Розділ 21 — Бальтазар Імператорський гвардієць

Наступного дня я потягував трав'яний чай, заварений для мене Тімоном, чекаючи у своїй кімнаті на прибуття мого гостя.

"Церемоніальний меч", який я вчора привіз із собою, також лежав у кімнаті, щільно загорнутий у пурпурову тканину. Я вже попросив Тимона дістати відповідні піхви, але не відсутність зброї була основною причиною її нинішнього стану. Очевидно, присутність тканини була традицією - одним із багатьох ритуалів, які виконувалися напередодні коронації.

Рум'яний пурпуровий відтінок тканини був також відомий як роталійський пурпур і в минулі часи використовувався лише роталійським імператором. Священний колір, якщо коротко. Хоча в наші дні не існує жодних суспільних обмежень на його використання, тож його репутація була скоріше традиційною.

[Примітка Легата: Традиція про пурпур взята автором з традицій Римської Імперії]

Мене більше цікавило магічне лезо всередині тканини. Він мав здатність постійно поглинати ману з навколишнього середовища, яку його власник міг вивільняти за власним бажанням. І хоча це було далеко не рідкістю - сучасні магічні знаряддя можуть відтворити точно такий самий ефект - але як на мене, цей меч був справжньою знахідкою.

Б'юся об заклад, що коли я кажу "маг", першою зброєю, яка спадає вам на думку, є паличка або посох. З того, що я дізнався про магію цього світу, це була - теоретично - правильна відповідь.

Найпростіший метод створення заклинання полягав у використанні внутрішньої мани як середовища для впливу на навколишню ману навколо вас. Я уявляв, що це була найпоширеніша техніка, яку використовували заклинателі цього світу. Однак для здійснення магії були необхідні дві речі: уявний образ заклинання, яке ви хотіли накласти, і уявний образ себе, що спрямовує ману. Ну, строго кажучи, ви могли б не виконати останню умову і все одно створити заклинання. Просто воно не матиме великої сили або ефекту.

Так чи інакше, одночасно підтримувати обидва ці образи було нелегкою справою, особливо в ситуації, скажімо, на полі бою, коли півдюжини інших турбот вимагали твоєї уваги. Психічні лінії мага надто легко могли перетнутися і вийти з ладу.

І тут на допомогу приходить вірний посох. Маг міг використовувати посох як носій мани, звільняючи більше місця в мозку, щоб присвятити його створенню заклинання. Коротше кажучи, це був допоміжний інструмент для ментальної обробки. Одна одиниця, яка намагалася відтворити два ментальних образи, ризикувала змішати їх разом, але передача одного з них другій одиниці - посоху - означала, що ці процеси ніколи не змішаються.

До того ж, посохи можна було зачаровувати, щоб полегшити процес передачі мани. Двох зайців одним пострілом.

Навіть для власного кастингу я інстинктивно застосовував рухи руками. Я міг би виконувати магію стоячи на місці, якщо б спеціально зосередився на цьому, але додавання якогось слабкого соматичного елементу просто відчувалося природно. Я припускав, що підсвідомо використовую рухи, щоб розділити свої розумові процеси, і, судячи з того, що мої заклинання були швидшими і точнішими, коли я використовував руки, це спрацьовувало.

Однак, якщо довести цю ідею до логічного завершення, то можна припустити, що посохи насправді не обов'язково повинні бути посохами. Зрештою, якщо рухи рук були життєздатною заміною, то чому б не помахи меча?

Більше того, незавершений священний меч мав здатність накопичувати і вивільняти ману. До того ж зі значною швидкістю, якщо вірити моїм тестам. Звісно, висока швидкість вивільнення мани сама по собі робила його зброєю не більш ніж водяним пістолетом, але ця швидкість була саме тим, що я шукав, адже мана-варди не діяли миттєво. Коли я вчора протестував меч під захистом, то підтвердив свою гіпотезу про те, що він все ще може випромінювати ману. Це також довело, що меч зберігав її всередині, а не у вигляді покриття на поверхні.

