Розділ 41 — Інтермедія: Промінь світла

Інтермедія: Промінь світла

Новий календар, 461-й рік, 11-й місяць, певний день

Імперськя столиця Кардинал

"Ваша Величносте. Чи дозволите ви мені побути наодинці з моїм сином?"

"Звичайно. Я скажу йому, щоб він зайшов."

Витерши сльози, Кармін вийшов з кімнати, нічим не відрізняючись від свого звичайного вигляду. Це була лише одна з багатьох манірностей, до яких він вдавався, щоб подолати випробування, які випали на його долю.

Ви чудовий актор, ваша величність.

Зі свого ліжка барон Фрідріх ле Нан задоволено спостерігав, як вразливий, заплаканий хлопчик ще кілька хвилин тому перетворився на егоїстичного маленького імператора.

Фрідріх ле Нан народився третім сином у родині барона з аґенкарського дворянства. Маючи двох старших братів, він був приречений на бюрократичну посаду в центральному уряді імперії, а тому від народження виховувався в імперській столиці. У той час правлячим монархом був Едуард ІІІ, шостий імператор імперії Бундарте.

Едуард ІІІ, якого багато хто вважає найдурнішим імператором в історії, зазнав вісім великих військових поразок за своє життя і був безпосередньою причиною того, що економіка і військова міць імперії занепали протягом життя одного покоління. Фрідріху, який виріс у самому центрі цього божевілля, імператор здався істотою з невгамовною жагою до розкоші, яка мала намір розтринькати саму імперію, що перебувала у його віданні.

Не дивно, що коли син імператора, Едуард IV, посів трон, значна частина дворянства покладала великі надії на свого нового монарха.

Фрідріх, який тоді був ще дитиною, провів свої вразливі роки, спостерігаючи за правлінням Едуарда IV зблизька, і його надія перетворилася на відчай.

Хоча Едуард IV був набагато кращим правителем, ніж його батько, його правління не зробило нічого, щоб зупинити поступовий занепад імперії. Його політику можна охарактеризувати як реакцію на погане правління батька; йому бракувало політичної винахідливості, щоб забезпечити відновлення. На нещастя для всіх, він виявився справжнім сином Едуарда ІІІ. В глибині душі вони були зліплені з одного тіста.

Що ж до його сина, кронпринца Жана... хоча він мав палку любов до справедливості і був безстрашним на полі бою, він був людиною, якою керувало чорно-біле мислення, без гнучкості і відкритого розуму, необхідного для політики. Якби він народився лицарем, то досяг би великих звершень, але, на жаль, він не був пристосований до правління.

Коли старші брати Фрідріха померли від хвороби і його покликали до родини, щоб він успадкував титул барона, він вважав цей момент дуже вдалим. Він не відчував нічого особливого до своїх братів, яких ніколи не бачив, і вже втратив будь-яку надію побудувати для себе майбутнє в імперській столиці.

Зрештою, у нього та його дружини, між якими була різниця у віці, народився син. Маленький Тімон був дуже схожий на свою матір, і Фрідріх палко любив його. Його увага тільки подвоїлася після того, як чума забрала його дружину, залишивши батька і сина ні з ким, крім них самих.

Однак приблизно в тому віці, коли Тімон починав розуміти навколишній світ, сталося щось жахливе.

Фрідріх, який взяв сина з собою на бал, на мить відірвав від нього погляд, і Тімона потягли в окрему кімнату. Кривдником виявився віконт, сумнозвісний тим, що зловживав своїм становищем і Аженкарськими сексуальними традиціями, щоб задовольнити свій ревний апетит до молодих хлопців.

Тімон зненавидів культурні традиції, що вимагали бути партнером іншого чоловіка. Що ж до Фрідріха, то він відчував глибокі докори сумління через те, що не зміг захистити свого сина. Він вирішив зробити все можливе, щоб убезпечити Тімона, навіть якщо це означало б ізолювати себе від шляхетного суспільства. Відтоді Фрідріх відмовлявся від усіх запрошень, які надходили від вищої знаті, що шукала Тімона в якості головного супроводжуючого - іншими словами, коханця - Фрідріх відмовлявся.

Однак, коли прийшло запрошення від регента, в якому зазначалося, що цього бажає сам імператор, його рука була вимушена. Відмова могла призвести до покарання за злочин, що полягав у зраді величності, адже для імператорської родини навіть барон був лише плямою, яку можна було будь-коли стерти з лиця землі.

Тим не менш, найсуттєвішою причиною капітуляції Фрідріха був вік Карміна. Вважаючи, що імператор ще занадто молодий, щоб навіть думати про такі вчинки, він відправив сина з наступними словами:

"Пам'ятай. Вони лише попросили тебе зайняти посаду, подібну до посади старшого дворецького. Якщо коли-небудь ти зіткнешся з чимось, чого не хочеш, знай, що я повністю підтримаю тебе, якщо ти відмовишся."

