Розділ 17 — Третя Ера: Імперська громадянська війна - Початок громадянської війни

Третя Ера : Імперська громадянська війна

Початок громадянської війни

"Герцог Уоррен виступив з військом"

Коли ця новина дійшла до імператорського двору на п'ятому місяці 468 року, вона мало кого здивувала. Герцог Уоррен і канцлер ворогували ще з часів попереднього імператора, коли вони належали до фракції кронпринца і фракції імператора відповідно. Потім був міністр церемоній, який був у фракції кронпринца разом з герцогом Уорреном - перший наглядав за політичними справами, а другий за військовими - але, як відомо, ладнав з ним, як олія з водою.

Таким чином, більшість дворян вважали, що герцог Уоррен може підняти повстання будь-якої миті. Насправді, дехто навіть висловлював своє здивування, що він так довго тягнув.

Що стосується "casus belli" причини війни, то заява, яку герцог Уоррен зробив дворянам по всій імперії, була саме такою, як я і передбачав: Він бажав скинути канцлера і міністра церемоній, які захопили контроль над імперським урядом, і звільнити Його Величність Імператора з їхніх пазурів, вказуючи на затримку моєї коронації як на доказ.

Отримавши цю заяву, канцлер і міністр відклали свої суперечки на деякий час і поспішили погодитися на проведення коронації. Залишалося лише одне питання: чому вони так довго відкладали коронацію: "" Хто мене коронує? ""

Одразу переходжу до висновку і повідомляю, що вони просто вирішили коронувати мене одночасно.

Боже, якщо така можливість була, то чому вони не зробили цього з самого початку? Чи це просто людська природа - відкладати, поки не настане крайній термін?

У цьому випадку, можливо, це було просте зволікання. Зрештою, герцоги не виглядали особливо стурбованими.

Дійсно. Імператорський двір перетворився на гудячий вулик лише через три дні, коли стало відомо, що війська герцога Уоррена пройшли через маркізат Дозрань цілими і неушкодженими.

Маркграфство Дозран було ще одним південним регіоном Імперії, що межував з герцогством Уоррен на півночі. Його володарем був Алоір ле Ван-Дозран, маркграф Дозрану, і, як ви можете зрозуміти з "Ван" в його імені, він походив з імперського роду.

Зокрема, він походив від чоловіка на ім'я Рене, п'ятого сина Карла I, третього імператора. Старшого сина Рене, також названого Чарльзом, усиновив Едуард II, четвертий імператор, який не мав нащадків чоловічої статі, і він успадкував трон, ставши Карлом II, п'ятим імператором. Карл II продовжив лінію батька Едуарда III, також відомого як Едуарда Дурного, шостого імператора, а також нинішнього герцога Аґінкарла, що зробило його моїм прапрадідом.

Таким чином, з точки зору системи імперії Бундарте, маркграфський дім Дозрана мав престижний родовід. Однак, як ми всі знаємо, родовід не обов'язково дорівнював пропорційному ступеню реальної влади.

На той час володіння Алоїр ле Ван-Дозран, маркграфа Дозрану, зменшилися до графських масштабів. Це сталося через те, що частина його володінь була віддана сусідньому королівству Апраада під час мирних переговорів після Третьої Апраадської війни, під час якої було вбито мого батька, спадкоємного принца Жана.

Маркграф Дозран, прагнучи повернути свої землі, зблизився з фракцією канцлера, сподіваючись покласти свої яйця в кошик найбільшої в імперії армії герцога Рауля. І під "зблизився" я маю на увазі "оплатив свій шлях хабарами".

Незважаючи на це, маркграф Дозран не зміг приєднатися до фракції. Розумієте, його старший син, Манвель ле Ван Дозран, був амбітним хлопцем, який вбивав собі в голову ідею, що чим швидше він скине батька з крісла, тим швидше успадкує титул. Міністр церемоній скористався його амбіціями, втрутившись, щоб підтримати Манвеля, і дозволив Манвелю захопити частину влади маркграфа Дозрана. В результаті батько і син опинилися розділеними між фракціями, що прирекло їх на те, що в очах інших вони вважатимуться фактично "нейтральними".

