Розділ 6 — Розділимо ліжко

Через деякий час після того, як чоловік у костюмі дворецького пішов, у двері постукали.

Я покликав їх увійти, і, як я і підозрював, це був Тімон. Він ледве встиг зачинити за собою двері, як плавно перетворив цей рух на повну прострацію на підлозі.

"На мою вічну ганьбу, я дозволив убивці дістатися до особи Вашої Величності. Я не можу принести жодних вибачень. Будь ласка, дайте мені наказ, і я поріжу себе на шматки власним лезом. Благаю вас."

Ого, як на вибачення, це було досить наочно. Зачекайте, він же не серйозно, чи не так?

"А хто прибере дивний труп, який ти залишив після себе...? Не треба вибачатися. Нерозумно очікувати, що ти міг щось зробити проти такого вправного мага."

Перш за все, просторові маніпуляції були просто чітерською здатністю. Я був дуже заздрісний, оскільки просторова магія була поза межами моїх можливостей. Я не бачив жодного успіху, уявляючи її так, як вона працює в іграх, тож був упевнений, що мені потрібно або більше теоретичних знань, або більш детальний уявний образ.

Як господар Тімона, я, звісно, мав би зробити йому зауваження, але в даному випадку це було б несправедливо.

Правду кажучи, якби вбивця прийшов, коли я спав, я був би легкою здобиччю. Зачекайте, ні, в такому випадку на нічному чергуванні був б Тімон. Я майже не сумнівався, що він віддав би всі сили, щоб захистити мене, так що так, критикувати його дійсно не було потреби.

"Проте... все це залишило мене досить виснаженим." Я щойно боровся за своє життя. Звичайно, я був фізично втомлений, але саме моральне виснаження мене зараз дуже сильно підкосило.

"Покликати леді Розарію?"

"Що? Як це? До речі, між тим, як той чоловік пішов, і тим, як ти увійшов, минуло зовсім небагато часу. Ця кімната була більш ізольованою, ніж я думав?"

"Ні. Я не зміг придушити свій гнів, тому вдарив його ногою."

Йому вдалося зловити просторового мага, що тікав, і вдарити його ногою? Я сумнівався, що навіть я зможу це зробити.

Стривайте, хіба я не обіцяв вбивці, що дам йому втекти? Це ж мені потім не аукнеться? Ні. Технічно, я ніколи не обіцяв, що хтось інший нічого не зробить, так що я, напевно, в порядку. Так. Невинний, як ягня.

"Отже, ти можеш повідомити мені про стан лінії фронту?"

"Звичайно, Ваша Величносте. Я підготував доповідь про конфлікт на кордоні Конфедерації Тейнаве".

***

Нашою "офіційною" причиною для цього відрізку туру було спостереження за лінією фронту проти Конфедерації Тейянаве, щоб переконатися, що ми дійсно воюємо з ворожою нацією. Зачекайте, ні, з точки зору Імперії, я вважав, що конфедерацію краще назвати повстанським елементом.

Так чи інакше, саме тому канцлер та інші поїхали на лінію фронту самі: щоб переодягнути все так, щоб обдурити мене і змусити думати, що йде справжня війна.

Зрештою, правда полягала в тому, що боїв майже не було. Але оскільки вони не хотіли, щоб я про це дізнався, я не сумнівався, що моя безпека буде найсуворішою, ніж будь-коли - не для того, щоб захистити мене від ворогів, а щоб запобігти контактам з простолюдинами чи торговцями, які знали правду.

Звісно, це були марні зусилля, адже я вже все знав.

"Схоже, що війська герцога Рауля вже прорвалися через кордон", - пояснив Тімон. "Цілком ймовірно, що наш конвой змінить запланований маршрут, щоб приєднатися до них."

"Вони... хочуть бачити імператора на передовій? Це свідчення того, наскільки сильно вони відбили Тейянаве?" Це була особиста армія канцлера з ним на чолі, а не загін найманців, але я все одно був здивований, що вона досягла такого одностороннього успіху.

"Ні. Спочатку майже не було ніяких боїв. Війська Тейянаве відступили, залишивши прикордонні села. Армія герцога Рауля спалила ті самі села, назвавши це "переможною битвою"."

Тож боїв взагалі не було? "А може, це пастка?"

"Можливо. Однак війська Тейянаве не намагалися приховати себе, ані свою чисельну перевагу над армією герцога Рауля. Крім того, всі підрозділи герцога, які він відправив поблизу міст Тейянаве , були знищені. Все це свідчить про те, що конфедерація просто навмисно уникає бою."

