Розділ 27 — Епілог: Звернення Імператора

Оскільки коронація відбувалася в імператорських володіннях, над столицею висіла тривожна атмосфера. Ворота міста були заблоковані без жодного слова чи попередження. На вулицях запанувала тиша, навіть на завжди жвавій Чорній площі стало тихо, як у могилі. Повітря висіло нерухоме і важке, як перед бурею, що насувається.

Коли ж тиша порушилася, то насамперед у соборі.

Твердиня західного Ортодоксалля Першої віри яка була збудована ще за часів заснування міста і виходила одним боком на Чорну площу. Сьогодні, як і в усі дні, на богослужіння прийшли палкі віряни. Однак, несподівано для всіх, їх випередила раптова поява представників вищого духовенства, від настоятелів церковних парафій до архієреїв.

Деякий час після цього зсередини собору було чути крики і звуки дзвонів. Люди зрозуміли, що щось не так. На той час в імператорських володіннях розпочалася коронація.

У місті запанувала тиша. Його брами були під посиленою охороною, навіть прохід між старими районами (колишнім містом Кардинал) і новими (колишніми містами Сейді і Дуде) був обмежений. Але через деякий час після того, як полудень настав і минув, близько сотні громадян раптово були виведені міською вартою на Чорну площу.

Потім поширилася чутка, що новокоронований імператор з'явиться в соборі, і що всі, хто бажає його побачити, повинні зібратися.

На той час мешканці міста вже здогадувалися, що в імператорських володіннях сталися якісь негаразди, і багато хто готувався до політичних потрясінь. Якої форми вони набудуть, однак, ніхто не знав. Та й як вони могли знати, коли навіть не знали, хто буде їхнім новим правителем? Поширювалися чутки, що молодого імператора скинули, а на престол посадили герцога Рауля або герцога Аґінкарла.

У пошуках правди багато городян попрямували на площу, щільно заповнюючи її тілами. Нарешті, під пильним наглядом міської варти та імператорської гвардії, прибула карета імператора.

Цей день увійде в історію як перше публічне звернення Карміна до народу Кардинала. Слід зазначити, що новина про вступ молодого імператора на престол була сприйнята громадянами з великим потрясінням і радістю.

***

"Дорогий мій народе Кардинала."

Один чоловік стояв на балконі собору, звернений обличчям до зібраних на площі людей, і промовляв до них.

"Наші улюблені імперські громадяни. Ми - Кармін де ла Ґард-Бундарте, восьмий імператор імперії Бундарте."

Його голос належав хлопчикові, ще височенний, незрілий. Але, можливо, саме тому він так чітко пролунав на Чорній площі.

"З наближенням армії герцога Уоррена ви провели останні дні в неспокої. Але страх вам більше не потрібен. Чому? Тому що його мета - не повстання."

Для більшості громадян це був перший раз, коли вони бачили його після параду на День заснування. Тодішній хлопчик виріс, в його поставі чітко проступала урочиста, імператорська гідність.

"Ми, як імператор, заявляємо: Герцог Уоррен не є зрадником Імперії. Ні, цей титул належить чоловікам, відомим як Карл, герцог Рауля, і Філіп, герцог Аґінкарла."

Хвиля шоку прокотилася площею. Невже сам імператор щойно затаврував канцлера і міністра церемоній - двох найвпливовіших людей в імперії - як зрадників?

Серед натовпу спалахнув гомін. Тон імператора змінився, ставши більш рішучим.

"Громадяни! Покійний імператор Едуард IV, наш дід, любив вас. Він любив імперію всім своїм єством і доблесно боровся, щоб служити її хранителем. Таким же був і наш батько, покійний Кронпринц Жан. Щоб захистити вас, він взяв свій меч і пішов на поле бою. Це ви всі знаєте."

Колишній кронпринц Жан користувався майже фанатичною підтримкою мешканців імперської столиці. Галантна постать лідера з фронту і переможця ворогів імперії зробила його героєм для всіх.

"Але наш батько - кронпринц, який мав би бути вашим опікуном, - був убитий."

Коли помер їхній герой, жителі міста впали в скорботу. З того дня трагедії минуло лише десять з невеликим років, а пам'ять про нього все ще жила в їхніх серцях.

"Чи вбила його ворожа нація? Ні, дорогі наші громадяни. Не ворог ззовні вбив нашого батька, хороброго кронпринца. Це був не хто інший, як Карл, герцог Рауль!"

Рев натовпу огорнув площу. Проте імператор продовжував говорити, не вагаючись у своїх словах.

