Розділ 3 — Сережка Капелюшника

Наказавши віконтові, який виконував обов'язки губернатора, покращити якість місцевого "тисячозернянки", моя маленька компанія повернулася до основної колони подорожуючих. Нашим пунктом призначення на цей день був маєток у маркізаті маркіза Мардрузу, але - можливо, через мій об'їзд - ми прибули туди лише пізно вночі. Мене прийняли з коротким привітанням, потім пригостили вечерею, а після цього відвели до гостьових покоїв на ніч.

Маєток, в якому ми зупинилися, належав не самому маркізу, а підлеглому йому віконтові. Оскільки він належав до "нижчого дворянства", використовуючи загальний термін, у ньому не було жодного варда для запечатування мани. Однак це не було проблемою, оскільки ми, очевидно, привезли кілька з імперської столиці. Вони були меншими, більш портативними версіями тих, що використовувалися в імперських володіннях, але вони так само добре справлялися із завданням запобігти вбивству за допомогою магічних засобів.

Звісно, оскільки зараз я хотів скористатися магічним засобом зв'язку, який дала мені Віра-Сильвія, вони також ставали на заваді. Існував шанс, що сережка спрацює навіть з вардами, але я не хотів ризикувати, що вона вийде з ладу. Якщо можливо, я хотів перевірити її зовні.

"Тімон, скільки там охоронців?"

Мої гостьові покої були незрівнянно менші, ніж мої покої в імператорській резиденції, але особисто мені в них було набагато легше розслабитися. Наразі тут були тільки я і Тімон.

"Двоє перед дверима і кілька агентів у саду".

Хм. Тоді, напевно, не було жодних проблем з тим, що я вистрибну у вікно, щоб спробувати сережку.

"Вони підпорядковуються вам?"- запитав я.

"Ні. Операціями керує молодий агент на ім'я Анрі де Марроу. Його сім'я служить Дому Водедта вже кілька поколінь."

Коли Тімон вимовив слово "молодий", я майже подумав, що агент, про якого йдеться, був маленьким хлопчиком, але, ймовірно, він просто говорив про шпигунський досвід цього чоловіка.

"Дуже добре", - сказав я. "Тоді... ні, неважливо. Їм і так добре."

Я на мить замислився над тим, щоб попросити їх відступити, але люди графа Палатіна вже знали про мої стосунки з Вірою-Сильвією. До того ж, я міг би просто створити звукоізоляційний бар'єр, щоб зберегти певну приватність.

"Я вийду на хвилинку. Тримай всіх напоготові."

"Слухаюсь, Ваша Величносте."

***

Як тільки я опинився на вулиці, я підняв бар'єр. Він блокував лише звук, дозволяючи магії та мані проходити крізь нього. Потім я направив ману в сережку Віри. Через кілька миттєвостей смарагд почав світитися.

"О, він засвітився."

Незабаром після цього голос Віри просочився з самоцвіту.

<Ти мене чуєш? >

"Так, голосно і чітко."

<Я рада... чути, що це... працює.>

Хм. Це все було добре, але мені стало цікаво, як це працює. Радіохвилі чи що? Для початку, звідки взагалі йшов її голос? Смарагд здавався просто будь-яким старим дорогоцінним каменем.

Моя цікавість свербіла - я хотів розібрати його. Ну, не те, щоб я це зробив насправді.

Натомість, я просто вирішив запитати.

"Гей, ти випадково не знаєш, як ця штука працює?"

<Боюся, що ні. Батько сказав, що це пов'язано з тим, що вони спочатку були... одним самоцвітом.>

Спочатку одним самоцвітом? Це те, що дозволило йому функціонувати як магічний інструмент? Я не мав жодного уявлення - що свідчило про те, що це була гілка магічної теорії, на яку я ніколи не натрапляв. Це було дещо хвилююче.

"Може, граф знає більше?"

