Розділ 1 — Аудієнція

Аудієнція

Минуло три дні після коронації. Але хоча імперська столиця все ще перебувала в ізоляції, повністю зупинити людський потік було нездійсненним завданням - населення міста було просто занадто великим. Звісно ж, не було жодної надії на те, що я втримаю в таємниці страту герцогів та арешти знаті.

Замість того, щоб витрачати агентів розвідки на цю марну справу, я змусив їх працювати над збором інформації, яка була мені вкрай необхідна саме зараз. Вони вирушили до герцогств Рауля та Аженкарла, що залишилися без своїх головних правителів, щоб шпигувати за пересуванням їхніх шляхетних домів.

Якщо не буде жодних перешкод, звістка про коронацію вже мала дійти до герцогств. Вони б почали збирати армії, не встигнувши й оком моргнути.

Наступного дня після коронації граф Шамно попросив дозволу оприлюднити новину про чистку. Я знав, що ми все одно не зможемо це приховати, і мені здавалося, що він може добре використати цю можливість, тому я погодився.

Отримавши мій дозвіл, граф Шамно, очевидно, поінформував командирів фракції канцлера і регентських загонів у своїй армії про події коронації. Він також сказав їм, що значна частина дворян втекла і, як підозрюють, переховується в армії - брехня - і що їм загрожує можливий напад - також брехня - з боку особистої армії імператора і армії герцога Уоррена, яка повернулася до складу армії.

Більшість дворянських командирів в армії графа Шамно були тиловими васалами - по суті, найнижчим щаблем дворянства, або досить близьким до нього. Не маючи уявлення про істину подій, вони, схоже, вирішили спочатку повернутися до своїх володінь, а вже потім ставити питання. Краще так, ніж залишатися в імперській столиці в оточенні ворогів, в їхніх очах.

Так граф Шамно, по суті, знекровив коаліційну армію. Я був вдячний - я розглядав варіант роззброїти їх, але цей метод був кращим для моїх цілей. Наявність потенційних ворогів, які б вешталися містом і, без сумніву, чинили б опір спробам роззброїти їх, лише зв'язала б мої обмежені і дорогоцінні військові ресурси.

Гаразд, можливо, цими "дорогоцінними військовими ресурсами" були ненадійні найманці. Але жебраки не можуть вибирати, ясно?

Перш за все, результат, якого я найбільше хотів би уникнути, - це шляхетські армії, які намагаються повернути своїх лордів і леді силою. Я б віддав перевагу тому, щоб вони повернулися до своїх володінь, а не бунтували. Зрештою, тримаючи дворян у полоні, я фактично затикав рота їхнім підлеглим.

Тим часом герцог Уоррен, який отримав мого особистого листа, не виявляв жодних ознак ворожих намірів. Він уже надіслав мені письмову присягу, в якій стверджував, що повернеться на службу імперії і присягне на вірність імператору. Більше того, сьогодні він особисто прибуде до імператорської резиденції на аудієнцію зі мною та графом Шамно і Фабіо.

По правді кажучи, я сподівався, що він приїде раніше, але це виявилося неможливим. Армії герцога Уоррена і графа Шамно ворогували ще кілька днів тому - навіть якби герцог погодився, його васали не дозволили б своєму пану просто так піти у смертельну пастку.

Щоб вирішити цю проблему, ми відвели обидві армії з дороги. Армія графа Шамно, яка по суті була лише об'єднанням найманих банд, перемістилася на західну сторону імперської столиці, в той час як війська герцога Уоррена і Фабіо розбили табір на південь від неї.

Не випадково західна і південна сторони міста були досить надійними в оборонному відношенні завдяки своєму плануванню і будівництву. Навіть під час перемир'я (а чи вважалося це перемир'ям, якщо боїв насправді не було?) ми не могли дозволити армії чи двом арміям розташуватися на східній стороні міста, зважаючи на відсутність стіни.

***

Герцог Уоррен у супроводі гвардійського ескорту проїхав під міськими воротами під дикий ентузіазм натовпу.

Частково це було пов'язано з тим, що я підкреслив його лояльність під час моєї публічної промови, але головним чином тому, що він був дуже популярним серед людей під час його перебування на посаді Імперського Гранд Маршала. Тут немає нічого дивного - полководці, які багато перемагали, були популярні незалежно від дня і віку.

