Розділ 33 — Вундеркінд королівства та дурень імперії

Вундеркінд королівства та дурень імперії

Я почув неприємний голос за вікном. "Ваша Величносте, у мене є звіт для вас".

"Хіба ти не поїхав лише три дні тому? Ти також зробив весь цей "крутий від'їзд". Що могло змусити його повернутися, щоб зробити доповідь? "Фабіо"?"

"Я подумав... що було б розумно, якби ви знали... Чи зараз доречно?"

Йому справді було важко вимовити ці слова. Країна десь вибухнула чи що?

"Так, все гаразд. Я просто спарингував з Тімоном."

Оскільки граф Палатін Водедт останнім часом був зайнятий, Тімон допомагав мені з тренуваннями з фехтування на мечах. До речі, мені жодного разу не вдалося його перемогти. Враховуючи той факт, що я навіть уявити собі не міг, що зможу перемогти графа Палатіна, можливо, у мене просто не було таланту до меча.

"Ваша величність", - почувся голос Тімона.

Я обернувся і побачив, що він простягає мені срібний кубок. До речі, я не маю на увазі, що він був сріблястого кольору - він був зроблений зі справжнього срібла. Як і в моєму минулому світі, тут існувало повір'я, що метал змінює колір від дотику отрути. Я пригадував щось про те, що це відбувається через домішки в металі... але мої спогади були надто туманними, щоб бути впевненим. Ось що я отримав за те, що обрав гуманітарні науки, а не природничі.

Обережність була зайвою, оскільки я завжди зберігав свою антиотруту, але, що ж, весь посуд в імператорських покоях все одно був срібним, тож неважливо.

"Ммм, дякую."

Вправа викликала у мене спрагу. Я підніс чашку до губ і виявив, що сьогоднішнім напоєм був ячмінний чай.

Так, ви не помилилися. У цьому світі - принаймні в Імперії - ячмінний і зелений чай були поширеними напоями. Трав'яний і чорний чай, як правило, пили лише представники вищих класів. Не те, щоб аристократія не могла насолоджуватися ячмінним і зеленим чаєм.

Було трохи сюрреалістично бачити всіх цих людей із західними рисами обличчя, які регулярно ковтають ячмінний чай, але я вже звик до цього.

Це був ще один випадок, коли знання з мого минулого життя упереджено впливали на мене - те, чого мені доводилося постійно остерігатися. Відмінності були скрізь. Наприклад, оливки, основний продукт європейської кухні в моєму минулому житті, ще не були відкриті в цьому світі. Можливо, їх взагалі не існувало.

"Гаразд, давай послухаємо твою доповідь".

Тімон підійшов і зайняв позицію поруч зі мною. Я сприйняв це як те, що він теж має намір слухати.

"Правда в тому, що... Принцеса Розарія незабаром переїде до імператорських володінь. Це було несподіване рішення, тому ми дізналися про нього лише нещодавно."

Вона... переїжджає в імперські володіння? "В які саме?"

"В ці, звісно."

"І під переїздом ти маєш на увазі...?"

"Вона почне жити тут як ваша наречена."

"Доки?"

"Назавжди, мабуть. Ви ж, зрештою, маєте одружитися."

Ясно. Так, я розумію. Мм-хмм... А чому? "Чому?"

"Без поняття..."

Що? Ні, серйозно, що? Що мені було з цим робити?

***

Через три дні Розарія дійсно з'явилася.

"Давно не бачились, Ваша Величносте."

Її посмішка була такою ж чарівною, як квітка у повному розквіті - вона стала ще красивішою з того часу, як я востаннє бачив її. Цікаво наші діти теж будуть такими красивими?

"Так і є. Ми раді бачити вас у доброму здоров'ї."

"Дякую!" Захоплення в голосі Розарії було недоречним у незручній атмосфері кімнати.

Канцлер зобразив посмішку на своєму обличчі.

