Розділ 37 — Підготовка до подорожі

Підготовка до подорожі

Як я і очікував, канцлер і міністр церемоній швидко погодилися покрити мої витрати на поїздку. Переговори почалися всерйоз, і хоча моє перше місце призначення вже було визначено, вони сперечалися про кожну дрібницю - від маршруту до того, хто буде мене супроводжувати. Іншими словами, це мало зайняти деякий час - за моїми підрахунками, щонайменше місяць.

Тим часом мені потрібно було дещо зробити, і я не говорю про пакування багажу. Спроба допомогти з цим була б просто підозрілою.

"Фух." Зробивши глибокий вдих, я повільно виліз на балкон вежі. Коли я підняв голову, мій погляд зустрівся з парою смарагдових очей.

"Вибач, що я це роблю, Віро. Але мені треба тобі дещо сказати."

Весела посмішка Віри-Сільві перетворилася на вираз розгубленості. "Що саме?"

"Це про мою обіцянку відвідувати тебе кожного повного місяця. Вибач, але я не зможу її дотримуватися деякий час."

Обіцянки, дані дівчатам, були дуже важливими у списку речей, які не можна порушувати. А коли порушення було неминучим, надання детальних пояснень і щирі вибачення були абсолютним мінімумом. Хоча мої спогади про минуле життя з кожним днем все більше стиралися, це правило все ще було яскравим і гучним, як тривожний дзвіночок, що дзвонив у моїй голові.

Що саме я зробив у своєму минулому житті...?

"Ти більше не прийдеш до мене?" Очі Віри затремтіли від тривоги. Її голос завжди звучав крихко, але зараз він здавався майже надтріснутим.

Мене почало кидати в холодний піт.

"Ні, лише на кілька місяців. Я все одно буду приїжджати регулярно, коли зможу. Принаймні, взимку."

"Розумію..."

Вона опустила очі вниз. Через тьмяне світло лампи було важко розгледіти вираз її обличчя. Це було... мабуть, погано. Потім Віра, здавалося, щось пригадала.

"А... зачекай... хвилинку... добре?" Вона відійшла від заґратованого вікна і за мить повернулася - здавалося, вона дістала зі своєї шухляди якусь прикрасу. "Ось... візьми це..."

"Смарагдова сережка?"

"Угу."

Це було благородно з твого боку - роздавати коштовності такого розміру, на які я ніколи не бачив у своєму попередньому житті. Не те, щоб це мене здивувало - моя кімната та інші різноманітні речі були завалені такими речами. Я з готовністю прийняв сережку.

"Якщо ти... пропустиш через неї ману... ось так... Віра почала направляти ману в сережку. Навіть це було б важким завданням для неї, коли я тільки починав її навчати, але зараз вона могла зробити це без проблем.

<...тоді ми...зможемо поговорити. Бачиш?

"А, так це чарівний інструмент?"

<Так !

Тобто, по суті, вона просила мене спілкуватися через сережку під час моєї відсутності?

"Зрозумів. Дякую, я збережу її. Але не думаю, що зможу розмовляти з тобою щодня."

"Так... я знаю. Але... твоя... ось ця."

За наполяганням Віри, я поміняв свою сережку на її. "Вона одностороння?"

"Ні, не зовсім. Та... може спілкуватися... в будь-який час... а ця... ні."

Отже, по суті, тільки моя сережка могла ініціювати зв'язок.

"То ти кажеш, що я маю вирішувати, коли нам говорити?"

"Угу. Тому що... ти виглядаєш... дуже зайнятим..."

У цьому вона не помилилася. Я був вдячний за цей жест.

"Дякую. Я здивований, що у тебе взагалі є щось подібне."

"Мій батько... дав його мені... коли я приїхала... до столиці. Він... сказав, що я повинна... віддати його... комусь, кому я довіряю... але... я думала, що ніколи... не матиму можливості... використати його... оскільки я в... цій вежі..."

Я здогадався, що вона говорила про те, як приїхала до столиці, щоб вийти заміж.

