Розділ 13 — Силуети в небі

Силуети в небі

Лише через тиждень після моєї розмови з торговою компанією "Золота вівця", вони доставили нам повну суму обіцяних імперських монет. З новими грошима різні коліщатка, які ми мали в русі, почали обертатися набагато легше.

А точніше, можливо, так і повинно було бути, адже до цього часу наші обставини були ненормальними. Як то кажуть, з нічого не вийде, але ми все одно тягнули себе за ніщо, незважаючи ні на що.

Однак тепер, коли у нас з'явилася певна фінансова свобода дій, столичні купці - в тому числі ті, що працювали на регентство та фракцію канцлера - поступово перевели до нас свої справи. Я пояснював це своїм зростаючим впливом і авторитетом, а також занепадом Рауля та Аженкарла.

Але це була не єдина причина, чому купці починали передумувати. Розумієте, до цього часу вони мали б отримати дві нові ключові новини.

Перша полягала в тому, що маркіз Мардрус перейшов на бік ворога. Як ви можете собі уявити, фактичний другий номер фракції канцлера, який покинув "Велике герцогство Рауль" заради імператора, послав ударну хвилю по дворянству колишньої фракції канцлера.

Маркіз Мардрус прибув до імператорського двору за кілька днів до того, щоб відповісти на мій виклик і засвідчити свою повагу. Як і описував граф Палатін, у маркіза не було нічого особливо підозрілого. Насправді він був досить поступливим, передавши нам свого наступника як заручника і навіть поділившись інформацією про внутрішні справи дворянської фракції колишнього канцлера і про склад армії особистих військ герцога Рауля. Все вказувало на те, що маркіз Мардрус щиро хотів перейти на наш бік - не те, щоб я не робив належних заходів обережності, доручивши графу Палатіну Водеду перепровірити інформацію маркіза.

До речі, граф Палатін продовжував виконувати свої звичайні обов'язки шпигуна, не вносячи жодних змін. Моя недовіра до нього, можливо, й зросла на кілька щаблів, але я не мав нікого, хто міг би його замінити.

Другою новиною, яка підштовхнула купців до дій, був перелом Аженкарла. Філіп де Аженкарл, якому я навмисно дозволив втекти, оголосив заклик до зброї, стверджуючи, що він є законним герцогом Аженкарлом. Західний регіон імперії розколовся на два силові блоки: Велике герцогство Аженкарл на чолі з Августом, другим сином міністра церемоній, і Аженкарльське військо, армію на чолі з Філіпом, онуком міністра церемоній, який називав себе герцогом Аженкарлом.

Масла у вогонь підливала стара аженкарлійська знать - та, що мала коріння в колишньому королівстві Аженкарл, - яка доходила до кипіння. З їхньою глибоко вкоріненою образою на народ Бундарте, що спонукала їх до підбурювання, було майже напевно, що жоден з Аженкарлських силових блоків не матиме вільної військової сили, щоб втрутитися в нашу боротьбу з Великим Герцогством Рауль.

Всі ці фактори призвели до того, що купці вирішили, що ситуація змінилася. До цього моменту Альянс ерцгерцогів, здавалося, був у сильній позиції, оскільки він стискав імператорську фракцію на заході та сході, створюючи ситуацію "двоє проти одного". Тепер же ми підрізали одне крило і перетворили його на ситуацію один проти одного між нами і Раулем. А потім до нас перебіг другий номер фракції канцлера.

Все йшло до нас.

Все було пов'язано. Покращення наших фінансів привернуло до нас купців імперської столиці, а це, в свою чергу, пожвавило життя мешканців міста. Досі вони йшли за мною через очікування, які покладали на мене, але відтепер заспокійлива відчутність готівки в обігу стане ще одним мотивом. Поки я не облажався по-королівськи, я міг розраховувати на те, що вони будуть на моєму боці.

