Розділ 3 — Час збирати докази

Час збирати докази

Після коронації минув тиждень.

Герцог Уоррен і граф Шамно поставили свої армії на захист місцевого регіону, який з самого початку мав би бути під безпосереднім контролем імператора. Однак вони не зустріли майже ніякого опору. Більшість лакеїв місцевих фракцій, які мали реальну владу в регіоні, вже розбіглися.

Мій указ про переворот Трьох Домів вже був оприлюднений по всій імперській столиці та її околицях. Він ще не поширився ширше, але план полягав у тому, щоб донести його до ширшої знаті імперії разом з іншими важливими новинами.

Я дав це зрозуміти під час аудієнції, але вирішив покласти відповідальність за переворот лише на доми Аженкарла та Рауля. Дворяни, які за наказом канцлера і міністра церемоній нападали на роди Рамітеад, Аженкарла д'Деччі та Верії, вийшли б сухими з води.

На той момент наші руки були зв'язані. Ми не могли надто сильно розправитися з фракційною знаттю, щоб не зробити ворогом кожного з них, а якби це сталося, ми б ніколи не виграли цю громадянську війну. Навіть якби ми якимось дивом перемогли, моє подальше правління було б хитким і неконсолідованим.

Отже, це сформувало основну політику, яку я проводив як імператор: суворе ставлення до герцогських домів Аженкарл і Рауля, і відносно поблажливе ставлення до інших моїх лордів. Цю політику я планував підтримувати... поки що.

Ми все ще тримали під вартою дворян, які були присутні на коронації, але ми могли вийти сухими з води, пояснивши це необхідністю проведення ретельного розслідування. Проступки канцлера і міністра церемоній були цілим списком серйозних злочинів, від вбивства членів імператорської родини до ухиляння від сплати податків, тощо. Нам необхідно було допитати решту дворянства щодо їхньої обізнаності або навіть співучасті у зловживаннях герцогів.

Звісно, не те, щоб ми отримали якусь відповідь, окрім "я й гадки не мав".

Я не мав ілюзій, що ми отримаємо корисні свідчення від когось із дворян. Єдиний сенс нашого розслідування полягав у тому, щоб виграти час. Тиждень давав нам достатньо простору для того, щоб мобілізувати наших агентів розвідки і канцеляристів міністра фінансів для ретельного вивчення всіх офіційних документів в імператорській канцелярії.

Я планував незабаром звільнити більшість дворян, але не всіх. Будуть засуджені ті, на кого у нас буде достатньо доказів, - мені потрібно було навести приклади.

Перейду одразу до справи і скажу вам, що доказів беззаконня залишилося дуже мало. Зрештою, дворяни не були ідіотами. Вони вже замітали сліди. Старший син герцога Аженкарла обіймав посаду головного секретаря регентства, тож, без сумніву, вони звернулися до нього, щоб відмити докази своїх злочинів. Що стосується фракції канцлера, то канцлер, ймовірно, зробив це сам.

Проте, величезна кількість тіньової нісенітниці, що відбувається, означає, що навіть якщо все це було замітено під килим, то залишилася одна до біса очевидна шишка. Простіше кажучи, цифри були хиткими. Як виявилося, розрахунки в податкових документах дворян, які вони, очевидно, ніколи не показували міністрові фінансів, незважаючи на його неодноразові наполягання, начебто вдавали, що поняття "податок" взагалі не існує.

На противагу цьому, міністр мав ретельні записи їхніх податкових надходжень і щорічних витрат. Ухиляння від сплати податків відбувалося ще до того, як звіти потрапляли до графа Нанваля, тобто ми мали записи про ухиляння до і після сплати податків. І коли їх порівняли, виявилося, що в них більше дірок, ніж у блоці швейцарського сиру.

Звичайно, оскільки документи були змінені або сфальсифіковані, ми не мали жодного уявлення про те, хто конкретно ухилявся від сплати податків і на яку суму. Тим не менш, це все одно дозволило б нам притягнути власників документів до суду за звинуваченням у фальсифікації фінансової звітності.

Коли я казав, що залишилося дуже мало доказів беззаконня, я мав на увазі, що ми все ж таки знайшли деякі з них. Це були не ті докази, які видобуло наше розслідування, а ті, які нам надало західне ортодоксальство.

До речі, близький помічник графа Нунваля, якого граф Палатін підозрював у розкраданні статків попереднього імператора: невинний, як виявилося. Ну, технічно, ми знайшли докази не стільки невинуватості ад'ютанта, скільки докази того, що це був зовсім інший злочинець - хтось, чия особистість створила цілу низку нових запитань. Що робити, що робити...

