Розділ 20 — Таємниця, що спить під Імперською Столицею

Першим відчуттям, яке мене зустріло, був теплий вітерець. Я ступив крок за двері в тьмяно освітлену кімнату. Незважаючи на темряву, світла було більше, ніж я міг порахувати, від червоного до зеленого і фіолетового.

"Що це за місце?"

Приміщення було настільки просторим, що мені важко було повірити, що ми знаходимося під землею. Я ледве міг розгледіти стелю. Але це не було найдивовижніше. Ні, ця честь дісталася запаморочливому нагромадженню дивних геометричних конструкцій, настільки ж різноманітних за кольором, як і за розміром.

"Це... магічні кола?"

"Так. Я вірю, що всі вони мають певне значення, але боюся, що знаю лише функцію частини з них."

Сяючі магічні кола - нескінченно різноманітні за розміром і візерунком - повзли вгору по стінах, як плющ, прикрашали стелю, як зірки, і висіли в порожньому повітрі густими зграями. Один лише їхній вигляд говорив мені про те, що цей об'єкт мав належати до розвинутої цивілізації. Але, ніби на противагу цьому, я також побачив споруди з простого дерева та цегли, а також книги, що являли собою не більше, ніж переплетені пачки пергаменту.

Якби ви запитали мене, що це було за місце до мого перевтілення в цьому світі, я б не мав ані найменшого уявлення. А тепер? Після того, як я зіткнувся з магією?

"Скільки ж заклинань тут, мабуть, було створено?" Я зітхнув. "Більше того - я навіть не можу здогадатися про їхню природу."

На відміну від моєї боязкості, Даніель пішов прямо вперед. Захоплений зненацька, я поспішив за ним.

Саме тому, що я знав магію, кімната вселяла в мене рівною мірою страх і благоговіння. Кожного разу, коли я стикався з заклинанням, я завжди міг хоча б у загальних рисах класифікувати його, навіть якщо не знав основних принципів, що лежать в його основі. Але ці магічні кола були іншими. Незбагненними. Чужими.

Але, можливо, не настільки недосяжними, як мені здавалося спочатку. Їхнє організоване розташування свідчило про певний розподіл ролей. Якщо я думав про детальні візерунки, викладені вздовж землі, як про код, то чи був пергамент відображенням? А дерев'яні конструкції - вони, здавалося, виконували роль сховища для чогось.

З першого погляду було очевидно, що це не могло бути чимось із Землі. Якщо цивілізації мого старого світу будували свої основи на науці, то це був продукт цивілізації, побудованої на магії.

"Що це таке? Все це?"

"Простіше кажучи, це залишки стародавньої цивілізації."

Втрачені технології. Продукти передових цивілізацій, які були втрачені з плином часу. Земля мала свою частку таких історій, але я ніколи не вважав їх чимось більшим, ніж фантастичними перебільшеннями історії. І ось я тут.

"Чому щось подібне під імперською столицею?"

"Тому що імперія була амбітною, як і належить імперії. Вона прагнула забрати цю втрачену технологію собі і поставити світ на коліна."

Це мало сенс. Це, безумовно, були амбіції, гідні імператора. Але, зачекайте...

"Імперії? Ти хочеш сказати..."

"До того, як я став наступником, Хранителі спадщини Ротала були хранителями цього місця."

"Що? То імперія Роталів знала про це місце? Але до Імператора Кардинала тут не існувало жодного міста."

"Дійсно. Імперія Роталів цінувала цей підземний об'єкт, але вони також мали певну пошану і страх перед загадкою, яку він уособлював. Те, що Імператор Кардинал побудував місто на його вершині, є свідченням його сміливості."

Ах. Це пояснює "Пагорб Засновника". Отже, прагнення Імператора Кардинала до цієї технології спонукало його зробити це місце столицею своєї імперії.

"Якби хтось міг зробити скарб древніх своїм, світ був би як на долоні. У цьому я не сумніваюся. Але поки що нікому не вдалося розкрити його таємниці." Даніель раптово зупинився. "Зрештою, вони змогли використати лише частину початкових можливостей цього об'єкту."

Перед ним у повітрі висіло кілька мечів, закріплених магічними колами.

"Мечі?"- перепитав я.

"Первісне призначення цього об'єкта", - підтвердив Даніель. "Виробництво штучних святих мечів".

Святі мечі. На Землі вони були зброєю міфів і легенд, здатною вражати надприродними подвигами. Іншими словами, зброєю вигадки. Але в цьому світі магія належала до царини реального. Вигадка перестала бути вигадкою.

"То святі мечі справді існують?"

"Оскільки вони були продуктом часів до війни Табула Раса, їх майже не залишилося."

Що тепер? О, Боже.

