Розділ 24 — І сцена готова

Вночі після зустрічі з графом Шамно я дозволив кільком агентам розвідки провести мене до підземель під містом.

В імперських володіннях було два місця, які можна назвати в'язницею. Першою була в'язниця, в якій утримували іноземних дворян або лицарів, захоплених у полон на війні. Це не було розкішним життям, але воно було пристойним і дозволяло в'язням зберігати людську гідність.

Зрештою, такі бранці були цінною розмінною монетою в дипломатичній грі, а викуп - прибутковою справою. Ця в'язниця була побудована за суворими стандартами, щоб унеможливити втечу, але в іншому це було досить приємне місце. Частково це було пов'язано з тим, що поранення або хвороба полоненого могли знизити вартість викупу, а частково з тим, що шляхтичі знали, що якщо вони коли-небудь потраплять у полон до іноземної держави, то вимагатимуть такого ж стандарту поводження з ними. Таким чином, VIP-військовополоненим було добре, якщо говорити про військовополонених.

До речі, ця в'язниця кілька років не використовувалася. Це можна було б пояснити тим, що в недалекому минулому не було великих конфліктів, але точніше було б сказати, що кількість битв, виграних Імперією в дрібних конфліктах, можна було б перерахувати на пальцях однієї руки.

Друге місце, яке підпадало під визначення, було відоме як підземелля, і це був зовсім інший звір. Підземелля були створені для полегшення страждань. Їхніми мешканцями були зрадники і тяжкі злочинці, яких утримували з припущенням, що вони більше ніколи не вийдуть звідти, окрім останнього маршу до шибениці.

В одній з історій розповідається, що колишній імператор кинув сюди практично всіх, хто йому не подобався, і майже ніхто з них не вийшов звідси живим.

Звісно, в цьому місці не підтримувався належний порядок, а денне світло було тут чужим поняттям. Тут, у цій в'язниці, що смерділа гниллю і злиднями, у темряві нудилася молода дівчина: Надін де Ван-Варрен. Дочка герцога Уоррена.

Спліш. Спліш.

Охоронці підземелля - точніше, агенти під прикриттям - які йшли попереду мене, з кожним кроком здіймали маленькі бризки. На що вони наступали, я не міг сказати. Оскільки підлога тут була брукована, а не бетонна, вона не мала жодної належної дренажної системи.

Не було жодних отворів для вентиляції, не кажучи вже про вікна, а те невелике освітлення, що було, надходило виключно у вигляді лампи, яку несли агенти, що йшли попереду.

Я не мав сумнівів, що там стояв жахливий сморід. Оскільки я повинен був тримати свій візит у таємниці, я наклав навколо себе "Обекс", щоб запобігти проникненню запаху, але агенти зажимали носа, тож запах мав бути до біса поганим. Щоб бути обережним, я ходив навіть не по підлозі, а по землі, яку я створив і загіпсував. Я справді не жартував, коли казав, що не можу допустити, щоб хтось дізнався, що я тут був.

Це було не те місце, де варто було перебувати дівчинці, яка ледь досягла підліткового віку. Однак, за словами графа Палатіна, дворяни були категорично налаштовані ув'язнити Надін саме тут, а не у дворянській в'язниці, оскільки вона була донькою зрадника. Наскільки я розумію, нам вдавалося потайки передавати їй їжу, але це була справді холодна втіха.

До речі, граф Палатін не супроводжував мене. Він сказав, що це не дуже мудра ідея, оскільки, очевидно, саме він заарештував Надін. Вона мала повне право ображатися на нього... навіть якщо насправді наказ про арешт віддав я.

Агенти, що йшли переді мною, зупинилися. З іншого боку залізних ґрат дівчина повільно підняла голову, мружачись від раптового вторгнення світла.

"Надін."

Її одяг був брудний. Легка запалість на щоках свідчила про те, що вона схудла. Здавалося, вона впізнала мене по голосу, тому що вона заговорила, її голос був кволим.

"Ти... в порядку?"

На мить я не зрозумів, що вона має на увазі.

"Це ми повинні питати про це у тебе", - сказав я. "Це не ми провели дні в темній камері."

"Гвандалео. Ти виглядав так, ніби страждав."

Розуміння клацнуло. Чи чула вона про це від герцога Уоррена?

"Нам дуже шкода", - вибачився я. "Це був спектакль. Ми були змушені його виконувати. По правді кажучи, ми не вдихнули жодного подиху."

