Розділ 12 — Перевірка відповідей

Враховуючи перевагу Готіруару в рельєфі місцевості, а також маневреність і швидкість атурів порівняно з гарфуріанцями - які були відомі своєю повільністю навіть серед кавалерії - можливо, наша перемога була лише питанням часу.

Після завершення переслідування ми вирішили повернутися до імперської столиці у супроводі атурів. Готіруар повернулися на свої землі. Це було досить справедливо, оскільки вони не взяли з собою коней. Я був вражений, що вони подолали весь цей шлях сюди, враховуючи обставини.

Оскільки ми повністю відокремилися від туристичного конвою, я уявив, що питання моєї безпеки зараз доводить столицю до шаленства. Мені потрібно було повернутися до того, як хтось на кшталт канцлера чи міністра церемоній зробить щось, що може вийти з-під контролю.

Проблема полягала в тому, як мені діяти, коли я повернуся? Критикувати фракції було б шансом зменшити їхній вплив, але це також несло в собі ризик вбивства, якщо я переступлю межу.

Ми покинули імператорську карету під час втечі, тож для повернення придбали кілька звичайних. На відміну від старої мініатюрної фортеці, ці нові карети не мали ніяких надокучливих правил, тож я скористався можливістю застрибнути в одну з Тімоном та Розарією, сподіваючись обговорити наші наступні кроки після повернення до столиці.

Я не очікував, що їхатиму з абсолютно незнайомою людиною.

Незнайомець, чоловік, з'явився з нізвідки після того, як ми сіли в карету. У нього була бліда шкіра, довге сріблясте волосся, що сягало стегон, і очі, які ніколи не розплющувалися. Одягнений у вбрання священнослужителя, за винятком ножа при боці, він назвався Дефлотом ле Муассаном.

"Хоча, гадаю, Вашій Величності було б простіше визнати мене дитиною Альфреда, графа Палатіна Водедта".

Я глянув на Тімона. Він ледь помітно кивнув мені, і я повернулася до цього Дефлота.

"Я чув ваше ім'я. Але... я так розумію, що ви - вищий служитель церкви, який порвав зв'язки з графом Палатіном, коли ви взяли рясу. Що ви тут робите? І... за чиїм наказом ви прийшли?"

Розарія застигла поруч зі мною, а охоронці Атура зайняли готові позиції. Цілком розумні реакції. Сяйво перемоги створювало ідеальні обставини для вбивці, а головним псом Західної ортодоксії був молодший брат канцлера. Мотивів було вдосталь.

"Я прибув за наказом мого наставника, який доручив мені безпеку Вашої Величності. Він також доручив мені надати вам, скажімо так, певну допомогу. Для початку, будь ласка, прийміть це."

Дефлотт дістав зі складок своєї мантії єдину книгу.

/// я дві хвилини тупив і думав що його ім'я "ДеФОлт" типу стандартний, думав невже автор настільки полінуваввся і тільки потім правильно прочитав коли побачив вдруге хх///

"Що це?"

"Це копія оригіналу Святого Письма Першої Віри."

На кілька хвилин запанувала гнітюча тиша, яку першою порушив Тімон.

"Неможливо. Підтверджено лише кілька таких випадків, і всі вони були на схід від Небесної Межі. Ви хочете сказати, що ви носили в одязі безцінний національний артефакт?"

"О, ні, не такий екземпляр. Це збірка, яку я уклав і переклав на бундартську мову для зручності читання Його Величності. Я досить впевнений у своїй точності. Якщо ви дозволите мені супроводжувати вас під час вашої подорожі до столиці, я буду радий відповісти на будь-які запитання, які у вас можуть виникнути."

