Розділ 6 — Сухопутна політика

С ухопутна політика

По-перше, нам потрібно було проаналізувати поточну ситуацію.

Герцоги Рауль та Аженкарл збирали свої армії, але вони не збиралися йти на імперську столицю найближчим часом. Вони все ще збирали свої війська, впорядковували запаси і займалися бюрократичною та церемоніальною тяганиною, що супроводжувала успадкування титулів їхніх батьків.

Зазвичай, передача влади відбувалася за жорсткою процедурою. Коли це відбувалося раптово, завжди існувала ймовірність того, що спадкоємець не отримає жодних ресурсів чи привілеїв, якими користувався його попередник. Приклад: я.

Після смерті мого батька і діда, коли титул імператора перейшов до мене, влада і васали, що перебували під їхньою юрисдикцією, розвіялися за вітром.

З останніх, васали кронпринца Жана в основному перейшли на службу до герцога Уоррена. Це було цілком неминуче, якщо подумати - коли втрачаєш свого сюзерена, до кого краще перейти, як не до одного з його найбільш довірених осіб?

Через мою чистку на коронації подібний процес відбувся і в герцогських домах Рауля та Аженкарла. На відміну від мене, їхні спадкоємці все ще мали гарантований рівень впливу, з якого вони могли утвердитися, але різкі зміни спричинили різку - і значну - віддачу. Їхні владні підвалини, хоч і здавалися міцними, були, ймовірно, крихкими зсередини.

Існувала ймовірність того, що герцог Рауль спробує самостійно захопити імперську столицю, враховуючи значний розмір його приватної армії, але це вже не було ймовірним, оскільки Готіруар притиснув його на східному кордоні.

"Наразі їм бракує засобів для мобілізації, а нам – ні. Коротше кажучи, ініціатива у нас. Отже, ми питаємо вас, наші лорди: Почнемо зі сходу чи з заходу?"

Намагатися розгромити обидві герцогські армії одразу не було варіантом. Я хотів, щоб наші війська діяли як єдине ціле - звичайно, за винятком підрозділів, які ми висилали для створення диверсій або захисту ключових районів.

До речі, ми вирішували не стільки поточну політику, скільки майбутню. Наразі наші сили були зайняті забезпеченням контролю над півднем Імперії. Наші прядильні мануфактури в графстві Бунра були частиною цього.

З точки зору інших актуальних проблем, існувало питання, чи буде нам підкорятися маркіз Дозран-Ансельм, людина, яка перехитрила свого батька і старшого брата, щоб захопити владу, - буде нам підкорятися. Ми вже відправили посланця з викликом до столиці, але якщо він вирішить, що ми будемо ворогами, нам, ймовірно, доведеться почати цю кампанію з підкорення його маркізства.

"Тоді, Ваша Величносте, як людина, знайома з фінансовим становищем імперії, дозвольте мені висловити свою думку". Це був граф Нанваль, міністр фінансів, який розпочав нашу розмову. "На даний момент населення Імперії відчуває нестачу найрізноманітніших товарів. Однак є відносний надлишок продуктів харчування. Я б запропонував зробити пріоритетом регіон Аженкарл на заході і убезпечити порти, що дозволило б нам вести торгівлю і бачити приплив іноземних товарів."

Імперія мала багато сухопутних сусідів, але більшість з них або бачили в нас ворогів, або, в кращому випадку, були налаштовані вороже. Спроба відкрити з ними торговельні шляхи призвела б лише до того, що вони занизили б ціни на наш експорт і завищили б ціни на свій. Отже, якщо ми збиралися розширювати нашу торгівлю, нам потрібно було контролювати наші моря. Саме таку пропозицію я й очікував від свого васала.

"Як командувач нашими військами, я вважаю, що спочатку ми повинні відновити порядок на сході."- Герцог Уоррен був наступним, хто висловив свої думки. "Якщо ми почнемо з завоювання регіону Аженкарл, я очікую сильного опору з боку старої адженкарлійської знаті. Від них більше клопоту, ніж вони того варті. Однак, регіон Рауль є етнічно Бундартським. Після низки перемог встановити стабільність має бути відносно просто."

Старе аженкарлійське дворянство, га? Якщо подумати, герцог Уоррен мав досвід боротьби з партизанською тактикою під час війн Імперії проти трьох наших південних сусідів. Здавалося, що він засновував свою думку на цьому досвіді.

"Я згоден з герцогом Уоррен. Ми повинні почати зі Сходу". Наступним виступив Фабіо, маркіз Рамітеад. "Армія Рауля відома своєю силою. Перемігши її в битві, ми зможемо зміцнити імідж сильної імперії. Відкладаючи питання про те, чи потрібно нам присвятити наші сили повній окупації, я вважаю, що напасти на армію Рауля за власною ініціативою хоча б один раз необхідно, хоча б для того, щоб підтримати наших союзників в Готіруарі."

Це була справедлива думка. Навіть одна перемога над армією Рауля принесла б багаторазову користь.

