Розділ 39 — Інтермедія: Спасіння від спасителів

Інтермедія: Спасіння від спасителів

Новий календар, 462-й рік, 10-й місяць, певний день

Королівська столиця Крулер

Саломон де Барбеторте став маркізом королівства Бельвер у свої тридцять років - досить молодий вік. Троюрідний брат короля був довіреним радником, блискучим полководцем, який неодноразово відкидав війська Томіса-Ашінакі з лінії фронту... а для Розарії - добрим і улюбленим дядьком.

Коли служниця повідомила Розарії, що прибув її дядько, вона швидко підняла очі від стопки книг, і її похмурий вираз обличчя прояснився.

"Дядьку! Я чекала на тебе!"

"Привіт, Розаріє. Я ледь не прилетів сюди з передової, коли почув, що ти мене кличеш."

Це була, по суті, правда. Саломон доглядав за Розарією від народження і любив її, як власну доньку. Почувши, що вона покликала його, він скочив на коня і пустив його в повний галоп - чого не робив уже давно.

"О, Боже. Але я чула, що ти тут командуєш. Ти впевнений, що тобі варто було їхати?"

"Не бійтеся, я впорядкував усі свої обов'язки перед від'їздом."

Насправді це була брехня. Він переклав усі свої обов'язки на підлеглих, і нинішній стан командного пункту на передовій найкраще можна описати словом "безлад". Справедливості заради, Саломон подбав про те, щоб делегувати роботу відповідно до індивідуальних здібностей підлеглих, даючи їм рівно стільки, щоб вони ледве могли впоратися з нею, навіть якщо викладатимуться на повну. Він також прибув до королівської столиці лише тому, що вважав, що немає ризику вторгнення, оскільки Томіс-Ашінакі в даний час зосередились на підтримці Конфедерації Тейанаве.

Таким чином, незважаючи на цю тенденцію змішувати свої професійні та приватні справи, Саломон був - безсумнівно - дуже здібною людиною. Просто іноді він зловживав своїми талантами, щоб потурати своїй любові до сім'ї. Звичайно, оскільки членами сім'ї були такі люди, як король і принцеса, можна сказати, що він був фізичним ідеалом вірності. У певному сенсі, принаймні.

"То що ж змусило тебе покликати мене? Мабуть, маєш до мене якесь прохання?"

"Так, дядьку". Розарія підняла один з важких фоліантів, які щойно читала.

"Я хочу, щоб ти навчив мене магії."

***

У цю епоху практично всі маги походили зі знаті. У багатьох філософських школах переважало пояснення, що магічні здібності є генетичними: Оскільки значна частина знаті була магами, то ймовірність того, що їхні діти також стануть магами, була більшою.

У вкрай рідкісних випадках діти з магічними здібностями народжувалися і в цілком звичайних сім'ях простолюдинів. Це, згідно з теорією, було прикладом атавізму - прояву генетичних рис предків. Однак рівень виживання цих "простонародних" магів був надзвичайно низьким.

Цей статистичний феномен теж мав логічне підґрунтя. У момент пробудження магічних здібностей у дитини не вистачало знань або методів, необхідних для контролю, що часто призводило до того, що вони ставали дикими. Втім, магію шляхетної дитини могли тримати під контролем батьки, або ж охоронці та слуги з магічними здібностями. Такі обов'язки були звичайним явищем у трудових договорах на ці посади.

Проте в сім'ях простолюдинів не вистачало людей, здатних виконувати цю роль. Тому нерідкими були випадки, коли ціла сім'я - або навіть ціле село - знищувалося, коли магія дитини виходила з-під контролю. Побоюючись цього, деякі батьки навіть вчиняли дітовбивство, коли їхня дитина починала проявляти ознаки пробудження своєї магії.

Винятком з цієї тенденції були сім'ї простолюдинів, які служили знаті. У цьому випадку дитина з магічними здібностями мала всі шанси піднятися по службі, адже мати навіть одного додаткового мага було великою перевагою для знатного роду. До таких дітей дуже добре ставилися як батьки, так і знатні господарі, і більшість з них виростали і самі ставали дворянами.

