Розділ 18 — Ліфт

Через три дні після того, як армія герцога Уоррена пройшла неушкодженою через маркграфство Дозрань, вона вступила в маркграфство Емерсаш, територію, що перебувала під прямим контролем імператора. У цей період в імперській столиці запанував хаос. Почали поширюватися чутки про наближення повстанської армії, що змусило частину городян покинути місто.

Крім того, наплив великої кількості найманців миттєво підірвав громадську безпеку. Щоб поповнити запаси продовольства, яких не вистачало армії, у багатьох підприємців почали примусово вилучати товари - звісно, за наказом канцлера і міністра церемоніймейстера.

Природно, що думка народу про герцогів погіршилася. Щодо мене, то я хотів би подякувати їм за те, що вони з головою пірнули в роль поганих хлопців, навіть не спитавши мене про це.

До речі, нестача провіанту в армії виникла завдяки тому, що Готіруар масово закуповував продовольство, навіть залазячи для цього в борги. Зокрема, порівняно з герцогом Уорреном, який накопичував запаси повільно і стабільно, щоб не бути поміченим, Готіруар закупив величезні обсяги за короткий проміжок часу - ніби оголошуючи, що готується до війни. Це призвело до чудового блефу, щоб замести сліди герцога Уоррена, тримаючи імперську аристократію в невіданні, доки повстання вже не почалося.

Більше того, канцлер, який помилково сприйняв виступ народу Готіруару як ознаку їхнього повстання, був змушений тримати більшість своїх сил у своїх володіннях... що не обов'язково було помилкою з його боку, якщо бути чесним.

Для протоколу, я не наказував "Готіруару" нічого робити. Я був вражений, вони ще раз довели свої можливості.

Щодо Атура, то я чув, що вони приєдналися до інших найманців, яких збирають у столиці за наказом канцлера. Він і гадки не мав. Але якщо він збирався доставити надійну бойову силу до мого порогу, я, звичайно, не збирався відмовлятися.

***

З наближенням коронації хаос, що поширювався по місту, заразив імператорські володіння. Частково це було пов'язано з тим, що велика церемонія мала відбутися так скоро, але головним чином це було пов'язано з тим, що державний апарат зупинився.

Імперський уряд і до цього моменту не надто добре працював, зважаючи на конфлікт між фракцією канцлера та регентством, але існував певний рівень роз'єднаності, який дозволяв йому функціонувати. Зрештою, вони були настільки зациклені на тому, що можуть і чого не можуть робити їхні опоненти, що розподіл ролей став другою натурою.

Однак тепер, коли канцлер і міністр церемоній закликали до припинення вогню, цей чіткий розподіл ролей раптово зруйнувався. Або кілька людей намагалися вирішити окремі проблеми, або з'являлися проблеми, за які ніхто не брався, що призводило до повного безладу.

На тлі цього всього я покинув імператорський маєток і попрямував до церкви на Засновницькому пагорбі.

Наскільки я зрозумів, саме в цій церкві зберігався церемоніальний меч, необхідний для коронації. Очевидно, кардинал, імператор Paterfamilias, вказав у своєму заповіті, що тільки той, хто стане імператором, може доторкнутися до нього. Тому я і прийшов у супроводі графа Палатіна Водета.

Знатні члени фракції - включно з канцлером і міністром церемоній - зазвичай супроводжували б мене, але, схоже, вони були настільки зайняті, що навіть коротка поїздка за мечем виявилася для них не під силу.

Я відчув ностальгію, коли зайшов до церкви, не бувши тут з дня ювілею заснування, і побачив, що всередині знаходиться літній чоловік. Його вбрання вказувало на те, що він належить до духовенства - і до того ж досить високого, якщо судити з його пишного капелюха.

"Для мене велика честь зустрітися з Вами, Ваша Величносте." Старий глибоко вклонився. "Дозвольте привітати вас з перемогою на пагорбі."

Ах. Я все думав, коли ж він вийде на контакт. Тож час настав, так?

"Ви, мабуть, той наставник, про якого говорив Дефлот ле Муассан."

Людина, яка маніпулювала мною і моїми ворогами, щоб залучити на свій бік союзників. Людина, яка танцювала у нього на долоні. Само собою зрозуміло, що він був небезпечним, але я був вдячний йому за зустріч з вождями Готіруа та Атура.

"Мене звати Даніель де Пірс. Приємно познайомитися з вами."

Граф Палатін Водедт, який стояв позаду мене, представив мене більш детально. "Він є прелатом офіціумом Західного Ортодоксальства. Формально він підпорядковується регентству."

"Прелат офіціумом?"- перепитав я.

