Розділ 7 — Спадкове право

Розділ - 7 Спадкове право

Після похорону до мене приходили різні люди, намагаючись залучити мене до своєї фракції. Чесно кажучи, я був їм дуже вдячний - завдяки їм я багато чому навчився.

Першою була причина, чому я був імператором, незважаючи на мій вік. З'ясування цього питання потребувало певних зусиль, оскільки всі не наважувалися про це говорити.

Попереднім імператором був мій дід, Едуард IV, і у нього був лише один син: мій батько, кронпринц Жан, який загинув на фронті. Коли про це стало відомо, Едуард IV піддався скорботі і пішов слідом за сином у потойбічний світ.

Так, вірно. Очевидно, що його було вбито.

У всякому разі, трон залишився вакантним посеред війни - але зачекайте, адже серед хаосу чудове керівництво герцогів Аженкарла і Рауля привело країну до чудесного мирного договору. І все, чого це коштувало імперії, - це деяка поступка територією - територією, що належала політичним опонентам герцогів, тобто.

«Чудесний» в дупу. Герцоги не могли просити кращого. Чорт забирай, вони могли змовитися з цією метою протягом усієї війни.

Як би там не було, вони не були союзниками чи чимось подібним. Їхні цілі тимчасово збіглися, от і все. Ось вам приклад: Вони одразу ж почали маневрувати, щоб посадити на трон обрану ними маріонетку. Однак вся ця робота за зачиненими дверима зупинилася.

Чому? Через мене. До мого народження було незрозуміло, хлопчик я чи дівчинка, і ця невизначеність на деякий час наклала мораторій на політичні конфлікти. Я ще не дуже добре розумівся на законах імперії про спадкування, але, схоже, вони слідували загальній тенденції, що найстарший прямий нащадок по чоловічій лінії був першим у черзі.

Таким чином, після мого народження інші потенційні спадкоємці, яких підтримували обидва герцоги, були знищені. Ким, спитаєте ви? Звісно ж, двома герцогами!

Я не можу сказати цього напевно, звичайно, але це могло бути так само очевидно, як і те, що сталося. Два герцоги були на іншому рівні деспотизму. Хоча я здогадувався, що оскільки всі дворяни говорили про це, вони більш-менш розібралися в ситуації.

Як би там не було, з немовлям на троні вся влада в імперії опинилася в руках двох герцогів. Наступним кроком було неминуче: вирвати владу в іншого!

Тут ми переходимо до цікавого питання: Чому політичний конфлікт не переріс у збройний, тобто громадянську війну?

Без сумніву, важливою причиною була різниця в озброєнні сторін. Фракція герцога Рауля контролювала майже половину імперії, включаючи всі найбільш розвинені у військовому відношенні території. У відкритому конфлікті герцог Аженкарл і регентство мали шанси на перемогу, як снігова куля в пеклі. Саме тому герцог Рауль мав перевагу і на даний момент був наймогутнішою людиною в імперії.

Крім того, у випадку моєї смерті, шанси на те, що герцог Аженкарл успадкує трон, були високими. Лінія престолонаслідування була закріплена в законі про спадщину імперії, і навіть герцог Рауль не міг просто проігнорувати це - не те, щоб він не позбувся б герцога Аженкарла, щойно берег був би чистим. Зрештою, він убив хлопця, що стояв перед ним у черзі.

Проте, якби справа дійшла до громадянської війни і мене вбили, це означало б, що герцог Аженкарл міг би оголосити герцога Рауля бунтівником. Маючи право суверенітету на боці першого, фракція останнього буде знекровлювати перебіжчиками, як ніколи раніше. Тож природно, що герцог Рауль зберігав мені життя.

Щодо того, чому герцог Аженкарл не хотів мене вбивати, то це було через старі добрі родинні зв'язки. Оскільки його дочка була вдовою імператриці, якби стало відомо, що він убив власного онука, це було б великою чорною міткою в його послужному списку. Для аристократії честь була дуже важливою річчю - принаймні, в її певному розумінні - і важко уявити, що багато хто підтримав би його успадкування престолу, незалежно від того, чи був він наступним у черзі, чи ні.

