Розділ 25 — Кривава Коронація

28 день, 5 місяць, 468 рік за новим календарем. Армія герцога Уоррена розбила табір на південь від імперської столиці.

У відповідь коаліційна армія найманців і приватних солдатів під командуванням графа Шамно зайняла оборонну позицію навпроти, спиною до міста. Обидві армії дивилися одна на одну через нічийну землю, яку вони утворили, але інакше були тихі.

Складалося враження, ніби вони на щось чекали.

Тим часом у самому місті відбувалася коронація імператора. Це була справді урочиста подія, хоча й дещо поспішна через обставини.

Знать зібралася в залі, який колись використовувався другим імператором і його двором для світських заходів, і з нетерпінням чекала на прибуття молодого монарха. Багато з них планували покинути столицю разом із сім'ями після завершення коронації, і канцлер та міністр церемоній не були винятком. Їм потрібно було повернутися до своїх володінь і підготуватися до малоймовірного сценарію, за якого граф Шамно зазнає поразки від рук повстанської армії.

Вся імперія затамувала подих в очікуванні майбутньої битви між герцогом Уорреном і графом Шамно. Навіть присутні на коронації аристократи були більше зацікавлені останніми новинами з фронту, ніж коронацією свого сюзерена.

Зрештою, це був лише маріонетковий імператор, який сів на порожній трон. Таке не принесе жодних змін. Так думали не тільки аристократи, а й мешканці міста.

***

Вранці в день коронації на імперську столицю пролився дощ.

Це не вплинуло на церемонію, що відбувалася в приміщенні, але довелося змінити розташування імператорської гвардії — тепер їм було б трохи легше штурмувати місце проведення церемонії. Здавалося, що сам вітер долі обернувся на мою користь. Зал, де мала відбутися коронація, розташовувався на ділянці в північно-західній частині імператорських володінь. Ділянка була оточена стінами з усіх боків — це було дуже зручно для моїх цілей.

Одягнувши пишні регалії, прикрашені вражаючими орнаментами, я сидів у відповідній кімнаті очікування, відраховуючи хвилини до вирішального моменту.

"Боже! Ти виглядаєш просто чудово!"

Цей голос належав регентці, яка приєдналася до мене раніше. Її банальності не були для мене новиною, вона вчора наговорила мені вуха ними, поки слуги підганяли мої регалії.

"Дякую, мамо",- сказав я.

"О, ти сьогодні виглядаєш чудово",- зауважила вона.

"Так. Ми почуваємося дуже розслабленими." Я був майже впевнений, що вона знала про те, що фракції дарували мені її власному синові гуандалео. З огляду на це, я вважав, що її така поведінка була безсоромно нахабною.

"Ти виглядаєш таким галантним справжньою копією свого батька. Правда ж, батьку?"

"Галантний це дійсно правильне слово. Боже мій, твій дідусь може заплакати від чистої радості."

Окрім регента, був присутній також міністр церемоній. Канцлер і Георг V були тут до їхнього приходу, і я зараз носив плащ, який вони мені подарували. Особисто я вважав його дещо вульгарним на мій смак, там було занадто багато золотих прикрас.

"Незабаром мій дорогий онук оголосить своє ім'я перед усім світом",- сказав міністр. "Тому твій дідусь підготував для тебе найкращий подарунок, який тільки міг придумати." Він взяв предмет від слуги, що чекав поруч, і зняв з нього тканину. "Скіпетр, виготовлений найвідомішими майстрами Імперії, виключно для твого сьогоднішнього використання."

Скіпетр дійсно заслуговував на свою назву, оскільки він був набагато ближчим до предмета, який традиційно носили члени королівської родини, ніж до інструменту мага. Можливо, це було тому, що блакитнокровні цього світу походили від магів, але члени королівської родини часто носили такі прикрашені скіпетри як символ влади.

Вони відрізнялися від магічних посохів або жезлів своєю функціональністю, а точніше, її відсутністю. Подарунок міністра був надзвичайно прикрашений золотом, сріблом і дорогоцінними каменями, що робило його не стільки провідником магії, скільки дратівливою перешкодою.

"О, Боже!"- вигукнула регентша. "Його пишність справді гідна Його Величності."