До речі, маркграф Дозран і гадки не мав, що передача його земель Апрааді була задумом герцога Рауля, який вбачав у його родоводі загрозу. З точки зору стороннього спостерігача, він був людиною, яку варто було б пожаліти. Так і було.

Як ви, напевно, припускали, сімейна сварка між маркізом Дозраном та його сином була використана угрупованнями в імперській столиці як проксі-поле битви. Однак, оскільки канцлер і міністр церемоній домовилися про тимчасове припинення вогню і співпрацю з метою придушення повстання герцога Уоррена, суперечка в маркграфтсві Дозран також тимчасово припинилася. Здавалося, що маркграф і його син отримали наказ працювати разом, щоб протистояти армії герцога Уоррена. Однак...

"Неможливо. Ми наказали їм виграти нам час!"

"Битви взагалі не було?"

"Війська герцога Уоррена просуваються надто швидко! Наші призовники не встигнуть!"

Прокинувшись від полуденного сну, я був витягнутий зі своїх покоїв канцлером і його бандою та всаджений на трон. Наразі я спостерігав за зграєю дворян, які нескінченно кружляли навколо в очевидній паніці. Мені хотілося попкорну.

Так сталося, що я знав причину останніх подій завдяки доповідям графа Палатіна. Другий син маркіза Дозрана, Ансельм ле Ван-Дозрана, маневруючи, взяв на себе командування армією свого дому після того, як посварив свого батька і брата. Тоді він підняв їх на меч і надав армії герцога Уоррена вільний прохід.

Я точно не знав, чи були дії Ансельма сплановані герцогом Уорреном, чи це був його власний незалежний план, але підозрював, що це було останнє, оскільки він не об'єднав свої сили з військом герцога. Якби він мав попередній зв'язок з герцогом Уорреном, то цілком логічно, що він би приєднався до його справи.

"Заспокойтеся! Заспокойтесь, я кажу!"

Канцлер кричав, як навіжений. Бідолаха).

Як на мене, це була його і міністра церемоній провина, що вони зреагували так пізно. Вони повинні були натиснути на педаль газу, як тільки герцог Уоррен зібрав свої сили. Натомість, вони метушились, бо недооцінили його.

Не те, щоб я скаржився. Чим більше дворяни панікували, тим легше мені було діяти непомітно.

"На щастя, добрий граф Палатин Водедт помітив підозрілі рухи герцога Уоррена і зумів затримати його доньку Надін", - оголосив міністр церемоній. "Характер герцога відомий всім нам - ми зможемо виграти стільки часу, скільки нам потрібно, поки він буде вести переговори за неї. Тим часом ми зберемося з силами. Почнімо з найму всіх найманців, які є під рукою."

Настрій серед дворян помітно пожвавився після цих слів міністра церемоніймейстера. А канцлер виглядав роздратованим. Напевно, тому, що він хотів прославитися, оголошуючи цю новину.

А я? Я просто дивився в простір, як і робив весь цей час. Я маю на увазі, навіщо я взагалі був їм тут потрібен?

"Наш генерал, граф Шамно, вже на шляху до імперської столиці зі своєю армією! Під його командуванням навіть герцог Уоррен неодмінно зазнає поразки!"

А канцлер у відповідь опускає ім'я графа Шамно! Дворянство шаленіє! Я бачу судоми на обличчі міністра церемоній?!

А це веселіше, ніж я очікував.

Щодо графа Шамно, я не знав, що батько Віри-Сільвії отримав військове командування. Граф Палатин деякий час контактував з ним, готуючи його до переходу на мій бік, тож...

Я подивився в бік графа Палатіна Водедта. Він не дав ніякої реакції, окрім мовчазної посмішки.

А, я зрозумів. Він грав на канцлері, як на скрипці. Але з іншою роботою, яку я йому доручив, коли в імʼя Бога йому це вдавалося?

***

Відмотування на тиждень назад...

Граф Палатін прибув до мене з доповіддю. До речі, Тімон і Саломон де Барбеторте також були присутні.

"Ваша Величносте, здається, герцог Уоррен збирає армію."

""Здається" означає, що це ще не відбулося?"

"Саме так. Але на даний момент, це вже точно."

Хм. Здавалося, граф Палатін міг досить уважно стежити за пересуваннями герцога Уоррена.