<Ні, я... не думаю. Це стара... сімейна реліквія. >

Га? Реліквія? В Імперії так називали речі, настільки цінні, що ви б померли від сорому і гніву, якби ворогові вдалося їх вкрасти.

"Ти впевнена, що дарувати його мені - це нормально?"

<Так. Це... те, чого я хотіла.>

Якою б милою не була ця відповідь, я вирішив, що обов'язково поверну її, коли все закінчиться. Подумати тільки, я навіть думав про те, щоб розібрати його...

"Гаразд. Я обов'язково поверну його в цілості." До речі, хіба граф Шамно не вбив би мене, якби дізнався, що у мене є половинка сімейної реліквії...? "А, то як там у тебе справи? Гадаю, мало що змінилося, адже минуло лише кілька днів."

<Ну, сьогоднішні обіди були... справді великими. > Здається, вона була дуже задоволена цим.

"Так? Це чудово."

<Угу. Сподіваюся, завтра буде так само... >

"Я впевнений, що так і буде."

Отже, розмір її порцій помітно збільшився, так?

Коли Віра почала вивчати магію і її фізичний розвиток відновився, я наказав графу Палатіну Водедту подбати про те, щоб її порції збільшилися. Розумієте, моя гіпотеза полягала в тому, що вона насправді магічно зупиняла свій ріст - підсвідомо - через недоїдання, яке вона відчувала. Тепер, коли вона отримала контроль над своєю магією і ця підсвідома перепона розвалилася, вона знову почала рости - але це означало, що проблема недоїдання знову з'явиться.

Звісно, раптове збільшення раціону полоненої було щонайменше підозрілим, а у нас не було ресурсів, щоб замінити всіх її охоронців на наших шпигунів. Тому це було зроблено непомітними кроками.

Однак, якщо різниця була помітна, це означало, що граф Палатин вирішив, що берег чистий. Іншими словами, стеження за Вірою послабилося.

По-перше, герцог Аґінкарл, міністр церемоній, не був зацікавлений у тому, щоб тримати її в ув'язненні. Зрештою, якби не це, її батько, граф Шамно, все ще був би регентським дворянином. З точки зору герцога, ув'язнення Віри-Сільвії не мало жодних причин.

Отже, можна припустити, що за нею стежила фракція канцлера, чи не так? Однак, оскільки "офіційний" стан подій полягав у тому, що регентство несправедливо ув'язнило її, канцлер - який завдяки цьому залучив графа Шамно до своєї фракції - не міг бути помічений у відвертому стеженні за нею.

Отже, повертаючись до стеження за Вірою, хто був відповідальним за це? Відповідь була лише одна: людина, яка ув'язнила її в першу чергу. Стара відьма.

І це стеження послабилося - лише через день після того, як я покинув імперську столицю, не менше. Цікаво. Здається, цього короткого проміжку часу було достатньо, щоб вплив регентші похитнувся.

Оскільки канцлер наразі був відсутній у місті, важко було уявити, що його фракція підніме якусь велику хвилю. Іншими словами, заварити кашу мав би міністр церемоній.

Тепер, коли я - регентський щит - зник, він, мабуть, намагався відновити свою розхитану владну базу. Не дивно, що він так охоче йшов на поступки канцлеру щодо маршруту мого турне.

Втім, поки що я можу залишити все як є. На відміну від канцлера, міністр церемоній мав кілька синів, але вони ненавиділи один одного. Це залишало мені будь-яку кількість карт, щоб зіграти проти нього, коли б я не захотів - не те, щоб вони мали високі шанси на успіх, доки він стежив за ситуацією.

Насправді, для мене було добре, що він підпорядковував собі регентшу. Вона не підходила мені через свою непередбачуваність. Я був радий, що ми встигли розпочати цей тур до того, як у неї стався напад або щось подібне.

Використовуючи сережку, я поспілкувався з Вірою ще хвилин п'ять, перш ніж ми попрощалися. Усе це викликало у мене трохи сентиментальні почуття, оскільки нагадало мені про мобільні телефони мого попереднього світу. Ах, ностальгія.