"Ваша Високосте, ми чули, що ви маєте намір оселитися тут. Це правда?"

До речі, ми перебували в тронній залі, і я сидів на троні.

Це була досить типова обстановка: кілька сходинок вели до сліпучо-блискучого золотого трону, на якому суверен сидів досить високо, щоб дивитися на всіх зверху вниз. До речі, трон, очевидно, замінювали кожні кілька років, щоб він відповідав моєму зросту. Гадаю, ці хлопці не надто переймалися питаннями сталого розвитку.

Ліворуч від мене вишикувалися всі улюбленці канцлера, а праворуч - дворяни регентства. Я ніколи не думав, що їх так багато - це був мій перший раз, коли я бачив таку велику кількість людей, зібраних разом. У мене було відчуття, що я проходжу стрес-інтерв'ю в компанії.

Навіть тоді це було лише зібрання вищої знаті, яка випадково опинилася в столиці. Хоча канцлер і регент були присутні, міністра церемоній і архіпрелата не було.

"Так", - підтвердила Розарія. "Я думала, що чим раніше я звикну до звичаїв і способу життя Імперії, тим краще".

Яка відповідь. Я знав, що вона була вундеркіндом, але все одно був вражений.

Королівство Бельвер все ще практикувало імперський придворний етикет Імперії Роталів, тоді як наша Імперія Бундартів спростила його - тож у неї не могло виникнути проблем зі спрощеною версією того, що вона вже знала. Іншими словами, вона відверто натякала на те, що її справжній мотив криється деінде.

Природно, що погляд в очах кожного шляхтича в кімнаті змінився. Зрештою, єдиною причиною, чому так багато з них зібралося, була спроба розгледіти мету Королівства через Розарію. Хоча під час своїх останніх візитів вона виконувала переважно дипломатичну роль, цього разу всі знали, що вона переїжджає сюди назавжди - а отже, питання про мотиви її батьківщини все ще висіло в повітрі.

Дворяни були дуже чутливі до всього, що могло вплинути на баланс сил у фракціях, тож, як не прикро для загальної атмосфери в кімнаті, не дивно, що вони всі з'явилися.

Так чи інакше, суть в тому, що я спостерігав за актом дипломатії в реальному часі, на власні очі. В одному кутку - одинадцятирічна дівчинка. В іншому - жалюгідний рій підступних покидьків, які називали себе дворянами. Хтось явно переплутав розподіл вагових категорій, але, як би це не було несправедливо, це теж частина дипломатії.

Звісно, ми не могли забути про мене: імператора, який сидів осторонь. Я знаю, що це дуже негарно з мого боку, але я мало що міг зробити, щоб підтримати Розарію, не викриваючи себе як маріонетку.

"Боже, яке чудове ставлення", - сказала регентша, яка стояла праворуч від мене.

"А що про це сказав король?"

Ого, як прямо в яблучко. Відьма ще раз довела, що терпіння - це чеснота, якої у неї не було в надлишку. Чесно кажучи, мені теж хотілося, щоб це швидше закінчилося - її парфуми дратували мій ніс.

До речі, хоча ввічливість вимагала, щоб регент називав батька Розарії "Його Величність Король", наше перебування в Імперії означало, що їй не доведеться відповідати за свою неповагу. Вона, мабуть, мала намір дати зрозуміти, що Імперія набагато вища за Королівство, і поставити Розарію на місце.

Хіба що вона просто розпускала язика, зовсім не думаючи, але ж вона була здатна хоча б на це... чи не так?

Питання було в тому, як відповість Розарія. Її відповідь буде сприйнята як відповідь Королівства Бельвер, тож якщо вона відповість невдало, це може спричинити дипломатичний інцидент.

Припустимо, що Розарія вирішить підтримати одну з фракцій. У цьому випадку фракція, на чиєму боці вона буде, фактично опиниться у невигідному становищі. Зрештою, це була внутрішня суперечка, і наша знать зневажала б ідею відвертого втручання іншої нації. Більшість з них врешті-решт перейшла б на бік Розарії, аби подалі від неї; зрештою, Бундтартці досить часто робили це самі.