Так чи інакше, ця хитка рівновага створила свого роду тимчасовий глухий кут. Однак це було лише тоді, коли я залишався нейтральним. Якби я став на чийсь бік, опозиція кинула б обережність на вітер і вдалася б до будь-яких засобів, щоб вижити.

Моє життя буквально висіло на волосині.

＊＊＊

Я повинен повідомити вам про нещодавні великі зміни. Регентка - так, та сама регентка - нарешті вийшла зі своєї резиденції. Здається, моя політично обов'язкова поява на похороні вчора розпалила в ній вогонь тривоги. Трохи запізно, як на мене.

У будь-якому випадку, для мене це була приємна зміна, оскільки я хотів, щоб ці дві фракції залишалися в глухому куті якомога довше. Шанси на те, що я знайду можливість втекти, були більшими.

Тим не менш, однією з перших речей, які вона сказала мені під час візиту, було те, що фрейліни не повинні розмовляти без дозволу імператора. Відтоді вони перестали пліткувати навколо мене і говорили лише тоді, коли я ставив їм запитання. Вони навіть почали дистанціюватися, коли це було можливо, ймовірно, тому, що хотіли уникнути уваги.

Я припускаю, що регентша боялася, що втратить свою актуальність, якщо я прив'яжуся до фрейлін, а не до своєї «мами». Я можу зрозуміти цю логіку.

Але це не змінює того факту, що я тебе ненавиджу.

Так чи інакше, сьогодні вона знову прийшла. І перше, що вона сказала цього разу, було:

«Ваша Величносте, ви не повинні довіряти герцогу Раулю. Він точно замишляє щось недобре».

Дайте мені перепочити, жіночко. Ти знаєш, як втомлює вдавати з себе невинну дитину? Ти ж знаєш, що мені доведеться прикидатися дурнем, щоб не виглядати дивно, так?

«Мамо? А, хто такий Герцог Рауль?"

Замовкни. Я знаю, що він канцлер.

«Всі називають його «Канцлер». Він хоче захопити цю країну.»

«Справді?»

Наскільки я чув , я думав, що він поки що залишить мене в спокої.

«Так, справді. Він змусив власного сина одружитися з твоєю тіткою. Він жахлива людина, яка змушує людей робити те, що він хоче, і це дуже погано».

Зачекай, зачекай. У мого покійного батька була сестра? І вона все ще жива? Для мене це була новина. Годуй мене інформацією, кажу, ще, ще!

«У мене є тітка? Я не знав!»

«Є. У твого батька було дві молодші сестри. Одна з них зараз королева іншої країни, а іншу герцог Рауль змусив вийти за нього заміж. Це, мабуть, частина змови, щоб скинути тебе з престолу».

Я закрутив головою і зробив все можливе, щоб виглядати розгубленою. «Вивести на чисту воду»? Ти не вмієш розмовляти з дітьми, Акреція. Не змушуй мене грати більше, ніж я вже мушу!

«О, я зрозумів! Моя тітка буде наступним після мене ем-пах-терором!»

Це було досить значне одкровення. Гойдалка, яку я вважав делікатно збалансованою, насправді вже нахилялася.

«Ні, цього не станеться. Імператорський закон дозволив би це, але згідно з сімейним правом, твій дідусь наступний у черзі».

Ще одне одкровення. Під дідусем я припустив, що вона мала на увазі герцога Аженкарла, міністра церемоній.

«Сімейне право? Що це?»

Розкажи мені все, що знаєш! Негайно!

Мої акторські зусилля були щедро винагороджені - регентша дала мені багато нової інформації для роздумів. Виявляється, в імперії існувало два види спадкового права: імператорське та сімейне. Щоб з'ясувати чому, нам доведеться повернутися до часів заснування імперії.

Я вже згадував про це раніше, але до того, як виникла імперія Бундарте, ці землі входили до складу імперії Роталів. Люди Бундарте мігрували сюди і стали дворянами, а після того, як імперія Роталів розпалася, люди Бундарте залишилися вірними її королівській родині, що залишилася. Кровні лінії змішалися, багато чого сталося, і ми повернулися до сьогоднішнього дня.