"Ваша Величносте", - сказав Тімон, перериваючи мої думки. "Прелат Офіціум Даніель де Пірс прибув, щоб надати свою доповідь."

"Впустіть його."

Після коронації я довірив свою безпеку імператорській гвардії, що дозволило Тімону переключитися на свою первісну, більш секретарську, роль мого особистого супроводжуючого.

Коли Даніель увійшов до кімнати, він на мить озирнувся, перш ніж перевів погляд на мене. Я не звинувачувала його - я наказав зробити досить радикальне оздоблення інтер'єру.

Наприклад, зникли всі кричущі - і відверто надмірні - дорогоцінні метали та коштовне каміння. Мені все одно доведеться одягатися на публіці на всі сто, оскільки я був імператором, але я брав маленькі перемоги там, де міг їх здобути.

Крім того, те, як Даніель швидко сканував кімнату, нагадало мені графа Палатіна Водедта. Точніше, він нагадував мені когось, хто знав толк у битвах. Старий ельф же не був майстром бойових мистецтв чи чогось подібного, чи не так?

Після шанобливого поклону Даніель почав свою доповідь.

"Ваша величність. Страта Георга V відбулася. Так само страчено п'ятьох його найближчих соратників."

"Чудово. Ми вдячні за ці новини."

Західне Ортодоксалля було державною релігією імперії та деномінацією Першої віри, найпоширенішої віри на Східному континенті. Після рішення, прийнятого внутрішнім собором, воно засудило свого верховного авторитета в особі архієпископа Георга V до спалення на вогнищі. Зазвичай, релігія дозволяла лише поховання або поховання в морі - страта на вогні була найтяжчим покаранням, оскільки не дозволяла потрапити до потойбічного світу. Навіть імператор не міг засудити когось до смерті на вогнищі без дозволу церкви.

Оскільки це питання вирішувалося всередині Західного Ортодоксальства, я не був частиною процесу - все, що їм було потрібно, це моє визнання. Я не сумнівався, що суворість вироку була частково зумовлена прихильністю церкви до мене, враховуючи те, що Георг V зробив з бароном Найном, але навіть без цього його, швидше за все, чекала б та ж доля. Наскільки я зрозумів, він накликав на себе ворожнечу значної частини духовенства.

Причинами його засудження були отримання хабарів і неправомірне використання церковної інквізиторської гілки влади. Хабарі, зокрема, були порушенням Основних Догматів, що, оскільки він був найвищим авторитетом всієї церкви, було більш ніж достатньо, щоб виправдати його спалення на вогнищі в очах практично всіх.

Звичайно, в той час Георг V видавав хабарі, які він отримував, за "пожертви" або "внески", що було поширеною практикою навіть при імператорському дворі. Зібрати достатньо доказів, щоб довести, що це дійсно були хабарі, було, мабуть, важко, оскільки це була ретельно завуальована сіра зона, але Даніелю де Пірсу все ж вдалося це зробити.

"Досить спритний вчинок, - сказав я. - Георг V тільки зійшов на престол."

"Георг V зійшов на свою посаду лише за сприяння канцлера", - пояснив Даніель. "Це викликало невдоволення більшої частини духовенства, хоча і різною мірою. З його щитом, очищеним рукою Вашої Величності, було б просто спалити його на вогнищі навіть без жодних доказів".

Мене не здивувало, що церква прагнула позбутися його, враховуючи, що він привласнив собі всі гроші від хабарів.

"Тим не менш, саме ваша ретельна підготовка дозволила вам провести чисту зачистку його поплічників", - заперечив я. "Хіба не так?"

Я теж проливав кров під час своєї зачистки, але врешті-решт я вбив лише двох людей. Для порівняння, внутрішній конфлікт Західного Ортодоксальства був кривавою бійнею. "Церква не має військової сили", - казав я собі. Як я міг забути, що заклинання в умілих руках так само смертоносне, як і меч?

"Тим не менше, декому вдалося врятуватися", - сказав Даніель.

"Якщо ти маєш на увазі тих, хто приєднався до армії Рауля, то за них не хвилюйся. Ця битва все одно відбудеться. Але продовжимо. Ми вдячні вам за надані свідчення."

Докази неправомірних дій, надані нам Західним Ортодоксальством, стосувалися хабарів, які брали Георг V і його люди. Серед вельмож, які їх давали, були імена не лише з фракції канцлера, але й регентства - очевидно, старий Георг був справжнім грошолюбцем. Незважаючи на це, той факт, що церква засудила його за отримання хабарів, може слугувати доказом того, що їх давали вельможі. Зрештою, для Західного Ортодоксальства, і те, і інше було однаково злочинним діянням.