"Це все слушні думки, які варті більш уважного розгляду", - розмірковував я. Проте, якби мені довелося обирати між усуненням наших найсерйозніших військових загроз і забезпеченням економічних вигод, я б у цьому випадку обрав перше. "Проте у нас немає часу, щоб присвятити цілий день ретельній перевірці. Гаразд. Почнемо з підкорення герцога Рауля на сході."

Перш за все, незалежно від того, наскільки добре Готіруар були вправні в гірських боях, виснаження було неминучою реальністю. Я не міг перекладати на них занадто великий тягар, щоб не погіршити наші майбутні відносини.

"Навіть якщо припустити, що торгова компанія "Золота вівця" прислухається до нашої пропозиції, пройде деякий час, перш ніж це принесе плоди", - сказав я. "Заручитися їхньою співпрацею, щоб ми могли здійснити кліщовий напад на західні регіони, поки що неможливо. Однак це можливо на сході, за підтримки Готіруару - але лише за умови, що вони не будуть змушені спочатку відмовитися від збільшення втрат. Це наш найкращий і, можливо, єдиний шанс."

Було ще одне міркування, про яке я не говорив своїм лордам, оскільки воно стосувалося питань дворянської влади, але у мене був план поділу і завоювання регіону Аженкарл. Саме через цей план я наказав зберегти тіло міністра церемоній (очевидно, для цього була потрібна магія) і зберігати його в найкращому стані, наскільки це було можливо.

"Однак ми також не можемо просто відмовитися від Заходу", - продовжував я. "Тому, графе Шамно, ми б хотіли, щоб ви повернулися до свого графства і забрали з собою найманців."

Надання пріоритету сходу призвело б до того, що граф Шамно залишив би свої володіння, які були оточені регентською знаттю. Це, ймовірно, також вплинуло на думку графа Нанваля про те, що пріоритетом має бути захід, хоча він і не говорив про це вголос.

"Я вдячний за роздуми, Ваша Величносте, але в цьому немає необхідності."

Як я і передбачав, граф Шамно рішуче відмовився. Ймовірно, він хотів показати мені, що цінує свою вірність мені більше, ніж свої володіння.

"Ми робимо це не з симпатії до вас, графе, - пояснив я. - Якщо "Золоті вівці" погодяться на нашу пропозицію, вони втратять доступ до порту Конфедерації Тейанаве, який є їхньою базою операцій. У світлі цього ми хотіли б, щоб ви зберегли контроль над портом графства Шамно для їхнього використання."

Крім того, якби ми втратили графство Шамо, граф і його підлеглі зазнали б важкого удару по своєму моральному духу. Якби це викликало їхню неприязнь до мене, я опинився б у скрутному становищі.

"Ще один момент", - продовжував я. "Зараз Готіруар тисне на герцогство Рауль зі сходу, даючи нам можливість атакувати з обох боків. Так само ми хотіли б, щоб ви натиснули на герцогство Аженкарл із заходу, давши нам таку ж можливість, коли прийде час."

"Я розумію, Ваша Величносте. У такому разі, я підкорюся."

Якби я був більш чесною людиною, я б також сказав йому, що це було тому, що я хотів на деякий час нав'язати йому найманців. Якби ми розпустили найманців навколо імперської столиці, вони б просто зайнялися бандитизмом і безчинствували в окрузі. Або, можливо, навіть уклали б контракт з герцогом Раулем чи герцогом Аженкарлом.

Зрозумійте мене правильно, найманці були справжнім військовим активом, і чорт би мене побрав, якби ми не використали їх зараз. Однак, якби ми змогли забезпечити собі джерело зброї, ми змогли б підтримувати нашу боєздатність за рахунок призову до армії.

Звичайно, солдати-новобранці не могли зрівнятися з професійними вояками - наприклад, вони тікали в гори, як тільки битва ставала дещо невигідною. Але чого вони не могли зробити, так це зрадити нас. Такий заклик робили їхні командири (шляхта), а не рядові солдати (простий люд).

Натомість, цілком можливо, що найманці загравали з ідеєю зради. Адже їхні командири були відповідальні лише перед собою та своїми гаманцями. І в цих конкретних обставинах я вирішив, що дезертири були б для нас меншою катастрофою, ніж зрадники.

Перш за все, найманці не були згуртованою армією, а мішаниною різних угрупувань-найманців з невеликим потенціалом для співпраці. Вони не змогли б здобути перемогу над добре підготовленою армією Рауля.

Власне кажучи, якби справа дійшла до прямого бою на рівній місцевості, ні наші найманці, ні наші призовники не мали б жодного шансу проти армії Рауля. Саме тому я не мав наміру коли-небудь воювати за таких обставин. Натомість я створював обставини, необхідні для того, щоб армія призовників здобула перемогу - а для цього мені потрібні були солдати, які б нас не зрадили. Найманці, будучи невизначеною змінною, були перешкодою.

