Розділ 2 — Інтермедія: Срібна права рука, мідна ліва

Інтермедія: Срібна права рука, мідна ліва

Після завершення аудієнції імператора, його васали - за винятком герцога Уоррена - залишили зал для аудієнцій. Граф Шамно поїхав з графом Палатіном Водедтом, щоб возз'єднатися з дочкою, яку він не бачив більше десяти років.

Що ж до Фабіо де Рамітеад-Денуе, колишнього Фабіо-Дене ле Водедт, колишнього Фабіо Денуе, то він поспішав повідомити васалам свого дому, які супроводжували його до столиці, добру новину. Відновлення дому Рамітедів та його честі, заплямованої переворотом Трьох Домів, було їхнім найзаповітнішим бажанням з часу його падіння.

Проте Фабіо натрапив на таке рідкісне видовище, що йому довелося зупинитися.

"Хіба ти не повинен бути поруч з Його Величністю?" - добродушно запитав він.

Його друг, який був таким же незворушним, як завжди, відповів: "Мені немає потреби вислуховувати спогади про спадкоємного принца Жана."

Тімон ле Нан, особистий слуга імператора Карміна, вирушив на прогулянку, жестом запросивши Фабіо слідувати за ним.

Досі Тімон був одним з небагатьох довірених осіб та охоронців імператора. Однак після коронації Кармін отримав захист імператорської гвардії, в тому числі й Бальтазара Шевіяра. З огляду на це, залишити Тімона в якості охоронця означало б заявити про свою недовіру до них, саме тому він відмовився від послуг Тімона зі своєї охорони, і саме тому Тімон вийшов із зали для аудієнцій разом з Фабіо та іншими.

Фабіо, що крокував поруч із Тімоном, знизав плечима.

"Все ж таки, Його Величність добре виступив, ти так не думаєш? Дорогою до столиці я мав нагоду дізнатися, яким був герцог Уоррен - він військовий до мозку кісток. Я не можу уявити, що може зробити його щасливішим, ніж можливість поговорити про кронпринца, якого він так любив і поважав, з його сином."

Майже кожна тема, яку Кармін піднімав у залі для глядачів, була заздалегідь підготовлена. Фабіо перестав слідувати за Тімоном після того, як здійснилося давнє бажання дому Рамітедів, і тепер, незважаючи на сльози, які він пролив раніше, був незворушним, бо знав про все це заздалегідь - так само, як і васали його дому.

Однак, судячи з реакції герцога Уоррена, Фабіо запідозрив, що Кармін не повідомив його про те, що буде розпитувати про спадкоємного принца Жана. І ця підозра була небезпідставною. Така людина, як герцог Уоррен, навряд чи була б зворушена до сліз в іншому випадку.

"Його Величність чудово вивчив особистість герцога, - зауважив Фабіо, - щоб запитати про це, хоча насправді його мало турбує доля кронпринца Жана."

В очах Фабіо Кармін не мав жодного захоплення своїми попередниками. Навіть коли йому розповідали історії про великого імператора Патерфаміліаса, Кардинала - першого імператора, він вдавав пошану, але насправді не відчував жодного дитячого обожнювання. Він не мав жодних амбіцій перебрати на себе мантію своїх шанованих предків, він вважав себе самим собою, а інших - "іншими". Не більше, не менше. Серед усіх людей, яких знав Фабіо, він вважав імператора найбільш далеким від слова "дитячий".

"Його Величність... не дуже цікавиться спадщиною Його Високості, наслідного принца Жана. Це правда." Тімон зробив паузу, а потім продовжив. "Однак він відчуває певні емоції, можливо, схожі на "тугу за батьком"."

"Туга? Серйозно?"- Фабіо так здивувався, що слова зірвалися з його вуст ще до того, як він це усвідомив.

"Точніше було б сказати, що він має надзвичайно сприятливий "ухил" до сім'ї", - сказав Тімон. "Навіть якщо Його Величність мало цікавиться Його Високістю Жаном як кронпринцем, це не означає, що він не цікавиться тим, якою людиною був, його батько."

Це було тонко, і це було складно, але як людина, яка провела найбільше часу поруч з Карміном, Тімон розумів.

"Так само Його Величність не має жодних очікувань від колишньої кронпринцеси Акреції", - продовжив він. "Тим не менш, він плекає любов і повагу до поняття матері."

Фабіо не зміг втриматись від дражливих ноток, що прозвучали в його тоні.

"Це рідкість. Я ніколи не чув, щоб ти так багато говорив поза своїми доповідями."

Тімон, якого він знав, був мовчазним і невиразним, настільки, наскільки це можливо для чоловіка. Для нього справді було незвично бути таким балакучим.

