Розділ 15 — Фінальний Тур

467 рік за Новим Календарем. Мені нарешті виповнилося дванадцять років. Вочевидь, у мене стався стрибок росту, оскільки останнім часом мій зріст збільшувався з кожним днем.

Само по собі це не мало особливого значення, але здавалося, що герцоги стали ставитися до мене більш обережно, тепер, коли я вже був підлітком. Останнім часом вони дарували мені "пахощі", безперервно розповідаючи про їхні корисні властивості. Не питайте мене, які саме властивості, я вже забув.

Звичайно, коли канцлер і міністр церемоній завітали до мене, щоб подарувати "рідкісний товар", стало очевидно, що щось не так. Я нізащо не збирався його вдихати. Мої підозри підтвердилися, коли я побачив суворий вираз обличчя графа Палатіна Водета, який явно застерігав мене від цього. Чи герцоги справді намагалися видати це за "пахощі"? Яка ганьба для імені чудового інструменту для медитації.

Чому ці два покидьки суспільства співпрацювали тільки в таких дурницях?

Не те, щоб я не розумів їхніх мотивів. Захопити імператора першокласним наркотиком було найшвидшим способом отримати те, що вони хотіли, і саме тому я спочатку погодився на цю дурну витівку. Чи вони нарешті втомилися навіть від моїх дитячих істерик?

У будь-якому разі, я відчував, що вони починають відчувати тиск.

То що ж робити з цими небезпечними "подарунками"? Я хотів одразу ж викинути їх, але не міг дозволити герцогам дізнатися, що я ними не скористався.

Не маючи іншого виходу, я запалив його. Однак, щоб уникнути будь-якого контакту з ним, не кажучи вже про вдихання, я створив навколо себе кілька герметичних оболонок. Я не міг бути занадто обережним; ця штука могла мене справді зруйнувати.

Проте "подарунки" мали і свої переваги. Оскільки аристократи добре усвідомлювали небезпеку, вони перестали приходити до моїх покоїв.

Мій дворецький Герк був єдиним, хто залишився поруч. Я не знав, чи хтось розповів йому, що це таке, але я помітив, що він намагався з'являтися частіше... спочатку. Останнім часом він приходив рідше, а порожній погляд його очей і млявість у поведінці ставали все більш поширеними.

Слухай, я був майже впевнений, що йому доручили перевіряти, чи я використовую "подарунки", тож я не міг захистити його від вдихання цієї речовини, чи не так? У мене не було вибору.

Що це? Як я насправді почуваюся? Так, добре, гаразд. Цей хлопець використовував мене як свою особисту грошову корову з самого мого дитинства. Я вирішив, що буде справедливо, якщо я використаю його як піддослідного кролика, щоб поліпшити своє маскування.

Відкинувши тему блазня, якого покинули його шляхетні господарі, "пахощі" означали, що я тепер застряг у своїх покоях. Частково це було тому, що я повинен вдавати, ніби "пахощі" роблять мене млявим, а також тому, що підтримання моїх бар'єрів виснажувало мої сили.

Проте я був вдячний, що в цьому світі існувала магія — дуже вдячний.

Я хвилювався, що герцоги також надіслали Розарії "пахощі", але цей страх виявився безпідставним. Здавалося, навіть вони ще не вирішили перейти цю межу.

Зрештою, якби це виплило назовні, були б серйозні дипломатичні наслідки. Або, якби Розарія та її люди дізналися про "пахощі", були всі шанси, що вони увірвуться сюди і зупинять мене. І якщо вже на те пішло, то в інтересах герцогів було тримати нас окремо.

У всякому разі, моє життя дуже нагадувало життя хронічного самітника. Мій перший шанс нарешті вийти на вулицю з'явився влітку, коли закінчилася підготовка до мого другого туру.

Мій перший офіційний шанс. Звісно, я продовжував відвідувати Віру-Сільвію потайки.

Моя третя поїздка мала відбутися в основному в герцогстві Рауль, оскільки моя перша поїздка до його володінь була перервана. Нагадайте мені ще раз, шановний канцлере, хто в цьому винен?

Що стосується герцогства Аґінкарл, то я відвідаю його наступного року. Без жодних проблем.

Так чи інакше, цього разу була велика різниця з моїми попередніми турами.

"Досить! Перестаньте замикатися у своїй кареті, виходьте на свіже повітря і робіть фізичні вправи!"

Цю велику різницю звали Надін де Ван-Уоррен, дочка герцога Уоррена. Вона супроводжувала нас. Після того, як їй виповнилося одинадцять, її особистість почала потроху пом'якшуватися. Якщо тільки мені не здалося. Це теж було дуже можливо.

"Не хочу."

"Виходьте! Інакше знову розтовстієте!"

Ні, так, колишня Надін схопила б мене і намагалася силоміць витягнути на вулицю. Вона справді стала добрішою.

"Не сьогодні."

"Надін, ти не повинна бути такою зверхньою з Його Величністю. Ходімо, підемо разом."

На мій подив, Розарія і Надін стали досить близькими, поки я цього не помічав.

