Розділ 11 — Вівці? Якби ж то…

Вівці? Якби ж то…

Перша партія будівельників нарешті вирушила на пагорб Челан. Фабіо буде командиром на місці, а солдати Рамітеада виконуватимуть роль його супроводу.

Тим часом армія графа Шамно залишалася на заході, а війська герцога Уоррена продовжували обороняти імперську столицю. Однак, замість того, щоб просто залишатися в самому місті, ми розподілили їх по всіх моїх безпосередніх володіннях в регіоні.

Нарешті, я відправив високомобільну кавалерію Атура, яку тримав напоготові на околицях столиці як резервну силу, для подальшого убезпечення регіону навколо пагорба Челан. Загалом, оборона навколо імперської столиці була найслабшою від початку громадянської війни.

Незважаючи на це, я, чесно кажучи, не очікував, що хтось скористається шансом прослизнути.

***

Я йшов коридором десь в імператорських володіннях, прямуючи на переговори з купцем про викуп. Справи були настільки напруженими, що я використовував час у дорозі, щоб отримувати звіти та поради від Тімона та Саломона, які йшли з флангів.

"Ви впевнені, що хочете довірити таку важливу справу іноземцеві, як я, Ваша Величносте?" - запитав Саломон.

Я посміхнувся у відповідь. "Ми вважаємо Імперію та Королівство Бельвер єдиним цілим, окрім назви. І якщо вас турбує компенсація, будьте певні - ваші зусилля будуть належно винагороджені."

Як виявилося, нашим зусиллям по вербуванню пощастило, і ми знайшли кількох здібних до магії людей. Крім того, кілька дрібних дворян та їхніх підлеглих були магами, з якими я планував домовитися про їхнє звільнення або скорочення терміну ув'язнення в обмін на їхню участь у військових діях. Я доручив Саломону їхню підготовку.

"Більшість військових магів Імперії перебувають на службі у Аженкарла або Рауля, - зауважив я. "Твій досвід був би безцінним."

Зрештою, я хотів створити військо магів, яке набиралося б з усіх куточків Імперії, за зразком Королівства Бельвер - хоча і не стільки для військових цілей, скільки для магічних досліджень.

На цьому, власне, мої побіжні дослідження показали, що концепція тауматургічних досліджень була відносно базовою в цьому світі. Вона існувала в тому сенсі, що люди завжди - якщо вільно - шукали сильніші або зручніші заклинання, звісно, але як усталена наукова галузь? Не дуже.

Я пояснював це двома можливими причинами. Перша полягала в тому, що, оскільки магія традиційно була доказом благородної крові, заклинання будь-якого роду, ймовірно, передавалося від батьків до дітей у таємниці. Це було б подвійно вірно, якби це була бойова магія, що кваліфікувалася як військова таємниця. Звісно, наявність родоводу всіх магів світу не обов'язково гарантувала, що їхні нащадки також матимуть магічні здібності. Навіть якщо так, існувала ймовірність того, що вони могли виявитися талановитими у всіх сферах, окрім сімейної магії, що призводило до її часткової - або повної - втрати назавжди.

Друга причина полягала в тому, що, оскільки магія так сильно залежала від ментального образу заклинателя, сам процес навчання міг бути надзвичайно складним. Зрештою, існувало стільки способів накласти закляття, скільки було магів, які намагалися це зробити.

Якщо мої припущення були правильними, то процес кодифікації магічної навчальної програми був би сповнений проблем. Хоча я просувався шляхом самонавчання, найпоширенішим методом у цьому світі було використання підручників і гримуарів. Однак не було двох однакових книжок - існували десятки, якщо не сотні, методик візуалізації. І навіть не було гарантії, що вони працюватимуть. Якщо вам пощастило знайти метод візуалізації, який підходив до того, як саме ваше розташування нейронів уявляло заклинання, то чудово, але якщо ні, то вам довелося б повернутися до методу проб і помилок самонавчання.

До речі, це було справедливо і для процесу усвідомлення мани. Мені пощастило, бо після народження я швидко збагнув, що в повітрі є щось таке, чого я ніколи не відчував на Землі, але для деяких людей це, так би мовити, "шосте чуття", очевидно, було досить складним.

Нарешті, існувало питання про те, як відповідний метод візуалізації впливав на те чи інше заклинання.

Наприклад, створюючи полум'я, ви виробляли масу мани з атрибутами полум'я чи справжній вогонь, викликаний магічним запалюванням? Чи можна було б загасити його найменшою краплею води, чи він продовжував би горіти навіть без кисню? Деякі маги могли розмежовувати і використовувати кілька методів, тоді як інші не були здатні на жодний з них.

Все це говорило про те, наскільки важко було стандартизувати - принаймні для даного визначення стандарту - групу магів в ефективний військовий підрозділ, але Саломон успішно впорався саме з цим завданням для Королівства Бельвер. Я знав, що в інших країнах подібні програми працюють з різним ступенем успіху, але мати когось з успішним послужним списком - це дуже важливо. Говорячи більш сучасною мовою, Саломон мав такий досвід і набір навичок, який гарантував йому роботу, куди б він не поїхав.

Якщо вам цікаво, то в Імперії також існувала ініціатива з підготовки магів. Заковика полягала в тому, що всі задіяні люди та інформація були в руках Рауля та Аженкарла.

"Я не хочу ставити під сумнів наміри Вашої Величності, але чи впевнені ви, що ми повинні надавати пріоритет лише магії води, льоду та вітру?" - запитав Саломон. "Заклинання землі і каменю дуже допомогли б у будівництві фортеці."

"Ми компенсуємо це чистою людською силою, - запевнив я. "А що стосується вітру, то заклинання вітру не знадобляться."

Настала мить мовчазної згоди, що тему вичерпано, перш ніж Тімон продовжив свою доповідь. "Щодо арбалетів, ваша величносте - замовлення було зроблено усім міським майстрам. Коштів, які ми маємо на руках, повинно вистачити на оплату."

Навіть на Землі арбалети були домінуючою зброєю на полі бою протягом тривалого часу. З одного боку, ними було набагато легше користуватися, ніж пістолетом. Вміння користуватися зброєю було далеким від того, щоб нею володіти, але, чесно кажучи, мені було байдуже, що наші призовники не могли влучити навіть у широку сторону сараю. Їхнє завдання було не в тому, щоб зробити пробоїну у ворожих силах, а в тому, щоб заманити їх до себе.

"Кошти на різьбярські гармати та ядра стає дедалі важче дістати", - продовжує Тімон. "Однак нам вдалося досягти попередньої домовленості. Ковалі кажуть, що зможуть виготовити їх на місці, за умови, що матимуть доступ до необхідних інструментів і матеріалів."

"Це чудова новина", - сказав я. "Це дозволило б заощадити час і зусилля, необхідні для транспортування гарматних ядер зі столиці. У такому випадку, ймовірно, довелося б збирати камінь з місцевої місцевості."

