Розділ 5 — Морська політика

Морська політика

Після того, як обидва священнослужителі вийшли з кімнати, я звернувся до лордів, що сиділи переді мною.

"Хоч суд і закінчився, ми хочемо, щоб ви залишилися. Ми маємо намір провести раду."

"Раду, Ваша Величносте?"- У голосі графа Нанваля прозвучали нотки розгубленості.

Я не звинувачував його. Моє побіжне вивчення правління попереднього імператора показало, що, хоча він і запитував думки своїх лордів, він ніколи не проводив відкритих дискусій або подібних спільних зборів.

"Так", - сказав я. "Ми хочемо відродити практику “вітенагемот”, яка існувала за часів ранньої династії Гіолів."

За часів ранньої династії Гіолів в Ротальській імперії вітенагемот - це коли імператор збирав своїх високопоставлених вельмож і членів сім'ї та радився з ними, щоб дізнатися їхню думку про політику. За династії Пізніх Гіолів не було жодних вітенагемотів - жодного. Не буду втомлювати вас деталями, але по суті, вони, очевидно, вважали це "фактором занепаду імперії".

Особисто я вважав, що ідея політичного круглого столу сама по собі була чудовою ідеєю - за умови, що я не повторюватиму помилок, які призвели до такої негативної репутації оригіналу.

"Звичайно, це справа майбутнього", - продовжував я. "Сьогодні ми підготували це місце, бо просто хочемо почути думку наших лордів. На відміну від судового процесу, ви можете висловлюватися проактивно - більше того, ми це заохочуємо."

"Я розумію, Ваша Величносте."

"По-перше, ми хочемо обговорити справу про зниклі статки попереднього імператора. А точніше, відповідального за це винуватця."

Граф Палатін Водедт продовжив своє розслідування і зробив ряд висновків. Почнемо з того, що після смерті попереднього імператора міністр церемоній заснував нову посаду міністра фінансів, призначивши на неї Саліма, графа Дінку. Природно, що абсолютно нова посада з впливом на казну імперії була дуже підозрілою. Граф Дінку був першим у списку підозрюваних графа Палатіна.

Проте, після того, як графа заарештували під час коронації та провели розслідування, виявилося, що він абсолютно непричетний. Виявилося, що "міністр фінансів" був вигаданою посадою без жодних обов'язків, і тому він нічого не знав про цю справу. Проте, оскільки доказів його невинуватості також не було, ми призупинили судовий процес і залишили його у в'язниці.

Що стосується фактичних доказів, то підказка була знайдена серед пачки документів, захованих головним секретарем. Це був запис про те, що статки попереднього імператора були передані певній особі після смерті кронпринца. І цією особою була...

"Гілер Фехнер", - сказав я. "Жінка, яка, як ми вважаємо, є директором торгової компанії "Золота вівця", що маріонетково керує Конфедерацією Тейанаве з тіні. Графе Палатін Водедт, поясніть."

"Звичайно, ваша величність."

Гілер Фехнер народилася дочкою одного з найбагатших купців Імперії. У віці п'ятнадцяти років вона вже витіснила свого батька і перебрала на себе його підприємство "Торгова компанія білих овець", а всього за п'ять років удостоїлася честі бути особистим торговцем імператора. Вона змінила назву своєї компанії на "Золота вівця", щоб відобразити це підвищення статусу, і швидко перетворила її на найбільшу торговельну компанію в імперії. Однак після вбивства попереднього імператора вона зникла.

"Ряд кораблів серед торгових суден, що збереглися за часів регентства, збігаються з описом фальшивих кораблів, виявлених під час попереднього розслідування маркіза Рамітеада", - пояснив граф Палатін. "Схоже, що вони продовжували користуватися імперськими портами ще деякий час після смерті попереднього імператора."

Я перехопив ініціативу.

"Однак, схоже, "Золотій вівці" не подобалися надмірні тарифи та збори за швартування, встановлені колишнім герцогом Аженкарлом. Таким чином, пані Фехнер націлилася на придбання порту, що відповідав би потребам її підприємства."

Берегова лінія імперії майже повністю контролювалася регентською знаттю, яка отримувала величезні прибутки від тарифів і докових зборів. У той час як канцлер прийшов до влади і розширив свою фракцію за рахунок військової сили, міністр церемоній зробив те ж саме за рахунок економічної сили.

Ось чому канцлер використав Віру-Сільвію проти її батька, графа Шамно. Тримаючи графа на повідку, порт Шамно став єдиним портом, що належав фракції канцлера. До речі, оскільки всі купці у змові з фракцією канцлера використовували цей порт, він був переповнений до такої міри, що "Золота вівця", ймовірно, не мала до нього доступу.