"Ми вважаємо за честь бути корисними Вашій Величності."

"Що стосується питання про те, хто стане наступним Архіпрелата..."- почав я. "Ми не будемо підтримувати кандидатуру. Ми припускаємо, що це було б накраще?"

Даніель зробив паузу на мить.

"Ми дуже цінуємо розсудливість Вашої Величності."

Георг V став архіпрелатом завдяки втручанню ззовні, а саме - канцлера. Це вибухнуло йому в обличчя, закінчившись тим, що він пішов шляхом земних відьом. Гіпотетично, якби я виступив за те, щоб Даніель став наступним Архіпрелатом, він цілком міг би зіткнутися зі звинуваченнями в лицемірстві.

Однак без втручання імператора церковні високопосадовці ходили б по колу і ніколи не змогли б ухвалити жодного рішення. Усередині церкви на деякий час запанував би безлад - що, власне, дуже добре слугувало моїм цілям. Я не хотів, щоб церква мала надто багато влади.

"Не схоже, що ситуація стабілізується на якийсь час, чи не так?"- розмірковував я.

"Питання повинно вирішитися саме собою, як тільки заворушення в Імперії вщухнуть."

Так, це було очевидно. У цьому не було нічого нового - забезпечення внутрішньої стабільності було моїм головним пріоритетом.

Я подивилася на Даніеля, він виглядав так, ніби хотів сказати щось ще.

"Щось ще?"- запитав я.

Після деяких вагань він, здавалося, вирішив відповісти.

"Ваша Величносте. Я твердо переконаний, що допит імператорських лікарів графом Палатіном Водедтом повинен бути негайно припинений."

Наразі граф Палатін допитував імператорських лікарів у справі про вбивство попереднього імператора. З того, як Даніель сформулював своє прохання, звучало так, ніби у нього були проблеми з методами шпигуна.

"Він поводиться як дикий звір", - закінчив Даніель.

"Ми б сказали, що звір в порівнянні з ним досить лагідний. Навіть милий." Відтоді, як я заручився підтримкою графа Палатіна, він здавався мені більше схожим на машину - робота, запрограмованого служити захисником спадщини Роталів, і ні на що більше.

"Дозвольте уточнити. Ви вважаєте, що граф Палатін Водедт дозволяє тому, що ви вважаєте його емоціями з приводу вбивства попереднього імператора, впливати на його розслідування. Це так?"

"Це... Так, ваша величність. Ви повинні приборкати його. Його дії, здається, викликані нічим іншим, як... Помстою?"

Вбивство Едуарда IV. Якщо б цього ніколи не сталося, можливо, моє успадкування престолу відбулося б більш гладко. Але так само ймовірно, що канцлер і міністр церемоній вбили б мене раніше, щоб звільнити місце для бажаного для них наступника. З огляду на це, я не відчував особливого бажання мститися за смерть свого попередника.

Звісно, як імператор, я не міг дозволити винуватцям залишитися безкарними. Саме тому я закривав очі на дії графа Палатіна.

"Можливо, це помста", - визнав я. "Але чим це не є, так це простим виплеском його гніву. Ті, кого граф Палатін все ще допитує, - це люди, яких він уже визнав винними без жодних сумнівів. Більшість лікарів вже були звільнені після майже повного допиту."

Одним з таких лікарів був лікар, який доглядав за бароном Найном. Можливо, граф Палатін дозволив цьому статися лише тому, що вже знав про його невинність.

"Якщо граф Палатін не вчинив помилки, ми не будемо заперечувати проти його дій", - продовжував я. "Без сумніву, він думає про нас те ж саме. Зараз він займається набагато більшою кількістю завдань, ніж це, і його результати не менш плідні."

Його методи були проблематичними, але те, що він робив, не було неправильним. Перш за все, він завжди досягав результату. А можливо, в його холодних розрахунках навіть допит, який здавався мстивим, був лише найефективнішим методом досягнення мети.

"Ми добре знаємо, що він небезпечна людина", - закінчив я. "Так само, як і про ваші побоювання. Ми не можемо сказати вам, що вони безпідставні, тому просто скажемо, що ви можете продовжувати стежити за ним, якщо бажаєте."

Даніель на мить замовк, а потім схилив голову.

"Пробачте мою зухвалість, Ваша Величносте. На цьому моя доповідь закінчена."

Даніель де Пірс і Альфред ле Водедт. Між ними мало бути минуле, про яке я не знав. Мені доведеться діяти обережно.