планами "Золотої вівці", що красномовно свідчило про їхню стратегічну геніальність. Було відверто жахливо, як вони змушували танцювати Імперію на своїй долоні.

Проте, якщо поглянути на це з іншого боку, це означало, що поява другої армії на їхньому порозі була останньою річчю, якої вони зараз хотіли.

Золота Вівця пускали слину при думці про продаж більшої кількості зброї на Центральний Континент, але їхні виробничі лінії в Конфедерації Тейанаве все ще встановлювалися. Чи означало це, що у них не було запасів для продажу? Звісно, ні - у них вся ця зброя залишилася з часів оборонної війни проти Імперії!

Іншими словами, наступним кроком компанії "Золоті вівці" було б стримування Імперії - не даючи їй розпочати нове вторгнення - поки вона збирала зброю та обладунки, які вона позичила солдатам Конфедерації, щоб продати їх на Центральний континент.

Якщо це так, то у мене були варіанти. Стратегія "Золотої вівці" ґрунтувалася на припущенні, що Імперія не вдасться до нового вторгнення. Зробивши правильний хід, я міг би змусити все це розвалитися на шматки.

Звісно, як би ви не ненавиділи війну, треба було бути справжнім некомпетентним дурнем, щоб принаймні не підготуватися до можливості вторгнення, хоч би яким маловірогідним воно не було. І, на жаль, компанія "Золоті вівці" не була некомпетентним дурнем. Допоки існував хоч якийсь простір для сумнівів, вони не стали б скорочувати військові сили Конфедерації більше, ніж це було б абсолютно необхідно.

Якби я хотів покласти край трикутній торгівлі "Золотої вівці" - іншими словами, перешкодити їхньому продажу зброї - то все, що мені потрібно було б зробити, це переконати їх, що Імперія може розпочати ще одне вторгнення.

А це означало, що настав час перевірити мої акторські здібності.

***

Як на зло, настав мій дев'ятий день народження. Якщо канцлер і міністр церемоній хотіли зберегти видимість, вони повинні були з'явитися і привітати мене.

Я щойно закінчив сніданок і обмірковував ідею подрімати, коли мій дворецький Герк впустив до мене канцлера - не спитавши мого дозволу. Титул "імператор" для нього нічого не значив, чи що?

"Минуло багато часу, ваша величність. Як ваш покірний слуга, я прийшов, щоб привітати вас".

Канцлер опустився на одне коліно і схилив голову. Це було рідкісним явищем; зазвичай він не робив цього в роталійському стилі. Цей жест мав би бути виявом поваги, але я не відчув жодної її краплини з боку цієї людини. Кумедно.

Якщо ви дозволите мені трохи відволіктися, такі речі, як "придворний етикет" і "придворна мова" були поширені і глибоко вкорінені за часів імперії Роталів. Однак Кардинал, перший імператор імперії Бундарте, скасував більшу частину з них і спростив решту, виключно на тій підставі, що вони були, в розмовній мові, скалкою в дупі. З усіх історій, які про нього розповідали, саме ця була моєю улюбленою.

Отже, хоча він відродив багато чого з роталійської культури, етикет імператорського двору був єдиним винятком. Звісно, саме ця неповага до дрібниць і стала причиною того, що Роталійці почали ставитися до бундарців як до варварів, але я відволікаюся.

Повернувшись до нашої регулярної програми, я швидко увімкнув перемикач свого настрою і відповів на привітання канцлера.

"Ах! Давно не бачилися, канцлере. Сьогодні гарний день - відчувайте себе як вдома".

Насправді, у мене не було жодного гарного дня народження відтоді, як я відродився у цьому світі. У минулому житті я б побалував себе дорогим кошиком фруктів або хорошим крафтовим пивом, але, на жаль, дні народження імператора Карміна були суто політичними подіями.

"Я вам дуже вдячний, Ваша Величносте".

А тепер час рухатися далі. "До речі, канцлере, ми ще не вирішили цю справу?"

"Перепрошую...? Боюся, я не знаю, про яку справу ви говорите."

"Ви знаєте, повстанці Тейя, чи як їх там. Хіба ви не збиралися їх знищити? Чи боротьба ще триває?"

Пам'ятаєте їх, шановний канцлере? Людей, яких ви називали непрощенними зрадниками-бунтівниками, намагаючись затягнути мене на поле бою?

"Ваша Величносте, вони вже зацементували своє відокремлення. Підкорити їх - не таке вже й просте завдання."

Хм, він відштовхувався. Якби ж то я міг зазначити, що битва була такою важкою лише через зброю, яку він їм продав. На жаль. Проте, згідно з повідомленнями, які я отримав, канцлер нарешті помітив свою помилку і відтоді припинив продаж своєї старої зброї. Якось він запізнився з цим.

"Невже? Ми чули, що нейтральний блок не заслуговує на довіру, а Аженкарлійські солдати слабкі, тому думали, що ви - наша єдина надія... але, гадаємо, ніхто не може подолати свої межі. Можливо, нам варто доручити цю справу герцогу Уоррену".

Після цього канцлер деякий час мовчав. Я не знав, про що він думав, але знав, що у нього є лише два варіанти.

