Розділ 31 — Дорогоцінніші за коштовності

Дорогоцінніші за коштовності

"Вітаю, Ваша Величносте. Давно не бачилися".

За рідкісним збігом обставин, граф Палатін Водедт з'явився в моїй кімнаті, коли сонце ще не зійшло сьогодні. Більше того, Тімон кудись зник. Ці дві події ніколи раніше не відбувалися одночасно. Втім, я припустив, що граф Палатін вже встиг щось зробити з охоронцями в коридорі, тож мені не потрібно було прикидатися.

"Останнім часом ви виглядаєте досить зайнятим... але я вважаю, що ми повинні відкласти ваш черговий звіт на потім. Яка ваша справа?"

"Будь ласка, Ваша Величносте. Тримайте свої польоти фантазії в помірності."

Я ламав голову над тим, що могло викликати догану графа Палатіна. Зачекайте, це було...?

"А якщо я скажу, що це був не просто політ фантазії?"

"Тоді ви повинні припинити".

Хм. Він був досить наполегливим у цьому питанні. Я витлумачив це як те, що він змусить мене зупинитися сам, якщо це буде потрібно.

"Хвилинку, будь ласка. Давай поговоримо. Я припускаю, що це стосується ув'язненої наложниці?"

З моменту нашої першої зустрічі я регулярно таємно відвідував Віру-Сільві ле Шапельє, колишню консортну принцесу, колишню кронпринцесу. Не дивно, що граф Палатін був незадоволений - окрім того, що її батько належав до дворянства фракції канцлера, моє постійне використання магії під час побачень з нею ризикувало викрити мене самого.

"Що ще?" - уїдливо запитав граф Палатін. Звучало так, ніби він насправді не знав, що я робив у вежі Віри- Сільві.

Я вже давно помітив, що виключно в ночі повного місяця вартовий її вежі мінявся місцями з одним із шпигунів графа Палатіна - того, кого я впізнав. Якщо їхньої присутності самої по собі було б недостатньо, то моя магія виявлення не залишила б жодних сумнівів. Їхні звіти повинні були дійти до графа Палатіна, але, хоча я думав, що він отримав повну картину, очевидно, це було не так.

"Ви не знаєте, що я роблю? Це повинно було бути у звітах".

"Мене тільки нещодавно проінформували. Незважаючи на це, підопічні запобігли будь-якому спостереженню за вашими діями".

Ах. То це була межа того, на що були здатні його шпигуни? Приємно було дізнатися. Те, що він був моїм союзником зараз, не означало, що це не може змінитися в майбутньому, отримати уявлення про здібності його людей було моєю довгостроковою метою. А ще це була просто хороша практика: Імператор не може просто сліпо вірити у своїх підлеглих. Він повинен достеменно знати, що вони можуть і чого не можуть робити.

Прикладом може слугувати шпигун, який був присутнім - напружений - і сумнівався в мені прямо на моїх очах.

Я подбав про те, щоб попередити Віру-Сільві, щоб вона не згадувала про мене в листах до своєї родини. Звісно, оскільки я не міг їй повністю довіряти, я також доручив одному зі шпигунів графа Палатіна перевіряти і цензурувати її листи. І все ж... він був проінформований про це лише нещодавно?

Гадаю, в цьому є сенс. Оскільки граф Палатін Водедт останнім часом був дуже зайнятий, Тімон ле Нан керував шпигунами імператорського двору замість нього - а це означало, що, хоча Тімон мав повну картину, звіти чомусь зупинилися на ньому. Я сумнівався, що він раптом вирішив нас зрадити, то чому...?

" Ваша Величносте " .

А, так. Краще переконаю хлопця, що сидить переді мною, перш ніж вникати в це все.

"Її вежа обладнана манозапечатувальними камерами, так?"

Граф Палатін якусь мить уважно вивчав мене.

"Так. Звичайно".

Незважаючи на те, що його емоції явно намагалися взяти гору над ним, здавалося, він все ще міг зберігати самовладання. Тричі ура логіці та розуму.

Так чи інакше, мотив моїх сміливих рухів був зовсім не складним: я просто бачив у результаті таку велику цінність.

"Коли я вперше відвідав її вежу, я був захоплений зненацька. Розумієте, її спів - він збуджував навколишні манакулі навколо неї".

Очі графа Палатіна розширилися. "Неможливо", - пробурмотів він.

"Моєму здивуванню не було меж. Її спів так активно перемішував ману у вежі, що я не помічав вартових. Я не впевнений, що помітив би їх, якби вона не сказала мені".

Її спів був неймовірним, а краса її голосу зачаровувала мене - все це було правдою. Але ще більше мене вразило те, що я вперше відчув коливання мани - ні, коливання недостатньо, щоб описати це явище. Резонанс. Вона змусила ману резонувати.

Можливо, це навіть було якось пов'язано з тим, чому її спів був таким захоплюючим. Моє розуміння магічної теорії було недостатньо розвинене, щоб навіть почати розглядати це питання.

Незважаючи на це, зустріч з Вірою-Сільві стала для мене одкровенням: Магія, яку я знав, була лише однією гранню більш глибокого цілого.

