Розділ 1 — Без темних віків цивілізація розвивається плавно

Приблизно тоді, коли імперська столиця зникла з поля зору позаду нас, пейзаж за вікнами карети перетворився на панораму щедрих полів.

Я був схильний вважати, що це були пшеничні поля, оскільки хліб був постійним компонентом мого харчування... але чи був це відповідний сезон для пшениці? На жаль, мені дуже не вистачало сільськогосподарських знань, тому я, чесно кажучи, не зміг би відрізнити земні культури від місцевих.

"Сільськогосподарські угіддя, скільки сягає око..."- зауважила Розарія, також дивлячись за вікно. "Як і очікується в Імперії."

О, так. Я міг би просто запитати її. "Це все пшениця, як ти думаєш?"

"Пшениця, Ваша Величносте...?"

Без варіантів, так? Чи означає це, що тут вона має іншу назву? Чи це була зовсім інша культура?

"Який основний інгредієнт для хліба?"

"А, ви маєте на увазі біле зерно."

Біле зерно, так? Так вони його тут називали. Мої вроджені знання знову спотворювали мене; я все ще повертався до старих земних орієнтирів у моїй голові. Це була звичка, від якої треба було позбутися - зрештою, це був світ, в якому я жив. Строго кажучи, я не знав, чи було це "біле зерно" точною копією пшениці, яку я знав. Але наразі я почувався цілком безпечно, підводячи його під цей опис.

"Прошу вибачення, Ваша Величносте", - сказала Розарія, звучачи пригнічено. "Я не можу сказати, чи ті поля білозерні, чи чорнозерні. І навіть не можу сказати, чи вони амброзієві, чи сині."

Я й сам не мав жодного уявлення про відмінності, але з того, як вона це сказала, можна було з упевненістю припустити, що всі вони були звичайними культурами, які вирощувалися на схожих сільськогосподарських угіддях. Можливо, навіть на тій самій землі, просто в різних циклах протягом декількох років. Вони називали це "сівозміною", так? Здавалося, що сільське господарство тут було відносно оптимізоване.

"Не хвилюйся про це", - запевнив я її. "Я теж не можу сказати."

"Так, Ваша Величносте... Але я знаю, що на територіях герцога Ажінкарла і герцога Рауля використовують "систему трьох полів". Можливо, у нас буде можливість побачити її під час цієї екскурсії."

Система трьох полів... Я вже чув цю фразу раніше. Це було щось на кшталт сівозміни, чергування ярих зернових, озимих зернових та випасу худоби, щоб запобігти деградації поживних речовин у ґрунті. Принаймні, я так думав. Чесно кажучи, я не міг розповісти вам нічого більше, не кажучи вже про те, як це працює. Але я знав, чого вона досягла: збільшення врожайності та чисельності населення, а також крах поміщицької системи, кріпаків і всього іншого. Здавалося, що в певному сенсі я справді народився у важливий переломний момент історії.

Імперія була однією з найвидатніших сільськогосподарських держав на континенті. Коли я дізнався про це від графа Палатіна Водедта, я просто пояснив це величезною кількістю сільськогосподарських угідь, але тепер я знав, що ефективність врожайності також була важливим фактором.

"Ти бачила це раніше, Розаріє?"

Я був майже впевнений, що трьох посівна система неможлива в безпосередніх володіннях імператора, тож вона, мабуть, бачила її в регіоні Ажінкарл.

Для того, щоб впровадити трьох посівну систему, було необхідне певне сільськогосподарське районування. Простіше кажучи, поруч мав бути вельможа, який наказував би селянам пересівати поля і визначав би тип вирощуваних культур, а в цій місцевості це було б неможливо. Вельможею, яка могла б віддавати такі накази, був імператор - на той час маріонетка, а всі місцеві губернатори були б некомпетентними вельможами, яких їхні можновладці не вважали вартими того, щоб усунути.

Перш за все, не було жодного шансу, що в безпосередніх володіннях імператора буде дозволено провести аграрну реформу, оскільки це могло б посилити владу імператора.

"Так", - підтвердила Розарія. "Оскільки я подорожувала до імператорської столиці на кораблі, то мала змогу побачити приклади під час подорожі."

"Ах, ти прибула по воді?"

Кораблі були найшвидшим способом пересування в цю епоху. Та на відміну від Японії, річки імперії були доволі повноводними.

"Якби ж то ми подорожували кораблем..."

Замість того, щоб хотіти подорожувати саме на кораблі, точніше було б сказати, що я просто хотів відчути різницю у швидкості порівняно з цим екіпажем.