"В цьому. Вони прочитали нас як відкриту книгу". Я не міг не клацнути язиком. Для мене армія герцога Рауля і війська Тейянаве були ворогами. Я сподівався, що вони трохи знесилять одне одного.

"Зменшують свої втрати, так? Як це по-торговельному з їхнього боку."

"Так. Порівняно з військовими втратами від повномасштабної битви, вони, мабуть, вважають за краще зруйнувати кілька сіл. Здається, армія герцога також це зрозуміла — вона не просунулася далі за зайняті території."

Чорт. Тож це просто закінчилося компромісом обох сторін.

Проте ми принаймні підтвердили присутність військ Тейянаве . Це означало, що ми досягли мінімальної мети — переконалися, що вони не продають ще більше зброї та солдатів Центральному континенту. Мені доведеться задовольнитися цим.

Переходимо до наступної проблеми...

"А що з діями регентства?"

"Регентства, Ваша Величносте?"

"Так. Ми не можемо дозволити їм таємно надсилати допомогу Тейянаве , щоб саботувати армію герцога Рауля."

Центральний континент був місцем постійних конфліктів, а також одним із найприбутковіших ринків для торгової компанії "Золота вівця". Їхньою метою було продавати Центральному континенту те, що він не міг швидко виробляти сам, із здоровою націнкою — переважно зброю та найманців.

Однак був один ресурс, який воюючі країни потребували ще більше: їжа.

І так сталося, що Імперія володіла найпродуктивнішим хлібним кошиком на Східному континенті.

"Можливо, регентство зробить це, щоб герцог Рауль отримав кривавий ніс", - пояснив я. "А потім Тейянаве просто розвернеться і продасть запаси Центральному континенту."

"Розумію. Я доручу агенту стежити за цією справою."

"Будь ласка."

Чесно кажучи, я не думав, що міністр церемоній насправді буде цим перейматися, оскільки він зараз зайнятий зміцненням своєї влади в імперській столиці. Однак я не міг сказати того самого про його синів у герцогстві, чиї дії я не міг передбачити. Але це не має значення...

"Покинути села навіть після того, як їхні землі були захоплені, так? На даний момент Тейянаве важко навіть назвати державою."

Зазвичай на вторгнення реагують атакою захисної армії. Навіть якщо остання перебуває в невигідному становищі, їй все одно доведеться чекати на слушну нагоду для удару.

Перемога, досягнута за надмірну ціну, називалася "пірровою", але з іншого боку, існування цього терміна було свідченням того, що війна була чимось, що відбувалося, навіть якщо це не було того варте. Добровільно поступитися суверенною територією тільки тому, що аналіз витрат і вигод виявився невдалим, не було рішенням, яке мала б прийняти будь-яка нормальна держава.

Звичайно, тимчасово це було прийнятно, якщо це було частиною більшого плану для перемоги у війні. Насправді, я підозрював, що саме так "Золота вівця" продала цю ідею місцевим лордам. Адже публічно "Золота вівця" була не більше ніж простою торговою компанією, яка допомагала Конфедерації Тейянаве .

Насправді ж, цих лордів оббирали до нитки.

А це означало, що я міг скористатися цим, щоб залякати "Золотих овець". Якщо лордів можна було переконати, що відступ військ Теянаві був спробою компанії мінімізувати втрати, а не розумною військовою стратегією, це викликало б значний негативний резонанс. Ніхто не любить, коли ним маніпулюють. Проблема полягала в тому, як досягти цього? Доки війська Тейянаве в кінцевому підсумку відвоювали землю, "Золоті вівці" могли говорити все, що завгодно. Навіть якщо їм було б важко, це виправдало б їхнє виправдання, що відступ був зроблений заради перемоги в майбутньому.

Отже, я мав створити причину, щоб армія герцога Рауля залишилася на місці. І це не могло бути тимчасовим; це мало бути щось, що потребувало постійного підтримання.У такому разі...

***

"Ваша Величносте. Ваша Величносте!"

Мені здалося, що хтось кличе мене. І я відчув слабку квіткову нотку?

"Хм? Розаріє?" Я не знав, як і коли вона прийде, але Розарія була прямо переді мною, тримала мене за руки і виглядала стурбованою. Озирнувшись, я побачив, що Тімон кудись зник. "Що ти тут робиш?"

"Я змусила пана ле Нана впустити мене. Ваша Величносте, ви поранені?"

Здавалося, вона знала, що на мене напали. Ну ж бо, Тімоне, тобі справді треба було їй казати? "Не хвилюйтеся, зі мною все гаразд. Тімон тобі сказав?"