"Дуже добре", - сказав я. "Тримайте Надін під постійним наглядом. Якщо вона поводитиметься хоч трохи незвично, ув'язніть її."

"О? Ви цілком впевнені?"

"Так. Ми хочемо, щоб вона була нашим посланцем до герцога Уоррена. Вона б чудово підійшла, чи не так?"

"Хм. Дійсно."

Герцог Уоррен не знав, що я не був простою маріонеткою, тож навіть якщо я візьму під контроль імперську столицю, великі шанси, що він мені не повірить - якщо новини взагалі дійдуть до нього. Я не міг цього допустити. З огляду на мої подальші плани, я мав поглинути війська герцога Уоррена в якомога більш неушкодженому стані.

"Вживіть усіх заходів, щоб вона не наклала на себе руки", - наказав я. "Насправді... якнайшвидше надішліть до неї агента - жінку, якщо це можливо, - і нехай вона видасть себе за одну з людей герцога Уоррена. Потім попросіть її періодично передавати Надін інформацію під приводом очікування слушної нагоди, щоб визволити її."

Відчай вбивав людей. Але з іншого боку, це означало, що люди завжди можуть жити далі, поки у них є надія.

"Ваша воля - для мене закон. Але мушу сказати, що Ваша Величність дуже скрупульозний."

"Тобі здається це дивним?"

"Ні. Я захоплююся вами."

"Ммм. Дякую, мабуть."

Що ж, я повністю визнаю, що я вляпався в це. Я був за крок від того, щоб отримати винагороду за десятиліття терпіння і змін. Чи міг би хтось на моєму місці залишатися спокійним?

"Доручіть Фабіо зібрати свої сили перед тим, як герцог Уоррен увійде в його володіння. У разі успіху, він повинен просуватися до імперської столиці іншим маршрутом."

"Зрозумів."

У найгіршому випадку, був шанс, що нам знадобляться сили Рамітеда для штурму столиці. І тоді... "Скільки порядних людей в імператорській гвардії?" спитав я. "Ми б хотіли, щоб вони були на нашому боці. Тімоне, ти можеш впоратися з відбором і підготовкою?"

"Довірте це мені, Ваша Величносте", - відповів Тімон. Його голос був помітно глибшим, він зламався раніше, ніж мій. До речі, коли справа дійшла до фехтування, я вже не міг сподіватися навіть доторкнутися до нього. Чекайте, ні, так було завжди.

"І чого ж бажає від мене Ваша Величність?"- запитав Саломон, саме тоді, коли я планував завершити розмову.

"Ти впевнений, що тобі слід виконувати наші накази?"- запитав я. Він був дворянином королівства Бельвер, і те, що я збиралася зробити, безсумнівно, було державним переворотом.

"Це бажання Її Високості Розарії", - пояснив він. "Але перш за все, я вважаю, що моя участь на цьому етапі краще забезпечить мир для мого Королівства."

Тож неважливо, що він діяв без повноважень, якщо кінцевий результат був добрим, так? З такою людиною приємно мати справу.

"У нас є ідея... але коронація, безсумнівно, буде проходити під мана-блокаторами", - розмірковував я вголос. Чесно кажучи, я планував використати саме цей фактор на свою користь. Оскільки я все ще міг творити магію під блокуванням мани вардами, то мав би беззаперечну перевагу. "Що планує робити Розарія?"

"Її Високість планує тимчасово повернутися до Королівства. Офіційно її мета - переконати Його Величність Короля надіслати підкріплення для громадянської війни, що назріває в Імперії."

Хм. Але я ще ні про що її не просив. Проте, якби вона змогла роздобути додаткову армію, це було б справжнім порятунком.

"Хіба ти не повинен піти з нею?"- запитав я.

"Її Високість турбується про добробут Вашої Величності під час її відсутності, тому я залишуся тут зі своїми підлеглими."

Ну... я подумав, що це добре. Я просто думав про Саломона та його людей як про резервний підрозділ. Найважливішим було те, що Розарія буде далеко від небезпеки в столиці - що також мало додаткову перевагу: мені було легше діяти сміливіше.

"Готуйте себе і своїх підлеглих до того, щоб будь-якої миті кинутися в бій."

Часу залишалося обмаль. Я повинен був використати те, що мав для підготовки, наскільки це було можливо...