"Зачекай. Не поспішай. Поясни все по порядку."

"Звичайно, Ваша Величносте. Інакше ми б не змогли дійти до головної теми розмови."

***

"Давним-давно світ населяло безліч різних рас, і їхні цивілізації володіли магією, що набагато перевершувала те, чого наша може досягти сьогодні. Але сталася війна, яка поставила під загрозу виживання цілих народів. У фольклорі ельфів ми називаємо її Війною Табула Раса."

"Війна Табула Раса?"

"

-Земля пішла під воду, моря розбилися, небеса розкололися. Так це відомо.

-Століттями після цього континенти рухалися, наче розбурхані до пробудження. Це відомо.

-Немає більшого лиха, якого б не спричинила рука смертного. Не було б нічого дивного, якби впали самі зірки. Так воно і є.

"

"Серед усіх рас населення скоротилося на п'яту частину. Деякі вимерли повністю. Це була дурна війна. Війна без переможців, яка поставила планету на межу знищення. Війна, яка звела цивілізації, що існували до цього, до чистого аркуша."

"І ця споруда з тієї епохи?"

"Так. Це був завод боєприпасів, спеціально створений для масового виробництва знарядь геноциду - тих самих мечів."

У цю історію було важко повірити. Я майже хотів відкинути її як чисту фантазію.

"Але це історія з минулого. Не особливо актуальна для тих з нас, хто живе зараз." Старий ельф вказав на конкретний меч. "Суть справи ось у чому: Імператор Кардинал вибрав один священний меч, щоб служити в якості Церемоніального Меча."

Лезо було страшним. Зловісним. Те, чого йому бракувало в орнаменті, він компенсував аурою кровожерливості та божевілля. Величезна кількість мани, яку він містив, благала віри, але його сувора форма робила назву "Церемоніальний меч" недоречною.

Це була зброя в чистому розумінні цього слова. Мене кинуло в холодний піт, який відмовлявся припинятися, а я лише дивився на нього.

"На це... досить важко дивитися. Викликає нудоту."

"Всі, хто знається на чаклунстві, відчували б те ж саме. Але Імператор Кардинал не розумів його жаху. Він бачив лише те, що воно може зробити." Даніель злегка здригнувся, а потім назвав ім'я. "Вастат, штучний священний меч. Він має здатність примушувати до беззаперечної покори тих, хто оточує його власника."

Перепрошую, але що? Це вже було не з області магії. Це було більше схоже на звичайнісіньке прокляття.

"Коли Імператор Кардинал обрав його Церемоніальним Мечем, він видав подвійний указ. По-перше, він мав залишатися назавжди недоторканим, за єдиним винятком - під час коронації. По-друге, тільки імператор мав право взяти його в руки."

Згідно з коронаційним етикетом імперії Бундарте, лише імператор мав право носити клинок. Після коронації він виймав церемоніальний меч з піхов і оголошував про своє сходження на престол. Іншими словами, сила цього меча змушувала визнати сходження імператора на престол.

"Імператор Кардинал, мабуть, хотів стабілізувати процес престолонаслідування, який так часто загрожує конфліктами", - припустив Даніель. "Незрівнянним воїном і здібним державним діячем він міг бути, але, здається, навіть він страждав від вади, яка так часто зустрічається у тих, хто носить корону."

Я на секунду замислився.

"Він вірив у своїх нащадків."

"Так."

Перший імператор встановив правило, вірячи, що його нащадки будуть його дотримуватися. Приречена справа. Люди були дурнями і будуть дурнями, поки не скінчиться сам час.

"Нам завжди було цікаво", - сказав я. "Едуард ІІІ. Людина, яка зруйнувала імперію своїм ідіотизмом. Він залишався на троні до своїх останніх днів, поки не помер від хвороби. Чому його ніхто не вбив? Чому його тиранія проіснувала так довго? Як так сталося, що ніхто не зміг його зупинити? Гадаю, тепер у нас є відповідь."

"Так. Церемоніальний меч ніколи не залишав його руки."

Коротше кажучи, Едуард III, шостий імператор, взяв клинок, який Імператор Кардинал заповідав своїм наступникам як допомогу, і використав його для того, щоб потурати безглуздому деспотизму і довести Імперію до того стану, в якому вона перебуває сьогодні.

"Не маючи змоги зупинити його, охоронці спадщини Роталя дійшли висновку, що вони більше не в змозі служити хранителями клинка. Таким чином, ця роль остаточно перейшла до мене."

"Ти говориш так, ніби це було твоєю метою з самого початку."

"Так. Саме тому я проник у західне ортодоксальство, і це пов'язано з третьою і останньою умовою Айна."

Судячи з характеру нашої розмови, я сумнівався, що він збирається запропонувати нам знайти спосіб запустити конвеєр з виробництва зброї масового знищення.