Він сам переклав текст, який не існував на захід від Небесних гір? Чи означає це, що він мав зв'язки з іншою деномінацією Першої Віри? Ні, в такому випадку він би не звертався до мене з такою підозрою. Крім того, я не мав реального уявлення про те, де "настоятель" ставив його в ієрархії, але, щонайменше, він був активним членом західного ортодоксального духовенства. Якби він мав позаконфесійні зв'язки і про це дізналися, то, швидше за все, його б спалили на вогнищі ще до кінця дня.

Чи означало це, що власник оригіналу Святого Письма належав до західного ортодоксального духовенства? Але такої знахідки в імперії ніколи не було. Що ж, не виключено, що її просто весь цей час тримали в таємниці. Особливо, якщо план полягав у тому, щоб вона не потрапила до рук архіпрелатів протягом багатьох поколінь, чиї таланти і турботи були непридатні ні для чого, окрім політичних питань. Отже, наставник Дефлота був в опозиції до архіпрелатів?

Ох. Зачекайте. Якщо наставник Дефлота був... Ах. То ось чому він послав Дефлота до мене. Все сходилося.

"Гаразд. Розкажеш мені більше в кареті." Я звернувся до охоронців Атура. "Вибачте, що потурбував вас. Пропустіть його."

Я покликав Дефлота до карети.

Зачекай, подумав я, чи можуть охоронці розмовляти бундартською? А, неважливо.

＊＊＊

"Ваша Величносте. Ви маєте намір довіряти цій людині?"

Наша карета вже рушила, і Тімон спостерігав за Дефлотом, його вираз обличчя все ще був явно настороженим.

"Я сумніваюся, що його наставник має намір вбити мене, навіть якщо він скористався нападом ворожої нації, щоб залучити вождів до моєї справи."

Почувши мої слова, Дефлот тихо хіхікнув.

"Дійсно. Іноді мені здається, що очі мого наставника справді бачать майбутнє."

"Що ти маєш на увазі?"- Розарія виглядала здивованою.

Я не звинувачував її. Ми тікали, рятуючись від небезпеки. Якби хтось сказав мені, що все, від засідки до битви, було сплановано кимось іншим, я б теж здивувався.

"Це хороша можливість", - сказав я. "Давно хотів перевірити домашнє завдання."

Була одна велика проблема з послідовністю подій, яка почалася з перетину кордону гарфурійськими солдатами.

"Найманці, які мали охороняти кордон, розвернулися, дозволивши елітному гарфурському кавалерійському підрозділу атакувати наш туристичний конвой. Оскільки це сталося так несподівано, все, що ми могли зробити, - це втекти. А тепер, Розаріє, питання до тебе. Як ви вважаєте, напад був спонтанним? Чи це був добре продуманий план?"

"Останнє, звичайно..."

Дійсно. Рухи гарфуріанців були надто точними. Наче вони знали, де я буду і коли.

"Тут немає ніякої помилки - вони мали інформацію про мої пересування. Інформація, якою мали володіти лише обрані серед знаті Імперії. Іншими словами, хтось злив їм її. Як ви гадаєте, хто це був?"

"Гм... Герцог Рауль, можливо?"

Бззз. Те, як вона хитнула головою, було мило, але, на жаль для Розарії, ця відповідь набрала лише тридцять балів.

"Герцог Рауль мав би мотив", - визнав я. "Він хотів би якнайшвидше позбутися фронту під Тейянаві і повернутися до своїх володінь, а напад на імператора в його герцогстві був би достатньою причиною для відступу. Але такий план був би надто ризикованим."

Моя підозра полягала в тому, що акції герцога Рауля зазнали швидкого і сильного падіння на горезвісному ринку. Мало того, що його землі були захоплені ворогом, так це ще й сталося через тих самих найманців, яких він найняв. А потім на імператора напали, коли він проїжджав через його володіння, і він тимчасово пропав безвісти. До того ж, захищали мене і відганяли ворога не його війська, а зовсім інші люди, які належали до інших держав.

Його репутація була зруйнована. Ні, це ще не все. Сам його статус канцлера був під питанням. Ось як багато він втратив.

