Розділ 12 — Мафія, Перевертень, Вірний слуга

Мафія, П еревертень, В ірний слуга

Мої переговори з торговою компанією "Золота вівця" завершилися без інцидентів. Принаймні, я так думав. Коли я підвівся з трону, граф Палатін Водед заговорив.

"Ваша Величносте. Є одна справа, яку я хотів би обговорити з пані Фехнер."

Я на мить подивився на нього.

"Дуже добре", - сказав я врешті-решт. "Продовжуйте."

Він підійшов до Гілер, зупинившись на відстані, яку бойова людина вважала б убивчою. Жінка поруч з Гілер, імені якої я все ще не знав, злегка зрушила з місця. Вона залишилася на підлозі, але з того, як було піднято її коліно, навіть я, з моїми гіршими, ніж аматорськими, знаннями бойових мистецтв, міг би сказати, що вона перебуває в стійці для витягування меча. На відміну від неї, Гілер ніяк не відреагувала.

"Це ти зробила?"- запитав граф Палатін Водед.

"Ні", - відповіла Гілер. "Якби не це, я б отримала не одноразовий платіж, а порт, який можна було б назвати своїм."

Вони зустрілися поглядами, не відводячи очей. Наче кожен намагався залякати іншого, або, можливо, шукав щось, про що знали лише вони.

Через кілька миттєвостей обмін закінчився. Граф Палатін Водед вклонився мені, і аудієнція закінчилася.

"Графе Палатін", - сказав я. "Конкретні умови угоди та інші тонкощі ми залишимо вам і графу Нанвалем."

"Зрозуміло, ваша величність.”

***

Вийшовши з зали для аудієнції, я попрямував до своїх покоїв. У мене не було настрою працювати сьогодні.

Я сів на своє відносно невибагливе ліжко - нещодавно придбане - і замислився над запитанням графа Палатіна Водедта та відповіддю Гілер Фехнер.

Якщо вірити Гілер, вона була на межі того, щоб отримати від мого попередника порт десь в Імперії. Але щось змусило її втратити посаду коханки імператора. Питання було: що? Людина? Чи якийсь випадок?

Гілер Фехнер втекла з Імперії незадовго до смерті мого попередника. Сам по собі цей час робив життєздатною можливість того, що вона була причетна до його вбивства. Або вона заздалегідь знала, що це станеться, і навмисно тримала це в таємниці. Чи означало це, що "це", про яке говорив граф Палатін Водед, було планом вбивства?

"Ні, не це..."

За словами Гілер, мій попередник розірвав їхні стосунки і виплатив їй мирову як "гроші за мовчання". Це означало, що "вона" була причиною, яка змусила його розірвати стосунки - і це був пазл, в який "план вбивства" ніяк не вписувався.

Найочевидніші причини, які спадали на думку: У нього або з'явилася інша коханка, або його стосунки з Гілер вийшли назовні. З цих двох варіантів я ладен був посперечатися, що це було перше. Зрештою, я ніколи не чув, щоб між ним та Гілер щось було, що не було беззаперечним доказом, але все ж таки було доказом.

У всякому разі, це все я міг розглянути пізніше. Справжньою проблемою було питання, чому граф Палатін Водед навмисно дозволив мені бути свідком обміну. Йому не було жодної потреби вкладати в свої слова такий вагомий підтекст, а також перебивати мене перед тим, як я збирався виступити. Якби він хотів лише підтвердити якусь підозру, він міг би в будь-який момент запитати Гілер, а потім повідомити мені про це.

Тим не менш, він явно хотів, щоб я був у полі зору. Логічно було припустити, що це було зроблено для того, щоб змусити мене замислитися над стосунками Гілер з моїм попередником.

І поки я думав про це, я не думав про певний факт, який я усвідомив. Певний факт, який зрозумів граф Палатін, і який, можливо, усвідомлюю я. Певний факт, який, з його точки зору, був досить незручним для мене, щоб я його знав.

"Воно", - пробурмотів я, якраз достатньо голосно, щоб агент, захований у моїй стелі, почув. "Що це може бути?" Потім я затулив рота рукою, наче для того, щоб запобігти витоку будь-яких подальших зауважень. "Ну ось", - подумав я. На даний момент цього має бути достатньо.

Коли ми перевіряли документ, який дала нам Гілер, я дійшов висновку, що граф Палатін Водед знав про слабкість мого попередника до хвалькуватості. Але мені спала на думку й інша думка: У такому разі, чому граф Палатін не знав про його стосунки з Гілер?

Зазвичай оперативники імператорської розвідки повинні були знати про всі скандали свого сюзерена. Зрештою, це була їхня робота - замовчувати такі справи. Але граф Палатін Водед, так званий шпигун, не знав - про це свідчив його кислий вираз обличчя.