Я обійшов мана-печатки, примусово випромінюючи свої внутрішні манакули, щоб застосувати свою магію. Іншими словами, я грубо примушував її. Але Віра-Сільві була іншою. Вона могла зрушити саму заморожену ману. Це робило її справжнім вундеркіндом у моїй книзі - про що свідчило те, як швидко вона опанувала магію з моїх уроків.

"Я радий, що знайшов її до того, як хтось інший помітив це першим".

Мені справді пощастило - я сумнівався, що я був єдиною магічно сприйнятливою людиною в окрузі.

"Крім мене, вона єдина, кого я знаю, хто може використовувати магію в запечатаних палатах".

Граф Палатін на мить замислився. "Гадаю, це вирішує одну з проблем, з якою бореться Ваша Величність".

Дійсно. Як тільки я прийшов до влади, неминуче спливло б питання про те, хто навчив мене магії. Ні граф Палатін Водедт, ні Тімон не були настільки вправними, як я, і не були настільки "унікальними". Це не було б проблемою, якби мені вдалося це приховати, але існували всі шанси, що одного дня мені доведеться вийти на поле бою або відбиватися від убивці, і не було сенсу стримуватися.

Однак, представивши Віру-Сільві як мого інструктора з магії, я міг би вирішити цю проблему. Навіть якщо її реальні здібності не зрівняються з моїми, її унікальної здатності творити магію в запечатаних палатах буде достатньо, щоб переконати скептиків.

Однією з переваг цього алібі було те, що їй не потрібно було казати, що вона була моїм інструктором. Якби я просто змусив людей думати, що це так, вони б вирішили, що вона приховує правду.

Зрештою, якби вона мала навчати мене магії, їй "очевидно" довелося б приходити до моєї резиденції, що означало б, що їй "очевидно" довелося б регулярно виходити зі своєї вежі - тож не дивно, що вона намагалася "прикидатися незнаючою". Це було б припущенням, до якого дійшли б усі, і я б із задоволенням дозволив їм продовжувати в це вірити.

Викрити цю брехню було б простим завданням. Як тільки я прийду до влади, все, що мені потрібно буде зробити, це звільнити Віру- Сільві з вежі і поводитися з нею ввічливо, і суд сприйме це як мою відплату моєму таємному вчителеві. Потім, коли ця історія пошириться серед знаті, вона набуде власної правдивості. Такою була природа чуток.

Ще один фактор, про який я повинен згадати, полягав у тому, що здатність накладати заклинання в межах імператорських володінь робила вбивства і знищення доказів тривіальними. Я не міг ризикувати, залишаючи цю здатність на волі. Звісно, можна було просто знищити її, але найменша помилка призвела б до появи ворога, який зазіхне на моє життя, а це лише збільшило б ризик для мене.

Однак усього цього можна було б уникнути, якби я просто зробив таких людей союзниками - або принаймні не ворогами.

"Я хочу попросити вас про послугу, графе Палатін. Батько Віри-Сильвії, граф Шамно. Його можна переконати дотримуватися нейтралітету, так? Я хочу, щоб ви допомогли йому - виключно під прикриттям, щоб було зрозуміло. Після того, як ви достатньо забезпечите його прихильність, залиште його у фракції канцлера, але на такій позиції, щоб він міг стати нейтральним будь-якої миті. Чи ви вважаєте це прохання... надмірним?"

Граф Палатін на мить замовк.

"Ні. Скоріше, це банально".

Чудово - звучало так, ніби я його переконав.

"Воля вашої величності буде виконана. І... будь ласка, дозвольте вашому слузі Альфреду принести вам свої найщиріші вибачення. Він зганьбив себе своєю зухвалою поведінкою і недалекими вчинками".

"Зовсім ні. Твої побоювання були цілком обґрунтованими - тобі просто не вистачало відповідної інформації. Якщо є якась проблема, то вона лежить на... Тімон. Чому він приховував зміст звітів?"

"Якщо вас турбує Тімон ле Нан... його слова, які він мені сказав, були такими: "Ми ніколи не повинні сумніватися у діях Його Величності"."

Зачекайте, що? З яких це пір він так сліпо вірить в мене?

"Це... не ідеально. Я постійно помиляюся. Чи є якийсь спосіб змусити його побачити причину?"

"Боюся, це неможливо, Ваша Величносте."

Неможливо? Не думаю, що граф Палатін міг би дати мені страшнішу відповідь, навіть якби спробував. Сліпа віра була палицею з двома кінцями: варто було мені зробити якийсь невірний крок, як Тімон оголосив би мене самозванцем "його істинної величності" і розправився б зі мною начисто.

Ох. У мене аж дрижаки пробігли по спині. Тепер, коли я вигадав цю ідею, мені здавалося, що він справді може зробити щось подібне. Зі мною все буде гаразд, правда ж...?

"Н-ну, у всякому разі, продовжуйте діяти, як зазвичай. Тепер, ваш звіт? Я знаю, що останнім часом ти був дуже зайнятий."