"Що ви думаєте, Ваша Величносте?", запитав міністр. "Вам подобається?"

Чесно кажучи, це було зовсім не те, що я хотів. Як це могло бути інакше? Жоден з них не мав уявлення про мої вподобання.

"Так, ми дуже задоволені",- сказав я. "Дякую, міністре."

"Вдячність Вашої Величності- це найбільше щастя, яке я можу відчути."

Зрештою, ми всі троє гралися в сім'ю. Незважаючи на удавану прихильність регентші і міністра церемоній, вони регулярно боролися за контроль над своєю фракцією. Те, що вони були родичами по крові, для них не мало значення. Більше того, міністр був головним організатором вбивства мого батька, а регентша наказала вбити чимало людей і ув'язнила леді Норн і Віру-Сільвію. Чесно кажучи, я не відчував до них жодної симпатії. Вони отримають те, на що заслужили своїми злими вчинками.

А я продовжував жити як імператор, забруднивши свої руки так само, як і вони.

Наша маленька гра в сім'ю тривала, поки нам не повідомили, що церемонія готова до початку. Я тримав погляд розфокусованим і говорив нечітко, як маріонетка до самого кінця. Незважаючи на це, регент і міністр мали яскраві посмішки і веселі голоси. Якби ви назвали їх божевільними, я б не зміг з цим не погодитися. Але, можливо, з їхньої точки зору, нічого незвичайного не було.

З огляду на те, що я планував їх убити, можливо, я теж був божевільним.

Чи це буде моєю власною рукою, чи моїм словом, коли вони стоятимуть на ешафоті, я ще не знав. Але я все одно вбив би їх - мою кровну родину.

Мабуть, це щось означало, що я не відчував ані краплі вагань чи жалю.

Сьогоднішня коронація була не кінцевою метою, а контрольною точкою, яку я мав пройти. Я не планував спотикатися.

***

Я чув музику здалеку, труби та барабани. Звуки ставали все гучнішими, коли ми наближалися до місця коронації. Підтримуваний Тімоном та регентом, які були поруч зі мною, я повільно просувався по критому коридору, що з'єднував зал.

Регентша була у гарному настрої, що я міг зрозуміти. Вона не усвідомлювала, що саме має відбутися, ймовірно, думаючи лише про розширення свого впливу після коронації сина. Тімон же був напрочуд спокійним. Незворушний вираз обличчя, врівноважена поведінка. Якийсь час я не міг зрозуміти, чому це здавалося мені дивним, а потім зрозумів, що це через моє нервування.

На моєму обличчі майже з’явилася іронічна посмішка, але я стримав це бажання. Що я робив, нервуючи зараз? Поразка тут не була варіантом.

Коли ми дійшли до дверей, регентша залишила нас. За мить музика замовкла, і в залі запанувала тиша.

"Ваша Величносте",- сказав Тімон.

"Останні перевірки",- відповів я. "Виникли якісь проблеми?"

"Ні. Однак обидва герцоги мають при собі мечі."

Справді?

Я мовчав кілька секунд. "Дуже добре. Тоді я це зроблю. Ти повідомив лорда Саломона?"

"Так."

Я почув голос із зали. Настав час.

"Ваша Величносте. Удачі."

"Ага. Ось і я."

Тімон поклав руки на двері, і вони повільно відчинилися.

***

Якщо є видовище яке коли-небудь і заслуговувало на те, щоб бути названим грандіозним, то це, безумовно, був би вид з вершини трону. Від пишноти самого трону до показного вбрання зали, можна було б майже припустити, що Імперія була заможною, процвітаючою державою. Доти, доки не дізнався б, що більшість присутніх прикрас були позичені державі з особистих сховищ канцлера та міністра церемоній.

Серед вельмож, що зібралися в залі, більшість мали титул графа або вище. Спочатку фракції хотіли запросити і нижчу знать, щоб продемонструвати свою силу, але через брак місця пішли на компроміс і обмежилися нинішнім числом присутніх. Це створило додаткову роботу для мене, мені довелося б захопити контроль над дворянським округом після того, як я закінчу тут, в імперському палаці.