"Ні, моя фрейліна помітила. І поки ми зібрали всі свої сили..." Якби ви подивилися в словнику слово "зневірений", то побачили б чорно-біле зображення виразу обличчя Розарії в той момент. "Мені дуже шкода. Мені немає виправдання."

Здавалося, я несправедливо підозрював Тімона. Звичайно, він все одно впустив її... але я не збирався злитися через таку дрібницю. Я припустив, що його відсутність у кімнаті - це його спосіб сказати мені, щоб я трохи відпочив.

До того ж, якою б напруженою не була моя сутичка з убивцею, вона все одно відбувалася за бар'єром. Якби її помітили, це означало б...

"То твоя фрейліна - маг? Досить здібна, причому."

Настала коротка пауза, перш ніж Розарія відповіла: "Так".

"Ах. Так ось як це було. Ти також згадувала про "збирання сил". Чи слід це розуміти так, що з тобою є інші маги? Всі з Королівства Бельвер, я припускаю."

"Так... Я вислухаю будь-яку критику, яку ви мені скажете."

"Я і не думав про це. Кого ти маєш брати у свою свиту - це твоє право. Але я б не відмовився дізнатися про них більше."

Вона була принцесою нації. Для неї було цілком розумно покладатися на власну охорону, а не на ту, що надавала Імперія. Чорт забирай, навіть я не довіряв охоронцям Імперії!

"Звичайно, Ваша Величносте. Троє проникли в наш подорожній конвой, а ще вісімнадцять розкидані по всій місцевості, щоб уникнути уваги охорони Імперії. Командує ними мій дядько Саломон де Барбеторт."

Її дядько був частиною нашого конвою. Хоча підтримувати контакт із зовнішніми агентами зсередини зазвичай було б складним завданням, він був колишнім генералом. Якщо подумати, це, ймовірно, означало, що її агенти теж були солдатами.

"Вони всі маги?"

"Так. Спочатку планувалося, що троє з нашого конвою підуть вам на допомогу, але група з недостатньою силою могла лише спричинити хаос і стати для вас надмірним тягарем..."

Вона говорила так, ніби це була її власна провина. "Це ж лорд Саломон прийняв таке рішення, чи не так?"

"Так..."

"Це був правильний вибір. Не переймайся через це."

Я б сам прийняв таке ж рішення. Крім того, здавалося, що їхні маги були достатньо кваліфіковані, щоб розпізнати, що відбувається всередині бар'єру, а також прийняти рішення, що вони тільки заважатимуть.

Це нагадало мені - я пригадав, що чув щось про те, що Королівство Бельвер було настільки загнане в кут перед моїми заручинами з Розарією, що було на межі того, щоб поставити магічно здібних дітей-солдатів на активну службу. Я був майже впевнений, що Саломон був наглядачем за проектом, тож чи означало це, що це був той самий підрозділ?

"Нам лише нещодавно вдалося встановити контакт з іншими вісімнадцятьма членами в цьому місті",- пояснила Розарія. "Вибачте, що так довго не повідомляла вам про це..."

"Тобі справді не потрібно постійно вибачатися". Цей вираз обличчя Розарії мене не влаштовував. "Нам незабаром може знадобитися їхня допомога. Нехай знають, що я чекаю від них хороших новин. І, будь ласка, не роби такого сумного обличчя."

"Але, Ваша Величносте. Коли я думаю про те, що могло з вами статися, у мене в грудях все стискається..."

"Повторюю, я в порядку. Серйозно, тобі не варто так хвилюватися." Що ж, я не міг повністю звинувачувати її за хвилювання; це, безумовно, було ненормально для імператора, самому вступати в прямий бій. Проте її занепокоєння було незручно лоскотливим. Мовляв, ну ж бо.

"Тоді... ви будете трохи відпочивати?"

Вона додала, що теж про це турбується, завершивши розповідь своїм щенячим поглядом. Міледі Розаріє? Це трохи несправедливо, вам не здається?

Насправді мені хотілося продовжувати розробляти плани проти Тейнаве, але я вирішив, що завжди зможу зробити це під час поїздки в кареті. "Гаразд", - визнав я. "На сьогодні я піду спати".

"Звичайно, Ваша Величносте!"

Ти не збираєшся йти? Тільки не кажи, що збираєшся тут спати. "Наглядатимеш за тим, щоб я заснув?"

А що сталося з тим, що спати в одному ліжку до шлюбу - це велике "ні"? Ну, неважливо. Не схоже, що щось могло статися, адже ми були ще дітьми.