"Як скажеш, Розаріє..."

Мушу визнати, я ніколи не очікував, що Надін так прив'яжеться до Розарії, що сприйматиме її як старшу сестру. Який метод використовувала Розарія...?

До речі, я вже розповів Розарії про "пахощі", в тому числі про свої магічні захисні заходи і про те, як я поводився. Тому цього разу вона не їхала зі мною в мініатюрній фортеці. Зрештою, мені час від часу потрібно було "засвітитися" в кареті.

Варто зазначити, що ми не планували проїжджати через герцогство Уоррен, яке знаходилося на півдні імперії. Але той факт, що Надін все одно нас супроводжувала, наводив на думку, що герцог Уоррен зустрічатиме нас десь на території фракції Канцлера. Зрештою, оскільки його донька подорожувала з нами, не було нічого дивного в тому, що він заскочив привітатися.

Звичайно, наша зустріч, безсумнівно, відбулася б під наглядом людей канцлера. Я не мав жодного шансу отримати ще одну відкриту розмову, подібну до тієї, яку я мав з вождями Готіруа та Атура.

***

На відміну від моєї першої подорожі, ми вирушили з імперської столиці прямо на схід. Регіон, який межував з графством Пілді, де була розташована імперська столиця, в цьому напрямку було герцогство Афороа, яке також перебувало під прямим імператорським контролем. Однак далі на схід, наскільки сягало око, були землі дворянства фракції канцлера.

До речі, на північ від герцогства Афороа знаходилося графство Вадпавр, через яке ми проїжджали під час моєї першої подорожі.

До речі, про графа Вадпавра: його зрада імператора перед обличчям гарфурської засідки зробила його об'єктом осуду з боку решти дворянства. Останнє, що я чув, що він передав свій титул старшому синові і пішов у відставку.

Наразі ми виїхали з Кейгамера, міста на східному краю герцогства Афороа, і планували дістатися до міста Рейдра в графстві Верія до кінця дня. Моє враження від герцогства Афороа було... хаотичним. Все виглядало так, ніби все вийшло з-під контролю, оскільки обидві фракції очолювали різні чиновники. Ніхто навіть не намагався створити видимість прямого імперського контролю. Я, звісно, не пам'ятаю, щоб казав їм, що вони можуть почуватися як вдома, але що ж.

"Хм? Графе Палатін, це пагорб?"

Цікавлячись краєвидами, які я бачив за вікном, я прошепотів тихе запитання графу Палатіну Водедту, який знову супроводжував мене і їхав паралельно кареті верхи на коні.

"Так, здається, це пагорб Челан. Він також служить для позначення кордону між герцогством Афороа і графством Верія."

"Він досить великий... Нічого схожого на пагорб з тих часів." Пагорб, про який я говорив, був, звичайно, місцем битви з гарфурійськими солдатами, які переслідували мене. Територія, що починається звідси і далі до герцогства Рауль, була всіяна пагорбами.

"Наскільки я пам'ятаю, існує єретична легенда, що це місце спочинку останнього імператора імперії Гарперіон."

Місто Рейдра знаходилося майже прямо на схід від Кейгамера. Однак через пагорб Челан дорога повертала на південь, а не йшла прямо. Стратегічно це була ключова позиція. Якщо хтось контролював цю територію, він контролював і дорогу.

"Могила імператора? Далеко не щасливий знак, але..."

Крім того, пагорб був широкий. Якщо його укріпити, він міг би стати чудовою базою, або навіть пристойним полем битви, щоб заманити на нього ворога.

"Граф Палатін". Мій голос знизився ще нижче. Граф Палатін Водедт, розуміючи мою розсудливість, просто перевів погляд на мене. "Чи можете ви накреслити карту пагорба Челан та його околиць?"

"Так."

Чудово. А після цього нам знадобиться... "Нам знадобиться вода. Якщо є колодязь, приведіть його в належний стан. Якщо ні, спробуйте викопати. Якщо немає підземних вод, викопайте яму, достатньо велику, щоб її можна було використовувати як резервуар, а потім наповніть її так, щоб її не виявили. Мобілізуйте Фабіо і його людей, якщо потрібно. Це ваше першочергове завдання, і будьте обережні."

"Зрозумів."

План, який я так довго виношував самостійно, поволі набував форми. Тільки Бог знав, чи спрацює він. Але я забігав наперед. Спершу мені потрібно було з'ясувати, як дістатися до того моменту, коли я зможу привести все в рух.

І ось, нарешті, нарешті, я побачив бачення.

Готіруар і Атур, глухий кут між регентством і фракцією канцлера, а також їх ослаблений стан, обидва герцоги розділили свої сили для боротьби з Тейанаве і Гарфуром, відносно порожня імперська столиця - з політичної точки зору, все вже було на місці. Проблема полягала у відкритому питанні моєї стратегії - але я щойно зіткнувся з моментом осяяння.

Наступний крок... чи зможу я успішно використати зустріч з герцогом Уорреном, щоб натиснути на курок?