"Як ти думаєш, Тімоне, хто це був?"- запитав я.

Після деяких роздумів Тімон відповів: "Я думаю... план підбурювання гарфуріанських сил спочатку належав герцогу Раулю, так. Але саме міністр церемоній розпорядився ним, щоб він призвів до справжнього нападу."

О, непогано. Але це все одно було лише шістдесят балів. До речі, якби він сказав "міністр церемоній", то набрав би лише тридцять, як і Розарія.

"Щоправда, оскільки імператор і канцлер знаходяться далеко від імперської столиці, для нього це ідеальна можливість захопити владу. Якби я помер, він би поступово, цеглинка за цеглинкою, взяв би все під свій контроль. Але в цьому міркуванні є одна проблема."

Тімон ще трохи подумав. "Граф Вадповр?"

"Саме так."

Граф Вадповр з регентства. Аристократ, який першим підняв хвіст і втік під час нападу.

До цього моменту граф тримався поруч зі мною, проголошуючи, що охороняти мене - обов'язок ад'ютанта. Потім, коли справа дійшла до штовханини, він покинув мене і втік у гори.

Якби міністр церемоній мав намір мене вбити або захопити в полон, він би не приставив до мого контингенту своїх людей. Наприклад, після повернення до столиці я мав намір завдати шкоди його впливу, розгрібаючи його по камінчику за боягузтво графа Вадповра.

"Ось мої припущення", - почав я. "Підбурювачем дійсно був канцлер. Йому потрібен був привід, щоб відступити до своїх володінь, тому він злив інформацію Республіці Гарфур. Але це було лише розпливчасте повідомлення про те, що я перебуваю в регіоні. Він вважав, що якщо йому вдасться трохи розворушити гарфурські сили, то цього буде достатньо для нього, щоб повернутися."

Насправді, герцог Рауль, ймовірно, вважав би це достатнім приводом, навіть якби єдиним рухом республіки було вислати шпигунів і розвідників, щоб визначити правдивість інформації.

"Далі ми переходимо до міністра церемоній, який дізнається про план канцлера. Він вирішує використати його у власних цілях: зашкодити репутації канцлера та покращити власну. Перше станеться, якщо на імператора нападуть у герцогстві Рауль, а друге - якщо мене захищатимуть охоронці регентства. Я не знаю, яким саме був план міністра... але він міг, наприклад, спробувати зробити щось на кшталт доручення одній з найманих рот, що охороняють кордон, зімітувати напад на подорожній конвой , який незабаром пройде повз, але відступить, не завдавши реальної шкоди."

Така схема пояснювала б, чому він привернув на мій бік графа Вадповра. Саме тому, коли повномасштабні гарфуріанські сили з'явилися без попередження, граф першим кинувся тікати в паніці, як би нерозумно це не виглядало.

"Потім, серед цієї заплутаної павутини змов, з'являється хтось, хто бачить можливість. Ця людина втілює план, за яким гарфуріанські сили здійснюють справжній напад, але він також направляє Готіруар і Атур до імператора, щоб вони слугували захистом. Можливо навіть, що він заздалегідь визначив цей пагорб як поле битви."

Землі Готіруару були гірською місцевістю поблизу Небесного Сяйва, на схід від герцогства Рауль. Але пагорб, на якому відбулася битва, знаходився на північному заході герцогства. Ця подорож зайняла б кілька днів навіть верхи на коні, але Готіруар подолав її пішки. Як не крути, а вони мали знати про напад гарфуріанців за кілька тижнів до нього.

"Щоб ще більше забезпечити наш успіх, ця людина заздалегідь повідомила цю інформацію Саломону, гарантуючи певний ступінь контролю над моїми пересуваннями. А щоб запобігти малоймовірному найгіршому сценарію, коли гарфуріанці мене наздоженуть, він затримав їх неправдивою інформацією про те, що я втік у напрямку міста. Я справді в захваті від його передбачливості."