Я також зміг використати викинуту ману для створення заклинань. Звісно, з часом вона все одно застоювалася, але швидкість, з якою він випромінював активну ману, означала, що у мене було досить довге вікно, в якому я міг творити магію до того, як почне діяти ефект мана-варду.

Досі я використовував свою внутрішню ману, але тепер у мене був меч як альтернативне джерело палива. Я буквально подвоїв свій бойовий потенціал - і це не враховуючи якості самого клинка. Як і слід було очікувати від "основи" священного меча, він мав страшенно гостре лезо.

Коротше кажучи, наявність цього меча означала, що мої шанси здійснити державний переворот під час коронації були подвоєні. Традиція вимагала, щоб тільки імператор був озброєний під час церемонії, що в основному гарантувало присутність мана-вардів для забезпечення певного рівня безпеки. Оскільки я був би єдиною людиною з клинком - і, за моїми підрахунками, також єдиною людиною, яка могла ігнорувати варди, - я був би в надзвичайно вигідному становищі, щоб захопити контроль над кімнатою. І як тільки я зв'язав усіх вельможних присутніх, імперська столиця стала моєю.

Єдиною проблемою залишалися зовнішні чинники: імперська гвардія та військові сили, які наразі збиралися, щоб зупинити герцога Уоррена. Мені потрібен був контроль над обома - але все, що я міг зробити на цих фронтах, це чекати на звіти від Тімона та графа Палатіна.

"Ваша Величносте. Я привів імперського гвардійця, який відповідає вашим умовам."

"Впусти його."

Що ж це за людина, з якою я мав зустрітися?

***

Солдати, які охороняли імператорські володіння, були тупим інструментом, але мені потрібно було зробити їх моїм тупим інструментом.

Через непродуману корисливу політику шостого імператора Едуарда ІІІ посада імператорської гвардії стала схожою на сусальне золото - прикрасу, яку дворяни та купці могли використовувати для підвищення престижу свого статусу. Відома могутність і заслужена гордість цієї ролі швидко згасла, і в даний час це просто "хто є хто" серед багатих купців і знатних спадкоємців.

Однак погіршення становища не означало, що імперські володіння менше потребували захисників. І наскільки Едуард ІІІ міг бути невиправним ідіотом, його одержимість власним самозбереженням була ще більш вираженою. Він розумів, що якщо імператорська гвардія не зможе його захистити, то не має значення, скільки штучних священних мечів він носитиме з собою - хтось врешті-решт досягне успіху.

Тому, хоча він із задоволенням розпродавав місця в імператорській гвардії за високими цінами, він утримувався від традиційного лицарства, пов'язаного з цією роллю - Quare Eques, або Лицаря Імператорської гвардії. Коротше кажучи, він створив систему інституційної сегрегації.

Згодом він, звісно, продавав лицарські звання, але ніколи не заходив так далеко, щоб виставити Quare Eques на продаж.

Що це, запитаєте ви? Хіба законні імператорські гвардійці того часу не протестували? Ну, вони, мабуть, протестували, але він заткнув їм рота великим жирним підвищенням зарплати. Я не можу сказати вам, що вони відчували з цього приводу - тільки те, що записала історія. У період, коли Едуард III підвищив їм платню, лицарі Імператорської гвардії не чинили опору його правлінню.

До речі, ставка оплати Quare Eques залишається високою і донині, а канцлер і міністр церемоній фактично підвищили зарплату решті імператорської гвардії, щоб відповідати її рівню.

Правду кажучи, це було проблемою для мене. З фінансової точки зору, скорочення зарплати імператорської гвардії було правильним рішенням, але це означало б, що я ніколи не отримаю їхньої підтримки. Чому це має значення, запитаєте ви? Ну, подивіться, скільки римських імператорів було вбито преторіанською гвардією, і поверніться до мене.