"І в той час, коли імперія все ще була в жалобі! Одна людина вбила імператора і задумала захопити імперію для себе! Так, я говорю про Філіпа, герцога Аґінкарла!"

На площі стояла какофонія шуму, криків і вигуків, що заповнювали кожен сантиметр простору. Але голос імператора гримів над усім цим.

"У своїй хижій жадібності зрадники вбили імператора і кронпринца! Вони розпродали імператорські землі! Прирекли на смерть наших громадян! І несправедливо захопили владу над Імперією! І все для того, щоб набити власні кишені! Вони осквернили нашу батьківщину, пограбувавши вас до нитки несправедливими, надмірними податками!"

Лють. Первинний людський інстинкт. Він був простий за своєю природою, і його набагато легше зрозуміти, ніж будь-який хитромудрий соціологічний трактат.

Дехто лютував через вбивство свого героя. Декого запалювала думка про те, що їхня бідність виникла лише для того, щоб задовольнити жадібність тих, хто перебуває на вищих щаблях влади. Інші тліли, бо знали порожній жаль тих, чиї землі відійшли до іншої нації, а ще інші відчували праведне обурення, яке так часто викликає тиранія. Не було двох людей, які відчували б однакову лють. Але всі вони відчували лють.

Всіх громадян, що зібралися на площі, в одну мить охопило одне, єдине людське почуття.

"Тоді вони вичікували свого часу, замишляючи вбити і узурпувати нас! За їхню тиранію їм не буде прощення! За їхню узурпацію їм не буде прощення! За їхні гріхи їм не буде прощення!"

Гнівні вигуки людей потрясли площу. Душі всіх і кожного об'єдналися в обуренні.

"Під їхнім правлінням ця імперія була зруйнована. Її гідність розтоптали ногами. Вона боялася клинків інших народів, а її селяни були змушені борсатися у злиднях. Але, наче цього було недостатньо, зрадники дивилися на вас - наш дорогий, улюблений народ - зверху вниз і сміялися, коли вони втоптували вас у бруд, і все це заради власних егоїстичних бажань!"

Герцог Рауль і герцог Аґінкарл були злом. Невиправним злом. У цьому вже не було жодних сумнівів.

Повільно Кармін оглянув натовп. Він мовчки спостерігав, як площа продовжувала занурюватися у свій гнів, а крики людей були єдиним шумом у його вухах. Він стояв перед їхньою люттю непорушно, чекаючи, коли звук стихне, як приплив.

Всі присутні чекали наступних слів імператора. Він заплющив очі, лише один раз, а потім вони розплющилися, коли він заревів.

"Але ви не повинні більше терпіти їхні звірства! Чому?! Тому що сьогодні вони пали!"

Перед собором поставили два ящики. Коли імператор говорив, імператорська гвардія дістала їхній вміст: пару відрубаних голів.

"Карл, герцог Рауль, вбивця нашого батька і наш опікун! Філіп, герцог Аґінкарл, злочинець, що вбив нашого діда і попередника! Цього дня ми - Кармін, восьмий імператор імперії Бундарте - очистили їх власними руками!"

Кармін витягнув меча з піхов і підняв його в повітря.

Пара голів, кров на мечі імператора - це могли бачити лише ті, хто стояв на передньому плані. Але всі присутні розуміли. Зло було переможено. І зробив це хлопчик, який стояв перед ними: маленький, але відважний імператор Кармін.

"Перемога за нами! Зло більше не панує!"

Радісні вигуки заповнили площу. Зло було переможено. Підступні лорди, що грабували Імперію, зникли, і майбутнє народу було світлим. У це вірили всі присутні.

"Дорогі наші піддані! Ми, Кармін, восьмий імператор імперії Бундарте, проголошуємо це перед містом, яке носить ім'я нашого шанованого предка! Ми проголошуємо це перед вами, гордим народом Імперії!"

Вигуки на честь імператора заповнили кожен куточок площі.

"Імперія відродиться! Ми побачимо, як цей народ знову пануватиме на континенті! У цьому ми клянемося - ми здобудемо перемогу Імперії!"

Жодна душа не залишилася байдужою до слів імператора. Навіть тривога, яку вони мали б відчувати в його юності, стала лише символом світлого майбутнього Імперії.

"Слава Імперії!"

"Слава Імперії!"

"Хай живе Його Величність Імператор!"

Палка радість охопила площу, продовжуючись, і продовжуючись, і продовжуючись, і продовжуючись.

"Наша надія! Наше світло!"

Це були ті самі вигуки, які Кармін почув того дня, коли вирішив стати імператором. Але тепер вони лунали по всьому місту.