Розділ 36 — Скарга міністра фінансів

Скарга міністра фінансів

"Ми хочемо подорожувати Імперією з Розарією. Ви двоє можете вирішити, куди ми поїдемо. Просто переконайтеся, що це буде приємно для нас."

Після того, як я офіційно віддав наказ канцлеру та міністру церемоній - яких заздалегідь підготував граф Палатін Водедт - вони негайно взялися за розробку мого маршруту.

У той час як деякі дворяни були роздратовані ще одним прикладом мого егоїзму, герцоги з ентузіазмом сприйняли цю ідею. Це була гарна нагода підвищити мою думку про них, перебуваючи в їхніх володіннях, а моя відсутність у столиці дозволила б їм діяти ще більш вільно, ніж вони вже робили. Для них це було схоже на те, що Різдво прийшло раніше.

До речі, під "розробкою мого маршруту" я мав на увазі, що кожна з їхніх фракцій завершила окремі маршрути, зручні для власних цілей, і тепер перебувала в процесі суперечок між собою, щоб вибити з них кінцевий продукт.

Так, це мало зайняти кілька місяців. Тим часом я зіткнувся із запеклими запереченнями одного вельможі.

"Будь ласка, подумайте ще раз, Ваша Величносте! Скарбниця імперії вже порожня! Ми не маємо коштів для фінансування внутрішніх поїздок!"

Жоффруа де Нунваль, граф Нунваль, був дворянином нейтрального блоку, міністром фінансів і, за словами графа Палатіна Водедта, "останньою лінією оборони Імперії". Він чудово керував імперією, незважаючи на фінансові труднощі, які вона успадкувала від попередніх поколінь імператорів, і в цьому сенсі, можливо, це зробило його моїм найціннішим і найвідданішим слугою. Звісно, оскільки його скарги були зручними для моєї справи, я не залишився осторонь.

"Хіба вирішення цієї проблеми не входить до ваших обов'язків?"

"Я зробив усе можливе, Ваша Величносте, але у нас немає вибору!"

Так, я знаю. Ти проробив вбивчу роботу, друже. Я знаю все про те, що перевтома зробила з твоєю бідолашною шкірою голови, про те, що твій живіт постійно болить, і про те, що ці мішки під очима від хронічного недосипання. Я все це знаю... і нічого не можу з цим вдіяти.

Наразі фінанси Імперії зіткнулися з трьома основними проблемами: Держава не мала права карбувати гроші; інфляція зашкалювала; і з року в рік ми мали величезний бюджетний дефіцит.

Навіть якщо не брати до уваги все інше, ці три проблеми означали, що не буде помилкою назвати імперію "вже приреченою".

Перша проблема виникла ще за часів Едуарда ІІІ. Майже все, що робив цей блазень, було безглуздим до неможливості, але одного лише факту продажу монетних дворів було достатньо, щоб його ім'я залишилося в підручниках історії на наступні покоління як претендента на звання найбільшого ідіота, який коли-небудь жив на світі. Я був непрофесіоналом в економіці, оскільки ніколи не вивчав її в минулому житті, але навіть я знав, наскільки нерозумно віддавати свої установи, що друкують гроші, за легку копійку.

Імператор до мене, Едуард IV, намагався знову встановити право держави на карбування монет, але перешкоди з боку двох герцогів змусили його відмовитися від цього. Одна справа, якби герцоги володіли лише монетними дворами, але те, що вони також контролювали весь персонал, стало смертельним ударом.

Незалежно від того, в якій країні ви знаходилися, монетні двори перебували під суворим наглядом, щоб запобігти виробництву фальшивих грошей, а методи карбування були на рівні державної таємниці. Іншими словами, тільки працівники монетного двору знали, як робити гроші - і, вочевидь, Едуард IV не мав ресурсів, щоб навчити таких майстрів з нуля.

Звісно, якби проблема полягала лише у відсутності вміння карбувати монети, імперія, ймовірно, чудово б впоралася з цим завданням. Бартерна торгівля навіть зараз все ще була поширена серед населення, а податки можна було б збирати зерном, яке потім можна було б використати для виплат військовим - жахливо неефективна система, яка б поставила на коліна наші бідні податкові інституції, але все ж таки можлива система.