"Чи не краще було б тоді повернути її графу?"

"Ні... За батьком завжди... стежать... так що..."

Завжди? Граф Шамно наразі належав до фракції канцлера. Хоча його територія була оточена територіями регентської знаті, важко було повірити, що їхнє спостереження поширювалося на кожен куточок його житла... що наводило на думку, що за ним стежить його власна фракція.

А це означало, що фракція канцлера тримала Віру-Сільві в заручниках, щоб тримати його в узді. Це означало, що якщо я правильно розіграю свої карти, то маю високі шанси зробити з графа Шамно союзника.

"Зрозуміло... Вибач, але я мушу відлучитися. Я обов'язково скористаюся сережкою."

"Угу. Будь... обережний."

"Буду. Побачимося."

Щойно я зробив собі платформу і зійшв з балкона, Віра залишила мені кілька останніх прощальних слів.

"Якщо ти... побачиш його... скажи йому... що у мене все добре."

Я зробив паузу на кілька секунд, перш ніж відповісти: "Так, я це зроблю".

Гаразд, тепер я був майже впевнений, що Віра з'ясувала, хто я такий...

***

Наступного дня після сніданку я запросив Розарію покататися верхи. Як і слід було очікувати від такого вундеркінда, як вона, вона була принаймні пристойно обізнана з усіма аспектами життя вищого класу, і верхова їзда не була винятком. Але це не було моєю головною метою.

Як я і очікував, коли ми прибули до стайні з нашими супроводжуючими з регентства на буксирі, Надін вже була там. Ще зовсім недавно вона була абсолютно нездатна їздити верхи через свою нелюбов до тварин, але останнім часом вона з завзяттям кидалася до тренувань.

Можливо, це було якось пов'язано з тим, що я насміхалася над нею за те, що вона погано їздить верхи.

"О? Можна мені познайомитися з цією юною леді?" запитала Розарія, помітивши Надін. Це було саме те, чого я сподівався від неї, благословляю її гострий талант читати чужі наміри.

"А, це леді Надін, дочка герцога Уоррена. Надін, це наша наречена, Розарія. Відрекомендуйся."

Поглянувши на мене, Надін так і зробила.

"Приємно познайомитися з вами, Ваша Високосте. Мене звати Надін."

Незважаючи на її явну неприязнь до мене, привітання було формальним і ввічливим. Нічого дивного, вона справді отримала належну освіту.

До речі, коли Надін почула про мій запланований тур, вона відреагувала так само бурхливо, як і міністр фінансів, кричачи про те, що це "просто немислимо", що я "тікаю в розважальну поїздку", незважаючи на мою постійну "наукову апатію". Тімон відмахнувся від її протестів, заявивши, що це "просто ще один аспект обов'язків Його Величності перед суспільством", і відтоді Надін почала кидати в мене кинджали щоразу, коли ми зустрічалися.

"Будь ласка, називай мене просто Розарією. У мене мало друзів мого віку. Мені було б дуже приємно, якби ми змогли порозумітися."

"Невже? Тоді ти можеш відмовитися і від мого титулу."

"Так, з радістю!"

Чекай, що? Вже сватається? Говорить про легкість... Що ж, добре, що вони порозумілися.

"О, у нас з'явилася геніальна ідея!" вигукнув я. "Чому б тобі не приєднатися до нашого туру?"

"Га?!" Після свого першого здивування Надін впала в роздуми.

Гей! Ідіотко! Подумай головою! Ти ж знаєш, що не можеш сказати "так"! Я знаю, що зробив пропозицію, але благаю тебе, будь ласка, не погоджуйся!

"О... я... мушу спершу спитати батька."

Боже, як би я хотів, щоб вона мене так не лякала. У мене аж мурашки по спині побігли.

Як "проста" дочка герцога, Надін не мала привілею діяти вільно - хіба що герцог Уоррен конкретно скаже, що вона може. У такому випадку вона могла б приймати власні рішення при імператорському дворі, що означало б, що вона могла б укладати угоди з фракціями на власний розсуд. Однак, такою молодою, як вона була зараз, це було б лише занадто важким тягарем для неї.