Однією з подій на цьому фронті було те, що ми розпочали другий раунд набору робітників (тобто: ополченців) для відправки на пагорб Челан. Фабіо все ще був головним на місці, тож я доручив ескортну службу Атуру. Якби ми встигли завершити оборонний табір вчасно, то все, що нам потрібно було б зробити, - це заманити Рауля і знищити його, і Імперія вже була б майже об'єднана.

Що ж, це було б лише в тому випадку, якби план спрацював. Якщо ні, то в найгіршому випадку Імперія могла б розпастися сама. Ось чому будівельні роботи були такими важливими, і ось чому я не збирався скупитися на оплату праці робітників.

Ще однією групою, якій ми платили, було власне ополчення, яке ми набрали. Мета полягала в тому, щоб навчити їх так, щоб вони відповідали мінімальним вимогам, необхідним для того, щоб вважатися корисною бойовою силою. За моїми оцінками, цього плюс пристойна зарплата були б достатньою причиною, щоб не кидати зброю і не тікати, коли починався бій. Звісно, те, що ми заробили трохи грошей, не означало, що решта буде легкою. Монети в обігу могло бути набагато більше, але ними пересувалися лише відносно заможні мешканці столиці чи інших великих міст. Пересічний фермер не користувався золотом чи сріблом, у цей період сільськогосподарські громади та поселення використовували бартерні системи. Податки, які вони сплачували, обчислювалися як відсоток від зібраного врожаю, і не було жодних зобов'язань сплачувати їх монетою, а не просто передавати зерно. Не те, щоб це мало значення, якби таке зобов'язання існувало, оскільки не було сенсу намагатися отримати гроші від людей, які їх не мали.

Такий стан речей можна пояснити тим, що монетарна система економіки ще не була поширена, але, на мою думку, інша причина полягала в тому, що вартість імперського золота і срібла була просто надто високою. Я маю на увазі, що ніхто не купував хліб насущний за срібло.

У минулому, окрім стандартних грошових знаків, в обігу були також допоміжні мідні монети, і саме на них люди купували хліб та інші товари повсякденного вжитку. Однак ця практика відійшла в минуле за довгі роки занепаду імперії.

Коротше кажучи, замість твердої валюти, вартість якої значно коливалася через обставини, в яких перебувала імперія, і платники податків, і державні органи вирішили, що простіше і надійніше здійснювати свої операції з реальними товарами (по типу: зерно), які мали відносно стабільнішу купівельну спроможність.

Однак, якби я мав хоч якийсь вплив, все б так не залишилося. Я хотів поширити економічний розвиток на всі куточки імперії та позбавити державний апарат від корупції - а для цього мені потрібно було б провести валютну реформу.

Для цього мені довелося б централізувати владу і збільшити кількість монет в обігу, а також зробити їх повсюдними, щоб ними могли користуватися люди з усіх прошарків суспільства. Щодо першого пункту, то потужна центральна бюрократія була необхідністю, бо інакше управління грошовою емісією було б неможливим. Це вимагало б конфіскації різноманітних прав і повноважень у дворянства, яке чинило б опір так само впевнено, як і небо, що було блакитним.

Збільшення пропозиції монет в обігу було само собою зрозумілим. Чим більше їх було в обігу, тим більша ймовірність того, що частина з них потрапить до сільськогосподарських поселень, які працювали на основі бартеру. Першим кроком до того, щоб змусити їх використовувати монети, було покласти їх у кишені, щоб вони могли ними користуватися.

Нарешті, щодо повсюдного розповсюдження валюти - що ж, ви, мабуть, вже зрозуміли це. Обмінний курс одного великого золота на чотири малих золота, чотирьох великих срібняків на сорок малих срібняків не надто полегшував людині здійснення дрібних покупок на зазначені номінали.

Насправді, це було б найскладнішою проблемою для вирішення. Монети цього періоду завдячують своєю цінністю дефіциту золота та срібла. Перше на той час було більш рідкісним, ніж друге, тому монети з нього коштували дорожче. Втім, вам не потрібно пояснювати, що ця вартість змінювалася залежно від видобутку золота та срібла в Імперії та її сусідах. Проілюструю на простому прикладі: Якби всі срібні копальні по цей бік континенту вичерпалися, його вартість цілком могла б перевершити вартість золота.