***

Минув ще тиждень подорожі, перш ніж ми вийшли на інший бік маркізату Мардруса. Нічого особливо неприємного чи цікавого не сталося. Навіть моя зустріч з самим маркізом, він здався мені старим знайомим, оскільки він кілька разів заїжджав до імператорського двору в минулому.

Нам знадобився лише день, щоб перетнути графство Бейлор-Торей. Здавалося, що ми не мали там ніяких справ і справді просто проїжджали повз. Однак, очевидно, граф Бейлор-Торей мав схильність до податків, тому що на мізерному відрізку шосе, що проходив через його володіння, було не менше трьох контрольно-пропускних пунктів, і всі вони збирали мито з проїжджих купців.

В моїх очах це було жадібно і ганебно. Я підозрював, що це ще й зменшувало кількість торговців, які прямували до столиці. Я хотів, щоб він це припинив.

Нарешті, сьогодні ми благополучно прибули до графства Кушад. Точніше, до однієї з вілл графа Кушада біля кордону його володінь з графством Бейлор-Торей. Це теж добре. Я вже почав хвилюватися, що нам доведеться задовольнитися табором під відкритим небом.

Чому, запитаєте ви? Ну, тому що з перетином кордону сталася велика колотнеча - іншими словами, коли фракція канцлера була змушена передати регентству позицію нашої колони, на якій ми стояли, як на полюсі. Головними винуватцями, звісно, були два графи, землями яких ми перетинали кордон.

Вони сперечалися про все: від нашого запізнення, різниці між чисельністю нашої колони та заявленою кількістю людей, до того, що деякі члени іншої фракції здійснили різні витрати, які потрібно було відзвітувати. Як на мене, то весь провал стався лише через два ключові моменти: Граф Бейлор-Торей був скупим скнарою, а граф Кушад - надмірно чутливим до дрібниць непосидою. Їхніх постійних суперечок через дрібниці вистачило б на те, щоб у будь-кого почався головний біль.

Ми приїхали менш ніж на годину пізніше, ніж планували, і саме їхня сварка призвела до затримки. Я задрімав у кареті, бо не міг дивитися на їхню словесну перепалку, а коли прокинувся, ми все ще їхали. Всі, включно з Тімоном, виглядали помітно виснаженими цим випробуванням.

А я? Після сну я був настільки яснооким і розкуйовдженим, наскільки це взагалі можливо. Ви коли-небудь пробували використовувати коліна дівчини як подушку? Це справді творить чудеса.

Так чи інакше, я нарешті дістався до своїх гостьових покоїв на віллі. Цього разу вони були напрочуд просторі.

"Тімон".

Це був гарний час, щоб зробити перерву, тож я вирішив зателефонувати Вірі. Але коли я покликала Тімона, ніхто не відповів.

Вирішивши, що він, напевно, за дверима, я спробував застосувати своє закляття виявлення тепла - і тут я помітив знайоме відчуття застиглої мани... її не було.

"Не кажи мені..."

Для проби я спробував зосередитися на мані за дверима, але не зміг нею маніпулювати. Іншими словами, варди все ще були там, нагорі. Чи були вони відключені виключно для цієї кімнати? Я був майже впевнений, що їх не можна було налаштувати для цього.

Далі я провів маною по стінах і виявив... якийсь магічний бар'єр, спрямований всередину? Який працював як проти магії, так і проти фізичних об'єктів. Хтось явно встановив його заздалегідь.

Несподівано і без жодного звуку в центрі кімнати з'явився молодий чоловік, одягнений як дворецький.

"Приємно познайомитися з вами, Ваша Величносте", - сказав він. "Я розумію, що це несподівано, але боюся, що заради майбутнього міледі ви повинні померти."

Так, це був замах на вбивство. Я це передбачав.