"Саме тоді вона звернула свій погляд на регіон Тейанаве", - продовжив граф Палатін. "До відокремлення регіон перебував під впливом регентства, але їй вдалося надати достатньо капіталу і розпалити достатньо вогню, щоб переконати його дворянство, яке вважалося нейтральним, зібрати свої армії."

"То ось що призвело до створення Конфедерації Тейанаве..."- пробурмотів граф Шамно.

Я кивнув.

"І регентство, і фракція канцлера намагалися силою повернути регіон до свого складу, але ви всі знаєте результат: ганебна поразка."

На Східному континенті "Золота вівця" продавала предмети розкоші, такі як цукор, який вони отримували за допомогою своїх величезних кораблів, здатних здійснювати міжконтинентальну торгівлю. Ми припускали, що вони використовували свої майже бездонні скарбниці, щоб таємно маніпулювати Конфедерацією Тейнаве.

"Якщо це правда, що пані Фехнер привласнила статки нашого попередника, то від її упіймання залежить гідність Імперії", - сказав я.

"Ми впевнені, що докази заслуговують на довіру?"- запитав герцог Уоррен. "Мені сказали, що агенти "Золотих овець" проникли в моє герцогство. Чи залишили вони після себе докази цих оборудок?"

"Цілком обґрунтоване занепокоєння", - визнав я. "Ми також підозрюмо той факт, що цей слід був просто залишений у відкритому доступі. Однак зникнення пані Фехнер і крадіжка багатств попереднього імператора - надто очевидний зв'язок, щоб його ігнорувати."

Існувало дві можливості: Або був інший злочинець, який підставив "Золоту вівцю", або Ілер Фехнер навмисно залишила слід, щоб ми її знайшли.

"Щоб підтвердити це, ми розглядаємо можливість оголосити пані Фехнер у розшук", - сказав я. "Якщо її підставили."

Якби її підставили, справжній злочинець просто проігнорував би це. Але якщо вона навмисно зійшла зі сліду, вона може відповісти нам з несподіваною чесністю.

"Оголошення про розшук..."- пробурмотів Фабіо. "Але ж Конфедерація Тейанаве наразі ворог Імперії. Чи матиме це якийсь ефект?"

Це було слушне зауваження. Гілер Фехнер, без сумніву, була в конфедерації, тому те, що Імперія розшукує її, нічого для неї не означатиме. Вона могла б просто проігнорувати це і продовжувати жити далі.

"У нас немає інших варіантів, які могли б бути ефективними", - визнав я. "Як тільки Імперія стане стабільною після громадянської війни, буде більш ніж можливо змусити Конфедерацію Тейанаве повернутися до її складу. Однак, навіть якщо ми це зробимо, Золота вівця просто втече на своїх кораблях, а міс Фехнер вислизне у нас крізь пальці."

Можливо, морська блокада була б можливою, якби Імперія володіла хоч чимось схожим на пристойний флот. Однак наші моря надто довго належали герцогу Аженкарлу. Було справді сумнівно, чи зможемо ми взагалі виграти морську війну проти флоту компанії "Золота вівця".

"Навіть якщо так, якщо Тейанаве є їхньою базою операцій, можливо, все ж варто завдати по ній удару", - сказав герцог Уоррен.

Дуже військова думка. Я похитав головою.

"Шкода, завдана Золотим вівцям, лише зробить з них ворогів. Крім того, вони закуповують предмети розкоші з інших континентів ще з часів, коли служили попередньому імператорові. Вони, безсумнівно, мали твердині на Центральному та Південному континентах ще до того, як організували відокремлення Тейанаве".

"Наразі Імперія не має верфей, здатних будувати кораблі, достатньо великі для міжконтинентальної торгівлі", - додав граф Палатін Водедт. "Можливо, ми зможемо придбати один або два у Королівстві Гісмафів або деінде, але за нашими оцінками, кількість кораблів "Золотих овець" становить кілька десятків. Майже напевно, що вони володіють великою верф'ю - або декількома - на інших континентах."

Торгова компанія "Золота вівця" перевозила рабів з Центрального континенту на Південний. Я припускаю, що вони використовували деяких з цих рабів для роботи і створили собі десь міцний плацдарм. Навіть якщо вони втратять Конфедерацію Тейанаве, вони могли б просто відновити нову базу операцій десь на Східному континенті.

"Перепрошую, Ваша Величносте, але ви згадали, що заподіяння шкоди Золотій вівці "зробить з них ворога". Але хіба вони вже не є ворогами Імперії? У мене склалося враження, що ми працювали, виходячи саме з цієї передумови."

"Зовсім ні, графе Шамно. Наш ворог - не торгова компанія "Золоті вівці", а Конфедерація Тейанаве."