Я не був експертом, але я був майже впевнений, що золоті та срібні гроші перестали використовуватися на Землі - за винятком пам'ятних монет тощо - саме тому, що їх дефіцит підняв їхню вартість занадто високо.

Це пояснювало б, чому за один Великий золотий давали чотири срібняки. Я уявив собі, що в минулому ці числа були більш зручними для обчислень - наприклад, один до п'яти - до того, як зміни у видобутку дорогоцінних металів змінили обмінний курс до того, яким він був сьогодні.

Це означало, що якби я зміг викарбувати нову валюту з вагою і вмістом дорогоцінних металів, які б враховували різницю у вартості між золотом і сріблом, то зручні з точки зору числення обмінні курси і повсюдне використання були б цілком досяжними. Щось на кшталт десять срібняків за один золотий могло б спрацювати.

Однак процесом перекарбування можна було легко зловживати, тож навіть якби я створив монету з виправленою вартістю і зрозумілим обмінним курсом, не було жодної гарантії, що купецтво їй довірятиме. Коротше кажучи, моя грошова реформа зазнала б невдачі, якби я не мав достатньої влади, щоб змусити купців використовувати нову монету за правильним курсом, а це означало, що спроби здійснити її в моєму нинішньому становищі були б марною справою. Усе це було гіпотетично, оскільки держава фактично не мала монетних дворів - ні для золотих, ні для срібних монет. Шостий імператор, у своїй безмежній мудрості, продав їх Аженкарлу та Раулю. Якщо мій сарказм прозвучав досить їдко, то так воно і було.

Чесно кажучи, навіть якби я здійснив валютну реформу і встановив зрозумілий курс, наприклад, один золотий за десять срібних, він не залишився б таким назавжди. Ціна золота і срібла змінюватиметься, і колись ми можемо опинитися десь на рівні один золотий за дев'ять срібних. Єдине місце, де золоті та срібні монети залишалися на фіксованій вартості, було в зручних межах відеоігор.

Підтримка стабільного обмінного курсу "один золотий дорівнює десяти срібним" вимагала б або постійних і старанних нагадувань про зміни у співвідношенні вартості - що само по собі вимагало б від держави достатньої влади, щоб довіра до валюти не падала - або централізації влади, достатньої для повного контролю над виробництвом, імпортом та експортом золота і срібла, забезпечуючи таким чином стабільну кількість дорогоцінних металів в обігу.

Це було нелегке завдання, безперечно. Навіть Британська імперія боролася з ним.

Тому, хоча я і мав намір здійснити валютну реформу в майбутньому, зараз це було неможливо. Спроба форсувати такі радикальні зміни, коли імперія ще навіть не була об'єднана, призвела б до того, що спроба застрягла б на півдорозі і загрузла б у багнюці.

До речі, насправді існував "простий" метод вирішення проблеми коливання вартості золота і срібла: просто вибрати одне з них для використання і відмовитися від іншого, подібно до того, як Британська імперія перейшла від біметалізму до системи золотого стандарту. Передумовою для цього, однак, було те, що вам потрібна достатня кількість золота - або срібла, залежно від того, що ви виберете, - щоб задовольнити попит. Британській імперії вдалося досягти цього, будучи світовою наддержавою з розгалуженою мережею колоній по всьому світу. Отже, так. Все просто.

Насправді, повертаючись до теми фермерського класу, я, мабуть, міг би відродити його легше, ніж я думав спочатку. Все, що мені потрібно було б зробити, це заплатити купцям імперською монетою, які, в свою чергу, заплатили б сільськогосподарським громадам, які вони обслуговували, товарами. Це не було ідеально, але це могло б зрушити економіку з мертвої точки. Я припускав, що саме тому купці почали схилятися на наш бік, побачивши в цьому бізнес-можливість.

***

Стан правління почав змінюватися. Тим не менш, я не зробив жодного негайного кроку проти Рауля. Я хотів спершу зробити все можливе, щоб покращити наші шанси - хоча б на частку відсотка, - включно з інспекцією, яку я збирався провести.