Слово "ядро", ймовірно, викликає у вашій уяві образ металевої кулі, але в цю епоху гармати найчастіше були бомбардирськими, які стріляли круглими кам'яними снарядами. Гармати, які могли стріляти металевими боєприпасами, були розроблені, але ще не набули широкого застосування. Вони були надто дорогими у використанні порівняно з гарматами, що стріляли кам'яними снарядами.

"Нехай розвідають околиці в пошуках придатних кар'єрів", - наказав я, перш ніж замислитися: "Це, звичайно, означатиме більше людино-годин". Бідний Фабіо. Я його знову перевантажив роботою.

Раптом Саломон і Тімон вискочили вперед, ніби прикриваючи мене.

"Назад, Ваша Величносте!"

"Хто там іде?!"

Поки пара дивилася на поворот далі по коридору, дві жінки повільно обійшли його і опинилися в полі зору. Та, що мала лагідні очі, виконала легкий уклін.

Не минуло й миті, як три тіньових агентів впали зверху, опустивши леза на жінок.

Жінка з гострими очима клацнула рукою, і трійця вдарилася об землю, притиснута до неї. Гравітаційна магія? Але ж повинні були діяти мана-варди. Чи могла вона заклинати під ними, як я, чи це був якийсь магічний предмет?

До речі, я ще не відчув від них жодного наміру вбити мене. Невже це були вбивці?

Жінка з лагідними очима посміхнулася і зробила крок вперед. Потім ще один. Я не хотів розкривати свою руку, але, схоже, у мене не було вибору. Я напружився, готовий вистрілити власним закляттям.

На мить усі завмерли, вся увага була прикута до жінки з лагідними очима. Потім вона різко стрибнула.

Між нами ще була деяка відстань, а переді мною стояли Тімон і Саломон. На якусь частку секунди я завагався: чи буде розумніше стриматися, чи накласти закляття зараз, про всяк випадок?

Відповідь я отримав за мить, коли жінка впала на землю, схилившись долілиць. Ні, зачекайте, не впала. Вона випросталася, в японському стилі доґеза.

"Мені дуже, дуже, дуже шкода!"

Саме тоді я зрозумів, що граф Палат і н в якийсь момент матеріалізувався. Він був поруч з гостроокою жінкою, їхні клинки притулилися один до одного.

Боже, надто багато всього відбувалося, надто швидко. Я не міг за всім встигати. Однак я не міг дозволити, щоб хтось помітив мою розгубленість, тому я відповів жінці, що стояла на колінах: "Дозвольте мені говорити."

"Ми дозволяємо говорити. Назви себе."

"Звичайно, Ваша Величносте!" - сказала вона. Вона мала звичку затягувати кінець речення, щоб усе, що вона говорила, звучало зрозуміло. "Мене звуть Гілер Фехнер!"

Як ту що... з торгової компанії "Золота вівця"?

Що? Як вона взагалі сюди потрапила? І чому вона прийшла саме до мене? На мене обрушився шквал запитань, і всі одразу.

Чому вона прийшла сюди, не було серед них - це було вже досить зрозуміло. Здавалося, торгова компанія "Золота вівця" хотіла співпрацювати з Імперією.

"Ми підготуємо місце, більш придатне для аудієнції, - сказав я. - "Ви можете пояснитись там."

На мої слова гостроока жінка і граф Палатін Водед одночасно витягли свої клинки і вклали їх у піхви.

"Дякую, ваша величносте!"- зі сльозами на очах вигукнула Гілер Фехнер.

"І графе Палатін - у нас і так мало агентів. Не вбивайте їх."

Настала довга пауза - занадто довга, щоб я міг бути впевненим у безпеці його агентів, - перш ніж він відповів: "Якщо така ваша воля, Ваша Величносте".

А якщо не брати до уваги стрибаючого догеза, з усіх речей? Я ще не був упевнений, але здавалося, що Гілер Фехнер підтверджує мої підозри про те, що вона реінкарнація.

Аудієнцію готували поспіхом, наскільки це було можливо, адже ніхто не знав, що Гілер Фехнер з'явиться посеред імператорських володінь.

А, переговори з купцями про викуп? Відкладено. Всіх важливих вельмож вже звільнили, а дуже важливі вельможі залишаться в ув'язненні до кінця громадянської війни, скільки б мені за них не пропонували монет.

Мої майбутні переговори з директором торгової компанії "Золота вівця" були набагато важливішими - тут ішлося про державну політику.

Давайте зробимо короткий огляд "Золотої вівці", добре?

Спочатку це була "Торгова компанія Білої вівці", але Гілер Фехнер перевершила її, здобула протекцію попереднього імператора і змінила назву. Її злет був стрімким і метеоритним, вона стала найбільшою торговельною компанією в імперії, але після вбивства імператора вона зникла невідомо куди - і є підозра, що вона привласнила статки самого імператора в процесі.

Згодом вона з'явилася як таємний спонсор - а насправді маніпулятор - зусиль Конфедерації Тейанаве, спрямованих на здобуття незалежності, отримуючи фінансування з того, що, як я сильно підозрював, було пов'язано з міжконтинентальною торгівлею, на яку вона, по суті, володіла монополією. Це дало їй незліченні багатства - багатства, які я хотів використати на користь Імперії, якщо це взагалі можливо.

Звідси життєва важливість майбутніх переговорів.

Зі свого трону я подивився на Ілер та жінку, що супроводжувала її, коли вони стали переді мною на коліна. Я не гаяв часу і перейшов до справи.

"Ми не можемо собі уявити, що вам вдалося самотужки проникнути на ворожу територію", - роздумував я. "Сподіваюся, що ресурси, які ви витратили на цю справу, були того варті."

Гілер залишалася мовчазною і незворушною, схиливши голову. Для людини з такою легковажною манерою говорити, вона вміла добре тримати себе в руках, коли це було потрібно.

"І що?"- продовжив я. "Чому ви прийшли прямо до нас? І без попередження, не менше. Ми сподіваємося, що це не для того, щоб просто змарнувати наш дорогоцінний час?" І що вона відповіла? "Можете говорити".

Гілер Фехнер нарешті відкрила рот.

"По-перше, я хочу дещо показати Вашій Величності." Нерішуче вона простягла аркуш пергаменту.

Як завжди, Тімон прийняв його замість мене. Але, хоча за звичайних обставин він передав би його мені, те, що він побачив на ньому, змусило його очі стати широкими, як обідні тарілки, і підштовхнуло його звернутися до графа Палатіна Водедта. Що ж він міг побачити?

"Ваша Величносте", - сказав граф Палатін. "Дозвольте?"

"Дозволяю", - дозволив я.

Це здавалося досить значущим. Граф Палатін Водед прийняв пергамент від Тімона, розглядаючи його. Я не міг бачити виразу його обличчя з того місця, де я сидів, але незабаром він підійшов до трону.

"Ось, ваша величність."- Він зупинився на мить. "Це контракт."