"Он... як? Я... рада." Очі Надін зустрілися з моїми. Здавалося, вони вже звикли до темряви. "Незважаючи на те, що я була поруч з тобою... я нічого не могла зробити для тебе. Я була марною."

Її голос був жалюгідно крихким. На межі сліз, наче вся впевненість, яку вона колись мала в собі, більше не існувала. Не стало тієї запальної дівчинки, яка висміювала мене і намагалася мене навчити. Її серце було... розбите. Я не міг просити у неї того, що мені було потрібно, ось так.

Але наскільки я був обізнаний у таких справах, вона ще не піддалася відчаю. Після деяких роздумів я вирішив відкинути імператора і просто говорити від себе.

"Можливо, це правда", - сказав я. "Але я не думаю, що ти марна людина, Надін."

За ті роки, що вона провела в імператорських покоях, я дізнався про неї багато нового. Вона поводилася на свій вік, і список її недоліків був довгим. Порівняно з Розарією та Тімоном, можливо, вона й справді не досягла успіху.

Однак вона була діяла, а не просто реагувала на обставини, що склалися нічого не роблячи. Це було зрозуміло з того, як вона прийшла до імператорських володінь, щоб виправити мою поведінку. А ще вона була наполегливою - як інакше вона могла б продовжувати терпіти ворожість дорослих з обох фракцій і залишатися непохитною?

Вона була не з тих дівчат, які дозволяють одній невдачі занурити себе у відчай.

"Є завдання, яке я хотів би тобі доручити", - сказав я. "Чи візьмешся ти за нього?"

Минуло кілька хвилин, перш ніж Надін заговорила. "Це щоб допомогти мені втекти?"

"Зрозумій мене правильно. Я не достатньо хороша людина, щоб зробити це. Я прошу про це тебе, бо тільки ти можеш виконати це завдання."

Так, я був зовсім не доброю людиною. Зрештою, це була моя провина, що вона опинилася тут у в'язниці.

"Я звільняю тебе не заради тебе, - продовжував я. "Я роблю це заради себе. Якщо тобі це не вдасться, ти помреш. І мене можуть вбити. Тож не погоджуйся, якщо збираєшся робити це з половинчастим бажанням."

І якщо вона коли-небудь дізнається, що це був я, можливо, вона зненавидить мене. Але це було добре.

"На кону стоятиме твоє життя", - закінчив я. "Ні, на кону буде сама доля Імперії. Тому я запитаю ще раз. Що ти зробиш?"

Можливо, мені здалося, але в її очах з'явилося світло.

"Я тобі потрібна?" - запитала вона.

"Так. Тільки ти можеш це зробити."

"Тоді я зроблю це."

Її голос був сильним і чітким. Добре. Тоді я можу довірити це їй.

"На світанку граф Шамно залишить столицю зі своєю армією", - почав я. "Вся ця активність призведе місто до безладу. Ти скористаєшся цим шансом, щоб виїхати і доставити листа, який ми написали для герцога Уоррена."

Я не міг виключити можливість того, що в армії герцога Уоррена були люди, пов'язані з фракціями. Чорт забирай, навіть у його найближчому оточенні. Тому я не міг дозволити нікому, крім нього, побачити мій лист. Діяти через його доньку було моїм найкращим шансом забезпечити це.

"Якщо армія графа зловить тебе, тобі не вдасться уникнути перевірки", - попередив я. "Зовсім ні. Залежно від характеру найманця, навіть твоя особиста безпека може опинитися під загрозою."

"Звісно."

"Вас буде супроводжувати один агент. Ми припускаємо, що ти пам'ятаєш її голос, це та сама, яка регулярно виходила з тобою на зв'язок. Вона відведе тебе до герцога Уоррена." Я не сказав, що, окрім того, що цей агент охоронятиме її, він також стежитиме за Надін. Її завданням було знищити лист, якщо до цього дійде.

"Зрозуміло."

"Там на тебе чекає кінь і змінний одяг. Помийся біля колодязя і чекай світанку."

Проблема полягала в тому, скільки часу ми могли виграти до того, як буде виявлено відсутність Надін? Якщо це станеться, не виключено, що вони знищать і агентів, яких ми відрядили на цю операцію. Так чи інакше, це вже не залежало від мене - граф Палатін запевнив мене, що він про все подбає.