Герцог Уоррен вже відправив свою доньку до імператорського двору. Якби я наказав йому взяти кермо влади у справі Тейнаве, він би сам приїхав сюди, гарантовано. А якби він вирішив співпрацювати з регентством, баланс сил, який зараз був на користь фракції канцлера, перевернувся б з ніг на голову. Якщо канцлер хотів би уникнути цього, він мав би піти в наступ на Тейнаве.

А другий варіант? Вбити мене і захопити трон до того, як герцог Уоррен приєднається до регентства. Я не думав, що це ймовірно, оскільки йому було б важко заручитися підтримкою знаті, але в певному сенсі я ставив на кін своє життя. Втім, я не надто переймався - це було далеко не вперше.

"Я не кажу, що цього не можна зробити, Ваша Величносте. Просто на це потрібен час."

"Але ми не отримували жодних звісток про те, що ви збираєте армію."

"Ще одна справа, яка потребує багато часу, Ваша Величносте. Будь ласка, я прошу вашого терпіння. Я покажу вам перемогу, яку варто відсвяткувати, я гарантую це".

До речі, ті з вас, хто уважний до деталей, помітять, що він згадав "перемогу", а не "знищення повстанців", про яке я говорив. Іншими словами, він ігнорував мої вимоги і зміщував акценти.

Звісно, змусити його це зробити було моєю метою з самого початку!

"О, справді? Чудово, канцлере, чудово! Воістину, ніхто не має більш талановитих підлеглих, ніж ми. Ми покладаємо на вас великі надії, канцлере!"

Ось так: Це має збалансувати всю похвалу, яку я висипав на міністра церемоній за справу Бельвера. Регентша здійняла непотрібний галас, проголошуючи свого батька моїм єдиним по-справжньому відданим слугою.

Якби вона тільки знала, як сильно він її ненавидів.

***

Тієї ночі, коли я розробив цей план, Фабіо поставив мені запитання:

"Що, якщо канцлер дійсно розгромить армію Тейанаве? Чи не схилить це баланс сил занадто сильно на його користь?"

Це було справедливе занепокоєння. Якби канцлер здобув перемогу над ворогом, якому він програв, співпрацюючи з міністром церемоній (не те, щоб жоден з них був поблизу поля бою), то він здобув би достатньо престижу, щоб залякати останнього і змусити його підкоритися.

Однак помилкою Фабіо було припущення, що канцлер буде сумлінно підкорятися бажанням імператора. Бідний, наївний Фабіо. Людина, яка бачила в мені лише маріонетку, ніколи б не зробила нічого настільки гідного!

Через два тижні я отримав повідомлення, що війська герцога Рауля здобули перемогу над великим військом тейанаве на кордоні. Я підскочив на радощах і негайно наказав відправити йому мої компліменти разом з відповідною винагородою. Я також відправив йому повідомлення приблизно такого змісту "Ми з нетерпінням чекаємо того дня, коли ви повідомите нам про знищення повстанців Тейнаве".

До речі, насправді саме канцлер вирішував, які нагороди розподіляти від імператорської влади. Я не мав жодного уявлення про те, що він отримав, але припустив, що він просто вибрав все, що було доступно. Подумки я надіслав міністрові фінансів свої співчуття - його виразка, напевно, кричала на знак протесту.

Так чи інакше, незважаючи на повідомлення про перемогу армії Рауля, міністр церемоній продовжував діяти, як завжди, і баланс сил залишався стабільним. Звісно, так і було, якщо врахувати правду, що стояла за цим.

Дозвольте мені заповнити для вас прогалини: Сили герцога Рауля (невеликий загін найманих найманців) здобули перемогу (пограбували) над силами Тейнаві (невелике прикордонне містечко). Найманці втекли, коли з'явилися справжні сили Теянаві, але про це не варто було повідомляти, тому вони затаврували бідолашних селян, які чинили опір, як солдатів Теянаві, і на цьому все закінчилося).

Я припускаю, що якщо подивитися на це з дуже далекої відстані, то технічно це не було брехнею.

Незважаючи на це, подібні вигадливі звіти були досить поширеними - те, що було не менш правдивим у політичних справах мого попереднього світу. Це була різниця між тим, щоб бути зобов'язаним законом і мати владу обходити його.

Я неодмінно додав це до списку звинувачень, які колись висуну канцлеру.

У будь-якому разі, я досягнув своєї мети. Тепер мені залишалося лише зчинити галас, коли захочу, і канцлер пошле символічний загін, щоб пограбувати землі Теянаві. Ймовірно, він дотримуватиметься цього методу деякий час; жменька найманців майже нічого не коштувала, порівняно з тим, щоб зібрати справжню армію.

Крім того, хоча грабунок і був головною метою наступу, це все одно було вторгненням. Зіткнувшись з ризиком втратити свої позиції на Східному континенті, Золоті вівці не змогли б залишити війська герцога безконтрольними. Вони притримували свої запаси зброї та обладунків, стагнуючи темпи експорту на Центральний континент.

Це була межа того, чого я міг досягти на даний момент: просто затримати сходження Золотої Вівці до панування. Як тільки конвеєри з виробництва зброї Конфедерації Тейанаве запрацюють, мої зусилля будуть повністю зведені нанівець. Іншими словами, мені потрібно було захопити контроль над імперською політикою до того, як це станеться.

Якби все йшло за планом, однак... це було не так вже й далеко.