Я взяв його, переглядаючи. Він був об'ємним, як для одного аркуша пергаменту, і мав більшу вагу, ніж я очікував. Але найбільшою несподіванкою був його зміст. Перше, що впало мені в око, було ім'я поруч з ім'ям Гілер:

Ім'я попереднього імператора.

"Тобто, це контракт між попередником Вашої Величності і такою собі Гілер Фехнер", - закінчив граф Палатін Водед.

Контракт мав два основні пункти. Першим була домовленість про те, що Гілеру Фехнер буде передана сума в розмірі одного мільйона імперських золотих і одного мільйона імперських срібних.

Другим пунктом було те, що якщо майбутній восьмий імператор буде законною дитиною кронпринца Жана, то Гілер передасть йому після коронації суму в два мільйони імперських золотих і два мільйони імперських срібних.

Що за чортівня? Цей контракт був якимось жартом?

Все виглядало як просте парі. Якби я не був дитиною кронпринца Жана, Гілер могла би втекти з королівськими грошима. Але якби я був дитиною кронпринца Жана, вона була б змушена повернути те, що отримала, вдвічі більше.

До слова, імперія Бундарте традиційно відокремлювала скарбницю імперії від особистої скарбниці імператора - практики, якої вона дотримувалася ще з часів Ротальської імперії. Наскільки суворо вона її дотримувалася, однак, було іншим питанням. З часів розпаду династії Пізніх Гіолів та утворення імперії Бундарте були імператори, які занурювалися в державні фонди для особистого використання. Однак мій попередник цього не робив. Тиск дворянства - передусім канцлера та міністра церемоній - не дозволяв йому вільно витрачати нічого, окрім його особистих статків. Як і слід було очікувати, ті самі вельможі продовжували робити з імператорською казною все, що їм заманеться.

О, граф Нанваль? Він, звісно, чинив опір, будучи міністром фінансів, але все, що їм потрібно було зробити, щоб отримати його згоду, - це надати законну причину для реквізиції. Тоді гроші незмінно зникали кудись до того, як з'являлася ця законна причина.

"Тож, по суті, ви не вкрали багатство нашого попередника, а отримали його за допомогою законного контракту?"- підтвердив я.

"В-вірно, Ваша Величносте", - жалібно промовила Гілер. "Це було довірено моїй турботі."

Що ж, негайним питанням тут було, чи був контракт справжнім чи ні. Чесно кажучи, більш сумнівного контракту, ніж цей, не було. Я маю на увазі, навіть якщо попередній імператор уклав подібну угоду з Гілер, навіщо використовувати саме таке формулювання? Воно просто здавалося дивним.

Зрозумійте мене правильно, я дуже хотів отримати ці гроші. Я хотів їх так сильно, що у мене мало не текла слина, тим більше, що це були не нікчемні золоті Рауля чи срібні Аженкарла, а карбована імперська валюта з високим ступенем довіри до неї. Але якщо Гілер вкрала ці гроші в імператора, то повернення їх не робило мені послугу, це було само собою зрозуміло - виправити кривду. Я міг би використати це як розмінну монету, щоб вибити з неї значні поступки.

Я не міг дозволити її зовнішності обдурити мене. Вона була монстром, який перетворив звичайну, непримітну торговельну компанію на всесвітнього монополістичного бегемота. І якби я міг накинути на нього ошийник...

"Графе Палатін", - сказав я. "Цей документ справжній?"

"Це магічний контракт", - підтвердив він. "За допомогою певних магічних інструментів, що є в нашому розпорядженні, ми зможемо детально перевірити його, зокрема, особи його підписантів, а також те, чи не був він змінений якимось чином."

Ох. Що ж, це було зручно. Якого біса я почув про це тільки зараз?

Я повернувся до жінки, яка все ще стояла переді мною на колінах.

"Дуже добре. Зачекайте тут, поки ми перевіримо контракт".

"Так, Ваша Величносте", - несміливо сказала вона.

Я підвівся зі свого трону, наказав Бальтазару, який стояв поруч як мій охоронець, наглядати за Гілер та її супутником, і вийшов із зали для аудієнції. Хоча ймовірність того, що пара могла втекти будь-якої миті, була високою. Зрештою, вони продемонстрували здатність з'явитися посеред імперських володінь абсолютно непоміченими.

Що, до речі, було настільки ж жахливо, наскільки й клопітно. Якби це був хтось інший, а не Золота вівця, я б хотів, щоб їх вбили лише за це.

***

Я пішов за графом Палатіном, який врешті-решт привів нас до кімнати в палаці, що використовувалася за часів правління першого імператора. Це був архів - якщо я правильно пам'ятаю - історичних документів епохи Ротальської імперії. Нині ним ніхто не користувався, оскільки він не містив нічого вартісного.

"Магічний контракт, який можна перевірити",- розмірковував я. "Подумати тільки, що така зручна річ існувала."

"Я теж вперше про це чую", - пробурмотів Тімон. Він стояв поруч зі мною, з недовірою спостерігаючи, як граф Палатін вивчає контракт за допомогою інструменту, схожого на збільшувальне скло. "Він надійний?"

"Якщо бути точним, то магічними є матеріали", - пояснив граф Палатін Водед. "Два з них. Чорнило для клятви на крові та папір для анамнезу, який виготовляється зі священного дерева пам'яті."

Це було приємно чути, але я ніколи раніше не чув ні про те, ні про інше.

"За чорнилом можна визначити особу того, хто писав або підписував", - продовжував він. "За папером можна визначити, коли були написані уривки і чи не були вони стерті. Це справді зручно, але, на жаль, і те, і інше зникаюче рідкісне явище на ринках цього континенту."

Я вловив підтекст.

"То вони більш поширені за кордоном?"

"Саме так. Обидва матеріали можна знайти лише на Центральному континенті."

Хм. Тепер зрозуміло, чому Золота Вівця могла прибрати їх до рук. Граф Палатін відірвав погляд від збільшувального скла і зітхнув.

"Ви вже закінчили?"

"Так", - відповів він, втомлено потираючи перенісся.

"Який вирок?"- запитав Тімон.

"Розділ дійсно був написаний його покійною величністю".

Розділ, так? Це означало...

"Решта була написана іншою рукою", - закінчив він.

Тож, зрештою, це було не що інше, як відчайдушна спроба Золотої Вівці замести сліди. Я так і думав. Якби це була звичайна позика, це було б зазначено в договорі, а формулювання було надто дивним, щоб можна було посперечатися. Я маю на увазі, чому одержувачем був я, а не попередній імператор?

Якщо подумати, то це означало, що Гілер та її супутник, напевно, вже втекли.

"То як це було змінено?"- запитав я.

"Ну..."- Граф Палатін Водедт затнувся.

Вагання не вислизнуло від Тімона.

"Ні", - вигукнув він. "Ні, цього не може бути!"

Що ж такого могло йому спасти на думку, що могло викликати таку реакцію?