Незабаром я мав надати аудієнцію герцогу Уоррену, графу Шамно та Фабіо. Замість того, щоб використовувати палац, де відбулася моя коронація, ми переобладнали частину палацу шостого імператора для світських прийомів як тимчасовий зал для аудієнцій. Палац коронації був надто глибоко заглиблений в імператорські володіння, щоб бути зручним.

Більше того, його все ще прибирали. Дехто пролив чимало крові в процесі приборкання учасників коронації. До того ж, більшість слуг імператорського маєтку були в кишенях фракції регентства або канцлера, а це означало, що ми повинні були бути обережними з тим, яку роботу їм доручаємо. Коротше кажучи, ми страждали від дефіциту робочої сили.

Невдовзі герцог Уоррен та інші прибули до неохайної зали аудієнції. До речі, трон, на якому я сидів, належав Едуарду II, четвертому імператору - ми витягли його зі сховища і витерли з нього пил. Незважаючи на те, що це був найпростіший трон з точки зору орнаменту, він мав вишукану елегантність. Крім того, він був дуже зручним.

На своєму троні, який стояв на трохи піднятій платформі, я чекав, поки троє чоловіків стануть на коліна. Перш ніж ви назвете мене пихатим - визнаю, що я буквально дивився на них зверху вниз - те, що я завчасно сів на трон і чекав, було найбільшою повагою, яку я міг виявити до них як імператор.

Коли я був маріонеткою, всі з мене насміхалися. Природно, це означало, що я не міг дотримуватися етикету, який відповідає моєму становищу. Тепер же, коли я був при владі, я мав намір поводитися, як імператор, що вважає себе важливим, - щоб захистити себе, якщо не більше. Це був не час і не місце для надмірної фамільярності, іноді надмірна люб'язність може викликати презирство.

Усе це означало, що відтепер я мав грати роль сильного імператора.

Даніель де Пірс оголосив імена та титули трійці. Зазвичай це мала бути роль канцлера, але ця посада раптово стала вакантною. Згідно з офіційною процедурою, хтось із духовенства повинен був замінити герольда.

"Ми дуже раді вашому прибуттю", - оголосив я, коли Даніель закінчив. "Підніміть голови."

До речі, герцог Уоррен увійшов до зали для аудієнції у супроводі ще одного дворянина, який виконував роль його охоронця, але формальність вимагала, щоб ми поводилися з ним як з невидимкою. Точніше, він вважався об'єктом - зброєю герцога - в очах офіційної процедури, і йому було заборонено говорити. Так само і імператорські гвардійці, які були присутні, щоб забезпечити мою безпеку, теж не могли вимовити ні слова. Душно і задушливо, я знаю, але такі були формальності.

"Герцог Уоррен, - почав я. - Ми дякуємо вам за те, що ви прислухалися до наших слів. Якби ви не зібрали свою армію, ми б не змогли здійснити наш план. Ви добре попрацювали, і ми вважаємо вас взірцем імперського благородства - моделлю, на яку мають покладатися нащадки."

"Ваша Величносте, ви надто добрі. Ваші слова приносять мені більшу радість, ніж я можу висловити."

З точки зору герцога Уоррена, чистка була різкою і несподіваною, здійсненою дитиною, яку він вважав маріонеткою. Без сумніву, він все ще оцінював мій характер, і йому знадобилося б щось більше, ніж події останніх кількох днів, щоб повністю довіряти мені. Він прийшов до імператорських володінь, тому що я публічно спростував твердження, що він був зрадником, а також через власноручно написаного листа, який я попросив Надін передати йому.

"Після того, як ви справедливо покараєте зрадників Імперії, ми щедро винагородимо вас за вашу видатну службу", - проголосив я.

Зрадниками, про яких я говорив, були сини канцлера і міністра церемоній, які мобілізують свої армії, щойно почують звістку про смерть своїх батьків. У дуже малоймовірному випадку, якщо вони не піднімуть повстання... ну, я все одно розчавив би їх. Роди Рауля та Аженкарла мали надто велику владу.

"Як меч і щит Вашої Величності, і я присягаюся, що притягну невірних до відповідальності."

"Добре сказано, герцог Уоррен! Ми не могли довірити це завдання більш гідній людині. Віднині імператор Бундартської імперії Кармін призначає вас Імперським Гранд Маршалом!"

