Розділ 35 — Знаю, давай покинемо столицю

Знаю, давай покинемо столицю

Після того, як Розарія та її дядько повернулися до своїх покоїв, я пив чорний чай, який приготував для мене Тімон, поки я чекав на графа Палатіна. Завдяки наполегливій роботі його шпигунів таємна зустріч стала можливою, а він сам керував усією операцією. Я щойно взяв другу чашку, коли він, як завжди, з'явився зі стелі.

"Гарна робота, і вибачте за клопоти. Сідайте".

Я подав Тімону знак швидким поглядом, і він підійшов, щоб налити графу Палатіну його власну чашку. Чесно кажучи, Тімон був кращим майстром заварювання чаю, ніж мої фрейліни. Він сказав мені, що це просто ще одна частина його обов'язків, але я точно не пам'ятаю, щоб Герк коли-небудь готував мені чай.

"Зовсім ні", - відповів граф Палатін з іншого боку столу. "Щоб по-справжньому потурбувати шпигуна, потрібно набагато більше."

Я відчув, як сіпнувся шпигун під стелею. Очевидно, хтось не погодився з твердженням свого шефа.

"Не треба бути скромним. Передайте своїм людям, що ми вдячні їм за роботу."

"Якщо це ваша воля, Ваша Величносте."

Зачекайте, він же не використовував тут стратегію батога і пряника, чи не так? Я маю на увазі, що було б добре, якби його шпигуни полюбили мене більше, але... чорт забирай. Він ніколи не пропускав жодного шансу, так?

"Просто перевіряю... але тобі потрібен звіт про зустріч?"

"Ні, в цьому немає необхідності."

Я подумав, що він якимось чином дізнався деталі, оскільки він все це влаштував, і, схоже, я мав рацію. Що ж, тепер, коли мене викрили Розарія та її дядько, я, мабуть, не зміг би завадити графу Палатіну "розібратися" з ними, якби він вирішив, що вони становлять проблему. Зрештою, його пріоритетом була не моя особиста воля, а мій рід.

"Що ти думаєш?"

"Немає ніякої проблеми. Поки що."

Я не міг стриматись, щоб не зітхнути. "Ми очікували цього."

Виправдання, які Розарія дала своїй присутності тут і тому, як вона забезпечила свою позицію, були чудовими. Однак вони були побудовані на фундаменті брехні.

Вона переоцінила здатність імперської знаті бути раціональною. Це були чорносотенці, які заради власної вигоди навішували на аристократів-суперників ярлик бунтівників-зрадників. Їхня параноя та одержимість владою врешті-решт зробить Розарію мішенню їхніх підозр, і вони почнуть діяти, щоб усунути її. Як би прикро це не було, фундаментальним принципом, який керував людьми, були емоції.

Єдиний спосіб контролювати аристократію полягав у тому, щоб постійно демонструвати їм свої вигоди. Як тільки ви переставали бути їм корисними, самої лише можливості того, що одного дня ви станете ворогом, було достатньо, щоб вони почали діяти.

Обставини, в яких опинився чоловік, що стояв переді мною, були тому підтвердженням. Хоча граф Палатін був нейтральним дворянином, який недвозначно заявив, що стане на бік того, хто коронує імператора, того факту, що я часто викликав його до себе, було достатньо, щоб змусити фракції остерігатися його. Тому він постійно зливав їм інформацію про мене. Хоча, звісно, тільки нешкідливу.

В принципі, якби все залишилося як є, Розарія була б у небезпеці. Але оскільки вона втекла, то не могла запропонувати нічого, що могло б стати "безперервним здобутком" для знаті фракції. Що робити, що робити...

"Можливо... нам варто покинути столицю."

"А, вирушити відпустку? Гадаю, це гарна ідея."

Медових місяців у цьому світі не було, але й вирушити в подорож з майбутнім чоловіком чи дружиною теж не було чимось нечуваним. На щастя, Розарія, швидше за все, підіграла б мені, адже ми тепер були спільниками.

"Ммм. Ми занадто мало знаємо про нашу імперію - є межа тому, що ми можемо дізнатися з твоїх звітів, тому ми завжди планували одного дня здійснити внутрішню подорож. Поява нареченої нічого не змінює."

Я майже нічого не знав про цей світ, навіть повсякденне життя знаті було поза моїм розумінням, не кажучи вже про життя простого люду. Навіть коли б я захопив справжню владу, що я збирався з нею робити, якщо я не відрізняв свої яблука від своїх апельсинів?