Коротше кажучи, імперія Бундартів була, в певному сенсі, новою версією старої імперії Роталів. Сімейне право стосувалося методу успадкування народу Бундарте, тоді як імперське право було спадщиною імперії Ротал - і обидві системи мали юридичну вагу.

Імперське право віддавало перевагу чоловікам, а це означало, що за певних обставин нащадки жінок могли стати імператрицями. Однак, згідно з сімейним правом, успадковувати могли лише чоловіки.

До речі, відтоді, як країна стала відомою як «імперія Бундарте», вона ніколи не мала імператриці.

« Ну ж бо, люди, - подумав я. - консолідуйте свої кляті закони. Який сенс взагалі мати закони, якщо ви не можете просто вибрати той набір, який вам зручніший?

Знову ж таки, я припускаю, що моє обурення було неправильно спрямоване. У цьому, мабуть, більше винен перший імператор, ніж будь-хто в нинішню епоху.

Так чи інакше, після цього зручного інфодампу, очевидно, настав час для відьми - гм, регентші - піти.

«Все буде добре. Я тебе берегтиму. Просто пам'ятай: не довіряй герцогу Раулю.»

«Так, мамо. Ти вже йдеш?»

Вона могла б піти і забратися геть, мені було байдуже, але було прикро, що я не міг витиснути з неї більше інформації. Мабуть, вона знала багато чого, чого я досі не знав.

«Так. Герцог Рауль може занепокоїтися, якщо я залишуся тут надовго».

Справді? Бо я впевнена, що ти хочеш поспішити на побачення з коханим. Я чув, як про це пліткують фрейліни.

«Добре, мамо. Будь ласка, приходьте ще».

Я був вдячний, гадаю. Якби вона не була такою щедрою на урок історії, я міг би опинитися в халепі. На знак подяки я вирішив не зважати на наші розбіжності й обійняти її.

Фу! Обережніше з парфумами, відьмо! Відчуття наче тону в них!

＊＊＊

«Ваша Величносте. Це я, Герк."

Після від'їзду регентші мій дворецький, Герк ле Діффе, прийшов до моєї кімнати. Відтоді, як фрейліни почали віддалятися, він приходив, щоб допомогти мені в догляді за мною. Очевидно, він користувався довірою регентші, канцлера і деяких нейтральних дворян.

Ви можете подумати, що це робило його надійним, але довіра дворян була мінливою річчю. Без сумніву, він був просто зручним. Щоб пояснити це, давайте розглянемо приклад.

Коли я був ще малим, більшість шляхтичів не наважувалися мене відвідувати. Однак, коли я подорослішав, я, без сумніву, був по вухах в них. Щоб виділитися і справити гарне враження, знання того, що мені подобалося і не подобалося, було б перевагою.

Ви запитаєте, звідки вони могли отримати цю інформацію? Звичайно ж, підкупивши хлопця, який завжди поруч зі мною!

Іншими словами, цей хлопець був лише моїм дворецьким, щоб заробляти на продажі моєї особистої інформації. І через нього мені доводилося весь час вдавати з себе некомпетентну дитину. Це було відстійно, але я нічого не міг з цим вдіяти.

До пори до часу.

До речі, останнім часом у грі стало менше фрейлін. Це, мабуть, через регентшу. Невже вона так боялася, що я прив'яжуся до них, а не до неї? Вона виганяла всіх пішаків, не тільки канцлера. Я почав підозрювати, що вона взагалі не розуміється на політичній грі.

Незважаючи на це, у мене все одно не було нікого, кого я міг би назвати союзником. Мені доводилося бути обережним з усіма. Було б непогано, якби один-два нейтральних дворянина простягнули мені руку допомоги... але мені не було чим їм віддячити.

А ще від мене смерділо парфумами. Але не все було так погано - тепер я розумів, що парфуми тут теж були і займали певне місце в загальному порядку речей. Треба брати ті знання, які є можна отримати.

«Так, Герку? Заходь.»

