Розділ 4 — День коли народився маг

Розділ 4 - День коли народився маг

Минув час, і мені виповнилося три роки. Мій магічний репертуар збільшувався з кожним днем, я ставав досить впевненим у своїх силах. Це була чи не єдина перевага, яку дало мені це нове життя.

Моя моторика також продовжувала вдосконалюватися - я помітив, що хапати і тримати речі схоже на маніпуляції з маною. Завдяки цьому я відкрив для себе кілька нових заклинань, на два з яких я покладав великі надії, і на них буде зосереджена моя подальша практика.

Першим було заклинання, яке дозволяло мені використовувати навколишню ману для маніпулювання об'єктами на відстані - по суті, телекінез. Тому я вирішив назвати його «мана-кінез». Але поки що мені не вдавалося керувати чимось більшим, ніж листя чи камінці.

Але був виняток: Об'єкти, які я створював за допомогою магії, такі як лід або грудки бруду, було надзвичайно легко пересувати. Оскільки вони самі складалися з мани, це, ймовірно, робило їх більш реактивними, і я міг впоратися з об'єктами набагато більшої ваги та розміру.

Наразі мана-кінез мені не був потрібен, але я мріяв одного дня розгорнути власний набір мана-зброї.

Друге заклинання контролювало тепло. Насправді я почав з того, що шукав спосіб охолоджувати предмети. Можна було б очікувати, що достатньо просто уявити, як щось охолоджується, але оскільки я вже знав про теплову енергію, заклинання не спрацювало, поки я не уявив, куди це тепло буде виходити. Це було зовсім не так просто, як створення льоду.

У процесі відпрацювання заклинання охолодження я навчився певною мірою маніпулювати самим теплом. Це було досить зручно, оскільки я міг використовувати його для регулювання температури власного тіла.

Однак найважливішим моїм відкриттям було те, що перетворення мани на тепло було відносно простим і енергоефективним. Замість того, щоб прямо створювати полум'я, я міг використовувати менше мани для більшого ефекту, просто перетворивши її на теплову енергію.

Доведений до логічного завершення, це означало, що я мав доступ до потужного засобу нападу - мені лише потрібно було перетворити ману на теплову енергію, стиснути її та спрямувати.

У зрілому віці трьох років я став силою, з якою треба було рахуватися в бою - за умови, що я дійсно міг підтримувати тепловий промінь у напрямку мого супротивника. Над цим я все ще працював.

Також варто згадати, що я все краще використовував свою внутрішню ману. Досі я використовував її як своєрідний магніт, щоб викликати магію, але тепер я міг циркулювати ману навколо свого тіла, не вимовляючи заклинання взагалі.

Здавалося, що моя внутрішня мана була густішою за навколишню ману якимось чином, який важко пояснити, тож циркуляція мани здавалася гарною практикою для мого контролю. Перш за все, я міг робити це в приміщенні. Це було схоже на великий крок до підготовки до моєї втечі. Звичайно, намагатися влаштувати своє життя в моєму віці було надскладним завданням, не кажучи вже про те, що один подих моєї ідентичності поставив би моє життя під загрозу. Мені довелося перечекати деякий час.

Незважаючи на відсутність мотивації бути схожим на імператора, ця роль все ж таки мала місце в моєму оточенні. Окрім канцлера та міністра церемоній, мене відвідували деякі вельможі - без сумніву, великі шишки, - які приходили, щоб відрекомендуватися. Чесно кажучи, це ніколи не було більш ніж односторонньою розмовою - я не можу собі уявити, що вони шукали трирічних дітей для нормальної розмови. Все, що від мене очікувалося, - це сидіти там.

У багатьох історіях, які я читав, де головний герой перевтілюється в того чи іншого дворянина, він завжди має дивовижну здатність запам'ятовувати імена всіх і кожного. Але хоча вельможі, які відвідували мене, називали свої посади і титули, вони ніколи не називали мені імені, яке я міг би запам'ятати в першу чергу.