Ні, справа була не у відсутності можливості карбувати монети, а в тому, що монетні двори були викуплені герцогами Раулем та Аженкарлом, і вони почали випускати імперську валюту за власними стандартами.

Тобто, вони гравірували валюту, випущену не Імперією, з імперським маркуванням. Один з них уже був би достатньо заплутаним, але оскільки цим займалися обидва, то це спричинило повний хаос. До того ж, скнари занижували відсоток чистоти золота та срібла у своїх монетах. Як наслідок, "імперське золото", викарбуване герцогством Рауль, та "імперське срібло", викарбуване герцогством Аженкарл, стали вважатися сміттям. Довіра до них була настільки низькою, що вони практично нічого не коштували.

Це стало причиною другої проблеми: дурнуватої високої інфляції. Низька вартість валюти дорівнює гіперінфляції. Це правило економіки було настільки фундаментальним, що навіть я знав про нього - так само, як знав про багато країн в історії, які були зруйновані нею. Якщо вам цікаво, саме це нікчемне "золото Рауля" та "срібло Аженкарла" солдати та державні службовці імперії отримували як компенсацію. Аристократія зберігала власні приватні запаси іноземної валюти, щоб використовувати їх при розрахунках з купцями.

До речі, якщо звичайні купці відмовлялися визнавати ці погані гроші, то компанії, за якими стояли герцог Рауль і герцог Аженкарл, приймали їх без проблем. Іншими словами, наші солдати і державні службовці могли купувати товари тільки у купців, які перебували під впливом герцогів. Саме через це ті, хто склав присягу на вірність імперії, фактично стали приватними арміями герцогів.

Це було пов'язано з третьою проблемою - дефіцитом бюджету. Оскільки урядовці були слугами герцогів, герцоги могли безкарно сплачувати менше податків, ніж їм насправді потрібно було сплачувати зі своїх володінь. Звісно, це стосувалося і територій інших дворян, що входили до їхніх угруповань. Вони залишали собі зібраний податок, а імперія ніколи не отримувала своєї частки.

Якщо цього було недостатньо, ці так звані "імперські" дворяни також крали з і без того скупого імперського бюджету, прикриваючись такими речами, як "боротьба з голодом" або "ліквідація наслідків стихійних лих". Тож, незважаючи на брак доходів імперії, витрати продовжували накопичуватися, щороку додаючи нові цифри до дефіциту.

Тепер я пропоную вам запитання: Чому Імперія все ще жива, хоча будь-який хоч трохи пристойний лікар вже давно б висмикнув штепсель з розетки?

Відповідь проста: тому що нашим сусідам нічого виграти від нашого розпаду.

Навіть якби імперія розвалилася сьогодні, це призвело б лише до того, що країни Рауля та Аженкарла повстали б з попелу майже цілими і неушкодженими. Тож навіть якби наші сусіди поклали око на нашу землю, крах не допоміг би їм досягти своїх цілей. Насправді, вони, мабуть, воліли б, щоб ми залишалися в термінальному стані, оскільки це становило б меншу загрозу.

До того ж, ідея анексії частин імперії була ідеєю, яку їм довелося б обережно обходити. Не так вже й багато треба було, щоб ми розвалилися, як картковий будиночок, і тоді нові країни Рауля та Аженкарла мали б лише привід розпочати контрвторгнення, щоб відвоювати ці землі.

Щодо того, чому герцоги просто не проголосили незалежність... ну, було кілька можливих причин, але я підозрюю, що найбільша з них полягала в тому, що вони вже бачили вигоди, набагато більші, ніж їм належало по праву. Навіщо їм відокремлюватися, якщо вони вже були на легкій вулиці, особливо коли політична сфера імперії вже була їхньою?

Так чи інакше, це була коротка інформація про фінансову ситуацію, якою опікувався граф Нанваль. Чи варто дивуватися, що він постійно мав такий поганий вигляд?