Чому він не знав? Відповідь була проста. Він брехав мені весь цей час.

Досі я припускав, що Вартові Роталів провели плавну передачу інформації разом з передачею влади. Це було тому, що коли я запитав графа Палатіна, чому він не зміг передбачити вбивства мого попередника і кронпринца, він відповів мені, що він був найстарішою людиною в своєму домі і серед своїх підлеглих, тому що всі старші покінчили життя самогубством.

Я припускав, що вони зробили це добровільно, бо не виконали своїх обов'язків. Але якби це було так, вони мали б передати свої ресурси наступному поколінню - графу Палатіну Водедту, щоб він не мав жодних труднощів у виконанні свого обов'язку.

Однак існувала інформаційна прогалина. Ніхто не знав про Гілер Фехнер та мого попередника, бо тодішні роталіанські вартові вміло все приховували. І все ж таки, наскільки життєво важливою була ця інформація, що вона не передавалася?

Висновок простий: Вони не вчинили самогубства. Це була брехня.

Таким чином, могла бути лише одна причина їхньої смерті. Граф Палатін очистив їх. Це було єдине пояснення, яке підходило. Звичайно, це пояснювало інформаційну прогалину. І, слідуючи цим шляхом, виникло ще одне питання: Якщо припустити, що все це правда, чому тоді граф Палатін Водед доклав стільки зусиль для збору інформації про вбивства попереднього імператора і кронпринца Жана?

Від самого початку граф Палатін Водед стверджував, що організатором вбивства мого попередника був міністр церемоній, а організатором вбивства кронпринца Жана - канцлер. Але "натхненник" означало, що вони були тими, хто смикає за ниточки, маніпуляторами, тіньовими фігурами за завісою. Я зіткнувся з цим фактом так рано, що він став для мене критичною сліпою плямою.

Замість герцогів я мав би звернути увагу на справжніх виконавців убивств. Свідчення Готьє, графа Водді, та Бориса, графа Одамгейма, доводили, що вбивцями попереднього імператора була група імператорських лікарів. Однак до того, як ці свідчення були отримані, граф Палатін Водед катував цих лікарів, щоб вибити з них зізнання, що свідчить про те, що у нього не було жодних вагомих доказів.

Якщо це так, то чому він був так переконаний, що саме вони були винуватцями? Перш за все, видається абсолютно нелогічним, що граф Палатін першим виявив замовників, а не відстежив сліди, що вели до них від виконавців.

І ще одне. Хто був виконавцем вбивства кронпринца Жана?

За офіційною версією, кронпринц загинув на полі бою. За словами графа Палатіна Водедта, це було вбивство, організоване канцлером. Проте не було жодних переконливих доказів того, хто насправді здійснив це вбивство.

Це змусило мене замислитися над тим, чи не зробили це Вартові Роталів. Якщо, гіпотетично, це було так, то це могло б пояснити думки графа Палатіна про маркіза Мардрусу, якими він нещодавно поділився зі мною. Він сказав, що йому бракує доказів, але існує ймовірність того, що маркіз був причетний до вбивства кронпринца Жана.

Що ж, можливо, він знав про таку можливість лише тому, що знав, що Вартові Роталів теж були причетні до цього.

Граф Палатін Водед був моїм першим союзником у цьому світі. В якийсь момент я підсвідомо почав йому довіряти. Я думав, що не втрачав пильності, нагадуючи собі на кожному кроці, наскільки він небезпечний, і як обережно я повинен поводитися з ним, але, очевидно, я був наївним.

Вартові Роталів були тісно пов'язані з убивствами попереднього імператора і кронпринца. Саме тому вони знали, хто керував операціями. Жодне інше пояснення більше не мало сенсу.

Чи означало це, що граф Палатін Водед, який, ймовірно, зачистив своїх попередників, був проти вбивств?

Ні, це знову говорило моє несвідоме упередження. Він міг зробити це просто для того, щоб поховати правду.

Я не знав, чому вірити. Але я знав, що було б погано, якби граф Палатін Водед дізнався, що я дійшов таких висновків. Я не міг передбачити, як він вчинить, якщо переконається, що я його підозрюю.

Мені знову довелося б розігрувати спектакль. Але цього разу, щоб обдурити графа Палатіна.

Я думав, що звільнився від постійного страху вбивства після того, як убив канцлера і міністра церемоній. Тепер я зрозумів, як я помилявся. Моє життя було під загрозою не через них. Моє життя було під загрозою, бо я був імператором.

Отже, поки я носив корону, це ніколи не закінчиться. Все моє життя було б постійною битвою за виживання.