"Перший пункт, що стосується передачі Гілеру одного мільйона імперських золотих і срібних, був написаний його покійною величністю", - нарешті відкрив граф Палатін Водедт. "Другий пункт про повернення вдвічі більшої суми восьмому імператорові, якщо він стане дитиною кронпринца Жана, був доданий пізніше чужою рукою."

Гм. Що?

"Зачекайте", - кажу я. "Що це означає?"

Чому мій попередник беззастережно віддав свої гроші купчисі? Він був у неї в боргу?

Ні, якби це було так, Гілер могла б просто показати нам докази позики. Почнемо з того, чому вона - якщо припустити, що це взагалі була вона - додала цей другий пункт після цього? Це не має ніякого сенсу.

Зачекайте. Зачекайте. Не кажіть мені...

Я припускав, що мій попередник підтримав "Золоту вівцю" своїм патронатом, бо його приваблювала привабливість міжнародної торгівлі. Але що, якщо це було не єдине, що його приваблювало? Що, якби Гілер Фехнер просувала не лише свою компанію, а й себе?!

Я говорив повільно, з тремтінням у голосі. Здавалося, що вся енергія витікає з мого тіла.

"Мені спадають на думку дві можливості. Перша - мому попереднику промили мізки за допомогою магії, або якоїсь маніпулятивної техніки, яка б досягла подібного ефекту. Друга..." Я зробив паузу. "Друга - що він був просто такою людиною з самого початку. Я не знав його, тому не можу зробити висновок. Граф Палатін?"

Коли я підняв голову, то побачив, що граф Палатін робить рідкісний кислий вираз обличчя.

"На мою думку, обидві версії мають право на існування", - сказав він.

О, чорт забирай. Це було все одно, що підтвердити, що це була можливість номер два. Весь цей час я думав, що був змушений розбиратися з боргами, які залишив мені шостий імператор, найбільший дурень в імперській історії. Але, як виявилося, це було не зовсім так. Я відповідав не лише за безлад шостого, а й за сьомого імператора!

***

Вдихни, глибоко. Видих, повільно. Вдих. Видих. Врешті-решт мені вдалося заспокоїтися, і граф Палатін Водед заговорив.

"Доданий пункт був написаний звичайним чорнилом. Це свідчить про те, що автор хотів відправити нам повідомлення."

Окрім того, що вона, очевидно, могла входити і виходити з імператорських володінь за власним бажанням, я майже не сумнівався, що Гілер Фехнер володіла широкими знаннями про магічні інструменти та предмети. Той факт, що вона не використала більше чорнила для клятви на крові, щоб зберегти видимість, якщо не більше, означав, що вона хотіла, щоб ми знали, що вона приховує правду.

"Те, що вона зробила дописку перед тим, як принести це нам, свідчить про те, що вона хоче примиритися і укласти угоду", - припустив я.

Мій попередник думав, що Гілер Фехнер - це та людина, якій він може довірити свої статки без жодних зобов'язань. Іншими словами, вона, ймовірно, була його коханкою. Відомо, що його батько, шостий імператор, з юних років був відомий своєю розпустою. Здавалося, що яблуко від яблуні недалеко впало. Власне, це також пояснює, як Гілер вдалося прослизнути повз охорону і опинитися посеред палацу в імператорських володіннях.

"Мабуть, вона скористалася таємним ходом..."- міркував я вголос.

Я б поставив хороші гроші на те, що в імператорських володіннях є щонайменше кілька прихованих запасних виходів. Здавалося безпечним припущенням, що Гілер та її супутник скористалися одним з них, щоб потрапити всередину.

"Ми знаємо про всі такі ходи, але тримати їх усі під наглядом неможливо", - визнав граф Палатін Водед. "Ті, що не охороняються, мали б бути закриті... але, схоже, стався недогляд."

"Ми сумніваємося, що ви могли зробити щось інше, окрім як повністю їх закрити", - сказав я, відмахнувшись від його занепокоєння. "Одна-дві барикади над входом не зупинили б когось достатньо рішучого."

Суть справи полягала в тому, що "Золота вівця" мовчки пропонувала мені цей контракт, щоб ми всі могли вдавати, ніби стосунків між моїм попередником і Гілер Фехнер ніколи не існувало. Навіть якби зміст документа був дещо дивним, якби і я, і "Золота вівця" заявили, що документ є законним, наратив був би таким, що це завжди була псевдопозика, а не безумовне пожертвування. Для імперії така "правда" була набагато зручнішою, ніж істина правда.

На мою думку, Золота Вівця теж воліла б, щоб так було. Так само, як і на Землі, у цьому світі вважалося досить брудним для людини нешляхетного походження стати чиїмось позашлюбним коханцем. Хоча, якщо чесно, набагато більшим скандалом було б те, що імператор взагалі зв'язався з простолюдинкою.

Але це ще не все, що було в цій пропозиції. Торгова компанія "Золота вівця" Гілер Фехнер не просто співпрацювала б з нами, щоб приховати цю справу, але й повернула б удвічі більше золота та срібла, ніж вони взяли.

На перший погляд, це була вигідна угода. Але вони були купцями. І вони, і я знали, що безкоштовних обідів не буває.

"Можливо, це також частково вибачення", - припустив Тімон. "За те, що підбурювали до незалежності Конфедерації Тейнаве і тим самим завадили Вашій Величності отримати в союзники дворянство нейтральної фракції."

Цинічна посмішка заповзла на моє обличчя, перш ніж я зміг втриматись.

"Так. Ось у чому проблема."

Чесно кажучи, я вже давно змирився з думкою про те, що ніколи не поверну вкрадені багатства мого попередника. Якби Золота Вівця не захотіла або не змогла розлучитися з твердою монетою, я б із задоволенням прийняв замість неї товари. Наприклад, я міг би наказати їм передати нам надлишки зброї, яку вони продавали за кордон.

Розвиваючи цю ідею далі, я міг би також виклопотати кілька їхніх кораблів або військово-морську підтримку для нашого можливого наступу на Аженкарл. І, що найважливіше, я міг би попросити про інформацію. Сховище знань "Золотої вівці" було буквально безцінним. Карти і схеми узбережжя інших континентів. Які країни існують за океаном, а які перебувають у стані війни. Аналіз ресурсів цих країн і прогнози щодо того, скільки ми можемо розраховувати імпортувати. І, нарешті, деталі всієї операції "Золота вівця", такі як її точний масштаб, скільки плацдармів вони створили і де вони розташовані.

Таку інформацію не можна було оцінити в грошах. Просто неможливо. Я звернувся до них, тому що відчайдушно хотів прибрати до рук цю справу - вкрадені статки мого попередника були ідеальним приводом для того, щоб вимагати компенсації.

Однак здавалося, що у мене ніколи не було можливості розіграти цю карту.

Що ж до подвоєної суми, яку вони пропонували, то я, мабуть, міг би інтерпретувати її як позику, яку вони не очікували, що я поверну. Це усувало ще одну мою карту: вимагати поступок за політичну невигідність, в яку вони мене поставили, розпочавши сепаратистський рух "Тейянаве".