"Вам також не варто турбуватися про їхню платню", - сказав я. "Ми про це подбаємо. Як тільки вона буде у ваших руках, виїжджайте."

Щойно я згадав про зарплату, брови графа Нанваля насупилися в глибокій хмурій гримасі. Не дивіться на мене так, чоловіче. Наші перспективи на цьому фронті виглядають добре, я обіцяю.

Однак наступним заговорив не граф Нанвалль, а герцог Уоррен.

"Хвилиночку, Ваша Величносте."

"Так, герцог?"- Чи був він незадоволений якоюсь частиною цього плану?

"Ми не повинні віддавати платню найманцям безпосередньо в їхні руки", - сказав він. "Натомість, було б розумно дати їм мінімальну суму, передбачену контрактом, а решту доставити самим, навіть якщо для цього доведеться задіяти військові ресурси."

Я на мить замислився, перш ніж зрозумів, що в цьому є великий сенс. Якби ми заплатили найманцям усе наперед, вони могли б просто розійтися і піти. Велика група найманців або відома, яка постійно користується попитом у багатьох країнах, не буде вдаватися до дій, які можуть зашкодити їхнім шансам на отримання роботи в майбутньому. З іншого боку, банди, що складалися, по суті, з колишніх бандитів, не були тими людьми, які славляться своїм далекоглядним мисленням.

"Так, ми розуміємо. Гарне зауваження. Дякую, Герцогу Уоррен."- Я навіть не розглядав таку можливість. Це була одна можлива катастрофа, якої вдалося уникнути.

"Неварто, Ваша Величносте. Вибачте, що перервав."

"Дуже добре, ми простежимо, щоб основна частина платежу була доставлена пізніше. Графе Шамно, готуйтеся до швидкого від'їзду."

"Слухаюсь, Ваша Величносте."

Наразі ми подбали про військові питання. Далі... дипломатія.

"Нарешті, ми хочемо обговорити сусідів Імперії, - почав я. - Я не сумнівався, що вони спробують втрутитися в цю громадянську війну прямо чи опосередковано. Як правило, ми хочемо запобігти будь-якому втручанню. З боку наших ворогів, звичайно, але також і з боку наших союзників."

Переслідування з боку наших ворогів було б болючим, але це ніщо в порівнянні з тим, що ми стаємо боржниками перед нашими союзниками. Нам доведеться присвятити значну кількість ресурсів, щоб запобігти і тому, і іншому.

"Тому ми візьмемо на себе обов'язки міністра закордонних справ і будемо вести переговори самі, особисто",- оголосив я.

"Ваша Величносте?!"- вигукнув граф Нанваль.

Герцог Уоррен і граф Шамно виглядали однаково шокованими. Фабіо, власне, теж. Граф Палатін Водедт був єдиним, хто не виявив жодної реакції. Якщо подумати, він взагалі не говорив під час військової дискусії. Здавалося, він вирішив утриматися від висловлювань у питаннях, що виходили за межі його компетенції.

"Ви не помилилися", - сказав я. "З юридичної точки зору, не повинно бути жодних проблем з тим, що імператор бере на себе цю роль, чи не так?"

"Так, але просто немає жодного прецеденту", - заперечив граф Нанваль. "Імператори і раніше обіймали посаду імперського Гранд маршала, але..."

Так, я подумав, що більшість монархів віддадуть перевагу чомусь більш яскравому, щоб самому стояти на полі бою. Сумніваюся, що в історії був хоч один суверен, який би не прагнув бути в центрі уваги. Роль міністра закордонних справ у порівнянні з цим мала б здаватися простою.

Однак особисто я вважав її безглуздою. Який сенс займати посаду імперського Гранд маршала, коли імператор вже мав повноваження командувати імперською армією?

"Звичайно, це буде лише тимчасовим заходом", - запевнив я. "Ми просто хочемо продемонструвати нашим міжнародним колегам, що готові брати безпосередню участь у дипломатичних справах."

Крім того, нам також не вистачало людей. Краще я подбав про це, ніж доручити це комусь іншому і втратити працездатний організм через перевтому.

"Можливо, на переговорах ми будемо вдавати скромність або боязкість", - сказав я. "Але знайте, що все це робиться для того, щоб затягнути час, доки не буде вирішено питання з громадянськими заворушеннями. Будьте певні - ми не маємо наміру укладати жодних невигідних угод з іншими країнами."

Існував шанс, що мені знову доведеться бути слабким і вразливим. Я не міг допустити, щоб мої лорди втратили в мене віру або підняли бунт через це, тому я повинен був сказати їм про це заздалегідь.

"На цьому сьогоднішня рада завершена", - оголосив я. "Ми вважаємо, що вона була дуже корисною."

Ми розробили загальні положення нашої майбутньої політики і переконалися, що ми всі були в курсі подій. Тепер залишалося лише доопрацювати її з урахуванням дворянства, яке ми ще мали звільнити, і того, як воно в неї впишеться.