"Золота вівця" організували відокремлення Конфедерації Тейанаве для власної вигоди, а також для того, щоб зашкодити впливу міністра церемоній. Коротше кажучи, їхнім ворогом була не Імперія, а регентство. Насправді, забудьте думати про нас як про ворогів, я сумнівався, що ми їм хоч трохи не подобалися.

Втім, це могло змінитися після тих скромних зусиль, на які я пішов заради того, щоб їм дошкулити. Хто знав, що вони думають зараз?

З іншого боку, якщо це правда, що Гілер Фехнер навмисно залишила докази, чи означає це, що вона передбачила, що я можу вступити в конфлікт з фракціями? Це здавалося надто абсурдним, щоб навіть подумати про це - я ще навіть не народився на той момент. Жодна звичайна людина не може володіти такою передбачливістю.

Але що, якщо вона не була звичайною людиною? Це було більш ніж правдоподібною можливістю...

"Ваша Величносте?"

"А, вибачте, - вибачився я. - Щодо оголошення про розшук. Ми хочемо вказати в ньому нашу готовність піти на компроміс."

Крадіжка багатства імператора, звісно, була тяжким злочином. Але ми могли б дати знати "Золотій вівці", що розглянемо можливість скорочення терміну ув'язнення, якщо вони приймуть ряд наших умов.

"Ми хочемо заманити їх до себе в союзники", - пояснив я.

"Вони занадто небезпечні, ваша величність", - заперечив Фабіо. Під час свого розслідування він був тим, хто не раз бував на цій землі і відчував ризик на власній шкурі. "Вони цілком можуть поглинути нас зсередини."

"Можуть, Маркізе", - погодився я. "Це було б значним ризиком. Але ми більше боїмося дозволити їм діяти так, як їм заманеться, як нашим ворогам. Краще тримати їх в узді і тримати під постійним наглядом."

Якби Імперія володіла сильним флотом, протистояння "Золотій вівці" було б життєздатним вибором. На жаль, ми його не мали, і наші можливості були обмежені. Ми також могли б витратити кілька десятиліть на посилення нашого флоту до такого рівня, що змогли б впевнено перемагати їх, але чого б це взагалі дало?

"Зрозуміло. Отже, намір Вашої Величності полягає в тому, щоб маневрувати ними на шляху аженкарського флоту?"

Як і слід було очікувати від герцога Уоррена, він одразу ж помітив вигоду від здобуття Золотої вівці в союзники.

Самопроголошений герцог Аженкарл, який саме збирав свою армію, без сумніву, захопить і флот. Це було небагато, але все ж таки краще, аніж сидіти з пустим заднім двором. Навіть якщо ми переможемо його на суші і захопимо все герцогство Аженкарл, у нас не було ефективного способу повернути флот під наш контроль. У найгіршому випадку вони могли б перетворитися на піратів і знищити всю нашу морську торгівлю.

Але Золота Вівця мала б ноу-хау, як боротися з піратами. До того ж, чимало військових кораблів Тейанаве мали б належати Золотій Вівці - конфедерація створила надто багато кораблів після їхнього відокремлення занадто швидко, щоб їх можна було повернути без сторонньої допомоги. А якби ми уклали союз із Золотою Вівцею, то конфедерація змогла б виставити проти нас на порядок менше військових кораблів.

"Є ще одна важлива перевага, - сказав я. - Зараз нам бракує військових кораблів. Наразі ми стикаємося з нестачею військових ресурсів. Людей ми могли б компенсувати призовом на військову службу, але у нас немає зброї, яку можна було б їм дати в руки. Однак ми підтвердили, що "Золота вівця" експортує найманців і зброю з Центрального континенту. Якщо ми будемо закуповувати останню, то зможемо вирішити проблему нестачі зброї."

Насправді, нестача зброї була на той момент нашою найбільшою проблемою - до такої міри, що я навіть привітав би диявола, якби він постукав до нас з пропозицією.

Говорячи про проблеми, ще однією з них було те, що ми майже не мали інформації про інші континенти. Ми мало цікавилися Центральним континентом, оскільки ми на Сході вважали його "Старим континентом". Натомість сусідні народи більше цікавилися Північним континентом.

Однак саме предмети розкоші з Південного континенту мали потенціал змінити світ. Якби ми не поспішали діяти, інші країни забрали б собі всі шматки пирога.

"Але... чи будуть вони готові співпрацювати?"- дещо невпевнено запитав граф Нанваль.

Я розумів його побоювання. Допитувати когось про його злочини на одному подиху, а на наступному просити про дружбу - хороший спосіб бути проігнорованим. Але "Золоті вівці" були купцями. І не просто купцями, а тими, чиє гостре чуття вивело їх в авангард епохи.