Поки я говорив, посмішка Дефлота не сходила з його обличчя. Я зрозумів, що мої здогадки влучили в ціль.

"Ця людина переслідувала три цілі", - продовжив я. "Перша - зашкодити репутації канцлера і міністра церемоній одночасно. Друга - налагодити зі мною контакт з народами готіруар і атур - і зробити їх моїми союзниками, поки фракції були сліпі. І останньою метою... було відправити імператору повідомлення. Дати мені знати, що у мене є прихильник."

Була ще й четверта мета, про яку я промовчу. Цілком ймовірно, мій таємничий покровитель знав, що я реінкарнував, і хотів дати мені знати, що він знає.

Я навіть знав, як він про мене дізнався: Чоловік у костюмі дворецького, мабуть, злив інформацію. Це пояснювало б, чому інший реінкарнатор був на битві, поза увагою, але показував, що використовує заклинання, які я впізнаю, щоб повідомити мені про свою присутність.

Відтоді, як я побачив чоловіка у вбранні дворецького, я розглядав можливість того, що в цьому світі існують ще інші реінкарнатори, чи краще казати трасмігранти, а може переселенці? Можливо, наставник Дефлота сам був одним з них. Чи означало це, що "наставник" і "чоловік у костюмі дворецького" були змовниками?

Або, можливо, чоловік у костюмі дворецького брав участь у битві лише як вибачення за витік моєї таємниці. У будь-якому випадку, я не мав наміру звинувачувати його. Він не був моїм васалом - принаймні поки що - і, зрештою, я вийшов би з цього випробування неушкодженим і з новими могутніми союзниками.

Перш за все, у мене не було доказів. Все, що він мав зробити, - це прикинутися необізнаним, і я не мав би нічого, на що міг би вказати, щоб його критикувати.

Однак, віддаляючись від нього...

"Нарешті, цей спонсор повинен був підтвердити, чи дійшло до мене його повідомлення. Це твоя роль, Дефлоте ле Муассан. Іншими словами, цей ваш наставник і є та людина, про яку я говорю. Чи не так?"

"Чудово, Ваша Величносте. Здається, ви досконало зрозуміли послання мого наставника."

Питання полягало в наступному: Хто був його наставником? Це мав бути хтось із вищих ешелонів західного ортодоксальства, хто не входив до його головного владного блоку - тобто фракції канцлера. Це звужувало коло пошуку настільки, що я, можливо, міг би знайти його, доклавши певних зусиль... але я б не став будити сплячих собак. Ким би він не був, він явно вже перевернув гори, щоб підтримати мене. Якби мені знадобилося дізнатися, хто він, він, без сумніву, прийшов би до мене сам.

"Я думав, що тобі знадобиться кілька днів, щоб дійти до відповіді", - сказав Дефлотт. "Боже мій. Здається, мій обов'язок виконаний, і мені не залишилося нічого іншого."

Тоді це була чудова нагода. "У такому разі, чому б мені не почати читати Писання, яке ти переклав для мене?" запропонував я. "Щоразу, коли мені потрібно буде щось прояснити, я звертатимусь до тебе. Гадаю, ти не будеш заперечувати?"

"Чому ж, зовсім ні."

Я не знав, чи був його переклад точним чи ні, але я ніколи не читав Святе Письмо, щоб почати з цього. Якщо я збирався продовжувати жити в цьому світі, це було життєво важливе знання, тож я поставив собі за мету закінчити його до того, як ми досягнемо імперської столиці.

Решту дороги я читав, підстрибуючи в такт руху карети. Я швидко виявив, що текст був мізерним, очевидно, для того, щоб зберегти фоліант портативним. Чесно кажучи, намагатися читати, коли карета трясеться, було важко... але, на мій подив, не неможливо, коли я звик до цього.

До речі, Розарія, яка спочатку намагалася читати поруч зі мною, зазнала швидкого нокауту від безжальних рук морської хвороби.