Хоча я не мав спеціальних знань з економіки, але все ж таки знав кілька, скажімо так, "побутових чит-кодів", які могли б дати нам поштовх. Однак зараз був не час їх використовувати; оскільки канцлер і міністр церемоній тримали на повідку урядовців, усі прибутки діставалися їм. Ніщо не зрушило б з місця, якби я не подбав про них - або, точніше, про їхні роди - спершу.

Однією з цілей моєї поїздки було знайти людей, які могли б мені в цьому допомогти, тому я не міг її скасувати.

"Візьміть себе в руки, графе Нунваль", - сказав граф Палатін Водедт. "Ви проявляєте неповагу до Його Величності, підвищуючи голос."

Граф Нанваль здригнувся і тимчасово замовк. До речі, граф Палатін був тут як посередник, оскільки ми передбачали, що міністр фінансів прийде протестувати.

"Купці вже відмовляють нам у позиках", - сказав граф Нунвальє. "Будь ласка, ми не можемо дозволити собі жодних додаткових витрат".

"Хм. Ми не розуміємо, що ви говорите."

Я почув різкий скрегіт стиснутих зубів. Дідько. Невже я його надто розворушив?

"Граф Нанваль. Заспокойтеся."

І тепер його лаяв граф Палатін. Вибач, чуваче. Щиро.

"Турне Вашої Величності потребує грошей. У нас немає грошей. Тому, будь ласка, скасуйте турне."

Ось це тиск. Його очі практично вилазили з очниць.

Звичайно, граф Нанваль був абсолютно правий. Це була його робота як міністра фінансів - покращувати нашу економічну ситуацію, де це можливо, і я був щиро вдячний йому за те, що він так піклувався. Проте заощадження, які ми отримали від скасування туру, навряд чи були б краплею в морі порівняно з тим, що нам було потрібно, щоб змінити ситуацію на краще.

"О, ви це мали на увазі? Тоді не хвилюйтеся, міністре. Ми обмежимося лише тими місцями, де за нас заплатять канцлер і міністр церемоній".

"Ви не можете, Ваша Величносте! Будь ласка, що завгодно, тільки не це! Якщо ми ще більше вліземо в борги перед ними, вони все заберуть на себе!"

Граф Нанваль благав так відчайдушно, що на його очах навіть з'явилися сльози. Я не звинувачував його, враховуючи, скільки імперія вже заборгувала герцогам. І як міністра фінансів, і як імперського дворянина, його протести були цілком логічними і зрозумілими. Але як би погано не йшли справи, як би він не боровся, він ніколи не зміг би зробити більше, ніж відтермінувати неминуче.

А це було неприйнятно. Імперію потрібно було відбудовувати повністю, з нуля.

"Вони наші вірні васали. Вони б ніколи такого не зробили."

"Я негайно повідомлю їх про ваші наміри, Ваша Величносте", - сказав граф Палатін.

"Водедт! Як тобі не соромно, чоловіче?!"

Граф Нанваль подивився на графа Палатіна. Якщо щось і було соромно, так це те, що двоє найавторитетніших дворян імперської столиці мали так посваритися.

"Замовкни, ти занадто галасливий", - поскаржився я. "Досить. Ми вас відпускаємо."

Граф Нунваль, здавалося, був на межі того, щоб щось сказати, але мить минула, і він згорбився від поразки. Він вклонився і вийшов.

Оскільки ми були в моїх покоях, то, звичайно, були присутні фрейліни. Звістка про розбрат у нейтральному блоці дійшла б до фракцій герцогів ще до кінця дня. На мою думку, це переконало б їх у тому, що нейтральний блок не зможе консолідуватися протягом деякого часу, що призвело б до послаблення їхньої охорони навколо нейтральної знаті - до якої тепер належала і Розарія.

Іншими словами, все йшло за планом... хоча це не надто втішало графа Нанвальє, який перебував у повній темряві. І його гнів, і його відчай були надто реальними.

Тримайтеся, графе. Як тільки я захоплю владу, я висиплю на вас стільки нагород, що ви не знатимете, що з ними робити.

Звісно, оскільки він не міг прочитати мої думки, це теж не було для нього втіхою.