Тим не менш, тут все ще було достатньо людей, щоб я не міг розгледіти їхні обличчя з моєї позиції на троні. Це нагадало мені видовище, яке я побачив після реінкарнації. Я плакав, якщо не помиляюся.

Перед троном були сходинки, широкі і низькі. Канцлер і міністр церемоній стояли внизу, тримаючи в руках імператорську корону. Повільно, але впевнено вони почали підніматися до мене.

Це був момент.

За всіма правилами, коронація мала б бути набагато більш пишною, але ворожа армія за півдня від столиці тримала всіх на гачку. Ми пропустили більшість формальностей.

Слуга - якого саме герцога, я не знав - стояв біля підніжжя сходів з пергаментом у руці. Я не сумнівався, що як тільки корона опиниться на моїй голові, я буду змушений видати імператорський указ, який оголосить герцога Воррена зрадником імперії.

Герцоги піднялися ще на одну сходинку. На їхніх поясах висіли мечі, як і повідомляв Тімон.

//

Наша змова передбачала низку непередбачуваних обставин, щоб пристосуватися до будь-яких змін, наскільки це було можливо. Наприклад, ми врахували можливість того, що хтось принесе до зали магічні інструменти. Незважаючи на те, що мана-варди були на місці, певні інструменти все ще могли виконувати свою функцію навіть під їхньою дією. Таким чином, цілком можливо, що хтось спробує захопити контроль над залою за допомогою якоїсь магічної зброї.

На випадок, якщо це станеться, план полягав у тому, що лорд Саломон виведе з ладу варди, що запечатують ману, щоб я міг тимчасово тримати ситуацію під контролем за допомогою власної магії. Тоді імперська гвардія та загін бельверійських магів кинулися б на допомогу, щоб зв'язати решту. Таким чином, поки моє заклинання буде розкрито, ми зможемо зберегти в таємниці мій козир - можливість чаклувати під вардами.

І серед наших планів було передбачено, що герцоги Рауль та Аґінкарл носитимуть мечі під час церемонії.

"Питання в тому, як діятимуть канцлер і міністр", - розмірковував я. "Яка ваша думка?"

Я був з графом Палатіном Водедтом після того, як він щойно повідомив мені, що герцог Уоррен зібрав армію. Тімона і лорд Саломон також були присутні, і я хотів почути їхні думки про те, як нам слід поводитися з герцогами.

"У нас є два варіанти", - сказав я. "Схопити їх і стратити на очах у народу або вбити на місці."

"У першому випадку громадянам було б легше зрозуміти зміну режиму, - погодився граф Палатін. "Але якщо залишити герцогів живими, є ризик, що вони втечуть."

Я кивнув. "Саме так. Що ви двоє думаєте?"

Саломон на мить замислився, перш ніж заговорити. "Вбивство може бути кращим. Я ніколи не чув, щоб правитель вбивав своїх лордів під час власної коронації. Добре це чи погано, але це залишить незгладимий слід на вашій репутації."

Це була правда. Вбивство герцогів на державній церемонії було б грубим пробудженням для решти знаті і створило б прецедент. Не було сумніву, що в майбутньому вони будуть обережно ставитися до мене.

"Але це також розвіяло б ваш образ маріонетки", - додав Тімон. "Шляхта, можливо, стане обережною, але їм буде важче протистояти вам."

Не менш слушне зауваження. Звичайно, навіть якщо дворяни не могли виступити проти мене під час коронації, у них було достатньо свободи дій, щоб зробити це після того, як пил вляжеться.

Проте, якби я захотів безпосередньо керувати справами держави, репутація дурня чи маріонетки слугувала б мені лише дратівливою перешкодою. Якби я міг в одну мить перекреслити цю репутацію - що ж, вигода перевищила б втрати.

"Припустімо, що ми вб'ємо герцогів власною рукою",- запитав я. "Як далеко поширяться хвилі?"

"Якщо припустити, що відбудеться посмертний суд, який викриє їхні злочинні дії, я вважаю, що наслідки будуть мінімальними", - відповів граф Палатін. "Тільки ті дворяни, у яких нечиста совість, матимуть підстави боятися Вашої Величності."

