Розділ 16 — Зустріч з Герцогом Уореном

Екскурсія в герцогстві Рауль пройшла гладко - або, можливо, точніше було б сказати, що мені не було чим зайнятися.

На зворотному шляху я мав зустрітися з герцогом Уорреном у маркграфстві Рамітед. Очевидно, моє передбачення було правильним: Канцлер насторожено ставився до уславленого солдата. Потрібно було зустрітися на його власній території, серед когорти його шляхетних песиголовців і обмежити зустріч короткою аудієнцією, щоб він нарешті дав своє схвалення.

Дійсно, фракція канцлера пильно стежила за герцогом Уорреном. З точки зору чистої військової могутності, його ветеранські сили конкурували з армією герцога Рауля. Але оскільки канцлер і його кишенькові дворяни були настільки зосереджені на герцогові Уоррені, що їхня звичайна пильність до інших справ відійшла на другий план.

Це була чиста випадковість, але приємна випадковість. Я не зміг би призначити це місце для нашої зустрічі, якби навіть захотів - останнє слово було за канцлером.

Розумієте, маркграфство Рамітед було незаконно окуповане. По праву він належав нікому іншому, як Фабіо.

І так сталося, що я наказав йому та іншим щасливчикам з маркграфського дому Рамітеада проникнути на територію, де вони переховуватимуться і готуватимуться до створення армії. Це було одразу після польового дослідження пагорба Челан, яке я замовив, але їм довелося зціпити зуби і терпіти понаднормову роботу.

Щодо мене, то я чекав на зустріч з герцогом Уорреном, одягнений у кричуще вбрання, яке було абсолютно зайвим. Я підозрював, що вони вдягли мене в це вбрання для того, щоб чинити тиск на герцога. Однак, як тільки я б повернув собі владу, подібний одяг відправився прямо в смітник "припиненої політики". Я маю на увазі, навіщо використовувати стільки справжнього золота, щоб прикрасити вбрання? Я відчував себе так, ніби ходив у клятому свинцевому фартусі.

"Дайте дорогу Його Величності Карміну де ла Ґарде-Бундарте, восьмому імператору імперії Бундарте!"

До речі, я дізнався, що "пахощі", які підносили мені вельможі, називалися гуандалео, сушена форма рослини гуанде. Спостерігаючи за Герком, я також дізнався, що вдихання диму, який утворюється при спалюванні цієї рослини, викликає надзвичайну млявість мислення і фізичну млявість, а відмова від неї призводить до раптових нападів дратівливості. І коли я кажу "раптові", я маю на увазі, що вони з'являлися нізвідки.

Так чи інакше, я вирішив, що буду робити все можливе, щоб зіграти роль затятого курця гандалео.

"Давно не бачилися, Ваша Величносте. Ваш слуга Ріхтер де Ван-Уоррен вітає вас."

Коли я був маленьким, герцог Уоррен кілька разів заїжджав до імператорських володінь з Надін на буксирі, але жоден з цих візитів не був чимось більшим, ніж короткий обмін привітаннями. Він був квінтесенцією військової людини, і майже ніколи не відвідував імперську столицю. Він любив і поважав мого батька - кронпринца Жана, свого бойового побратима, і був людиною з достатньою розсудливістю, щоб розуміти, що він не підходить для політики, і залишити її поза увагою.

Що б подумав такий чоловік, побачивши, як син його заклятого друга перетворився на дворянську маріонетку? Що ж, давайте з'ясуємо.

"Хто?"- запитав я.

Я відкинувся на спинку сидіння, розфокусувавши погляд і блукаючи очима. Оскільки мій "стан" повільно, але неухильно погіршувався протягом поїздки, канцлер та інші нічого не запідозрили. Вони просто були переконані, що їхні "пахощі" працюють.

Після короткої паузи герцог Уоррен знову заговорив.

"Герцог Уоррен, Ваша Величносте. Я повинен вибачитися за поведінку моєї дочки - наскільки я розумію, вона часом завдавала незручностей вашій особі."

Здається, він просто подумав, що я розлютився на нього через Надін. Я сподівався, що він поквапиться це помітити.

"Герцог Уоррен, Його Величність втомився з довгої подорожі."

І тепер канцлер намагався згладити ситуацію? Не заважай мені, друже.

"Герцогу Рауль... Якщо це так, то чому ви досі відкидали наші офіційні пропозиції..."

"Ах, так, герцогу Уоррен. Як же давно ми не бачилися."

У кімнаті відразу стало тихо, як у могилі. Імператор, з порожніми очима, щойно перервав герцога Уоррена на півслові. Цього було достатньо, щоб будь-хто відчув себе некомфортно.

Око герцога Уоррена, що залишилося, розширилося. Він зрозумів.

Для герцога, солдата до мозку кісток, імператор був його сюзереном - об'єктом його непохитної вірності та підтримки. Якщо він побачив мене таким, як він міг не діяти? Минуло ще кілька хвилин мовчання, перш ніж він нарешті заговорив.