Це змусило мене замислитися, чи не є це культурною особливістю. Зрештою, всі називали мене просто «Ваша Величність». Я почув своє ім'я лише одного разу, коли до мене прийшов чоловік, схожий на священика, з товстим фоліантом і провів церемонію, яка нагадала мені хрещення.

З іншого боку, канцлер і міністр церемоній представилися на ім'я, тож, мабуть, це не було табу. От тільки я був їхнім правителем, принаймні на папері, тож, можливо, це правило на мене не поширювалося. Я знав, що в цій парі немає жодної кістки вірності в тілі, але вони все одно дотримуватимуться формального етикету.

А я й гадки не мав. Це було те, що я міг легко дізнатися, якщо б просто запитав, але я не міг придумати правдоподібного способу запитати і при цьому зійти за звичайного малюка мого віку.

Я намагався розібратися в магії ілюзій і невидимості, оскільки вважав, що вона може бути корисною для збору інформації, але прогрес був нульовим. Уся магія, яка мені вдавалася, починалася з чіткого уявного образу явища, яке я хотів створити, але ілюзії та невидимість були дуже складними для сприйняття в моїй голові.

Вогонь і лід, звичайно, легко. Але навіть з ними, якщо я чітко не уявляв кінцевого результату, я нічого не отримував. Принципи оптичного невидимості, на жаль, не були чимось таким, що я міг зрозуміти з першого разу.

Я не був впевнений, чи варто мені чекати, поки я стану достатньо дорослим, щоб досліджувати такі речі, або ж визначити пріоритети моєї втечі. Все це було дуже незручно.

Крім того, я нарешті почав розрізняти людей з двох фракцій. Люди канцлера називали його «Другий герцог Рауль», а міністра церемоній - «герцог Аженкарл», тоді як люди міністра церемоній використовували «герцог Рауль» і «великий герцог Аженкарл». Люди, які використовували як «Другий герцог», так і «Великий герцог», були з нейтрального блоку.

Звичайно, я не сумнівався, що за зачиненими дверима деякі прихильності відрізнялися, але можливість розрізняти їх загалом була хорошим прогресом. Насправді, це була б життєво важлива інформація для мого виживання. Знання того, як визначити, хто на чиєму боці, до того, як я мав би з ними поговорити, могло б стати різницею між життям і смертю.

＊＊＊

Однієї ночі, як завжди, я вклався на своє остогидле ліжко. Незважаючи на розмір кімнати, в ній було лише двоє мешканців: я і покоївка, яка сиділа біля мого ліжка.

Найстрашніше в людях те, що ми можемо пристосуватися практично до будь-чого, тож я зміг заснути, незважаючи на обставини, в яких опинився. Саме в такі моменти до мене дійшло, що я став «Карміном».

На мою радість, час від часу траплялося так, що вахтерка засинала під час чергування. Так, технічно це була величезна проблема безпеки, але я був вдячний, тому що це служило моїм цілям.

Переконавшись, що вона точно спить, я обережно спустив руки до своїх пахових областей.

Витягни свій розум з канави. Я збирався дослідити чарівний пристрій для підгузників, який мене давно цікавив.

Тепер, коли мені виповнилося три роки, я міг ходити в туалет самостійно. Я одягав пристрій лише вночі, і я знав, що скоро настане час, коли він мені зовсім не знадобиться. Я хотів дізнатися про нього якомога більше до того, як це станеться.

До речі, у цьому світі були туалети зі зливним бачком. На жаль, це був не сучасний варіант з важелем, а такий, де була невелика кількість води, що постійно текла. Це було несподіванкою, оскільки я чув, що в середньовічній Європі туалетів зі змивним бачком не існувало. З іншого боку, очевидно, вони існували в Римській імперії, тож, можливо, це було не так вже й дивно.