Але хоча все вищесказане було правдою на всьому континенті, Королівство Бельвер було єдиним винятком. Тут сім'ї простолюдинів могли довірити своїх здібних до магії дітей під опіку королівства і отримати щедру винагороду за їхні клопоти. Тому простолюдини робили все можливе, щоб повідомити чиновників про своїх здібних нащадків.

Ця система існувала з простої причини: Маги були незамінними на полі бою. Так, навіть якщо вони були дітьми. Вік не мав жодного значення, якщо ти міг накладати правильні заклинання.

Це введення дітей-солдатів до складу бельведерських сил було свідченням того, наскільки далеко в кут було загнане королівство. І навпаки, тепер, коли заручини бундартського імператора перевернули стан війни, потреба в них відпала - що не означає, що Королівство просто так збиралося відпустити активи, в які воно вклало величезні кошти. Наразі ці діти магів-обивателів отримували військову освіту з метою підготовки з них елітного спецпідрозділу.

А хто ж відповідав за виховання цього загону, як не сам Саломон. Зрештою, кращого магічного інструктора навряд чи можна було знайти - саме тому Розарія і покликала його до себе.

"Імператор Кармін вміє чаклувати?"

Коли Саломон запитав Розарію, чому вона бажає отримати магічні знання, та відповіла, що "Його Величність може їх використати", і Саломон швидко збагнув, що вона говорила не про свого батька, короля. "Ти... впевнена в цьому?"

Йому було важко повірити в це твердження. Серед багатьох чуток, що оточували молодого імператора - він був дурнем, боягузом, егоїстом, маріонеткою і т.д. - було й те, що він був абсолютно нездатний до магії.

"Так, я сама цього не бачила, але я в цьому впевнена! Він, мабуть, приховує це з причин, яких я ще не знаю."

Примітним фактом було те, що Розарія сама володіла магічними здібностями. Однак її магічна освіта була відсунута на другий план, натомість її становище принцеси. Наявність у королівському палаці палат для запечатування мани - хоча Королівство було бідним, але не настільки - стало ще одним важливим фактором, що затримував її вивчення магічного мистецтва.

"Хм... Ну, якщо ти кажеш, що це необхідно, Розаріє..."

Хоча частково на міркування Саломона вплинула його упередженість до своєї сім'ї, він щиро вважав, що Розарія була набагато розумнішою, ніж можна було припустити в її віці. Якщо вона вважала магічну освіту необхідною, то він був зобов'язаний принаймні розглянути це питання справедливо.

Треба буде провести власне розслідування , подумав він. О, ні. Я не можу ризикувати, привертаючи до Розарії небажану увагу. Погодитися і спостерігати за її прогресом, можливо, поки що буде найкраще.

Як і більшість бельведерської знаті, король був проти заручин Розарії з Карміном. Частково через те, що він не довіряв молодому імператору, але здебільшого через те, що дуже дорожив своєю донькою. Тепер, коли королівство отримало деякий метафоричний перепочинок, він почав роздумувати над тим, чи справді необхідно видавати дочку заміж.

Саломон, навпаки, був за заручини - за умови, що він зможе гарантувати щастя Розарії, якось забезпечивши їй місце першої дружини. Він вважав само собою зрозумілим, що імператор буде одружуватися з кількома наложницями і навіть піднімати руку на своїх слуг, і зробив би все можливе, щоб поставити її в таке становище, в якому вона могла б контролювати подібні питання.

Звичайно, він не міг знати, що Карміне наразі не має наміру виходити заміж за когось іншого.

"Дуже добре. Тоді, починаючи з сьогоднішнього дня, я навчатиму тебе магії."

"Я з нетерпінням чекаю на це, Наставнику!"

Побачивши радісну посмішку Розарії, Саломон не втримався і сам розплився в усмішці.

Така чарівна... Я повинен зробити так, щоб вона стала першою дружиною імператора, незважаючи ні на що. І якщо він коли-небудь зробить щось, що засмутить її... його життю кінець.

Тієї ж миті, на іншому кінці континенту, тремтіння пройшло по спині одного імператора.