Тонкі двері відчинилися, щоб показати чоловіка, про якого йшлося. До речі, до цієї кімнати вели двоє дверей: товстіші ззовні, щоб запобігти шуму, і тонші, крізь які можна було чути. У маленькій кімнаті між ними чекав дворецький - це був його привілей зайти так далеко без мого дозволу. Інші дворяни повинні були спочатку поговорити з ним, перш ніж зайти через зовнішні двері.

Враховуючи, наскільки суворими були всі правила, мені хотілося, щоб люди виявляли до мене більше поваги. Я ж був їхнім імператором, все таки.

О, регенша? Вона увірвалася без дозволу, бо була моєю «матір'ю». Я підозрював, що завтра через це вона отримає пару політичних шпильок.

«До вас відвідувач, Ваша Величносте. Впустити?»

Що, ти не збираєшся назвати мені ім'я чи щось таке?

«Гаразд. Нехай заходить.»

Я подумав, що той факт, що він не назвав імені, сам по собі був відповіддю. Це могло бути тільки...

«Вітаю, Ваша Величносте. Це я, Карл.»

Так, канцлер.

＊＊＊

Гаразд. Зробіть глибокий вдих і...

«Герку! Ця людина хоче нас вбити!»

Кричати в гніві дійсно забирає багато сил. Вас бентежить, як я використовую займенники такі як «нас»? Біля регента я використовував «я», але в усіх інших випадках я використовував королівську множину. Я намагався справити враження маленької дитини, яка робить все можливе, щоб виконувати уроки, але яка дозволяє своєму справжньому «я» вийти назовні перед своєю матір'ю.

«Ваша Величносте?» Герк виглядав приголомшеним. «Що ви маєте на увазі?»

«Виженіть його геть! Навіщо ви його впустили?!»

Мабуть, тому, що я сказав, що все в порядку.

«Ваша Величносте, здається, сталося непорозуміння».

Я не говорив безпосередньо з канцлером, але він все одно заговорив. Чи не було це неповагою? Не те, щоб я про це говорив.

«Ми вам не віримо! Наша мама сказала не вірити! Вона сказала, що ви хочете нас вбити!»

«Ваша Величносте, мушу наполягти, що це непорозуміння. Мій син і леді Марія ще тільки заручені. Якщо вона вийде заміж за шляхтича з іншої країни, існує ймовірність того, що ця країна спробує захопити імперію. Як канцлер, я дію лише в інтересах імперії. Офіційне весілля, звичайно, не відбудеться, поки Ваша Величність не буде одружений».

Марією звали сестру покійного кронпринца. Я не думав, що насправді має значення, чи була вона одружена, чи тільки заручена, оскільки канцлер у будь-якому випадку був би її новим опікуном. Якщо він підготує її до успадкування, то вся реальна влада буде в його руках. Крім того, я чув від регента, що якщо Марія вийде заміж за громадянина іншої країни, канцлер матиме право змусити її відмовитися від права на спадщину, тож його виправдання не витримували жодної критики. Він просто хотів змусити її вийти заміж за його дитину.

До того ж, я не сумнівався, що якщо я помру, він одразу ж розпочне церемонію, заявивши, що це було зроблено «заради імперії».

Ти думаєш, що зможеш обдурити мене таким хистким виправданням? Що ж, ти маєш рацію, бо мені чотири роки! Я мушу це пропустити повз вуха!

«Дуже добре. Я розумію. Я тобі вірю.»

«Ха-ха, я вдячний, Ваша Величносте.»

Поки я був там, я думав, що зможу трохи зіграти на цьому.

«Ти... на нашому боці, Карле?»

«Ваша Величносте... Звичайно. Моє серце болить від того, що ви навіть питаєте. Я є і завжди буду вашим союзником.»

Чорт забирай, дивак. Як тобі не соромно, га?

Після того дня регентша деякий час не з'являлася. Напевно, вона потрапила в політичну халепу.

Проте з'явилися ще дві фрейліни з регентства. Ознака того, що міністр церемоній намагається усунути наслідки?

Політика. Не можу жити з нею, не можу жити без неї.