До речі, неофіційна підтримка та кулуарне смикання за ниточки не рахувалися - це був просто здоровий глузд, який був притаманний кожній країні, щоб робити такі речі. Вбивство могло зійти з рук, якщо ви грали досить тупо, тому що незалежно від того, наскільки тіньовою була ваша справа, ескалація її на публічний форум мала всілякі наслідки для ваших обвинувачів. З іншого боку, не мало значення, що Розарія насправді не мала наміру втручатися. Якби шляхта витлумачила її відповідь саме так, їй би навішали ярлик.

Тим не менш, підкреслювати її нейтралітет було б так само поганою ідеєю. Це означало б одне з двох: або те, що вона сиділа на паркані, кинувши жереб переможцю, або те, що вона була третьою силою, введеною в рівновагу. І Королівство Бельвер, яке проголосило нейтралітет, безумовно, було б інтерпретоване як останнє.

Хоча Королівство було дрібною картоплею в порівнянні з Імперією, воно все ще було країною. Монархи, захоплені, домінуючі або підірвані своїми шлюбними партнерами - і тим самим змушені підпорядковувати свою країну батьківщині партнера - були історією, старою як світ. З Імперією такого б не сталося, зважаючи на величезну різницю в національній могутності між нею та Королівством, але в очах дворянства все ще існувала можливість, що я стану маріонеткою Розарії, а отже, і Королівства.

Звичайно, дворяни також були тими, хто відмовив мені в належній освіті, бо хотіли зробити те саме, тож, наскільки я розумів, вони просто пожинали те, що посіяли.

У будь-якому випадку, якщо Розарія проголосить тут нейтралітет, це буде синонімом її наміру вступити в гру в якості третьої сили. З аналогічних причин розпливчаста відповідь також не підійшла б. Неважливо, як вона насправді діяла; важливо було те, як її слова будуть інтерпретовані.

Хоча Розарія перебувала під пильним поглядом усіх присутніх, вона виглядала спокійною. "Його Величність заявив, що Королівство не має ні часу, ні ресурсів, щоб перейматися обставинами іншої країни."

Так, це було зрозуміло. Наразі єдиний кордон Королівства Бельвер пролягав зі старим ворогом, Томіс-Ашінакі. У нього були важливіші справи, яким треба було приділяти більше уваги.

Однак це не було б достатньою відповіддю. Це ставило Розарію в позицію нейтралітету, але це був нейтралітет, який "одного дня міг стати ворогом". На думку знаті, для якої фракційний конфлікт був способом життя, найкраще було б розчавити її, щоб усунути можливість того, що одного дня вона стане суперницею.

"Однак... - продовжила Розарія, посміхаючись, - якщо ви знайдете можливість допомогти нашому Королівству у вирішенні його проблем, Його Величність буде радий присвятити всі наші можливості підтримці Імперії."

А, ясно. Характер проблем, про які вона згадувала, був очевидний: Томіс-Ашінакі. Іншими словами, вона стверджувала, що Королівство стане на бік тієї фракції, яка розгромить свого ворога.

Чорт забирай, це було круто. Мені довелося стримуватися, щоб не висловити своє захоплення.

Попередня позиція нейтралітету Розарії була невизначеною, залишаючи фракції гадати, на чий бік стануть примхи Королівства - якщо вони взагалі стануть на чий бік. Це залишало відкритою можливість того, що вона стане ворогом. Проте Розарія щойно оголосила умови, за яких можна отримати її в союзники. Якщо ви хотіли її підтримки, вам потрібно було розгромити Томіс-Ашинакі. Якщо ж ні, то можна було просто ігнорувати її. Одним реченням вона передала владу прийняття рішень двом фракціям.