"Як виглядають результати експерименту?"

Я взяв Тімона з собою на відкриту ділянку землі в імператорському володінні, де Саломон де Барбеторт разом з контингентом бельберійських магів проводив для мене невеличке наукове дослідження.

"Вони саме такі, як і припускала Ваша Величність", - доповідав він. "Я в захваті від передбачливості Вашої Величності."

Я жестом наказав солдатам-магам, які вклонилися, побачивши мене, продовжувати роботу, і підійшов до Саломона. Перед його очима була купа магічного обладнання - мана-вардів, якщо бути точним.

Ці пристрої, встановлені по всій імперській території, перешкоджали використанню магії, примусово заморожуючи навколишню ману, тим самим запобігаючи її спрямуванню або іншому використанню. Вони були надзвичайно ефективні - визнані в усьому світі як незамінні контрзаходи проти вбивств.

Ну, вони не діяли на таких людей, як я, що примусово випромінювали внутрішню ману, щоб чаклувати, або як Віра-Сільві, яка могла просто маніпулювати замороженою маною, але вони все одно робили більшість магів безпорадними, і з цієї причини високо цінувалися серед аристократії. Усі дворяни певного рівня заможності мали їх у своїх резиденціях.

Купа, що лежала переді мною, була конфіскована з тих резиденцій - а саме з тих, що належали дворянам, яких ми тримали в полоні. Точніше було б сказати, що ми їх вкрали.

"Отже, експеримент вдався?"- запитав я.

"Так. Мана всередині вардів не постраждала, навіть коли мана в навколишньому просторі була повністю вичерпана".

Як правило, заклинання створюють, спрямовуючи навколишню ману в повітря. Таким чином, багаторазове інтенсивне використання заклинань могло призвести до повного вичерпання мани (інакше кажучи, до спалення мани), що тимчасово унеможливлювало використання будь-якої магії. "Тимчасово" - ключове слово, з часом мана з навколишнього середовища заповнить вакуум.

Але оскільки на це потрібен був час, магічні обміни на полі бою завжди відбувалися в режимі "стоп-старт", з переривчастими періодами "мертвого часу".

З іншого боку, мана-варди замикали навколишню ману в певному просторі. Склавши два і два, я припустив, що вичерпання мани в області навколо варда не вплине на ману всередині варда. Я доручив Саломону провести експеримент, і виявилося, що моя гіпотеза підтвердилася.

"Ми почали з того, що активували мано-заморожувачі і заморозили локальну ману", - пояснив він. "Потім ми використали навколишню ману в навколишньому просторі. Коли ми деактивували варди, заморожена мана витекла і заповнила вакуум. Ваша Величність мала рацію - це перспективно для проведення раптових атак."

Це був, грубо кажучи, мана-бак. Або, можливо, псевдо-зілля мани, щось на кшталт. Щойно ворожі маги втрачали пильність, бо місцевість була спалена маною, наші заклинателі могли влаштувати односторонню фюзеляду.

"Цікаво, чому ніхто не додумався використати це дотепер, - розмірковував я. - Це могло стати революцією. Це могло б перевернути уявлення про ведення війни у цьому світі."

"Я не думаю, що вона може бути корисною, окрім як для раптових атак", - відповів Саломон. "Якщо не використовувати значно більшого за розміром варда, кількість збереженої мани буде обмежуючим фактором, що унеможливить використання будь-яких серйозних заклинань. Розсіювання мани також відбувається швидко після деактивації варда, і врахування цього фактору при використанні варда з великою площею лише заважало б нашим магам."

Поява нового джерела мани в спаленому маною просторі призводила до того, що мана швидко розтікалася - це явище було названо "дифузією мани". Це було схоже на те, як вода випаровується швидше при низькій вологості.