Справедливості заради слід зазначити, що я ніколи не співпрацював з тейянівською знаттю, тож це був би слабкий козир, що межував би з фальшивою претензією. Золота вівця просто відмовила б мені в такому варіанті, просто закидавши мене грошима.

Загалом, додавши ще один мільйон золота і один мільйон срібла, вони придушили будь-яку мою спробу вимагати подальшої компенсації в зародку. Очевидно, вони дійсно не хотіли ділитися своїм дорогоцінним ноу-хау. Довіряти купі жирних плутократів, які знають силу інформації.

І це навіть не кінець. Вони також демонстрували, наскільки вони готові розкидатися своєю фінансовою вагою. Розмахувати такими грошима перед імперією, пронизаною боргами, було все одно, що дражнити водою людину, яка помирає від спраги.

"Вони зробили перший крок, а разом з ним і відрізали нам усі можливості", - усвідомив я. Простацька манера мови Гілер , її покірне ставлення - все це було маскуванням, таким же, як і те, яке використовував я. "Імперія втратила шанс перехопити віжки Золотої Вівці."

Я хотів витягти з них інформацію, поступово беручи їх під свій контроль, але спіткнувся на стартовій сходинці. Вони поховали мої козирі під вантажівкою монет, і тепер їхні дорогоцінні знання - масштаби операцій, плацдарми, іноземні береги та країни - були поза межами моєї досяжності. Я все ще міг би просити, але все, що я отримав би у відповідь, - це розрив зв'язків або ціну, яку я не міг би сподіватися заплатити.

Я, звісно, міг би спробувати захопити контроль над ними силою. Але це не залишило б і подряпини на їхній владі чи впливі. Поки я не знав, де знаходяться їхні закордонні бази, вони завжди могли втекти, не зазнавши втрат, або повалити нас зсередини. Імперія все ще не була політично стабільною, тож насильно асимілювати велику, безвольну меркантильну державу з такою владою, як у "Золотої вівці", було б подібно до пострілу собі в ногу.

І це був менш небажаний сценарій. Якби вони справді вирішили стати нашим ворогом, вони могли б використати своє багатство, щоб купити співпрацю сусідів Імперії і створити скоординоване, вороже оточення. Ось це вже було з розряду нічних кошмарів.

Тим не менш, я не міг просто так здатись і піднести їм ці переговори на блюдечку з блакитною облямівкою. Борг Імперії означав, що економічний вплив Торгової компанії "Золота вівця" був для нас, за влучним висловом, на вагу золота. Прийняти на себе певний ризик було розумно в світлі того, що ми могли сподіватися отримати.

"Ми підемо на компроміс з ними", - вирішив я. "У нас немає альтернативи".

Змусити їх підкоритися нам зараз було б неможливо, тому все, що ми могли зробити, - це спробувати створити щось на кшталт альянсу - як рівноправні партнери. Дехто вважав би, що держава розміром з Імперію не здатна налагодити рівноправні стосунки з торговельною компанією, але я нічого не міг з цим вдіяти. Усі гроші були у "Золотої вівці".

"Два мільйони імперських великих золотих і два мільйони імперських великих срібних..."- задумливо промовив Тімон. "Навіть для них це має бути чимала сума."

Я зітхнув. "Будемо сподіватися, що так воно і є."

Вартість валюти була мінливою - вона могла різко зростати або падати залежно від таких факторів, як країна, що її викарбувала, або внутрішня ситуація в цій країні. Але ви, мабуть, не потребуєте моїх пояснень, оскільки те ж саме відбувається і на сучасній Землі.

Що стосується відповідної валюти в даному випадку, то "імперською монетою" називали випущені імперією грошові знаки з певним вмістом дорогоцінних металів у відсотках. Історія імперських монет сягає корінням в Ротальськоі імперії, яка встановила стандартні чотири типи монет - стандарт, який використовується і донині.

Особисто я вважаю, що однією з причин такої тривалої стабільності династії ранніх Гіолів було те, що вони надзвичайно суворо стежили за відсотковим співвідношенням золота і срібла у своїй валюті. Гроші, на яких під час друку зазвичай гравірували обличчя правлячого імператора, зберігали незмінну вартість і могли використовуватися навіть в інших країнах. А ніщо так не свідчить про "політичний вплив", як гнучкість купівельної спроможності за кордоном.

Однак в останні роки правління династії ранніх Гіолів було вирішено зменшити вміст золота і срібла у своїй валюті, що призвело до її занепаду.

Щоб проілюструвати, чому так сталося, уявімо собі - просто для прикладу - що золоті монети, які вони карбували до цього моменту, за своїм вмістом були стовідсотково золотими. Якби вони зменшили цей вміст до п'ятдесяти відсотків, це дозволило б їм карбувати дві монети, використовуючи золото, яке раніше було потрібне для однієї монети. "Чому, Карміне, - запитаєте ви, - хіба це не означало б, що зайва монета могла б піти в кишеню імператора?" На що я відповім: Так, саме так це виглядає на перший погляд. Чим більше монет ви карбували, тим більше прибутку отримували! Цей процес був відомий як знецінення монет.

Однак, знецінення ґрунтувалося на одному життєво важливому припущенні. А саме, що монета зі стовідсоткового золота і монета з п'ятдесятивідсоткового золота матимуть однакову вартість при використанні в транзакції. Зрештою, якби це було не так, то не було б і сенсу. Якби п'ятдесятивідсоткова монета торгувалася лише за половину вартості стовідсоткової, то не було б ніякого прибутку від зняття "надлишку".

Звісно, щоб цього не сталося, імператор, який видав наказ про перекарбування, міг чинити тиск на своїх підданих, наказуючи, щоб новокарбовані монети з меншим вмістом дорогоцінних металів продавалися за тією ж вартістю, що й старі монети. Застереження полягало в тому, що якщо вплив імператора буде слабким, народ просто проігнорує його.

Саме так і сталося наприкінці правління ранньої династії Гіолів. Занепад державних фінансів спонукав можновладців зменшити вміст дорогоцінних металів у монетах, але все, чого вони досягли, це те, що в очах населення ці монети перестали кваліфікуватися як "імператорські". Зрештою, держава не змогла зібрати достатньо коштів, щоб утримувати себе, і розпалася.

Те ж саме сталося і з династією пізніх Гіолів. У перші роки свого існування вона карбувала монети з початковим відсотком вмісту дорогоцінних металів, а перед самим своїм падінням безуспішно вдалася до знецінення монет.

Після цього імператор Кардинал, засновник імперію Бундарте, карбував монети з тим самим відсотковим вмістом дорогоцінних металів, що й монети епохи Ротальської Імперії. Це була монета, яку сьогодні зазвичай називають "імперською монетою". Існувало чотири види: велика золота, мала золота, велика срібна і мала срібна, і вони обмінювалися за співвідношенням одна велика золота до чотирьох малих золотих до чотирьох великих срібних до сорока малих срібних.