Навіть для мене вийти віч-на-віч проти свити розлючених Quare Eques було рівнозначно смертному вироку. Я повинен був вирішити цю проблему до проходження рубікону.

В принципі, моїм найкращим варіантом було пройти через коронацію без допомоги імператорської гвардії, а потім розправитися з ними, скоротивши їхню платню, чисельність - або навіть розпустивши їх повністю - за те, що вони були в кишенях канцлера та міністра.

Однак це означало, що вони могли виступити проти моїх дій під час коронації. Якби я не зміг їх стримати, вони, звісно, отримали б гарну нагоду вбити мене, але, що важливіше, дворяни змогли б врятуватися в хаосі. Зваживши на терезах дворянство та імператорську гвардію, я вирішив, що моїм пріоритетом є знищення перших, ретельне та вичерпне.

О, вартові? Так, так, я майже забув про них. Втім, ця посада була не більше, ніж титул, створений для того, щоб розкидатися, як курячим кормом, серед нащадків знаті. Я навіть ніколи не бачив, щоб хтось із них робив щось схоже на роботу. Я закрив би їх так само, як і решту.

Зважаючи на це, я обрав стратегію таємної зустрічі з членом імператорської гвардії. Той факт, що мені вдалося це зробити, свідчив про те, наскільки розслаблено вельможі обходили мене стороною. Весь цей недавній галас означав, що з кожним днем вони втрачали все більше і більше простору для дихання.

Чоловік нарешті прибув до моєї кімнати після ретельного обшуку, проведеного Тімоном на вході до кімнати. Не можна було бути надто не обережним, хто знає, які магічні пристрої для підслуховування він міг мати при собі?

"Сюди, сер Шевіяр".

Чоловік - Бальтазар - наслідував приклад Тімона, увійшовши до кімнати і ставши на коліна в знак поваги. Весь цей час він робив усе можливе, щоб уникнути зустрічі з моїми очима. Я наспівував, розглядаючи його.

"Для мене велика честь бути у вашій присутності, Ваша Величносте", - сказав він. "Мене звати Бальтазар Шевіяр. Я прибув сьогодні..."

"Радий знову вас бачити", - перебив я його.

Незважаючи на всі його зусилля, я встиг розгледіти його обличчя, і цього було достатньо, щоб упізнати в ньому охоронця, який відповів на моє запитання про радісні вигуки людей. Востаннє я бачив його через вікно карети, але він виглядав... старшим? Можливо, "змученим" було б правильніше сказати. Він точно не був таким неголеним раніше.

"Шувалов ле Гус", - продовжив я. "Скільки часу минуло? В останнє ми бачилися на параді? Ми не знали, що в імперії існує практика зміни прізвища."

Він здригнувся, ледь помітно пересмикнув плечима. Це було навіть кумедно. Враховуючи те, що ми збираємося обговорювати, можливо, я трохи притисну його до стінки.

Насправді я попросив графа Палатіна Водедта розшукати "Шувалова ле Гуса" невдовзі після параду. Незважаючи на стислість моєї розмови з охоронцем, він видався мені порядною людиною. Я зрозумів, що це було фальшиве ім'я після того, як пошуки нічого не дали, але мусив визнати: я ніколи б не подумав, що обраний Тімоном охоронець виявиться тією людиною, про яку йде мова.

Я попросив Тімона знайти мені когось із досвідом командування військами в реальних боях, хто також був би готовий присягнути на вірність імператорові. Перше було особливо важливим, тому що, хоча у нас і був агент в імператорській гвардії, присутність якого означала, що ми можемо його нейтралізувати, це відрізнялося від можливості його використати. І здавалося, що Бальтазар справді свого часу водив людей у бій, хоча й невеликими загонами.

"А може, ми помиляємося, і це просто випадкова схожість?"- запитав я. "Ну? Що ж це?"