"Справді? Тоді йди вперед і повідом герцога Уоррена. А тепер вибач нас."

Як же тоді герцог Уоррен відреагує на прохання своєї доньки? Я підозрював - і сподівався - що він дозволить Надін супроводжувати мене і використає це як привід, щоб попросити про зустріч. Зрештою, я покидав би імператорський двір, від якого герцог Уоррен цілеспрямовано тримався на відстані; це був би його єдиний шанс налагодити зі мною контакт.

Звичайно, канцлер і міністр церемоній, швидше за все, не дозволили б мені поїхати до володінь герцога Уоррена, тому, ймовірно, нам довелося б піти на компроміс і провести зустріч в одному з їхніх герцогств. Втім, на даний момент цього було достатньо.

***

Після цього ми ще деякий час мандрували імперськими володіннями верхи на конях. Оскільки за нами постійно стежили, я мусив тримати себе в руках.

"Що це за будівля?" запитала Розарія.

"Ця будівля... Тімон тобі пояснить, чи не так?"

"Це палац, який використовували Його Величність третій імператор і Його Величність покійний імператор, Ваша Високість."

"О, я чула про це місце."

Палац, збудований третім імператором, був розташований у найвіддаленішому кінці імператорських володінь і обнесений стінами з усіх чотирьох боків. Попередній імператор також користувався цією резиденцією, і я вважаю, що це було досить очевидним свідченням того, що вони не довіряли своїм васалам.

"Так, і якщо ми пригадаємо, могила дідуся знаходиться неподалік. Давайте відвідаємо її."

"Звичайно, Ваша Величносте. Я покажу вам дорогу."

Ми пішли за Тімоном на цвинтар. Тут були побудовані мавзолеї минулих імператорів, кожне покоління менше за попереднє. Мавзолей шостого імператора був помітним винятком. Ще за життя Едуард ІІІ наказав побудувати його більшим, ніж мавзолей першого імператора, але після його смерті мавзолей зруйнували, не встигнувши навіть поховати його тіло. Звісно, ніхто не заперечував.

Мавзолей попереднього імператора був відносно невеликим, в ньому могло поміститися лише кілька людей одночасно. Існувала низка традицій, пов'язаних із вшануванням могил колишніх імператорів, і одна з них диктувала порядок, в якому ви заходили: По суті, ви формували ряди і входили відповідно до того, наскільки високим був ваш статус у порядку спадання.

Однак, оскільки мавзолей попереднього імператора був дуже тісним, ряди людей не могли поміститися всередині, тому ми з Розарією увійшли вдвох. Оскільки вона була моєю нареченою, це дало їй привілей бути зі мною в "першому ряду".

При тому, що територія мавзолею насправді була досить великою. У мене виникла підозра, що дідусь хотів, щоб його могила була якомога більшою. Досить марнославно з його боку, як на мене.

Ми з Розарією вшанували його пам'ять у традиційний спосіб. У цьому відношенні Імперія насправді слідувала звичаям народу Бундартів, а не Імперії Роталів, але здавалося, що Розарія вивчила їх заздалегідь - за що я був їй щиро вдячний.

На жаль для попереднього імператора, його могилу мало хто відвідував. Знать не дуже любила його, а кронпринц Жан був більш популярним серед громадян.

Щоб уникнути вбивства, як і попереднього імператора, мені доведеться використовувати всі засоби і людей, які є в моєму розпорядженні. Включаючи Розарію.

"Я... буду для тебе великим тягарем", - пробурмотів я. "На довгий час."

Відповідь Розарії була такою ж тихою.

"Я із задоволенням понесу його, Ваша Величносте."

Мені стало цікаво, скільки добрих справ я зробив в минулому, щоб заслужити таку відповідь.

"Зрозуміло. Дякую."

Після того, як я мовчки вирішив, що це буде останній раз, коли я коли-небудь висловлював свою слабкість, ми залишили мавзолей позаду.