Внутрішні справи, дипломатія, військові справи - мені довелося б починати з першого кроку. На моїх плечах лежала доля цілої імперії. Поразка через те, що я покладався виключно на свої минулі знання, була б надто трагічною, щоб навіть думати про це.

У певному сенсі, час був ідеальним. Окрім того, що я віддалив би Розарію від небезпек імператорського двору, я міг би зробити з себе пихатого дурника, який надто розхвилювався через дівчину, що йому сподобалася.

"Є заперечення?"

"Не проти самої ідеї, ні."

Отже, все залежало від деталей. Це було справедливо. Я вже міг придумати кілька проблем.

"Ми бачимо три проблеми. Перша: чи погодяться канцлер і міністр церемоній? Друга: може скластися враження, що ми вже підпорядковані Розарії. Третя: Це може бути витлумачено як вигода нейтрального блоку. Поправте нас, якщо ми щось упустили."

Моєю метою в цьому турі було б добре роздивитися Імперію, а це означало, що мені доведеться пожертвувати всім іншим. Інакше було б занадто ризиковано.

"Окрім одного місця, ми дозволимо канцлеру і міністру церемоній визначати всі наші пункти призначення. Це має вирішити проблему номер один і номер два."

Віддавши герцогам останнє слово, вони отримали б можливість переміщати мене, як пішака на своїй дошці. Я бачив би те, що вони хотіли, щоб я бачив, і залишався в невіданні щодо того, чого вони не бачили. Щоб отримати щось, потрібно було відмовитися від чогось іншого. Якщо я хотів досягти своєї мети, я повинен був дозволити себе використати, до певної міри.

До того ж, хто сказав, що я мав діяти точно за маршрутом герцогів?

"Щодо третьої проблеми, то вона перестане бути проблемою, якщо ви залишитеся в столиці, графе Палатін."

"Зрозуміло..."

Настала довга мовчанка, поки граф Палатін обмірковував це питання. Це робило мене трохи непосидючим. Чому у мене було таке відчуття, ніби я прошу дозволу у батьків залишитися на ніч у друга?

Нарешті він заговорив: "Не буде жодних проблем, якщо я довірю вашу безпеку своїм людям у кожній області. За винятком екстремальних обставин, я намагатимусь залишатися в столиці."

О, добре. У мене є його дозвіл.

"Буду вдячний. Щодо "одного місця", про яке ми згадували раніше - чи правильно припустити, що герцоги будуть сваритися через те, куди ми поїдемо в першу чергу?"

З точки зору герцогів, вони хотіли б, щоб я відвідав їхні землі і нічиї інші. Зрештою, ніхто не знав, як довго триватиме цікавість дитини-імператора. Цілком ймовірно, що я заявлю, що мені нудно, і рано повернуся додому.

"У цьому немає жодного сумніву."

"Тоді запропонуйте їм постановити запитати нас, чи є тут щось, що нас цікавить."

Якби мене, імператора, явно цікавило якесь місце, було б цілком розумно, якби воно стало моїм першим пунктом призначення.

"А, наш кордон з Конфедерацією Тейанаве, я припускаю...? Це, швидше за все, означатиме, що другим пунктом призначення буде герцогство Рауль."

Кордон Тейанаві був місцем, де герцог Рауль проводив "вторгнення" найманців, про які він мені розповідав. Звісно, він робив усе можливе, щоб приховати цей обман, але оскільки не було жодних гарантій, що я не "викрию" його таємницю, міністр церемоній поступився правом приймати рішення щодо пункту призначення два, щоб мати можливість вдарити його в найболючіше місце. Що стосується герцога Рауля, то він отримає свої гроші за те, що перші два пункти призначення будуть "його". Послуга за послугу.

"Ми довіримо тобі деталі. Ти впораєшся?"

"Звичайно, Ваша Величносте. Але... попередження. Ви також повинні відповідати за регентшу. Я пропоную періодично повертатися до столиці під час вашої подорожі."

Ах, так. Вона була з тих, хто голосно кричить, коли її ігнорують.

"Ми розуміємо. Ми повернемося, коли зможемо, і зимуватимемо в столиці. Це збільшить тривалість туру на кілька років, але..."

"Не повинно бути ніяких проблем. Я надсилатиму вам усі необхідні звіти через Фабіо."

"Прошу. І дякую."