Щоб дати вам краще уявлення про вартість цих монет, зазвичай говорили, що одна мала золота була еквівалентна триденному заробітку теслі, і на нього можна було купити три обіди, постіль і барило пива щовечора протягом усіх трьох днів.

Хм? О, ви хочете це в японських єнах? Вибачте, я не думаю, що це можна перерахувати. Окрім загальної різниці у вартості життя, суспільні цінності цього світу були просто надто різними, цінники, прикріплені до роботи, ризику та людського життя, були дико непропорційними до того, що було на Землі.

Повертаючись до теми, приклад з "триденним заробітком теслі" насправді застарів на кілька десятиліть. Завдяки золоту Рауля та сріблу Аженкарла - поганим грошам, які колишній канцлер і міністр церемоній змусив циркулювати в економіці, якісніші імперські монети різко зросли в ціні. За моїми підрахунками, імперський малий золотий зараз коштував приблизно як двотижнева зарплата теслі.

Коротше кажучи, два мільйони імперських великих золотих і два мільйони імперських великих срібняків становили для нас чималу суму.

Звісно, цього не вистачило б, щоб сплатити борги Імперії, але, судячи з усього, нам цілком вистачило б, щоб пережити громадянську війну.

"Це ще не кінець", - попереджав граф Палатін Водед. "Вони продовжуватимуть шукати поступок і в майбутньому."

Він мав цілковиту рацію, остерігаючись "золотих овець". Але відмовлятися від них було просто неможливо.

"Це просто невід'ємна частина переговорного процесу", - сказав я. "Крім того, нам потрібні гроші." Однак, якби я міг допомогти, ми б самі пішли на деякі поступки. Я не міг дозволити їм піти з повним горщиком. "Повернімося до початку. Давайте повернемося до зали для аудієнції."

Я б почав ці переговори з чистого аркуша. Ні, можливо, це було неправильно. Це був другий раунд. Час дати відсіч.

***

Коли ми повернулися до зали для аудієнції, я спокійно сів на свій трон. Мої майбутні переговори з торговою компанією "Золота вівця" вплинуть на національну політику Імперії в майбутньому.

"Ми не знали про такі магічні матеріали", - сказав я. "Тим не менш, перейдемо до суті справи. По суті, ви стверджуєте, що вам лише довірили гроші на зберігання?"

"Саме так, Ваша Величносте", - несміливо відповіла Гілер.

Я отримав послання Золотої вівці. Це не означало, що я був готовий прийняти його за чисту монету, оскільки все ще існувала ймовірність того, що Гілер якось обдурила мого попередника, або що вона була таємним натхненником усіх моїх неприємностей. З огляду на це, думка про те, що мій попередник був тим, хто наклав на неї руку, здавалося, просто підходила. Я не знав його, але він був нащадком шостого імператора.

З огляду на це, я просто вважав би, що все почалося з чистого аркуша. Забудьте про справи минулого, зараз мене турбувало лише одне - зробити союзником Торгову компанію "Золота вівця" та її величезні флотилії кораблів, придатних для плавання у відкритому океані.

"Тоді, природно, ми припускаємо, що вони будуть повернуті на своє законне місце?"- поцікавився я.

"Звісно, Ваша Величносте", - пробурчала Гілер. "Ми вже підготували монету до негайної передачі. Два мільйони Великих імперських золотих і два мільйони великих імперських срібних."

Якщо відкинути всі претензії, це була, по суті, Золота Вівця, яка пропонувала фінансування Імперії. Питання полягало лише в тому, чи це був остаточний розрахунок перед тим, як вони розірвали стосунки, чи вони хотіли продовжувати мати з нами справу. За моїми підрахунками, перше було можливим, але малоймовірним - занадто велика сума для цього.

"Тоді ви можете передати їх одразу", - сказав я. "Тепер щодо вашої участі в підбурюванні до незалежності Конфедерації Тейнаве. Що ви можете сказати на свій захист?"

"Ми не робили нічого подібного, Ваша Величносте", - покірно заперечила Гілер. "Ми вступили у відносини з конфедерацією лише для того, щоб втекти від герцогів. Вони були такі страшні, розумієте..."

Короткий погляд у мій бік показав, що граф Палатін Водед наставив на Гілер кинджали. За даними його розвідників, саме Золота Вівця смикала за ниточки, що стояли за всім цим провалом у Тейнаве, тож я міг би й надалі тиснути на неї, якби захотів. Однак...

"Отже, ви стверджуєте, що більше не пов'язані з Тейянаве?"- запитав я.

"Так, Ваша Величносте..."

"Тоді ми проігноруємо це питання. Куди ви перенесли свою базу? На один з островів цього континенту? Чи на інший континент?"- Вона буде ухилятися від відповіді, тільки якщо я натисну на неї. Для мене було б краще, якби я відступив і показав їй, що готовий піти на компроміс. Крім того, агенти графа Палатіна - точніше, сам граф Палатін - не мали моєї повної довіри.

"Ні, Ваша Величносте. Ми сподівалися відновити торгівлю в Імперії. Тобто, якщо ви будете настільки милостиві, що дасте свій дозвіл..."

Тобто вони не хотіли працювати на Імперію, але були готові працювати в ній. Що ж, у нашому нинішньому стані навіть це було б значним благом для нашої економіки.

"Зрозуміло", - сказав я задумливо. "Ми не маємо жодних заперечень. Однак..." Я подивився на графа Палатіна, навмисне досить довго, щоб Гілер могла побачити. Вона зрозуміла б підтекст: "Я не заперечую, але мої васали можуть бути проти"."

"Звичайно, правда в тому, що ми співпрацювали з конфедерацією, хоча й тимчасово", - сказала вона. "Тому було б неправильно з нашого боку не принести вибачення..."

Мені дуже хотілося, щоб вона перестала так говорити. Її плаксиві, тягнучі склади в кінці речень, повільне мовлення та вагітні паузи вже починали трохи дратувати.

"Відповідно, ми готові забезпечувати солдатів-контрактників Вашої Величності в графстві Шамно регулярними поставками платні і провіанту, - продовжила вона. "Звісно, ми з радістю надамо цю послугу безкоштовно..."

Хм. Ми завжди знали, що Золота вівця має власних агентів розвідки, тож не дивно, що вони були в курсі ситуації в графстві Шамно. Дійсно, ми повинні були регулярно виплачувати гроші найманцям, яких ми там розмістили, - "Золота вівця" вважали, що цей обов'язок залатає ще одну діру в наших фінансах. Асигнування також запобігли б будь-якому тиску на продовольчі запаси округу.

Але я не збирався робити помилку, вважаючи, що вона зробила цю пропозицію з доброї волі. Безперервні поставки мали стати приводом для отримання доступу до порту графства Шамно. Якби завдання "Золотим вівцям" доручив імператор, граф Шамно не зміг би виправдати стягнення з них докових зборів, тим більше, що вони привозили йому їжу і гроші. Ці фактори також означали, що якби "Золота вівця" перевозила й інші вантажі, ми не змогли б протестувати.