"Тоді просто впорсни більше мани в маленьку палату", - запропонував я. Це повинно забезпечити достатню кількість мани для використання. "Цього повинно бути достатньо для ефективного використання заклинань. Що ж до проблеми з розсіюванням мани, то її можна компенсувати, деактивуючи варди через певні проміжки часу, а не всі одразу. Це зробить можливим тривалу односторонню атаку, чи не так?"

Ну, не те, щоб я планував використовувати це для нападу.

"Це залежало б від наявності особи, здатної постачати ману в активний вард",- зауважив Саломон.

О, так. Це означало, що все обмежувалося лише такими, як я, що випромінювали свою внутрішню ману, або вундеркіндами на кшталт Віри-Сільвії, які могли маніпулювати замороженою маною. Для більшості магів це було б лише теоретичним рішенням.

"Ваша Величносте", - продовжував Саломон. "Для пересічного мага вард, що запечатує ману, рівносильний смертному вироку. Ніхто не хоче бути поруч з ними."

Так... це пояснює, чому ніхто не спробував цю ідею раніше.

"Ми будемо мати це на увазі", - зауважив я. "А тепер розкажи, як проходить навчання магічно здібних людей, яких ми виявили під час вербування."

Змінивши тему, я подивився на обличчя Саломона. Звичайно, оскільки я все ще був у підлітковому віці, це означало, що я повинен був дивитися вгору - і саме так я побачив кілька темних силуетів у небі.

"Що це?"- На мить я подумав, що це літаки, але потім згадав, що їх не існує в цьому світі. Силуети були в строю і поступово наближалися.

"Я думаю, що це може бути підрозділ віверн", - відповів Тімон. Він не виглядав особливо здивованим.

"Віверни?"- повторив я. Коли фігури наблизилися, я побачив, що він мав рацію. Це були живі, здатні до польоту магічні звірі. Зокрема, дракони - основні персонажі фентезі.

"Це, мабуть, делегація посланців з Північного континенту", - сказав Тімон. "Мій батько часто розповідав мені історії про вершників-перевертнів та їхні пригоди..." Він замовк, нарешті зрозумівши.

Дійсно, через особливості мого виховання мені ніколи не розповідали таких історій. Навіть ті, що були, вважалися повчальними - а дорослі, які мене оточували, найменше хотіли, щоб я був освіченим. Середньостатистична дитина все ще, ймовірно, знала більше, ніж я, про деякі аспекти життя в цьому світі.

"Віверни - це вид драконів, яких розводили шукачі пригод на Північному континенті",- поспішив пояснити Тімон. "Історія одомашнення та селективного розведення призвела до атрофії їхніх рук, що зробило їх нездатними полювати самостійно. Для підйому вони використовують ману, після чого ковзають на своїх аномально розвинених крилах. Екземпляри відносно невеликі за розміром, навіть найбільші здатні нести на собі максимум трьох вершників."

Під кінець його пояснення в полі зору з'явився задній кінець формації, відкриваючи особливо великий силует.

"О? Схоже, що з ними ще й менший дракон", - зауважив Саломон.

"Малі дракони - це різновид диких драконів, єдиний вид, який, як кажуть, піддається дресируванню", - сказав Тімон. "Як і у випадку з іншою магічною фауною, надмірне полювання призвело до їхнього вимирання на нашому Східному континенті. Хоча вони менші за інші види драконів, але в середньому вдвічі більші за віверн і мають лютий темперамент. Вершник повинен бути здібною людиною."

"Я бачу прапори, що розвіваються зі спини малого дракона", - зауважив Саломон. "Гадаю, один з них означає... Гільдію шукачів пригод? Поруч із ним - Королівство Бельвер."

"А цей білий прапор з чорною облямівкою означає гінця", - закінчив Тімон.

Загін віверн, нарешті долетівши до нас, почав кружляти в небі над імператорськими володіннями.

"Демонтуйте все обладнання і занесіть варди всередину", - наказав я.

Делегація посланців з Північного континенту? Яка прикрість. А якщо серйозно, дракони? Хіба це не дало їм повне панування в повітрі? До речі, про чітерство.

Щойно я думав, що вирішив одну проблему, як зненацька з'являлася інша. Історія мого життя.