Нейтралітет Королівства Бельвер перетворився на "потенційного союзника". Якщо порівняти переваги мати його в якості союзника з недоліками, пов'язаними з необхідністю залучення армії, то останнє явно робило цю ідею не вартою уваги. Поки що. Невідомо, що буде в майбутньому, а це означає, що обидві фракції щойно отримали потенційну нову карту для гри.

Якби це було не все, Імперія, яка вирішила розгромити Томіс-Ашінакі, означала б, що нам доведеться пройти через країну на своєму шляху: Конфедерацію Тейанаве. Будь-якій фракції, яка прагнула зробити Королівство своїм союзником, знадобиться значна кількість часу, щоб виконати її умови, а це означало, що протилежна фракція не повинна була нічого робити з Розарією зараз. Вона могла просто зробити це в дуже туманному майбутньому.

Дворянство також без проблем повірило б заявам Королівства про повну підтримку. Повернути свої старі землі - або знищити Томіс-Ашінакі, залежно від того, як ви це сформулюєте - було його найзаповітнішим бажанням.

Ця дівчина була настільки талановитою, що це здавалося майже злочином. Бельвійський король мав бути справді мудрим чоловіком, щоб виховати таку доньку, як вона.

"Ваша Високість". Канцлер говорив знову.

"Ви вже згадували раніше, що вважаєте, що "чим раніше, тим краще" щодо вашого перебування тут... але, боюся, я не можу погодитися з цим міркуванням."

Це звучало так, ніби дворяни, включно з канцлером, купилися на її твердження про нейтралітет. Однак їхні початкові підозри стосувалися не того, чому Королівство відправило сюди Розарію, а того, якими були наміри бельберійського короля.

Хоча відповіді Розарії було достатньо, щоб пояснити її подорож до столиці, цього було недостатньо, щоб пояснити, чому вона збирається тут жити. Це була, мабуть, найкраща відповідь, яку вона могла дати, але якби вона приїхала лише як посланниця, то вже давно б прямувала додому.

Чесно кажучи, мені теж було цікаво. Чому вона захотіла тут жити?

"Я говорила про те, що наше Королівство не має ресурсів для того, щоб зважати на обставини іншого народу. Так само ми не маємо права задовольнятися слабшими союзниками - ми сподіваємося, що моє перебування тут зміцнить зв'язок між нашими народами. Хоча я маю намір повернутися на короткий період після коронації Його Величності Імператора".

Хм. Простіше кажучи, Королівство не хотіло заручитися підтримкою однієї з фракцій в надії на перемогу, а дочекатися завершення конфлікту, щоб об'єднати зусилля з переможцем. А оскільки результат, вочевидь, буде вирішено тут, в імперській столиці, саме тому Розарія житиме тут. Цілком логічно.

Так. Я подумав, що вона пояснила більш ніж достатньо.

"Канцлер, я втомився, підготуйте уже все для проживання моєї нареченої", - поскаржився я.

Розарія виглядала спокійною, звичайно, але їй все ще було одинадцять. Було б краще покінчити з цим тут, поки її виснаження не призвело до невимушених помилок.

"Ми хочемо вже піти на відпочинок".

Недовірливий погляд канцлера сказав мені саме те, що він думав - невже у цього хлопчика не вистачає терпіння навіть спокійно сидіти на троні? - але він неохоче оголосив про закінчення зборів.

"Ви, мабуть, втомилися", - вигукнув я. "Ми даємо вам дозвіл бути вільними!"

Розарія мовчки вклонилася мені, як на картині, і пішла геть. Це в значній мірі довело, наскільки вимогливим був придворний етикет у Королівстві, порівняно з Імперією.

Усі дворяни дивилися на мене з відвертим розчаруванням - я відчував, що вони порівнюють мене з Розарією. Знову ж таки, це ви мене виростили. Наберіться вже самосвідомості.

Не те, щоб це змінило мою думку про вас.