Зрозуміло, що якщо "Золоті вівці" хотіли вести бізнес в Імперії, вони хотіли б користуватися портом задешево. Очевидно, це була їхня стратегія для досягнення цієї мети.

Якби я погано впорався з цим питанням, то фактично звільнив би їх від сплати податків - і не виключено, що вони саботували б нас і затягували громадянську війну, щоб мати змогу тримати її якомога довше. Тож якби я хотів відрізати їм шлях на перевал...

Я зробив вдячний звук.

"Ми вважаємо вашу ініціативу приємною. Дуже добре. Ми надаємо торговельній компанії "Золота вівця" трирічне звільнення від сплати швартовних зборів не лише в графстві Шамно, а й по всій Імперії."

Якби я хотів відрізати їм шлях, я б дав їм те, що вони хотіли - по-своєму.

Звісно, здебільшого це була порожня обіцянка, оскільки графство Шамо було єдиним імперським портом, що перебував під моїм контролем, але це була порожня обіцянка, яку "Золоті вівці" з радістю прийняли б. З одного боку, вони отримували вільний доступ до Імперії, а з іншого, якщо вони допоможуть мені взяти під контроль західні регіони Імперії до закінчення трьох років, вони, ймовірно, побачать більше прибутку, ніж якщо саботуватимуть мене, щоб затягнути війну.

"Дякую, Ваша Величносте..."

"Незабаром ми повернемо всі імперські землі до складу імперії", - запевнив я. "І регіон Тейнаві - не виняток."

"Чудова ідея, Ваша Величносте", - улесливо сказала Гілер. "Якщо ми можемо чимось допомогти, дайте нам знати..."

Виявилося, що я мав рацію - звільнення від податків було для них привабливим. Справа йшла досить добре, і ми, мабуть, могли б укласти ще одну угоду.

"Тоді опустимо формальності і перейдемо одразу до справи."- Я подивився на Гілер та її супутницю з вершини свого трону, мій голос був безсоромно зухвалим. "Імперії потрібні гроші. Скільки ви готові позичити нам?”

***

Позичені гроші - це гроші, які потрібно було повернути - зазвичай з відсотками. Це означало, що потрібно було бути дуже обережним з тими, у кого ти їх позичав. Тим більше, що Перша Віра не забороняла саме позичання під відсотки або як це називали в середньовіччі на Землі Лихарство - лише застосування насильства для отримання боргів.

Принаймні, в теорії. На практиці ж етика і мораль були привілеєм суспільств більш розвинених, ніж цей світ міг запропонувати на даний момент. Значна частина населення була або неосвіченою, або недостатньо побожною, тому ті, хто позичав гроші, як правило, жили в страху перед колекторами.

"Залежно від суми..."- почала Гілер. "Ми були б раді зробити свій внесок у справу Імперії...

"Ні, ми хочемо позику, - рішуче сказав я. - "Ми впевнені, що ви розумієте, чому".

Втім, в даному випадку краще було вибрати кредит. Імперія і так потопала в боргах, тож її кредитоспроможність була на самому дні. Ніхто не хотів давати нам гроші в борг. Але якби це зробило таке велике підприємство, як "Золота вівця", цього могло б вистачити, щоб переконати інших купців змінити свою думку.

Перш за все, якщо "Золота вівця" зробила внесок, не очікуючи нічого натомість, що ж, це була лише одноразова транзакція. Як тільки я програвав битву або зазнавав невдачі, вони могли відвернутися від нас в одну мить. Але якщо ми були в боргу перед ними, це означало, що вони були в нас зацікавлені. Коли ставало важко, вони були зацікавлені підтримувати нас, щоб повернути свої гроші в майбутньому.

"Отже, скільки ви можете позичити?"- перепитав я.

"Це залежатиме від типу валюти, Ваша Величносте", - пояснила Гілер. "Якщо ми візьмемо імперський великий золотий, то зможемо надати позику в розмірі одного мільйона."

Ще мільйон. Отак просто. Господи, скільки ж грошей мала Золота Вівця?

Насправді, я припускаю, що вони могли просто мати їх десь поруч. Їхній міжнародний бізнес вівся в іноземній валюті, тож цілком можливо, що вони відклали свою імперську монету на чорний день. Це, безумовно, пояснює, чому вони так легко розщедрилися на таку суму.

"І це все?"- запитав я. "Дуже добре. Цього повинно вистачити на початкову позику." Гілер жодним словом не обмовилася про відсотки, з чого я зрозумів, що вона не очікує, що гроші будуть повернуті. У такому випадку, найкраще було б підкинути їй побільше наживки. "Хм. А як щодо монет Імперіуму? Скільки з них ти можеш позичити?"

Вперше за весь час нашого знайомства погляд Гілер Фехнер змінився.

А може, це була лише моя уява.

"Північний?" - запитала вона. "Чи південний?"

Монета Імперіуму, як випливає з її назви, була валютою, випущеною наддержавою на східній стороні Східного континенту: Імперіумом Тейва.

Я вже неодноразово розповідав про це, але вислухайте мене уважно. Східний континент був розділений по центру Небесними горами, в результаті чого торгівля між Сходом і Заходом була майже відсутня. Як наслідок, імперська монета була в широкому вжитку на західній стороні континенту - завдяки епохам, коли Імперія дійсно мала пристойну економіку, - тоді як на східній стороні континенту саме монета імперіуму була в загальному обігу. Ви можете порівняти їх обидві з американськими доларами Землі з точки зору економічного панування.

Хм, насправді, можливо, це було б занадто самовпевнено. Всемогутній долар, ймовірно, все ще був на щабель вище.

Залишимо це осторонь, це був контекст, в якому я просив Гілера про монету імперії. Легко було зробити висновок, що я мав намір вести бізнес десь на сході континенту - саме тому я очікував, що Гілер запитає мене, чи планую я мати справу безпосередньо з Імперіумом, чи з якоюсь іншою країною, що знаходиться по сусідству.

Натомість, однак, вона запитала мене: "північчю чи півднем". Я не усвідомлював значення її запитання, але відчував, що це була єдина відповідь, яку я не хотів зіпсувати. Настав час вдягти шапку для роздумів.

Гаразд. Я бачив тут дві можливості. Перша полягала в тому, що Гілер припустила, що я хочу вести війну проти Імперіуму, і питала мене про мій маршрут вторгнення. Перевал Небес, який безпосередньо з'єднував Імперію та Імперіум, був занадто вузьким для великих сил вторгнення, тому залишалися варіанти проходження через Королівство Гісмафів на півночі, або Королівство Гордіньйон на півдні. Це пояснює питання Гілера.

Ви можете здивуватися, чому вона запитувала про це, коли ми були в розпалі громадянської війни, але, правду кажучи, війна проти Імперіуму була необхідністю. Це могло зайняти роки - або навіть десятиліття, щоб дійти до цього моменту, але уникнути цього було неможливо.

