Розділ 23 — Пазли стають на свої місця

Вибачившись, я пішов коридором. Я йшов повільно, про всяк випадок - люди повинні були подумати, що я все ще погано себе почуваю.

"Чи можу я дізнатися, куди прямує Ваша Величність?"- запитав Тімон.

Я злегка знизав плечима. Наші розвідники тримали територію під замком, тож розмова графа з донькою нікуди не просочиться. Залишалося тільки одне питання: Що я мав робити з цим вільним часом на руках?

"Хто знає?"- сказав я. "Я так далеко не думав."

Вийти з цього крила палацу я точно не міг, зважаючи на те, як я прикидався хворим.

"Може, тоді прийняти ванну?"- запропонував Тімон. "За умови, що ми повідомимо фрейлінам, що у вас був короткий напад напівнепритомності, це не повинно здаватися недоречним."

За винятком часу, коли я ходив за церемоніальним мечем, я, по суті, не виходив зі своїх покоїв. Оскільки це було природною поведінкою для імператора, який страждав від (нібито) гандалевої ломки або як вони це назвали "абстиненції", я вже кілька днів не мився - лише витирався і мив голову.

"Звучить непогано."

"Як забажаєте. Піду готувати усе."

Я зачекав, поки Тімон зник в коридорі, прямуючи до ванни, перш ніж заговорити.

"Можливо, ви маєте якісь заперечення?"

"Ні", - відповів граф Палатін Водедт, який з'явився поруч зі мною. "Хоча у мене є одна думка, яку я хотів би висловити."

Думка, га?

"Щодо методу, який я використав, щоб зробити з графа Шамно союзника?"

Було неважко примусити когось дати потрібну вам відповідь, незалежно від того, чи використовували ви залякування чи трепет. Але думки людей швидко змінювалися. Тому краще звертатися до них емоційно - саме тому я використав доньку графа Шамно, щоб завоювати його довіру. Навіть якщо це був той самий метод, до якого вдалися б канцлер і міністр.

"Ні, я вважаю, що рішення Вашої Величності було правильним", - сказав граф Палатін. "Зважаючи на обставини, що склалися, граф не мав іншого вибору, окрім як приєднатися до вас. Залишалося тільки переконати не його розум, а серце. Ні, я лише хотів попередити вас, що вашій величності не слід так легко розкривати свою особисту сутність перед васалами."

А, він мав на увазі мій обмін з Вірою. Це було справедливо.

"Дуже добре. Я буду мати це на увазі", - сказав я. По суті, він казав мені поводитися більш по-імператорськи.

"До речі, графе Палатін. Чи поширювали ви чутки серед громадян про правду про смерть мого батька і попереднього імператора?"

Після хвилинної паузи граф Палатін відповів: "Так. Хіба це було зайвим з мого боку?"

Я теж запитав у Бальтазара, але, схоже, мою репутацію в народі ще не можна було назвати "поганою", завдяки наполегливим чуткам у публічній сфері, що один з герцогів убив улюбленого кронпринца Жана. Тож скоріше люди ненавиділи герцогів і жаліли мене в порівнянні з ними, ніж відчували до мене якусь справжню прихильність.

"Зовсім ні", - сказав я. "Продовжуйте в тому ж дусі. Тільки дивіться, щоб вас не викрили."

"Звичайно. Як побажаєте."

На мою особисту думку, маніпулювання інформацією саме по собі не є злом. Звісно, якщо не запровадити жодних обмежень, це призведе до поширення дезінформації, фейкових новин та брехні. У своєму минулому житті я бачив як користь, так і шкоду від маніпуляцій у ЗМІ. Але в цьому світі - в епоху, коли більшість не має формальної освіти, - населенню буде важко фільтрувати власну інформацію. Таким чином, певний контроль був необхідний, щоб уникнути широкої плутанини.

Принаймні, так виправдовувалися ті, хто був при владі. Зрештою, ті, хто використовував його для вчинення непрощенних вчинків, були саме такими: непрощенними. Я маю на увазі, що в минулому житті я був на стороні і отримував інформацію.

"Невже чутки не дійшли до канцлера чи міністра?"- запитав я.

"Гадаю, дійшли", - підтвердив граф Палатін. "Однак вони знають, що якщо вони використають такі чутки як підставу для покарання народних мас, то це тільки закріпить думку серед народу, що це правда."

Як і слід було очікувати від правителів власних володінь, герцоги були обережними в таких питаннях. Якби вони вдалися до репресій, то це було б дуже жорстко - по суті, до повного терору, - що ніколи не залишилося б поза увагою протилежної фракції. Натомість вони вирішили сидіти склавши руки.

Це був крихкий баланс влади; той факт, що він якимось чином протримався так довго, був неймовірним для споглядання.

***

Після купання я повернувся до своєї каюти, де граф Шамно опустився на коліна і простягнув мені сережку.