Я помітив, що він злегка тремтить. Чесно кажучи, він збрехав імператорові в обличчя. Без сумніву, він очікував пекельного шмагання по язику. Але я не розсердився. Навпаки, я захоплювався добрими інстинктами, які надихнули його використати фальшиве ім'я і уникнути неприємностей у майбутньому. Хороше відчуття небезпеки було цінним за будь-яких обставин.

Загалом, я вважав, що мені пощастило, що Бальтазар не був якимось випадковим дворянином низького рангу. Мені навіть не довелося б запитувати його ім'я, якби він не почав заштовхувати мені в горлянку різноманітні подробиці своєї життєвої історії - від службового становища до історії його родини тощо.

Говорячи про Бальтазара, чоловік все ще стояв на колінах, все ще абсолютно мовчазний. Так... ще трохи, і мені б просто стало погано.

"Ви використовували фальшиве ім'я, чи не так?"

"Я... я глибоко, глибоко перепрошую, Ваша Величносте! Будь ласка, я благаю вас пробачити мене!"

"Це буде залежати від вас. Можете почати з того, що піднімете голову."

Я сподівався, що він погодиться на моє прохання. Інакше мені довелося б його вбити або ув'язнити, щоб зберегти конфіденційність.

Я провів для Бальтазара експрес-курс. Поточний стан Імперії, вбивство кронпринца та попереднього імператора, а також мій план здійснення державного перевороту під час коронації.

"Отже... ви хочете... ваша величність бажає, щоб я допоміг вам зібрати військо?"

Він, здається, зовсім не здивувався, почувши про вбивства. Цікаво це чутки про нього циркулювали вулицями?

"Ммм. За всіма правилами, це був би наказ, але оскільки ми зараз не маємо влади, це було б найбільш точним описом. Сподіваємося, ви не заперечуєте."

"Я... так, думаю, я розумію." Бальтазар знову опустив голову, явно глибоко замислившись. Минув деякий час, перш ніж він підняв її. "Чому Ваша Величність просить мене про це?"

"Тому що ми вирішили, що ти необхідний для цього плану."

Формально, Тімон вирішив, що це має бути Бальтазар, але я довіряв йому, тож його рішення були такими ж важливими, як і мої. Якби це не спрацювало, я б теж взяв на себе відповідальність. Я вважав, що саме такими мають бути правителі - ні, всі лідери. Не те, щоб у мене був досвід управління в минулому житті. Тут я був радше експериментатором.

Після кількох ударів серця в тиші Бальтазар заговорив.

"Ви вшанували мене своїми словами, Ваша Величносте. Як член імператорської гвардії, я присягаюся вам у вірності та відданості - як і належить. Ваше бажання - для мене закон."

"Дякую. Нам потрібно буде часто контактувати напередодні коронації, тому ми приставимо до вас агента, який діятиме як посередник. Ми познайомимо вас пізніше."

Цей агент також наглядатиме за ним. Вибач, друже, але я не можу схибити на такому пізньому етапі гри.

"А тепер сідай, почувайся вільно", - продовжив я. Я дивився на нього якусь мить. "О, перестань. Ми не настільки мінливі, щоб простого фальшивого імені було достатньо, щоб викликати наше невдоволення".

Опустившись у плюшеве крісло і сьорбнувши трав'яного чаю Тімона, Бальтазар, здавалося, розслабився. Треба віддати йому належне: нерви у нього були міцні.

"Ми сподіваємося на вашу службу, сер Шувалов ле Гус."

Настала мить болісної тиші. "Прошу вас, ваша величносте. Я справді знаю бідолаху з таким прізвищем."

На його обличчі був справжній дискомфорт. Агов, хлопче. Ти ж сам його вибрав.

"Просто маленький жарт", - сказав я. "А тепер, Бальтазаре. Не гаймо часу, обговоримо твоє перше завдання. Скажи нам - чи віриш ти, що тобі вдасться взяти під контроль імператорську гвардію?"