Досі він тримав усіх своїх агентів добре захованими, використовуючи їх лише в разі крайньої необхідності. Однак зараз він виклав усі свої карти на стіл. Здавалося, він вирішив, що настав переломний момент. Він не помилився: якщо мені вдасться захопити владу, його шпигунам більше не потрібно буде ховатися в імперських нетрях.

Коли агенти звільнили Надін з камери, я сказав їй свої останні слова.

"Будь дуже обережною і виконай свій обов'язок."

"Ви повинні... Ваша Величність теж має бути обережною."

Що ж. З огляду на те, як багато я їй розповів, можна було лише припустити, що вона здогадалася про мої плани.

"Ммм... Я розраховую на тебе."

Я розвернувся і пішов.

***

Повернувшись до своєї кімнати, я потрапив на заключний брифінг щодо нашої стратегії на день коронації. Він відбувався саме зараз, бо за день до самої коронації у мене не буде часу - моїм слугам знадобиться цілий день, щоб вдягнути мене в регалії і налаштувати всі дзвіночки та свистки, щоб я був у потрібному положенні.

"З поверненням, Ваша Величносте."

"Ммм. Все пройшло за планом. Доповідайте."

Присутні були Тімон, Бальтазар, граф Палатін Водедт, лорд Саломон... і Даніель Розповідач.

"Розподіл охорони для імператорської гвардії визначено", - повідомив Бальтазар. "Наші люди розміщені, як і передбачалося." Він перевів погляд на Даніеля.

"З мого боку підготовка також завершена", - повідомив старий ельф.

Західне ортодоксальство вже майже повністю перебувало під контролем Даніеля, і план полягав у тому, що він заб'є останній цвях у труну одночасно з коронацією. Після цього він доручив би духовенству поширювати інформацію серед громадян. Що стосується священнослужителів, які будуть присутні на самій коронації, ми планували розмістити їх на виході з приміщення, щоб вони своїми тілами перешкоджали втечі знаті до прибуття Бальтазара з його озброєною імператорською гвардією. Нехай вони і були людьми в одязі, але дворяни були беззбройні, тож для них не становило б проблеми виграти для нас кілька секунд.

Наступним виступив граф Палатін Водедт.

"Тоді я зроблю свою доповідь наступним", - сказав він. "Щодо міської варти, то я отримав дозвіл від графа Нунвальє, щоб вони зачинили міську браму, коли почнеться коронація. Крім того, вони зможуть повністю мобілізуватися для патрулювання."

Міська варта складалася переважно з простолюдинів і мала таку владу, яка ставила її приблизно посередині шкали між сучасною поліцією та приватними охоронцями, з якими ми з вами більше знайомі. Ворота імперської столиці були їхньою юрисдикцією в мирний час, тому блокада міста вимагала б їхньої співпраці. Якби ми змогли її забезпечити, то, швидше за все, блокування пройшло б без проблем.

Щодо того, чому нам потрібно було говорити з міністром фінансів, щоб заручитися його підтримкою, то тут виникла певна плутанина.

Формально кажучи, закони, що залишилися від імперії Ротал, передбачали, що міська варта має перебувати під юрисдикцією мера міста - в даному випадку, мера Кардинала. Однак за весь час існування імперії Бундарте в Кардиналі ніколи не було мера. Частково це було пов'язано з тим, що дезертирство мера Одієунау - столиці імперії за часів Роталів - стало причиною занепаду міста.

Таким чином, до цього часу міська варта перебувала під юрисдикцією самого імператора або безпосередньо призначеного мера pro tempore (тимчасова посада з обмеженими повноваженнями на час від'їзду імператора зі столиці для військових експедицій тощо).

Іншими словами, міська варта формально перебувала під моїм контролем. Однак через мій вік це було неможливо - або, принаймні, це був привід, який канцлер використав, щоб поставити цю організацію, разом з усіма іншими, під свій контроль.

Однак міська варта була відома своєю неприязню до герцога Рауля і відкрито відмовлялася підкорятися його наказам, розцінюючи їх як зловживання владою. Як і слід було очікувати, це призвело до того, що він неодноразово намагався їх скасувати. Міністр фінансів, вважаючи міську варту необхідною, поклав цьому край і продовжував фінансувати її існування (незважаючи на дефіцит імперського бюджету).

Таким чином, лояльність міської варти наразі залежала від графа Нанваля, який підписував їм зарплатні чеки.