"Це трохи відхиляється від теми, але чи знає Ваша Величність історію про Айна і язичницьких шаманів?"

"Так. Вона з'являється у Святому Письмі."

Намагаючись підірвати Першу Віру, яка стрімко набирала прихильників, язичницькі шамани намагалися обдурити Айна фальшивим одкровенням від Бога, створеним за допомогою магічних засобів. Однак у Святому Письмі було записано, що Айн легко розпізнав обман. Я не став довго затримуватися на цій історії, списавши її як просту притчу, покликану навчити послідовників, що справді вірні отримають спасіння.

"Насправді Айн, який не вмів користуватися магією заклинань навіть у найпростіших її формах, не мав жодного способу визначити, чи було одкровення шаманів справжнім. Не було жодного методу, окрім одного: імені, яке Бог використав для нього. Таємниця, яку Айн не відкрив, поки не опинився на смертному одрі."

"І... що це за ім'я?"

"За словами Айна, Бог назвав його:"Історик, що втручається"."

Історик, що втручається? Це означає, що він знав минуле?

"Айн знав історію цього світу і події, що відбувалися до його часу. Звичайно, це включає в себе війну Табула Раса. І це пов'язано з іншим обов'язком, покладеним на нього Богом, окрім простого поширення знань про його первісний світ."

"Дозволь нам здогадатися. Його обов'язком було руйнувати стародавні споруди, такі як ця?"

"Саме так. Саме тому він прибув на цей континент."

Отже, він не втік сюди, щоб уникнути переслідування? Дуже схоже на те, що саме це було головною метою Айна.

"На схід від Небесної Межі Перша Віра була прийнята відносно легко, і кожна ливарня геноциду, яку вона викрила, була зруйнована ще за життя Айна", - пояснив Даніель. "Однак на заході від Небесної межі Першій Вірі було важко знайти прихильників. Тому Айн доручив цю справу нам як третю зі своїх передсмертних інструкцій. "Ви повинні знищити всі залишки на континенті."

Для розповідачів Айна, якщо війна Табула Раса була результатом того, що світ пішов "неправильним" шляхом, то шлях, обраний первісним світом реінкарнаторів, був "правильним". Демонтаж цих стародавніх споруд ідеально відповідав їхнім цілям.

"Так чому ж ви залишили це місце?"- запитав я. "Навіщо привели нас сюди?"

"Якби для вирішення проблеми достатньо було не допустити в'їзду, то моїх зусиль вистачило б. Але демонтаж - це зовсім інша справа. Найменша помилка може бути руйнівною, не кажучи вже про час і працю. Ми вирішили, що це неможливо здійснити в цілковитій таємниці - тим більше, що він розташований безпосередньо під столицею."

Він не помилився. Розібрати всю цю магію так, щоб вона не вибухнула нам у вічі, було б геркулесовим зусиллям.

"Таким чином, ми чекали на правителя, який би зрозумів." Вдруге за сьогодні старий ельф став на коліна.

Ах. Отже, це його друге прохання до мене.

"Ми хочемо, щоб трагедія ніколи не повторилася. Неможливо заперечити цінність цього об'єкту. Якби Ваша Величність зробила цю стародавню технологію своєю, об'єднання континенту було б цілком можливим. Але майбутнє за цим - це взагалі не майбутнє. Будь ласка, Ваша Величносте. Зречіться цього місця. Якщо ви готові задовольнити це наше бажання..."

"Ех, ну, іншого виходу просто немає, чи не так?"

Настала коротка пауза, перш ніж Деніел заговорив знову.

"Як би неправильно з мого боку не звучало, але ви впевнені, що вам слід приймати рішення так швидко?"

Впевнений чи ні, але я просто не бачив альтернативи. Це місце було еквівалентом того, якби на Землі з'явилися інопланетяни з вічним двигуном або якоюсь іншою не менш досконалою технологією. Якби люди отримали їх у свої руки, це був би квиток для світу в один кінець.

"Ми не робимо цього без вагомої причини", - сказав я. "Якби магію цього об'єкту можна було проаналізувати, якийсь амбітний правитель вже б це зробив. Те ж саме можна сказати і про можливості виробництва священного меча. Але ні того, ні іншого не сталося. Напрошується висновок, що це місце просто занадто далеко за межами сучасних знань. Чи ми помиляємося?"

"Ні. Навіть ми, Розповідачі, не змогли керувати цим об'єктом, незважаючи на те, що знаємо його функцію."

Можливо, через кілька століть люди зможуть скористатися цим місцем. Але будь-яка цивілізація, яка змогла б це зробити, могла б також володіти засобами, щоб побудувати подібний об'єкт з нуля. Я не збирався перейматися гіпотетичними суспільствами майбутнього.