"Звичайно, Ваша Величносте. Я почну з пересування сусідніх націй..."

Для протоколу, всі наші комунікації здійснювалися усно. Немає сенсу залишати паперовий слід, який хтось може знайти.

Зрештою, доповідь графа Палатіна тривала до світанку, з невеликою перервою під час обіду - свідчення величезної активності наших сусідів останнім часом. Адже вони готувалися до наслідків падіння Імперії.

Здавалося, що час остаточно вичерпується.

До речі, цей випадок підтвердив, що Тімон знав, що я вмію користуватися магією. Ймовірно, він навіть знав, що я можу використовувати її в межах палацу.

Проте він досі не сказав про це ні слова. Це зовсім не допомагало моєму страху перед ним...

***

Коли зійшов повний місяць, я знову прийшов до вежі Віри, щоб навчити її магії. Оскільки граф Палатін Водедт останнім часом був дуже зайнятий, мої ночі стали трохи вільнішими.

Хоча спочатку мої візити були для того, щоб дати собі можливість змінити темп, я швидко виявив, що поринув у викладання. Можливо, це не було несподіванкою, оскільки я вперше навчав когось.

Загалом, наші уроки давалися мені нелегко, особливо через те, що Віра була вундеркіндом. Я часто мучився над тим, як пояснити ту чи іншу концепцію, а вона радісно вигукувала, що зрозуміла її нізвідки. Після всіх спроб і помилок, через які я пройшов, щоб навчитися самому, я збрехав би, якби не сказав, що не заздрив.

"Що... не так?"

"Нічого. До речі, Віро, а ти не підросла за останній час?"

"Га? Ти... думаєш?"

Мене це давно цікавило. Різниця була настільки мінімальною, що це могла бути лише моя уява, але я міг би заприсягтися, що вона виросла.

"Може, це... через... магію", - радісно сказала вона.

Відтоді, як я познайомив її з магією, вона стала одержимою. Проте, якби таке зручне закляття існувало, всі б ним користувалися... зачекай. Можливо, вона мала рацію, в іншому сенсі. Може, це магія затримувала її ріст?

"Як ти думаєш... я вища?"

"Вища за мене? Звісно. Поки що."

Звичайно, я продовжував рости. Не те, щоб я ставився до цього як до змагання чи чогось такого.

"Якщо подумати, ця вежа досить висока. Цікаво, чи вибивається вона за міські мури."

"Мури? Які... мури?"

Випадкове запитання настільки застало мене зненацька, що мені знадобилася мить, щоб знову віднайти свій голос.

"Що ти маєш на увазі "які саме"? Тут тільки один набір Мурів".

"Хіба їх не дві?"

Га? Ні, зачекай, серйозно, що? Я проходив крізь стіни під час параду на честь Дня заснування і був упевнений, що помітив би, якби їх було більше, ніж одна.

"Ти маєш на увазі стіни навколо імператорських володінь?"

"Ні..." Віра-Сільві похитала головою. Я відчув, що мені хочеться відповісти на цей жест. Очевидно, моє недовір'я було помітне на моєму обличчі, тому що вона запропонувала: "Чому б тобі не піти і не подивитися?".

Їй було легко це сказати; вона думала, що я насправді лечу, а не їду на бар'єрі. Хоча, чесно кажучи, я був упевнений, що зможу набрати потрібну висоту...

"Хм. Гарна ідея. Я скоро повернуся."

Я врятую вас від опису подальших подій: Там дійсно було два набори стін. Другий набір, неймовірно, був за пагорбом Засновників - який, як я чітко пам'ятаю, мені сказали, був за межами міста. Мене обдурили! Звідки мені було знати, що столиця розширилася з часу заснування?!

"Ти фея, - посміхаючись, сказала Віра. "Ти не можеш не знати".

Її самовдоволена аура зашкалювала. Приємно було бачити, що вона стала більш впевненою в собі, зважаючи на те, якою скутою вона була, коли ми вперше зустрілися, але все ж...

"Називаєш мене невігласом?"

Яке нахабство! Я вже знав, що вона давно зрозуміла, що я насправді не фея.

"Ну, це тобі за те, що ти розпускаєш язика!"

Я простягнув руку і вщипнув її за щоку. А це було навіть весело.

"Ой!" Тоді очі Віри розширилися. "Га? Де... решітки?"

"Я їх розплавив. Легкий подвиг для моєї магії."

Моя посмішка розширилася, даючи їй вибух мого власного пихатого марнославства. Залізо було безсиле перед силою моєї теплової енергії! Я навіть тримав його під ретельним контролем, щоб воно не зашкодило Вірі. Неймовірно, правда?

"Як ти збираєшся... полагодити їх?"

Ох. Я... не подумав про це. Ну, розплавлені залізні прути застигнуть, коли охолонуть, так? Звичайно, ніхто не подивиться на вікно досить близько, щоб помітити, що вони всі не в формі.

Гаразд, добре, це була моя провина.

Називати мене "невігласом" теж було не зовсім неправильно. Якби ж то був спосіб побачити стан Імперії на власні очі...