"Ми віримо, що вони це зроблять", - стверджував я. "Перш за все, вони хочуть експортувати імперські запаси продовольства на Центральний континент. Крім того, Імперія - це добрі тридцять мільйонів незадіяних споживачів. Але найголовніше - у нас наразі немає власного торговця. Ми вважаємо, що вони навряд чи відмовляться від цих можливостей."

Імперія не знала широкомасштабної війни вже майже десять років, а це означає, що вона мала великий надлишок продовольства, якщо не більше. Однак, через катастрофічне безгосподарне управління економікою попередніми адміністраціями, внутрішній грошовий обіг практично зупинився, і люди повернулися до бартерної системи, в основному, використовуючи продукти харчування. Проте надлишок продовольства означав, що його вартість була низькою, що створювало гострий суспільний дефіцит інших товарів. Наша ситуація ідеально відповідала потребам "Золотої вівці".

"Однак ми не повинні забувати, що "Золоті вівці" здатні встановити незалежність для цілого народу лише заради того, щоб отримати зручний морський порт", - нагадав я. - "Цілком можливо, що вони будуть імітувати лояльність до нас, зберігаючи при цьому таємний зв'язок з Тейанаве. Щоб запобігти цьому, ми повинні розірвати їхній зв'язок з конфедерацією."

По суті, я хотів уникнути того, щоб "Золота вівця" використала нас, щоб убити двох зайців одним пострілом. Конфедерація Тейанаве, як країна, була досить унікальною. У неї не було суверена, натомість нею керувала, ну, конфедерація лордів, які відокремилися від Імперії. Таким чином, вони нібито ні від кого не отримували наказів. Насправді ж вони намагалися залишатися в милості Золотої Вівці. Принаймні, до певної міри. Наше суспільство все ще залишалося класовим, і дворяни нізащо не дозволили б купцям, хоч би якими впливовими вони не були, диктувати їм свої дії.

Крім того, здавалося, що вся ця історія з "Карміновим пагорбом" не була марною з мого боку, ще більше поглибивши прірву між Гілер Фехнер та її "Золотою вівцею", яка ставила на перше місце прибуток, і лордами Тейанаве, які ставили на перше місце свою націю. Ворожнеча, безумовно, пустила коріння.

"Ми відправимо посланця до Тейанаве для переговорів, - сказав я. - Ми вимагатимемо видачі Гілер Фехнер, а натомість запропонуємо дві речі: офіційне визнання конфедерації як незалежної нації і встановлення перемир'я, а також гарантію залишити інші елементи Золотої вівці в складі конфедерації, щоб лорди могли робити з ними все, що їм заманеться."

По суті, ми говорили зграї дворян, що вони можуть зберегти свій маленький сепаратистський проект, якщо просто видадуть купця, який віддавав їм накази. Я не сумнівався, що вони погодяться. Що ж до інших членів "Золотої вівці", то тейанавські лорди розглядали компанію як свою "золоту гуску". Дати їм дозвіл експлуатувати її на власний розсуд було надто гарною пропозицією, щоб вони могли її проігнорувати.

"Ваша Величносте", - сказав граф Палатін. "Це ще не згадувалося в моїх звітах, але наші розслідування показують, що коли Тейанаве відокремилося, "Золота вівця" також зуміла забрати з собою низку інших компаній, яким не подобалися тарифи колишнього герцога Аженкарла. Я б запропонував їм літерний патент на торгову компанію "Золота вівця" в обмін на Гілер Фехнер."

Я подумав над цим.

"Це гарна ідея. Додай можливість стати нашим особистим торговцем як частину винагороди."

"Якщо ми зробимо наживку настільки привабливою, чи не буде "Золота вівця" просто відштовхувати нас?"- запитав Фабіо. "Вони можуть вмити руки від Тейанаве та Імперії і перенести свою базу операцій на інший континент."

"Так, це можливо", - визнав я. "Однак, маркізе Рамітеад, вони, врешті-решт, купці. Ми вважаємо, що замість того, щоб покинути цей континент "задарма", вони візьмуть на себе ризик і приймуть нашу пропозицію."

Я опитав своїх лордів. Здавалося, що інших думок не буде. Замість того, щоб бути радою, все закінчилося тим, що всі кивали головами, підтримуючи мої ідеї. І все ж це не було марною тратою часу. Я почув думки кожного, а вони почули хід моїх думок.

"Графе Палатін Водедт, подбайте про необхідні заходи", - наказав я.

"Слухаюсь, ваша величносте".

Тепер настав час перейти до власне м'яса і картоплі.

"Далі ми хочемо визначити нашу військову політику і наш курс дій проти армій Аженкарла і Рауля".