"Я... вважаю, що це було б складно з точки зору безпеки. Звісно, я розумію, що Ваша Величність може просто захиститися магією в кризовій ситуації, але..."

Так, вона мала рацію. І все ж, мені здалося, чи з цією каретою щось не так... Чекай. Магія?

Притримай своїх образних коней. Я коли-небудь показував Розарії свою магію? Хіба я коли-небудь згадував, що можу її використати?!

***

Провівши деякий час у глибоких роздумах і все ще не розуміючи, як вона мене вирахувала, я вирішив просто запитати.

"Як давно ти знаєш?" Навіть я міг сказати, що мій голос прозвучав роздратовано. Та хіба можна мене звинувачувати? Моя магія була одним з небагатьох тузів у моєму рукаві.

"Відтоді, як ви показали мені велику бібліотеку."

Велику бібліотеку? Це було тоді, коли я використав Розарію, щоб дістати кілька магічних книг, які хотів прочитати. Щоправда, я взяв кілька фоліантів на цю тему, але моя гра - роль нетямущого хлопчиська, який хотів похизуватися перед дівчиною, що йому подобалася, складними книжками, які він умів читати, - мала бути бездоганною. Того факту, що я сам прихопив книги, не повинно було бути достатньо, щоб припустити, що я насправді вмію чаклувати.

"Прошу вибачити мою неввічливість, Ваша Величносте", - почала Розарія, перш ніж перейти до детального опису моїх помилок. "Якби Ваша Величність на той момент не вмів читати, ви б вибирали книжки за товщиною чи виглядом. А якби ви вміли читати до певної міри, ви б вибирали книги з довгими або складними на вигляд назвами."

Що це було за відчуття? Чи так само почувалася жаба, коли зустрічалася поглядом зі змією?

"Тоді Ваша Величність також відібрала низку книг, окрім тих, що стосувалися магії, - всі вони були з довгими назвами або показними обкладинками. Книги з магії були єдиним винятком. Замість того, щоб бути інструментами для обману, вони включали прагматичні томи з магії настоїв і захисної магії, а також збірку суто теоретичних звітів про дослідження."

Отже, моя спроба обдурити насправді обернулася проти мене? Ну, це було добре, поки герцогські фракції цього не помітили... чи не так?

"Звичайно, не виключено, що Ваша Величність просто захотіла отримати книги з магії з цікавості, в якості особистого матеріалу для читання. Але в такому випадку не було б необхідності використовувати мене. З огляду на це, я дійшла висновку, що ви здатні до магії, і що ви бажаєте тримати цей факт у таємниці",- Розарія лагідно посміхнулася.

Я вже здогадувався, що вона помітила, як я її використовував, тож не здивувався. Проте вона заслуговувала на вибачення за це.

"Мені дуже шкода", - сказав я.

Вираз обличчя Розарії став здивованим, а потім спантеличеним. "Вибачте, Ваша Величносте, але за що ви вибачаєтесь?"

"Хм? За те, що використав тебе таким чином, звичайно."

Розарія кілька разів моргнула на мене, перш ніж її посмішка повільно повернулася. "Ого. Це просто не годиться, Ваша Величносте. Ви не повинні вибачатися за такі дрібниці - мені приємно бути корисною. Ні, скоріше, це моє бажання, щоб ви більше використовували мене."

Я був вдячний, що її це не бентежило, але в її усмішці був відтінок захоплення, який мене дуже бентежив.

"На жаль, я, напевно, зроблю подібні помилки в майбутньому", - сказав я. "Коли це станеться, я буду вдячний, якщо зможу розраховувати на твою допомогу."

"Звичайно, Ваша Величносте!"

Якщо бути до кінця відвертим, Розарія налякала мене до смерті. Так само, як і Тімон, якщо подумати.

"Хтось ще знає?" запитав я.

"Тільки Соломон. Можеш тримати мене під наглядом, якщо хочеш - я не проти. І, звісно, я нікому не розповім про свої здогадки."

Я волів би, щоб вона взагалі нікому нічого не розповідала... але, з іншого боку, їй не було потреби розповідати мені все це, оскільки я не помітив, що вона помітила. Той факт, що вона зійшла зі свого шляху, щоб показати, що вона знала, був жестом доброї волі.

Я зітхнув. "Знаєш, я радий, що мене заручили саме з тобою."

Якби вона була ворогом, мені б прийшов кінець.

"Це радість і для мене, Ваша Величносте!"

Зіткнувшись з променистою посмішкою Розарії, я не міг не думати про те, що можу провести все життя, намагаючись перевершити її, і вона все одно щоразу буде кращою за мене.