"Дуже добре. Схоже, що Його Величність погано почувається. Я повернуся пізніше."

Що? Він щойно відступив? Мій план полягав у тому, щоб зіграти симптоми абстиненції, якщо він не помітить, і я думав, що він обуриться, якщо помітить. Тільки не кажіть, що я провалився?

Я подивився в бік графа Палатіна Водедта, але він лише ледь помітно похитав головою. Тож тут не було потреби в подальших діях?

Ох. Для мене ставало очевидним, що герцог Уоррен зовсім не був нездатним до політичної стратегії. Просто вона йому не подобалась.

"Ходімо, Ваша Величносте. Дозвольте нам піти."

Я дозволив канцлеру вивести мене з кімнати. Якщо мої підозри були правильними, він нічого не запідозрив - лише те, що задумав герцог Уоррен.

Я не хотів рахувати своїх курчат до того, як вони вилупляться... але це виглядало багатообіцяюче.

Давай коротко поговоримо про політику.

Наразі, якби в Імперії спалахнуло внутрішнє повстання, воно технічно було б повстанням "проти Імперії", а не повстанням "проти імператора".

Це було пов'язано з тим, що зазвичай імператор визнавався імператором лише після коронації. Однак через політичний конфлікт коронація ще не відбулася. А оскільки церемонія, яка мала б відбутися, не відбулася, виключно для того, щоб пристосуватися до обставин знаті, з'явився вагомий аргумент, що вони несправедливо зазіхають на владу імператора.

Простіше кажучи, це означало, що будь-яка потенційна повстанська армія мала підстави. А саме: "усунення радників імператора, які таємно плетуть проти нього змову".

Невеличке доповнення: вся невдача з Конфедерацією Тейанаве була пов'язана з тим, що вони стали незалежними, а не з тим, що вам дійсно потрібна була справедлива причина для цього.

Так чи інакше, моєю метою зустрічі з герцогом Уорреном було надихнути його на рішучість підняти свої війська до зброї. Якщо я підніс йому "casus belli" причину війни, на срібній тарілочці - "страту канцлера і міністра церемоній заради імператора", - то все, що залишалося, - це питання, чи вирішить він натиснути на спусковий гачок повстання, чи ні.

Якщо припустити, що так, то для мене не мало значення, чи буде його повстання успішним, чи ні. Чому? Як ви думаєте, що б зробили канцлер і міністр церемоній, якби почалася громадянська війна? Відповідь: вони б поспішили провести мою коронацію якнайшвидше, щоб позбавити повстанців приводу. Потім вони відправили б свої армії на розправу з повстанцями, залишивши імперську столицю беззахисною.

Це був шанс, на який я чекав - мій шанс очистити аристократію і захопити реальну владу.

Ось чому під час нашої зустрічі мені потрібно було мотивувати герцога Уоррена розпочати громадянську війну. І це мав бути він. Насправді, я приглядався до нього ще з самого початку, як до головного кандидата на очільника повстання, якби він мені колись знадобився. По-перше, він мав у своєму розпорядженні значну військову силу. Канцлер і міністр церемоній насторожено ставилися до армії герцога Уоррена, якби останній підняв повстання, перші двоє були б змушені зустріти його з усіма своїми силами. Далі був географічний фактор. Імперська столиця, Кардинал, знаходилася фактично в самому центрі імперії Бундарте, а володіння герцога Воррена на півдні, герцога Аґінкарла на заході та герцога Рауля на сході були більш-менш рівновіддалені від неї. Не надто близько, не надто далеко - герцогство Уоррен знаходилося на ідеальній відстані, щоб дати мені достатньо часу для здійснення мого ходу. Зрештою, якби столицю окупували до того, як я встиг би взяти її під контроль, я цілком міг би стати маріонеткою окупанта.

Ось чому моя зустріч з герцогом Уорреном була життєво важливою. Незважаючи ні на що, мені потрібно було, щоб він зібрав свої сили.

Спочатку я занепокоївся, що зазнав поразки, коли побачив, що він так легко відступив... але сигнал графа Палатіна Водедта свідчив про протилежне. Герцог відступив, щоб забезпечити успіх свого повстання - щоб канцлер та інші дворяни не помітили його новоявленої рішучості.

Для такого досвідченого генерала, як герцог Уоррен, такий простий трюк, мабуть, був дитячою забавкою.

Я повернувся до столиці, і новий рік минув без жодних нарікань на заворушення. Канцлер і міністр церемоній, безсумнівно, продовжували стежити за герцогом Уорреном, але, схоже, їхня пильність була ослаблена, оскільки Надін залишалася в столиці як потенційна заручниця.

Але я знав правду. Я міг сказати, що Надін була більш неспокійною, ніж зазвичай.

Без сумніву, герцог Уоррен зробив би свій хід.

Ще трохи, і історія прийде в рух.