"Я один з трьох осіб, що стоять нижче архієпископа в ієрархії Західного Ортодоксальства. Мої обов'язки в основному полягають у нагляді за управлінням церковними об'єктами та установами."

По завершенню пояснень Даніель де Пірс, він зробив півкроку назад, щоб показати дверний отвір позаду себе - прихований дверний отвір, оскільки я не бачив його під час мого попереднього візиту.

"Зрозуміло. Отже, зберігання церемоніального меча є одним з ваших офіційних обов'язків?"

"Так. Ідіть за мною, будь ласка. Я покажу вам дорогу."

Я дозволив йому йти попереду і пішов за ним. Граф Палатін Водедт, однак, зупинився перед прихованими дверима.

"Ваша Величносте, я не можу супроводжувати вас далі."

"Невже?"- Я припустив, що це якийсь звичай.

"Так. Тоді я дам вам одну пораду." Граф Палатін зробив паузу, щоб подумати кілька хвилин, перш ніж продовжити. "Яким би не було рішення Вашої Величності, наш єдиний обов'язок - бути вірними. Навіть якщо, наприклад, Ваша Величність захоче завоювати світ, ми підемо за Вами. Будь ласка, не забувайте, що ви не зобов'язані прислухатися до слів цієї людини."

Це було забагато, щоб зрозуміти. Хоча я не мав чіткого уявлення про те, у що я збирався вступити, було очевидно, що це буде далеко не звичайна справа.

"Дуже добре. Я візьму це до відома."

"Щиро вдячний, Ваша Величносте. Я залишуся тут, на варті."

Я кивнув, а потім пройшов через прихований дверний отвір.

Одразу за дверним отвором були гвинтові сходи, внизу яких знаходилися ще одні двері. Вони відкривалися в невелику кімнату, де на нас чекали ще одні двері.

Щось відчувалося... не так.

"За цими дверима зазвичай зберігається Імператорський меч." Говорячи це, Даніель де Пірс підніс щось до дверей. "Однак, щоб розкрити Вашій Величності правду, ми підемо до первісного місця зберігання."

Коли він закінчив своє речення, підлога злегка здригнулася. Ні... зачекайте. Кімната опускалася вниз?

"Ліфт?"

"Щось на кшталт. Хоча він набагато повільніший за справжній." Даніель де Пірс посміхнувся. "Це займе деякий час, перш ніж ми досягнемо місця призначення. Розумієте, мана не може миттєво виробляти електрику."

Я вже давно підозрював, що він знає, що я реінкарнатор, і він доводив, що мої підозри правильні. Це означало...?

"Ви теж реінкарнатор?"

Він м'яко похитав головою. "Ні. Я просто знаю про них."

Як на мене, він виглядав набагато більше, ніж просто "обізнаний".

"У Першій Вірі Айна називають Ілюмінатом, але так до нього зверталися інші з поваги. Він ніколи не називав себе так, переважно обираючи два інших іменування."

"То ми раптом говоримо про Святе Письмо?"

Дефлот дав мені книгу, яка, як він стверджував, була його перекладом оригіналу Святого Письма - тексту, який містив слова Айна і доктрину Першої Віри. Зміст книги був захоплюючим, і я, як людина, яка повинна була керувати цим народом, вважав за необхідне запам'ятати його, принаймні, до певної міри.

"Перший Послідовник Бога і Посланець Айчі", - сказав я. Він здебільшого називав себе першим, хоча називав себе і другим, особливо коли передавав певні вчення, які називав "Вченням Айчі".

Звідси й походить інший широко вживаний титул Айна - "Посланець".

"Я радий, що ви прочитали його", - сказав Даніель де Пірс. "Думки про природу цього "Айчі" розділилися, і в різних конфесіях Першої Віри існують різні інтерпретації. Наприклад, Імперська віра вважає Айчі посланцем Бога, в той час як наше західне православ'я вірить, що Айчі - це ім'я Бога, а отже, це Бог. Однак... я вважаю, що термін "Айчі" може мати інше значення для Вашої Величності."

Я не дуже цікавився псевдонімами Айна, тому не став довго затримуватися на цій темі, але якщо там було щось більше... Ох.

Айчі. У цьому світі воно звучало не більше, ніж ще один випадковий власний іменник. Але для мене - для того, хто прийшов з іншого світу - воно мало інше значення.

"Ейчі", - пробурмотів я.

Слово, що означає мудрість мовою мого дому. Вчення Айна було мудрістю людства - не людства цього світу, а іншого. Іншими словами, засновник Першої Віри...

"Він був з мого світу."

"Так. І ми, хто знає істину, називаємо себе " Розповідачами Айна "."