Ні, мене цікавив період часу до того, як світ досягне цього рівня магічного розуміння. Якби про існування цього місця стало відомо, його могли б використати вороги Імперії, не кажучи вже про ймовірність того, що якийсь запальний імператор майбутнього зробить помилку, яку не можна буде повернути назад.

"Церемоніальний меч "Вастат" є свідченням цього", - пояснив я. "Звичайно, Едуард ІІІ використовував його для посилення своєї тиранії. Але він також підбурював незліченні повстання проти себе, не кажучи вже про постійні втрати, яких він зазнавав на війні. Меч може бути сильним, але це ніщо перед обличчям загальнонаціонального повстання, і він навіть може позбавити своїх васалів здатності мислити. Чи можна його використати на благо? Абсолютно ні. У дев'яти випадках з десяти він стане причиною падіння його власника."

Стратегічна зброя - Міжконтинентальні балістичні ракети і тому подібне - в моєму минулому світі була схожим прикладом. Надзвичайно суворі правила і протоколи безпеки були необхідним мінімумом для того, щоб навіть розглядати можливість їх використання. Однак, перш за все, я не мав жодної віри у своїх нащадків. Людині властиво прагнути до влади, навіть якщо це означає знищення власної нації.

Я маю на увазі, що саме тиранія шостого імператора з мечем привела мене до цього безладу. Навіщо мені взагалі розглядати можливість стати на той самий шлях, що й цей бовдур?

"Ти допоможеш нам з демонтажем", - сказав я. "Хоча, звичайно, доведеться почекати до закінчення громадянської війни."

"Дякую, Ваша Величносте. Завдяки цьому ми нарешті зможемо виконати волю Айна."

Я почув сльози в голосі Даніеля, і це не була моя уява. Я вдав, що не помічаю.

На даний момент я вирішив тримати об'єкт закритим і відкласти його демонтаж у дальню шухляду мого розуму, щоб подумати про це іншим разом. Принаймні, мені доведеться провести надземні експерименти, щоб знайти метод, який не призведе до того, що його магія вийде з-під контролю.

"Питання в тому, що нам робити з церемоніальним мечем?"

Якщо припустити, що ми позбудемося Вастата, нам знадобиться заміна, а дворяни не настільки сліпі, щоб не помітити національний артефакт, який підозріло відрізняється від тих, що були на попередній коронації.

"Чи можу я запропонувати це як заміну?"- Даніель жестом показав на інший меч, щоправда, цей лежав на землі, а не висів у повітрі.

"Хіба це не штучний священний меч?"

"Ми вважаємо, що цей об'єкт має дві основні функції. Перша - виготовлення клинків, які мають стати священними мечами, а друга - насичення цих клинків магією протягом багатьох років. Насправді, здається, що останній процес займає щонайменше століття. За нашими оцінками, Вастат проходив цей процес, можливо, тисячоліття чи два."

"То ти кажеш, що меч ще не завершений?"

"Так. Оскільки вони обидва призначалися як зброя, вони схожі на Вастата за зовнішнім виглядом. Гадаю, їхні творці не хотіли, щоб вороги могли ідентифікувати мечі, а отже, і їхні унікальні здібності, лише за зовнішнім виглядом."

Іншими словами, вони були розроблені для загального використання. "Однак, судячи з вигляду, цей меч теж магічний."

"Так, але його функція надзвичайно проста. Він зберігає в собі ману, яку власник може вивільнити за власним бажанням. І нічого більше. Сучасні магічні технології здатні на те ж саме, тож не повинно виникнути жодних проблем з тим, щоб Ваша Величність могла ним володіти."

Хм. Це... схоже на те, що я хотів би використовувати регулярно.

"Буде поганим тоном, якщо ми зробимо його нашою улюбленою зброєю?" Навіть якби технічно це був інший меч, це означало б, що я повернувся спиною до першого імператорського указу.

"Тут не повинно бути ніяких проблем. Цій людині - хранителю спадщини Роталя - це не сподобається, але врешті-решт він підкориться рішенню Вашої Величності."

"Дуже добре. Тоді відтепер він наш." Я підняв клинок. Навіть жодного натяку на страх чи зловісну ауру. З цим на моєму боці, що ж... Коронація пройде набагато спокійніше.

"Повернемося на поверхню, Ваша Величносте?"

"Ммм. Ми з нетерпінням чекаємо на вашу подальшу службу."

Чесно кажучи, це була важка розмова. У мене було ще багато чого, про що треба було подумати.

Але з цим неповним священним мечем і Розповідачами Айна я додав до свого арсеналу дві нові сили - значний приріст.

До дня коронації залишалося п'ять днів.