Фрідріх був готовий підставити свою голову, якщо б це було необхідно. Хвороба вже залишала йому мало часу, і він був сповнений рішучості присвятити решту свого життя заради сина.

Але одного дня певний граф Палатін повідомив Фрідріху правду: що імператор взагалі не звертався з таким проханням - регенша прийняла рішення самостійно. Невдовзі Фрідріх зголосився стати вчителем імператора з єдиною метою - донести правду до Тімона.

Він легко отримав цю посаду. У той час імператор мав репутацію егоїстичного, неконтрольованого хлопчиська, і ніхто з вельмож не хотів мати справу з такою неприємністю. Ніхто, включно з Фрідріхом, не покладав на молодого імператора жодних сподівань.

Проте Фрідріх відчував певний жаль, адже перед ним був хлопчик, ровесник його улюбленого сина, який не мав змоги отримати належну освіту. Тож він навчив імператора письма. Інші вельможі тиснули на нього за це, але Фрідріха це не хвилювало - його захист Тімона означав, що його вже й так всі не любили.

Але в міру того, як уроки продовжувалися, враження Фрідріха про молодого імператора повністю змінилося. Хлопчик не лише усвідомлював поточний статус-кво, але й старанно здобував освіту.

Кармін удавано цікавився тим, що його не цікавило, а до того, що його хвилювало, ставився з апатією. Він поглинав знання з вражаючою швидкістю, весь час обманюючи тих, хто його оточував, так, щоб вони цього не помічали. Часом Фрідріхові навіть здавалося, що він навчає дорослого.

Відчувши потенціал Карміна, Фрідріх ризикнув, незважаючи на церковний осуд, донести до нього свої справжні погляди, цілком усвідомлюючи, що це може закінчитися для нього самого тортурами і стратою. На його думку, його смерть могла б стати незабутнім спогадом для молодого імператора - стрілкою компаса, що вказує шлях у майбутнє, і в якийсь момент Фрідріх зрозумів, що це було варте того, щоб поставити на карту своє життя.

Потім, коли Фрідріх вийшов з в'язниці, він не вірив у це. Коли він лікувався і граф Палатін розповів йому про події, що відбулися, він замислився над тим, наскільки нерозумним був молодий імператор.

Отже, в ньому все ж таки є дитячі риси.

Попри всю загадкову зрілість Карміна, він виявився дитиною.

І водночас Фрідріхові спало на думку, що, можливо, імператором, лідером народу, має бути той, хто зберіг дитячу невинність.

Фрідріх зрозумів, що був наївним. Він, дороговказна голка? Кармін, який діяв не заради порятунку власної шкури, а скористався можливістю спровокувати конфлікт серед знаті, вже був лідером у всіх сенсах цього слова. На думку Фрідріха, не було жодних сумнівів, що навіть зараз Кармін перевершив двох попередніх імператорів. Але цього майже ніхто не помічав! Чи може бути щось радісніше?

"Батьку."

Голос Фрідріха був хрипким, коли він звертався до свого заплаканого сина. "Тімоне. Тепер ти розумієш?"

Питання було коротким, але більш ніж достатнім. Тімон знав правду з першого дня, коли Фрідріх став вчителем імператора. Однак настороженість, що з'явилася одного разу, було важко позбутися, і Тімон не послаблював своєї обережності щодо Карміна. Частково це було пов'язано з ворожнечею, яку він відчував до молодого імператора через те, що через нього йому довелося розлучитися з улюбленим батьком, якому, як він знав, залишилося небагато часу.

"Так. Про Його Величність. І про власне безсилля."

Наступного дня після того, як Тімона помістили під домашній арешт, він здогадався про обставини і спробував втекти, щоб врятувати батька. Однак йому це не вдалося, його насильство не принесло йому нічого, окрім зв'язування і жорстокого побиття. Потім його кинули до камери, де він безсило гнив, поки його не звільнили разом з батьком.

Фрідріх простежив новий шрам на щоці свого сина.

"Ти так виріс... так сильно виріс..."

Через кілька хвилин Тімон відповів: "Його Величність сказав те ж саме, коли мене звільнили."

"Хех. Справді?",- Веселий вогник в очах Фрідріха став серйозним. "Підтримай... Його Величність. Всім, що у тебе є. Навіть якщо ... наше сімейне ім'я зникне. Навіть якщо... наш рід обірветься."

Фрідріх зібрався з силами, його голос почав тремтіти.

"Поклади на це своє життя. Бо цього варте світло Його Величності."

"Я зроблю це, батьку. Я стану щитом і мечем Його Величності."

Побачивши рішучість в очах сина, Фрідріх м'яко кивнув, задоволений. "Ти дійсно... став чоловіком."

Ваша Величносте. Це мій перший і останній подарунок вам.

Через три дні, спокійно, ніби дрімаючи, і ніби керуючись світлом ранкового сонця, що пробивалося крізь вікно, Фрідріх зробив свій останній подих.