Я обережно взяв її.

"Ви достатньо поговорили?"

"Так, Ваша Величносте."

Він не бачив свою доньку понад десять років, відколи її ув'язнили. Якби це залежало від мене, я б хотів дати йому більше часу.

"На нашій коронації ми плануємо скинути канцлера і міністра церемоній і коронуватися самі", - оголосив я. "Як тільки нам це вдасться, ми негайно звільнимо вашу доньку з ув'язнення. Графе Шамно, ви підете за нами?"

Запанувала хвилина мовчання, перш ніж граф відповів.

"Я мав намір підкоритися Вашій Величності після того, як Вас буде короновано. Однак, здається, клятва моєї вірності вже давно запізнилася. Я, Матьє ле Шапельє, граф Шамно, в цю саму мить присягаю на вічну вірність Вашій Величності Імператору. Можу лише перепросити, що це зайняло у мене так багато часу."

"Дякую, графе. Ваша вірність Імперії справедлива і правдива."

Звісно, я не міг прочитати його думки. Але не було жодних сумнівів, що зараз він на моєму боці. Навіть якщо канцлер чи міністр запропонують звільнити Віру-Сільві заради нього, ймовірність того, що протилежна фракція втрутиться, залишалася високою. Поки це так, граф вибере варіант з найменшим ризиком: мене. Таким чином, граф мав мою довіру.

"А тепер, будьте спокійні, графе Шамно", - сказав я. "Ми маємо до вас прохання."

По-перше, мені потрібна була детальна інформація про всі сили, що збиралися в столиці. Граф Шамно здійснював нагляд за ними як генерал, але якщо мої підозри були правильними...

"Ми припускаємо, що точний розподіл військової сили буде складним, чи не так?"

"Боюся, що так", - підтвердив він. "Хоча я б назвав цифру в сорок тисяч, як мінімум."

"Але якщо основну масу становитимуть мечники... їх не буде надто важко розсіяти."

Основна армія найманців була проблемою, про яку потрібно було подбати. Навіть якщо граф Шамно, її командувач, оголосить що його меч під моїм прапором, не було ніякої гарантії, що армія піде за ним. Зрештою, це були не його люди, а мішанина легалізованих воєнізованих груп. Не важко було уявити, що деякі з них чинитимуть опір.

Тим не менш, найманці жили і вмирали заради платні. Якби я міг тримати їхні гаманці повними, у них не було б причин публічно виступати проти мене.

"Що стосується приватних дворянських загонів, які долучилися до боротьби, то більшість з них належать до фракції канцлера", - пояснив граф Шамно. "Особистий контингент герцога Рауля залишається в його володіннях, оскільки він остерігається рухів племені Готіруар. Чи може бути, що вони також...?"

"Так. Готіруар з нами."

Звичайно, я не був упевнений, що зможу тримати їх у покорі, але я не збирався цього показувати.

"Я не здивований", - розмірковував він. "Що стосується сил регентства, то вони не мають такого розміру, про який варто було б згадувати. Схоже, що значна частина старої агінкарської знаті не підкорилася заклику до зброї. Насправді, дехто навіть відкрито присягнув своїми мечами під прапором герцога Уоррена."

"Вони приєдналися до армії герцога Уоррена?"- Я знав, що у старої агінкарської знаті були претензії до міністра церемоній, будьмо чесними, навіть ціла шафа претензій зі скелетом, але хіба це було достатньою причиною для того, щоб приєднатися до герцога Уоррена?

"Чи відомо Вашій Величності про події в колишньому маркграфстві Аґінкарл-Торей?"

Маркграфство Аґінкарл-Торей... Якщо я правильно пам'ятаю, це був політичний супротивник міністра церемоній, який передав його землі Королівству Апраада невдовзі після мого народження. Оскільки він не брав участі у війні, яку Імперія програла, він відмовився стати розмінною монетою для мирного договору, і таким чином чинив опір окупації Апраади. Однак, не маючи підтримки з боку Імперії, його рух опору був швидко придушений.

"Дворянство Маркграфства мало б підстави зневажати герцога Аґінкарла", - погодився я. "Тож вони приєдналися до герцога Уоррена, а за ними й інші старі дворяни Адженкарла?"

"Так, Ваша Величносте."

Чи означало це, що антиапрааданські сили опору були частиною армії герцога Уоррена? Чи дозволило б це Королівство Апраада, враховуючи їхній зв'язок з герцогом Раулем? Ні, зачекайте. Ймовірно, вони розглядали це як можливість викорінити опір одним махом, а не дозволити конфлікту продовжуватися в межах своїх кордонів.

В такому випадку, можливо, зв'язки між герцогом Раулем і Апраадою були не такими сильними, як я думав. Це була цінна інформація... на потім. Міжнародна дипломатія могла почекати до завершення мого державного перевороту.