"Молодець", - сказав я. "Чи можна це розуміти так, що ви про все йому розповіли?"

"Ні, я поділився з ним лише найнеобхіднішим", - відповів граф Палатін Водедт.

Якщо ми мобілізували міську варту, то, очевидно, щось мало статися під час коронації. Оскільки ми зайшли так далеко, я припускав, що ми збираємося посвятити міністра фінансів у таємницю, але виявилося, що граф Палатін вирішив тримати язик за зубами.

"Ми не можемо допустити, щоб він впав у паніку в день", - попередив я.

"Цього не буде, ваша величність. Я буду поруч з ним під час коронації."

Граф Нанваль був нейтральним дворянином, якби ми розкрили йому наші плани, він, безсумнівно, пішов би на співпрацю. Однак здавалося, що граф Палатін Водедт хотів діяти обережніше. Не те, щоб я думав, що він у чомусь підозрював міністра фінансів. У минулому він прямо запевняв мене, що граф Нанваль був настільки "нейтральним, наскільки це можливо".

Проблема, швидше за все, полягала в найближчому оточенні графа. Будь-хто з помічників чи довірених осіб міністра фінансів міг мати зв'язки з фракцією канцлера чи регентством.

Хоча шпигуни Імперії розкинули чудову мережу, був час, коли ця мережа була повна дірок: перехідний період, коли граф Палатін Водедт став головою свого роду через вбивство попереднього імператора. Або іншими словами, коли попередник графа Палатіна покінчив життя самогубством.

За словами графа Палатіна, саме в цей період приватний статок попереднього імператора (гроші, якими не розпоряджався міністр фінансів) розчинився в повітрі. До цього дня не було знайдено жодного сліду винуватця. Фракції звинувачували одна одну, очевидно, в той час як міністр фінансів був більше зайнятий економікою імперії, що зазнала краху. Що ж до графа Палатіна, то він мало що дізнався про цю справу. Зрештою, це сталося в той час, коли імперська шпигунська мережа впала в хаос.

Однак, схоже, граф Палатін Водедт підозрював, що винуватцем був хтось близький до міністра фінансів. Якщо це було правдою, то вони, ймовірно, спрямували гроші попереднього імператора в одну з фракцій.

Коли я кажу, що граф Палатін підозрював, що так воно і було, я маю на увазі лише в самому широкому сенсі. Він сам казав мені, що така можливість "майже не існує", тож його приховування інформації від графа Нанвальє, швидше за все, було просто надмірною обережністю. Наприклад, практично всі контакти нашої змови з міністром фінансів відбувалися через графа Палатіна.

"Дуже добре", - визнав я. "Ми розуміємо вашу стурбованість, тому довіримося вашому судженню. А решта?"

"Продовжуємо без проблем."

Я кивнув. Тімон передав мені свою доповідь перед цією зустріччю, тому я перевів погляд на останнього члена групи, Саломона.

"Лорде Саломон", - сказав я. "Нам потрібно, щоб ви і загін бельверійських магів були готові до боротьби з будь-якими непередбачуваними обставинами."

"Я вже поділився нашою стратегією з підрозділом", - відповів він. "Єдиною змінною залишається пересування герцогів протягом дня."

Дійсно, навіть після всього цього ретельного планування залишалося надто багато невизначеностей - насамперед, питання про те, як канцлер і міністр церемоній будуть діяти в день коронації. Я підготував запасні варіанти для кількох можливих сценаріїв, і один з них передбачав мобілізацію бельверського підрозділу як адаптивної мобільної оперативної групи.

"Ваша робота буде нелегкою", - сказав я.

"Вона не може зрівнятися з тягарем завдання Вашої Величності", - відповів він. "Проте я повинен запитати. Ви впевнені, що хочете продовжувати цю стратегію?"

"Звичайно."

Моє власне завдання було простим - коронувати себе власною рукою, хай там що, хоч ураган, хоч саме пекло.

Тягар? Навіть близько не тягар. Все, що я робив, все, що я пережив - все це було заради цього єдиного дня, що маячив на горизонті. Навіть якщо це означало вбивати людей моєї крові власними руками.

"Панове, не забувайте, що це тільки початок", - заявив я. "Тому поразка не допустима. Ви зрозуміли?"

"Так, Ваша Величносте!"- Відповів хор голосів.

Сцена була готова.