Друга можливість полягала в тому, що вона запитувала про мою політичну позицію щодо Імперіуму. У такому випадку "північ" означала б Королівство Гісмаф, яке з геополітичної точки зору було змушене бути ворогом Імперії. Це було пов'язано з тим, що Гісмаф охоплював дві окремі області землі, розділені посередині протокою Томанія. Якщо ви знаєте про протоку Босфор у Туреччині, то це така ж ситуація. Будь-яка країна, яка захопила б контроль над протокою, фактично розділила б Гісмаф навпіл.

Тим часом, для Імперіуму, Томанія була життєво важливою стратегічною позицією. Розумієте, Імперіум мав прямий контроль лише над двома береговими лініями, і одна з них була Центральним морем, внутрішнім морем, до якого можна було потрапити лише через протоку Томанія. Використовуючи інший земний приклад, це було схоже на Чорне море.

Іншими словами, поки Томанія належала Королівству Гісмафів, шлях Імперіуму через Центральне море до ширших міжнародних океанів завжди залишався поза її власним контролем і міг бути перекритий за будь-якої забаганки. Що ще гірше, океан біля іншого узбережжя Імперіуму також був східним узбережжям Гісмафського королівства. Крім того, Королівство Гісмаф часто торгувало з Північним континентом, а його величезний торговий флот можна було без особливих труднощів переобладнати у військові кораблі і мобілізувати.

Отже, для Імперіуму, Гісмаф був скалкою в оці, яка обмежувала їхні потенційні військові та економічні морські здобутки, а для Гісмафу, Імперіум був загрозою, що постійно підстерігала їх на порозі. Зрозуміло, чому у них ніколи не було шансів порозумітися.

Хоча, на відміну від того, що ви очікуєте, вони не завжди перебували у стані війни. В історії навіть були періоди, коли вони робили дружні замахи один на одного. Звісно, вони ніколи ні до чого не доходили. Неможливо було обійти проблему географії. Єдиний спосіб встановити сердечні зв'язки - це якщо одна з них впаде настільки далеко від благодаті, що стане васальною державою іншої. Імперіуму - східній наддержаві - знадобилися б століття занепаду, перш ніж це стало б навіть віддалено можливим, тоді як Королівство Гісмафів - з його зв'язками з Північним континентом - могло б імпортувати буквально повні човни шукачів пригод як найманців у разі спалаху будь-якої війни. Що вони й робили. Часто. Як годинниковий механізм, насправді.

До речі, хоча Імперіум наразі володів лише цими двома північними узбережжями, вони не задовольнялися своєю долею, маючи історію регулярних вторгнень до своїх сусідів на сході та півдні, щоб отримати доступ до їхніх берегів. Природно, що це призвело до того, що ці країни об'єдналися, щоб відбити загрозу.

Щоб протистояти цьому, Імперіум прийняв політику розширення свого впливу через перетворення цих країн на васальні держави (на папері, в усякому разі - на практиці це були скоріше союзницькі відносини). Хоча, наскільки я розумію, ця політика мала досить сумнівний успіх, оскільки зради не були рідкістю.

Ого, я досить сильно відхилився від теми. Я хотів сказати, що якби я хотів протистояти Імперіуму, то "північний" вибір означав би партнерство з Королівством Гісмафів.

На противагу цьому, "південні" країни, такі як королівства Гордіньйон, Даурход або Пульбуншберг, якщо перерахувати лише кілька прикладів, часто змінювали вірність Імперіуму в залежності від безлічі обставин. Ці південні країни не стільки ворогували з Імперіумом, скільки між собою, хоча Імперіум також робив свою скромну частку втручання. Само собою зрозуміло, що кожна з південних країн мала канал зв'язку зі східною наддержавою.

Підсумовуючи, "північ" означала військове вторгнення, а "південь" - початок діалогу. З огляду на це, я міг дати лише одну відповідь.

"І те, і інше."

І війна, і діалог. Я хотів, щоб обидва варіанти були завжди доступні для мене. Особисто я не мав нічого проти Імперіуму - насправді, його крах означав би для мене цілу купу неприємностей, - тож я мав намір переключатися між мечем і оливковою гілкою залежно від часу та обставин.

Це стосувалося і варіанту вторгнення. По суті, Імперія не змогла б досягти перемоги, якби вторглася до Імперіуму самотужки; Імперіум мав би перевагу як у доступі до ланцюгів постачання, так і в знаннях про поле бою. Таким чином, нам було б необхідно створити оточуючу мережу, так би мовити, з сусідами Імперіуму. Це дасть нам величезну чисельну військову перевагу, яку краще використовувати децентралізовано, щоб переслідувати Імперіум з різних напрямків, а не як єдине велике скупчення на якомусь тісному полі бою. Отже, найкраще використовувати як північний, так і південний шляхи вторгнення.

"Ми позичимо Імперії стільки імперіумських монети, скільки зможемо... Чи бажає Ваша Величність чогось іншого?"

Здавалося, моєї відповіді було достатньо, щоб задовольнити Гілер. Але я ще не закінчив - мені хотілося більшого.

"Нам потрібна зброя", - сказав я. "Особливо арбалети. Ціну можеш призначити сама."

"В інтересах поспіху, може, обговоримо деталі зараз, Ваша Величностее?"- запитала Гілер, затягуючи з "е".

Вона продовжила перераховувати зброю, яку "Золоті вівці" могли б продати нам у порядку черговості - порядку черговості, який вона сама визначила, мушу додати. Я згадав про Імперіум, щоб зацікавити її, але вона, вочевидь, була надто гострозорою, щоб не забути, що Імперія потребуватиме зброї для нашої боротьби з армією Рауля в першу чергу.

Ах, я майже забув. Я повинен був залишити її з попередженням.

"Враховуючи, що ми надаємо Торговій компанії "Золота вівця" особливі привілеї, ми повинні враховувати можливість того, що заповзятливі шарлатани можуть спробувати вести справи під вашим ім'ям",- сказав я. "Ми маємо намір тримати такі можливості під суворим контролем, тому, якщо ви плануєте купувати і поглинати інші компанії, обов'язково попередньо отримайте на це дозвіл від нас."

Зі старого звіту Фабіо я знав, що "Золоті вівці" також здійснювали міжнародну торгівлю через підставні компанії. Однак я надав звільнення від сплати стикувального збору лише "Торговій компанії "Золота вівця"". Моє попередження було способом тримати їх під контролем - повідомленням про те, щоб вони не намагалися повернути свої підставні компанії під офіційну парасольку "Золотоі Вівці", тому що я буду жорстко карати їх за будь-яку тіньову діяльність. Однак...

"Дякую, Ваша Величносте."

"Ми дуже цінуємо вашу сумлінність."

"Ми з нетерпінням чекаємо на співпрацю з вами."

Однак реакція Гілер була такою ж доброю, як і те, що вона сказала мені: Звичайно. Робіть все, що хочете.

Яка нестерпна жінка.