"Війська також увійшли в Імперію з колишньої імперської території, яка зараз належить Королівству Рокур", - продовжував граф Шамно. "Вони приєдналися до армії опору, що виникла в маркграфстві Рамітед". Він зробив паузу. "Це також було зроблено Вашою Величністю?"

Зрозуміло. Не дивно, що армія Фабіо здавалася страшенно великою.

"Так", - підтвердив я. "Вони присягнули нам на вірність." Ну, якщо припустити, що Фабіо все ще був зі мною.

"Якщо це правда... тоді я підозрюю, що Ваша Величність бажає від мене не додаткового війська."

"Характер армії під вашим командуванням просто занадто нестабільний", - погодився я. "Ви можете піти з нею, прикриваючись тим, що будете боротися з армією герцога Уоррена. Тим часом ми затримаємо столичну знать і захопимо контроль над містом."

На коронації будуть присутні майже всі дворяни міста. Якби я захопив місце проведення, то зміг би заарештувати кожного з них. І якщо мені це вдасться, їхні особисті сили в армії графа Шамно будуть в моїх руках.

"Після того, як ми захопимо місто, ми присвятимо решту часу роззброєнню вашої армії та армії герцога Уоррена, якщо не розпустимо їх повністю."

"Я не бачу помилки в рішенні Вашої Величності. Якщо ви здатні власноруч усунути канцлера і міністра церемоній, я не сумніваюся, що герцог Уоррен підкориться вашому наказу."

Casus belli герцога Уоррена полягав у тому, щоб знищити герцогів, які монополізували владу, і звільнити імператора з-під їхньої влади. Якби мені вдалося зробити це самому, він би "досяг успіху" у своєму прагненні. І хоча він міг би стати новим канцлером і захопити справжню владу для себе, якби я був безсилим, існування армії Фабіо та Армії Атура - і меншою мірою Готіруа, які не були присутніми - означало, що я мав владу.

У такому разі герцог Уоррен мав два варіанти: підкоритися мені або повстати. Але він підняв свій прапор, щоб звільнити мене, і він не був божевільним - ідея виступити проти імператора, який звільнився від канцлера і міністра церемоній, була б для нього немислимою.

Звісно, це не було гарантією того, що він і надалі залишатиметься мені вірним, але я зачекав би, щоб спалити цей міст, поки не дійду до нього.

"Ти віриш, що він теж це зробить?"- запитав я.

"Так. Герцог Уоррен - праведна людина." Граф Шамно на мить замислився. "У такому разі, я вважаю, що Ваша Величність просить мене просто стримувати його армію і виграти вам час?"

Як тільки я завершу захоплення столиці, герцог Уоррен стане в чергу. Але до того часу існували всі шанси, що частина його армії поквапиться і завдасть усіляких неприємностей.

"Так, це суть нашого прохання", - підтвердив я. "Нам знадобиться час, щоб захопити повний контроль, тому докладіть максимум зусиль, щоб зберегти патову ситуацію, не допускаючи відкритого конфлікту. У нас є ще одне прохання. Ми б хотіли, щоб ви виділили підрозділ, якому ви довіряєте, для утримання міської брами."

Щоб зупинити втечу знаті, я планував, що під час коронації всі входи і виходи з міста будуть заблоковані. Граф Палатин запропонував внутрішню блокаду, плани якої вже існували. Однак вони не були ідеальним рішенням. Хтось мав утримувати і зовнішні кордони.

"Тільки ворота, Ваша Величносте?"- запитав граф Шамно.

"Так. Ми вже організували сили для утримання внутрішніх приміщень. Однак, заради обережності, ми б хотіли, щоб ваші люди утримували зовнішню частину міста. Це включає в себе схід міста."

"І схід? Для цього знадобиться набагато більше солдатів... але я розумію. Присягаюся, що ми не дозволимо жодній душі втекти."

Враховуючи, що східна стіна імперської столиці не була завершена, йому доведеться зібрати достатньо сил, щоб покрити її всю.

"Дякую, графе Шамно. Цей обов'язок можете виконати лише ви - ми покладаємося на вашу службу. Якщо ви досягнете успіху, ваші діяння будуть належно винагороджені."

По правді кажучи, я міг би також доручити цю роботу Ордену Атура. Але замість цього я доручив їм стеження. За ким, спитаєте ви? За графом Шамно, звісно.

Зрозумійте мене правильно, я цілком очікував, що він буде мені підкорятися. Але чи виконуватиме він мої накази дослівно - це вже інше питання. Наприклад, була ймовірність, що він закриє очі на втечу деяких дворян, з якими мав зв'язки, - а я не міг цього допустити. Звідси і недогляд.

Я ризикував своїм життям. Ніколи не можна бути надто обережним, знаєте.