***

Тепер, коли я знав правду, я зрозумів, що багато доказів було на виду. Казка про горизонт, в якій Айн пояснював, чому світ має форму кулі. Звичай їсти тричі на день квадратну їжу. Увесь цей час я думав, що все це - лише примхи релігії цього світу, схожої на релігії мого минулого світу, але дещо відмінної від них.

Але правда полягала в тому, що все це був земний здоровий глузд, відлитий у форму релігійного вчення. У мене були всі підказки, але я не усвідомлював. Звичайно, Земля була далеко не монолітом. На ній існували різні способи мислення, наприклад, деякі культури їли двічі або п'ять разів на день замість трьох. Якщо Айн вибрав саме таке число, чи означало це, що він також був японцем?

Однак, якщо залишити це осторонь...

"Чи означає це, що Бога не існує?"- запитав я. Якби існував список висловлювань, за які мене могли б спалити на вогнищі, якби я сказав їх священнослужителю, то це мало б бути на самому горі списку. І ось я був тут, роблячи саме це.

"Ні. Айн прийшов у цей світ за велінням Бога, який побажав, щоб він поширював більш розвинені знання свого світу в цьому світі."

"Це правда, чи інша інтерпретація?"- Ну, навіть якби він стверджував, що це правда, я не обов'язково мав би в це вірити.

"Для нас це правда. Але оскільки ми не можемо надати вагомих доказів, ви можете вважати це інтерпретацією, якщо хочете."

Це було досить справедливо. Я був радий, що він був достатньо відкритим адептом, щоб бачити це таким чином.

"Тоді розкажіть мені про "Розповідачів Айна", - попросив я. - Чому? Чому каденція цієї назви звучить так знайомо? Тому що вона звучала так само, як і "захисники спадщини Роталя"."

"Якби я хотів висловити це кількома короткими словами... можливо, я б назвав нас віруючими тих, хто перейшов."

"Не віруючими Першої Віри?"

"Ми слідуємо лише словам Айна. Розумієте, така була природа нашого контракту з ним."

Хм. Я безумовно повинен був докопатися до суті.

"Наша ідеологія складається лише з одного поняття", - продовжував Даніель де Пірс. "Оскільки люди з вашого більш розвиненого світу знають про помилки і невдачі історії вашого світу, хіба це не робить їх придатними для того, щоб вести наш світ до кращого майбутнього?"

Він не помилився. Етнічні конфлікти, екологічні проблеми, релігійні питання - історія налічує століття, тисячоліття. Я і такі, як я, знали про майбутнє, яке прийде для цього світу. Ми знали, що буде вважатися помилковим, а що - праведним.

Це було палке бажання всього людства - прагнути до кращого світу. Навіть якщо різні уявлення про те, як його досягти, викликали конфлікти, навіть якщо були ті, хто вибирав помилкові методи, в глибині душі ми хотіли одного й того ж.

Розповідачі Айна вирішили побудувати свої методи на тому, що принесли з собою реінкарнатори. Тому що, в певному сенсі, ми вже знали відповіді на тест. Звісно, навіть знаючи відповіді, ми все одно повторювали ті самі помилки, незважаючи ні на що.

"Але... хіба це не явний відхід від ідеології Айна?"- запитав я. "Він виступав за віру в Бога, чи не так?"

"Так. Хоча ми віримо в існування Бога, ми є єретиками, які вирішили віддати перевагу реінкарнаторам. Однак Айн дав нам своє схвалення за умови, що ми дотримаємося трьох умов, яких він хотів би, щоб ми дотримувалися після його смерті. Однією з таких умов було передавати вчення Першої Віри в незмінному вигляді. Звичайно, існують певні конфесії, які легше сприймаються народом, і іноді державні діячі будуть інтерпретувати вчення на свій розсуд... але такі питання знаходяться поза межами нашої відповідальності."

"Це страшенно іронічно. Вам найбільше бракує віри, але ви найбільш віддані вченню". Упс. Я пішов далі і сказав те, що думав, вголос.

"Хіба можна нас звинувачувати? Влада розбещує людські серця. Саме тому Айн не міг довіряти своїм одновірцям ще за життя."

Це... звучало так, ніби за цим стояла досить кривава історія.

"Отже, договір?"- запитав я.

"Так. Доказ того, що ми не були винятком". Даніель де Пірс хіхікнув. "Що стосується другого його передсмертного бажання..."

Очі старого, хитрого священнослужителя пильно вивчали мене, а слова, які він вимовив, були схожі на фізичний удар.

"Він хотів, щоб існування його дитини зберігалося в таємниці протягом двох століть, а потім було відкрито лише тим, хто найбільше потребував знати, після того, як ці два століття минули."