Однак правда полягала в тому, що це більше свідчило про те, ким був Тімон як людина, ніж про щось інше. Він говорив стільки, скільки було потрібно, особливо якщо тема стосувалася його сюзерена.

Тімон ле Нан зупинився, повернувшись обличчям до Фабіо.

"У мене є до тебе прохання", - сказав він.

Минула мить, перш ніж Фабіо відповів: "Справді? Не дивно, що ти сьогодні такий балакучий."

Тімон проігнорував зауваження.

"Це стосується Його Величності. Він намагатиметься віддати наказ про страту колишньої кронпринцеси Акреції. Я б хотів, щоб ти не дозволив йому це зробити."

"А. Так, гадаю, нікому іншому не спаде на думку запропонувати стратити біологічну матір Його Величності. Знаючи його, він би взяв на себе сміливість підняти цю тему."

Незважаючи на те, що Кармін був імператором за правом народження, він був схильний думати про це як про "роль", яку він повинен виконувати. Отже, коли він зрозумів, що ніхто інший не зможе запропонувати стратити Акрецію, він вважав своїм обов'язком запропонувати це сам. Це був один з недоліків Карміна.

А чому це було недоліком, то тому, що для своїх васалів він був їхнім сюзереном. І поруч з імператором не було нікого - принаймні, в даний час - хто б виступив проти його намірів. Якби на суді було вирішено, що імператор бажає страти регента, це, безсумнівно, відбулося б.

"І все ж..."- продовжував Фабіо.

"Якщо ми говоримо про пораду від васала, то хіба вона не повинна виходити від тебе? Ти ж особистий слуга Його Величності."

На думку Фабіо, не буде перебільшенням сказати, що імператор вже вважав Тімона продовженням себе. Слуга завжди був поруч з ним і задовольняв усі його потреби. Це були стосунки, які не могли б працювати, якби не було взаємної довіри. Крім того, імператор Кармін, якого знав Фабіо, був відкритим правителем, який не проти прислухатися до порад інших.

Однак Тімон думав інакше.

"Його Величність є людиною суворої самодисципліни - можливо, до такої міри, що її можна назвати нав'язливою. А це питання стосується його кровного родича. Він буде більш упертим, ніж зазвичай. Навіть якщо мої слова будуть логічними, він не прислухається до них."

Фабіо кивнув головою. Хоча це були лише припущення Тімон, він не почув нічого такого, з чим би не погодився.

"То ти хочеш, щоб я..."- Він зробив паузу.

"Тобто ти хочеш, щоб це було “проханням” маркіза Рамітеада?"

"Це буде політично обґрунтоване заперечення, надане в суді, від присутнього головного васала. Щось менше, і Його Величність не зупиниться на страті. А я не в тому становищі, яке дозволило б мені виступати під час судового процесу."

"Його Величність іноді буває справжнім головним болем", - буркнув Фабіо.

"І ти теж, май на увазі."

Імператор, який намагався вбити власну матір, бо був переконаний, що це його обов'язок. Слуга, який намагався зупинити його, бо не хотів, щоб його сюзерен поранив своє власне серце. Якщо це не було визначенням головного болю, то що тоді?

Проте, якщо страта колишньої кронпринцеси призвела б до того, що імператор одного дня збожеволіє або зійде з глузду, Фабіо був більш ніж готовий усунути цю можливість.

"Дуже добре", - сказав він. "Ув'язнена чи ні, регентша не є загрозою, а крім того, страта рідної матері цілком може вважатися порушенням вчення Першої Віри. Навіть якщо шляхті буде байдуже, то народу буде не байдуже."

Шанувати своїх батьків - це вчення Першої віри, яке в західному ортодоксальстві вважається головним догматом. Однак для імперського дворянства, яке вірило в поняття почесної смерті, страта батьків не обов'язково означала неповагу до них. Зрештою, існували обставини, за яких честь і добре ім'я людини зберігалися через її страту. Звісно, таке трактування було дворянським конструктом.

"Громадяни столиці не сприйняли б це прихильно", - продовжує Фабіо. "А оскільки імідж Його Величності серед них особливо важливий для нього, це суперечило б його власним цілям. Вважайте, що це зроблено."

"Дякую."- Після цієї короткої подяки Тімон пішов геть.

Фабіо кілька хвилин дивився йому вслід.

"Що змусило його поводитися так покірно? Завтра буде шторм чи що?"

Можна було б поцікавитися, як Тімон зазвичай ставився до Фабіо, якщо цього було достатньо, щоб назвати його покірним. Безумовно, імператор Кармін не знав цього боку Тімона.

І, на щастя, незважаючи на побоювання Фабіо, наступні кілька днів в імператорській столиці справді стояла чудова погода, без жодного шторму.