Настала пауза, перш ніж він заговорив.

"Нас зараз близько п'ятдесяти в столиці. З них десять офіцерів, а решта - такі ж простолюдини, як і я, що отримали підвищення". Знову пауза. "Ваша Величносте."

Оскільки посади в імператорській гвардії, виставлені на продаж у роки політики продажних посад, тепер були інструментом для підвищення престижу дворянських дітей, для згаданих імператорських гвардійців було звичайною справою нехтувати пов'язаними з ними обов'язками на користь власних прагнень. Таким чином, багато хто з них навіть не проживав в імператорській столиці, ті, хто тут перебував, були здебільшого простолюдинами за походженням. Це дало змогу захопити владу над ними за кілька днів. А якщо за цей час вдасться захопити місто, то й поготів.

"Багато хто з них ненавидить дворянство, тож я підозрюю, що вони прихильно поставляться до справи Вашої Величності", - продовжував Бальтазар. "Проблема в тому, що я єдиний серед нас Quare Eques."

Це, мабуть, було неминуче. Всі офіцери - ті, що командували - були дворянами, а отже, ворогами.

"А що, якби ти мав детальну інформацію про кожного імператорського гвардійця в місті?" запитав я. "Ідеології, зв'язки з дворянством, особистості. Наскільки це збільшило б твої шанси на успіх?"

"А. Ммм... У такому разі..."

Заслуга в отриманні даних належала графу Палатіну. Для вишеньки на торті він навіть оновлював інформацію кожні кілька годин. Завдяки повстанню герцога Уоррена пересування обох фракцій стали до певної міри передбачуваними, що дозволило вивільнити більше агентів спостереження для іншої роботи.

Бальтазар ще трохи подумав, перш ніж зважитися на відповідь.

"Ні... Вибачте, Ваша Величносте, але навіть тоді це буде важко."

Що ж. Можливо, певні гарантії були занадто великою вимогою.

"Все гаразд", - запевнив я його. "Ми не можемо допустити жодної невдачі. Краще казати правду, ніж обіцяти неможливе. А як щодо цього: Як би ви оцінили свої шанси захопити контроль над частиною гвардії і забезпечити безпеку коронації лише вами?"

"Непевен, Ваша Величносте. Занадто багато бажаючих взяти участь у коронації, особливо офіцерів."

Хм. Цей слід, для цієї зграї гончих. Було б надто ризиковано намагатися усунути їх від усього цього.

Подумавши ще трохи, Бальтазар потер потилицю і заговорив.

"А що як... Що, якби я домігся, щоб лише охоронці під моїм командуванням були звільнені від участі в самій коронації?"

"Звільнені?"

"Так, Ваша Величносте. У день коронації ми розділимося на дві групи: ті, що будуть присутні на коронації, і ті, що нестимуть варту ззовні. Перші повинні бути беззбройні, але другі можуть мати при собі зброю, як зазвичай."

Для мене це була новина. Я знав, що тільки імператор може носити клинок, але... що ж, я здогадався, що це має сенс і для охоронців, які перебувають у приміщенні.

"Коли Ваша Величність зробить свій хід, ми увірвемося ззовні, все ще озброєні", - запропонував Бальтазар. "Це дозволить нам затримати вельмож, а також решту варти. Враховуючи відстань, наше прибуття затримається - хоча, гадаю, не більше ніж на хвилину."

Тепер ми розмовляли. Чим більше я прокручував цей план в голові, тим більше він мені подобався. Так, у мене все вийде.

"Це буде чудово", - сказав я. "Нам не буде надто складно тримати місце проведення під контролем протягом цього часу. Тепер давай обговоримо деталі."

До коронації залишалося чотири дні. Поки я продовжував закладати фундамент і не втрачав пильності, я був упевнений, що впораюся з цим завданням.