Але я відволікся. Обережно знявши пристрій і розібравши його на частини, я уважно оглянув сегменти труби і ковпачка. Моя початкова гіпотеза одразу ж підтвердилася: було надто темно, щоб щось розгледіти.

Щодо інших органів чуття, то я не відчував магії, яка виходила від сегмента труби. Я перейшов до закругленого ковпачка і одразу ж відчув скупчення сильної... ні, щільної мани. Більше того, її мізерна кількість витікала назовні.

Отже, можна було з упевненістю припустити, що пристрій живиться не від навколишньої мани, а від щільного внутрішнього запасу мани в ковпачку. Я хотів увімкнути світло, щоб розглянути його докладніше, але це розбудило б покоївку, а мій брак знань про ману означав, що я, мабуть, нічого не зможу з нього витягти. Довелося відкласти цю ідею на полицю.

Тим не менш, це привело мене до нового експерименту - з маною, що витікає. Я хотів дізнатися, чи можна використовувати її для магії, тож спершу спробував перетворити її на теплову енергію.

Незважаючи на коротку початкову реакцію, мана швидко розсіялася і зникла.

Потім я закрив рукою отвір, що з'єднував ковпак з трубою, і спробував перетворити ману на теплову енергію всередині ковпака.

Це спрацювало. Вона навіть не розсіялася через деякий час. Я прибрав руку, але тепло залишилося в моїй долоні - я відчував тепло.

Це пояснювало деякі речі.

Я вже давно задавався питанням, яке заклинання або пристрій перешкоджає використанню магії в приміщенні, і тепер я був ближче до відповіді.

Що б це не було, воно робило навколишню ману інертною, або щось подібне. Оскільки для створення явищ або перетворення на енергію мана навколишнього середовища була потрібна, то її заморожування зупиняло будь-яке заклинання ще до того, як воно могло розпочатися.

Проста аналогія була в тому, що це нагадувало гру з глиною. Мана була глиною, яку можна було ліпити в будь-яку форму, яку ви бажали, створюючи магію. Однак, якщо глина повністю засохла, ви не могли надати їй жодної форми. Були хороші шанси, що магічні пристрої все ще працювали, і я міг циркулювати своєю внутрішньою маною, оскільки жоден з них не контактував з навколишньою маною.

Тому, як я і перевіряв, я міг взяти пристрій, викликати магію всередині нього і отримати тривалий ефект, оскільки антимагічний ефект не поширювався на вимкнення активних заклинань.

Звичайно, активне заклинання все одно потребувало б мани для підтримки, тому цей новий метод використання магії в приміщенні здавався досить обмеженим у застосуванні. Тепло в моїй долоні вже зійшло нанівець без мани, яку воно могло б поглинути.

І все ж, це була незамінна підказка. Коли я спробував використати ману, що витікала з пристрою, я відчув коротку реакцію. Це означало, що існує невеликий проміжок часу між тим, як мана покидає пристрій, і тим, як він стає інертним.

Якщо я витісню частину своєї внутрішньої мани і скористаюся цим коротким моментом, чи зможу я використовувати магію в приміщенні?

Варто було спробувати.

У мене все ще були побоювання, тому я обережно зібрав пристрій і повернув його на колишнє місце. Потім я циркулював внутрішню ману в своїй правій руці. Поки що це було легко, але як мені тепер її вигнати? Я спробував змінити свій уявний образ мани. Досі я уявляв її як рідину, але як щодо частинок?

Я уявив ці частинки - я вирішив назвати їх «манакулами» - досить маленькими, щоб пройти крізь пори моїх клітин.

Манакули почали витікати з моєї руки. Поспіхом я вирішив використати їх для заклинання - для початку я перетворив їх на теплову енергію.

І це спрацювало. У мене вийшло. Моя теорія про те, що внутрішня мана більш щільна, теж здавалася доведеною; моя долоня була гарячою. Мене також вразило раптове відчуття втоми.

О , подумав я, так ось що відчуваєш, коли витікає мана .

Все навколо потемніло.