Не хочу нікого розчаровувати, але ми просто проходили процедуру. Все це і навіть більше я виклав у своєму листі.

Я отримав можливість реалізувати свої плани через повстання герцога Уоррена, моя обіцянка герцогу, що я сам розберуся з канцлером і міністром церемоній, і подальше прохання утриматися від залучення армії графа Шамно, ще одне прохання повернутися в імперське лоно після того, як я візьму під контроль столицю, і, звичайно, його повторне призначення на посаду Імперського Гранд Маршала і обіцянка подальших нагород після завершення громадянської війни - всі ці обміни були вирішені заздалегідь.

"Ви відомі як великий полководець, герцог, і славитеся своїми здібностями. Забезпечте Імперії стабільність, якої вона потребує."

"Так, Ваша Величносте!"

Я рішуче кивнув, а потім перевів погляд на графа Шамно.

"Графе Шамно. Ваші зусилля дали чудові результати."

"Ваша Величність надає мені надмірну честь. Я недостойний."

"Віднині імператор імперії Бундарте Кармін призначає вас Імперським Гранд Маршалом. Продовжуйте приносити користь імперії своїми здібностями."

Звичайно, мій обмін з графом Шамно також був заздалегідь підготовлений. Я вирішив призначити їх обох Гранд Маршалами, щоб влада не зосереджувалася надто сильно навколо одного з них, але, враховуючи масштаби Імперії, мені хотілося більшого. Я б розібрався з цим після того, як ми розібралися з нашою внутрішньою нестабільністю.

"Моя найглибша вдячність, - відповів граф Шамно. "Присягаюся, що вороги Вашої Величності та Імперії падуть від мого клинка."

"Щодо вашої доньки, графе, її вже звільнили. Про її подальше місцезнаходження проконсультуйтеся з графом Палатіном Водедтом."

Запанувала хвилина мовчання, перш ніж граф Шамно відповів: "Так, Ваша Величносте."

Я звільнив дочку графа, Віру-Сільвію, в день своєї коронації. Я вирішив, що вона потребує спокою і тиші, а також здорової реабілітації та медичного нагляду. Не можна було просто тримати людей під замком роками і очікувати, що вони зрештою вийдуть звідти здоровими. Звичайно, ми змогли забезпечити поліпшення її стану за останній час, але вона занадто довго не отримувала належного харчування та фізичних вправ, і пройде ще деякий час, перш ніж її можна буде назвати здоровою.

Проте, якщо граф Шамно і Віра-Сільвія хотіли цього, я особисто вважав, що було б непогано дозволити їй повернутися до їхніх володінь. Медичні факультети імператорських володінь ще деякий час не зможуть повноцінно функціонувати. Чому, запитаєте ви? Ну, ймовірність вказувала на те, що це була провина імперського офіцера-медика, який здійснив вбивство попереднього імператора. Граф Палатін Водедт проводив дуже ретельне розслідування. Поки що Вірою-Сільвію опікувався якийсь Розповідач Айна і ельф, який, вочевидь, добре знався на медицині.

Нарешті ми прийшли до Фабіо. Тепер, коли я думав про це, це був перший раз, коли ми розмовляли в офіційній обстановці.

"Фабіо. Наш вірний васал. Ти знову зробив великий внесок у нашу справу. Твоя вірність і відданість - непохитна протягом такого тривалого часу - повинна бути винагороджена."

Мої слова більше стосувалися герцога Уоррена і графа Шамно, ніж Фабіо. З усієї трійці його армія була найменшою, а як дворянин, він мав найнижчий ранг. Щоб я все ж таки дав йому більшу нагороду, ніж герцогу і графу, я повинен був дати їм зрозуміти, що це тому, що він служив у мене набагато довше.

"Я не гідний таких добрих слів, Ваша Величносте."

Звісно, у такому формулюванні це звучало суперечливо, адже офіційно герцог Уоррен теж давним-давно присягнув мені на вірність. Щоб пояснити це, мені доведеться вдатися до політичної семантики.

Візьмемо для прикладу графа Шамно. Він присягнув мені на вірність лише нещодавно, не зробивши цього раніше. З одного лише цього прикладу можна було б інтерпретувати фразу "присягнув на вірність" як "не присягнув на вірність заздалегідь".