Гаразд, давайте розберемося з цим. Переваги публічної страти полягали в тому, що люди мали б чіткий індикатор зміни влади, а герцоги були б затавровані як злі, в той час як мене вважали б справедливим. Загалом, ці фактори згладили б мої зусилля по захопленню контролю над містом.

З точки зору недоліків, це залишало мізерну ймовірність того, що один або обидва герцоги втечуть, що призведе до швидкого перегрупування їхніх фракцій - а нам потрібно було залишатися в хаосі якомога довше. Звичайно, цей недолік не був би проблемою, якби ми просто не дали їм втекти.

З іншого боку, вбивство герцогів на місці обезголовило б угруповання і шокувало б присутніх вельмож до безсилля. Як то кажуть, мертві не можуть говорити на свій захист. До того ж, це покінчило б з моїм поганим іміджем у суспільстві.

З точки зору мінусів, це означало, що потрібно було б присвятити більше часу і зусиль для того, щоб отримати розуміння народу. А після коронації часу я не міг собі дозволити. Мені потрібно було захопити контроль над столицею, схилити герцога Уоррена під своє командування, а потім почати наступ на фракції, перш ніж вони зможуть вийти зі стану розгубленості.

Чи не стане додавання ще однієї затримки тією картою, яка зруйнувала будинок?

"Зрештою, це залежатиме від того, скільки сил ми зможемо зібрати", - розмірковував я.

"Чи означає це, що ми продовжимо виконувати план страти?"- запитав Тімон.

"Так. Хоча, звичайно, це все передбачає, що ми зможемо залучити достатню кількість імперської гвардії, щоб заблокувати місце проведення заходу."

Тімон глибоко вклонився. "Я не підведу вас, ваша величність."

Я кивнув, а потім додав останнє доповнення.

"Однак, якщо ми не зможемо затримати герцогів, я вб'ю їх власноруч."

//

Канцлер і міністр церемоній піднялися на останню сходинку. Згідно з етикетом, вони глибоко вклонилися переді мною. На їхніх поясах висіли мечі, як і повідомляв Тімон.

В імперії Бундарте тільки імператору дозволялося носити зброю під час коронації. Проте, зважаючи на величезну владу, яку накопичили ці люди, існувала ймовірність, що вони відкрито знехтують цим правилом.

Здавалося, що сталося те, чого ми боялися.

Я не помилявся, що їхні мечі були для мене засобом захисту, було цілком очевидно, що зброя свідчила про їхній страх один перед одним. Вони могли б тимчасово об'єднати зусилля задля взаємної вигоди, але весь конфлікт та історія між ними залишали мало місця для довіри. Вони не могли навіть уявити собі ідею йти поруч один з одним без зброї.

Збоку від трону стояла накрита тканиною підставка. На ній лежав подарований мені скіпетр, а поруч, на місці церемоніального меча, лежав незавершений святий меч, загорнутий у пурпурову тканину Роталіїського пурпуру. Він був на відстані витягнутої руки.

Таким чином, у всій цій залі було троє озброєних людей: двоє чоловіків переді мною і я сам.

З озброєними герцогами замкнути це місце було б набагато складніше. Поразка була неприпустимою. Ризики треба було усунути.

Я підвівся з трону. Тихо, повільно, кволо. Щоб не викликати підозри.

Як тільки я був на ногах, я потягнувся до підставки. Зігнувши пальці, щоб міцно обхопити руків'я меча, я перевів погляд на чоловіків, що стояли переді мною.

Їхні очі були широко розплющені. Їхні погляди зустрілися з моїми, а потім перелетіли на мою праву руку. Час, здавалося, сповільнився до повзучості. Лівою рукою я розірвав тканину, якою був обмотаний мій меч. Вона легко відірвалася - граф Палатін Водедт заздалегідь переробив її, відкривши оголене лезо зброї.

Озираючись назад, можливо, граф Палатін завжди знав, що до цього дійде.

Мої навички володіння мечем були нікчемними. Я не міг зрівнятися з Тімоном. Мені довелося б вдатися до магії, щоб забезпечити вбивство.

Неповний священний меч мав здатність зберігати ману. Я витягав цю ману зараз, огортаючи лезо жаром. Flamma Lux. Те, що зазвичай було б променем теплової енергії, прилипло до леза меча, створюючи пекучу грань.