Далі ми дійшли до герцога Уоррена, який очолив повстання "заради імператора". Якщо ви інтерпретуєте його присягу на вірність мені зараз як те, що він не присягав на вірність мені раніше (тобто, коли він збирав свою армію), це технічно зробить його "повстання заради імператора" брехнею. Тому, щоб згладити ситуацію, офіційний стан речей полягав у тому, що герцог Уоррен давним-давно присягнув мені на вірність.

Чесно кажучи, в залі не знайшлося жодної душі, яка б зачепила нас через таку дріб'язкову семантику. Але фракційна знать - цілком, і більшість з них ми, мабуть, скоро звільнимо. Я не міг наказати вбити їх усіх - якби я спробував, кожна людина в Імперії з краплею блакитної крові та інституційною владою повстала б проти мене і скинула б мене до того, як я встиг би вимовити слова "деспот-убивця".

Серед звільнених вельмож дехто продовжив би робити добру справу і відновив би своє становище в центральній політиці. Я не міг цьому перешкодити. Якби я порушив основний принцип меритократії - покарання і винагороди роздаються справедливо і відповідно до заслуг - то ніхто не пішов би за мною.

Ось чому нам довелося замітати сліди в питанні лояльності герцога Уоррена. Це було боляче, але прискіпливість і політика йшли пліч-о-пліч і в моєму попередньому світі, тож мені довелося просто проковтнути кулю слини в горлі.

Але я відволікся. Повернімося до теми винагороди Фабіо.

Я прийняв аркуш пергаменту від Тімона, який стояв збоку від мене. Це був офіційний документ з підписом імператора.

"Його Величність, імператор Імперії Бундарте, Кармін, проголошує наступне", - проголосив я. "Нехай буде відомо, що подія, відома як "Переворот трьох домів", насправді була несправедливим переслідуванням, здійсненим колишнім герцогом Раулем і колишнім герцогом Аженкарлом. Отже, маркграфський дім Рамітеад, маркграфський дім Аженкарл д'Деччі та графський дім Верія, всі представники імперської знаті, звільняються від усіх відповідних злочинів, і буде докладено всіх зусиль для відновлення їхньої заплямованої честі. Крім того, Імперія визнає відновлення маркграфського дому Рамітеад, і титул Маркграф Рамітеад присвоюється особі, раніше відомій як Фабіо-Деньо ле Водедт."

Фабіо схилив голову, з його очей потекли сльози.

"Я... не можу висловити всю глибину моєї вдячності, Ваша Величносте. Нарешті мати можливість очистити ім'я мого роду..."

"Наша заява буде поширена серед населення як імператорський указ", - продовжив я. "Ви добре зробили, що дочекалися цього дня. Відтепер ви можете називати своє ім'я Фабіо де Рамітеад-Денуе."

Він засміявся. Звучачи щасливим.

Хоча це, безперечно, було винагородою для нього, це також було вигідно і мені. Вигода від надання одному з моїх найближчих союзників титулу і влади була очевидною, але це також могло виманити на мій бік уцілілих представників домів Аженкарла д'Дечі та Верії, які, можливо, переховувалися як Фабіо. У мене був би хороший шанс зробити з них нових союзників, а також використати їхнє існування для подальшої атаки на репутацію канцлера і міністра церемоній.

"Нарешті, герцог Уоррен."

Настала коротка пауза, перш ніж він відповів: "Так, Ваша Величносте". У його голосі прозвучали ледь вловимі нотки розгубленості, він, мабуть, не очікував, що я звернуся до нього знову.

"Ми чули, що ви билися з нашим батьком на полі бою. Це правда?"

"Так, Ваша Величносте. Його Високість був настільки милостивий, що вважав мене, за його словами, другом."

"Ми не знаємо нашого батька. Якби ви знали, чи могли б ви розповісти нам про нього? Нинішня боротьба в Імперії залишає нам мало часу, але після цієї аудієнції ми зможемо приділити його трохи. Ми хочемо почути розповіді про подвиги нашого батька на полі бою."

Очі герцога Уоррена розширилися. Коли він говорив, здавалося, що він намагається стримати якісь емоції, що вириваються назовні.

"Якби... Якби тільки Його Високість міг почути слова Вашої Величності", - сказав він. "Як би він зрадів. Звичайно, Ваша Величносте. Це була б честь для мене."

Таким чином, перша в моєму житті аудієнція в якості імператора завершилася короткою цівкою сліз, що стікала по щоці герцога Уоррена.