Я був здивований тим, наскільки спокійно себе почував. Моя ліва рука з'єдналася з правою на руків'ї, а ліва нога зробила крок вперед, коли я прицілився.

Здавалося, до обох чоловіків прийшло осяяння. Їхні роти відкрилися, щоб заговорити. Я зробив крок вперед, ретельно спрямовуючи свою силу в рух свого замаху. Траєкторія мого леза була під кутом, щоб одним ударом перерубати дві шиї різної висоти.

Усе своє життя я боявся вбивства. Усе своє життя я клеїв дурня. Все своє життя я терпів мовчки. Барон Фрідріх ле Нан, село Тейнаві, гандалео - я не забув жодного проступку. Тому я думав, що все, що я відчуватиму в цю мить, - це задоволення.

Але не було нічого. Ні відрази, ні захоплення. Лише бездумний змах меча.

Заквітчане лезо з дивовижною легкістю переходило з правого боку в лівий .

Розбризкалася кров. Я відчув тепло її на своїй щоці. Почав поширюватися слабкий запах паленої плоті.

Почувся звук падіння двох предметів на землю. Перш ніж корона встигла приєднатися до них, я обережно взяв її в ліву руку.

Настала мить смертельної тиші, я помітив це лише тоді, коли перший крик перервав її. Ще більше криків і вигуків наповнили повітря, коли хаос негайно опустився на дворянство. Серед задушливого запаху крові я зробив глибокий вдих і я закричав настільки гучно, наскільки це було можливо.

"Тиша!"

Пара млявих трупів повільно зім'ялися. Я знову підвищив голос.

"Чи ви забули, чому тільки імператору дозволено носити клинок?!"

Вельможі, що стояли попереду, завмерли. Мій голос не дійшов до тих, хто стояв позаду, але я побачив, що озброєні імператорські гвардійці вже поспішають до входу.

Я підняв меч у правій руці. Сліди обвугленої крові все ще трималися на ньому.

"Ми очистили злочинців, відповідальних за смерть нашого попередника і кронпринца!" проголосив я. "Якщо ви заперечуєте проти наших дій, вийдіть уперед!"

На щастя, Вастате, здатність Імператорського Меча підкоряти інших своїй волі не була відома, оскільки зброя зберігалася за межами імператорських коронацій. Лише обрані знали правду - Розповідачі Айна та Роталійські вартові - і ці обрані були на моєму боці. Навіть якби хтось із знаті помітив, що я використовую магію, вони б вирішили, що це сила Церемоніального Меча. Зрештою, це припущення було набагато більш вірогідним, ніж те, що я можу вимовляти заклинання під мана-печаткою.

Я подивився на шляхту, чекаючи. Тімон вже підбіг до мене. Проте ніхто, здавалося, не бажав протестувати проти того, що я зробив.

В кінці зали імперська гвардія під командуванням Бальтазара почала процес арешту дворян, одного за одним. Здавалося, вони вже придушили беззбройних імператорських гвардійців, які перебували всередині. Кілька агентів графа Палатіна також допомагали блокувати приміщення, і не було помітно жодного опору. Все проходило гладко.

Я підняв теплу корону в лівій руці, готуючись покласти її на голову. Тоді я нарешті помітив, що мої руки тремтять.

На відміну від того випадку, коли я збив того ворожого командира за допомогою магії, я відчув фізичну реакцію, коли розсікав плоть лезом. Обидва акти вбивства були рівноцінними, тож моє тремтіння не мало жодного логічного сенсу. Але, схоже, тіло чесніше, ніж розум, оцінювало вагу своїх вчинків.

Я зібрав силу в лівій руці і повільно підняв імператорську корону в повітря. Кров все ще сочилася з неї, коли я поклав її собі на голову.

"Ми - Кармін де ла Ґард-Бундарте, восьмий імператор імперії Бундарте!" проголосив я. "І ми коронували себе! Закарбуйте це у ваших серцях! Ні за ким не підемо і нікому не поступимося!"

Кров потекла з корони по моїй щоці.

"Ми - імператор!"

Я промовив ці слова, ніби наказуючи майбутньому підкоритися. Далі по коридору шпигун повільно схилив голову в пошані.