Розділ 14 — Визначення дурості

Визначення дурості

Віверни приземлялися під пологим кутом, зовсім не так, як це робив би літак. На відміну від них, менший дракон завис, як гелікоптер, перш ніж приземлитися вертикально.

Поки ми билися у другому вимірі за допомогою зброї та магії, Північний континент контролював третій: небо. Проти легіону драконів на полі бою у нас не було б жодного шансу, ми були б легкою здобиччю, поки вони бомбардували нас згори.

Вони становили справжню загрозу для Імперії, а це означало, що я мав бути обережним у спілкуванні з ними. Якщо я промахнуся і наживу собі ворогів, нам кінець. Але я також не міг дозволити їм маневрувати нами, щоб під виглядом співпраці підписати з ними невигідну угоду. Який головний біль.

Хоча Тімон виглядав безтурботно спокійним, тож, можливо, дракони як військовий актив мали якусь слабкість, про яку я не знав. Хоча я припускав, що не менш імовірно, що він забув про наслідки переваги в повітрі.

Після короткого періоду галасу, під час якого граф Палатін Водед матеріалізувався, щоб виступити нашим посередником, я отримав уявлення про те, чого хотіли наші відвідувачі. Як виявилося, це була делегація посланців Гільдії шукачів пригод Північного континенту, і вони прибули з офіційною місією, адресованою імператору та герцогу Уоррену. Зокрема, для останнього вони просили гінця, щоб передати йому новини.

Алло? Імператор тут? А як щодо мене?

Звідти, де я був, я ледве міг розгледіти обличчя членів делегації. Люди, яких я прийняв за посланців, навіть не потрудилися подивитися в мій бік. Можливо, вони вважали мене просто цікавим спостерігачем.

На мій подив, Розарія теж була з ними. Помітивши мене, вона посміхнулася і вклонилася.

"Що це означає?"- запитав я Саломона, який стояв поруч зі мною, посміхаючись і махаючи у відповідь моїй нареченій.

"Вона, мабуть, супроводжувала їх",- припустив він. "З точки зору посланців, подорож з нареченою Вашої Величності мала бути найнадійнішим способом уникнути того, щоб їм не відмовили після прибуття. Тим часом, Її Високість, ймовірно, вважала це найшвидшим і найбезпечнішим способом повернутися до імператорської столиці."

Коли я прийняв рішення очистити канцлера і міністра церемоній під час своєї коронації, я відправив Розарію назад до королівства Бельвер, приблизно в той час, коли герцог Уоррен підняв повстання, знаючи, що Імперія після очищення буде занадто нестабільною, щоб гарантувати її безпеку. Очевидно, вона вирішила, що все вже достатньо заспокоїлося, щоб вона могла повернутися.

"Напевно, вона могла б повідомити нас заздалегідь, принаймні?"- пробурчав я.

"Ваша Величність зняла ці слова прямо з моїх вуст",- поспівчував Саломон. "Її Високість завжди була досить некерованою для нас, в цьому аспекті."

Коли дворяни або члени королівської родини подорожували, було прийнято заздалегідь повідомляти місце призначення про свої наміри. Це дозволяло забезпечити безпроблемний прийом, дати достатньо часу для того, щоб господарі могли виділити охорону та інші ресурси, а також запобігти будь-яким випадкам помилкової ідентифікації, що призводило до нападів.

Звичайно, зараз вони вже не такі повсюдні, але не так давно шоломи з повним захистом обличчя були стандартом для охоронного ескорту. Коли контингент озброєних і безликих солдатів з'являвся у ваших дверях, це, як правило, не так нервувало, якщо роботодавець, якого вони охороняли, заздалегідь попередив вас. Тим не менш, здавалося, що цього разу Розарія не вважала це необхідним.

Якщо подумати, то я не міг пригадати жодного випадку, коли б вона попереджала про свій приїзд заздалегідь...

"Вона має сильне почуття ініціативи і ніколи не вагається діяти",- зауважив Саломон. "Як і годиться для тієї, хто стане дружиною Вашої Величності."

Я глянув на нього краєм ока.

"Це непрямий спосіб сказати, що ми також володіємо цими якостями?"- запитав я. Особисто мені здавалося, що Розарія набагато легше тримається на ногах, ніж я.

"Незважаючи на це, чому герцог Уоррен?"- заговорив Тімон.

"Можливо, вони припускають, що він є регентом Вашої Величності?"- припустив він. "Це було б досить логічним висновком, враховуючи, що армія герцога є основою наших сил."

Хм. Це наводило на думку, що наші гості з Північного континенту не знали про мою справжню сутність. Вони вже не вважали мене маріонеткою, чи не так?

"Але ж з ними Розарія",- зауважив я. Звісно ж, вона б розповіла їм щось таке незначне?

"Я не маю наміру перечити Вашій Величності, але Її Високість - ваша наречена",- пояснив Саломон. "Якщо вона якимось чином зашкодить вашим стосункам, то після повернення до Бельвера на неї дивитимуться з ганьбою. Її можуть навіть покинути як невдаху..."- Він зробив паузу. "Її доля вже нерозривно пов'язана з долею Вашої Величності. Гадаю, вона бажає утриматися від будь-яких дій, які можуть викликати ваше незадоволення."

Ах. Я припускав, що це має сенс. Але мені було неприємно, що я змусив дядька Розарії вимовити такі слова вголос.

"Ми вдячні, що заручилися з такою здібною людиною, як вона",- заспокоїв я його. "Справді."

І хоча когось іншого могло б обурити те, що посланці його проігнорували, для мене це було чудово. Розумієте, я хотів забезпечити стабільний імпорт матеріалів, які шукачі пригод на Північному континенті добували з магічної фауни. Я також хотів продавати їм нашу їжу, яка, зважаючи на холодний клімат їхнього континенту, коштувала б дорого. Як торговельний партнер, вони були для мене першочерговими.

Але я не хотів мати з ними нічого іншого, окрім цього. Я не хотів, щоб вони втручалися в наші війни, і ми також не мали права пхати свого носа в справи купки далеких незнайомців.

Говорячи прямо, я не хотів, щоб вони були союзниками чи ворогами. Забезпечити їх як простого, без надмірностей, торгового партнера було найкращим сценарієм. У цьому сенсі було зручно, що вони вважали мене маріонеткою - зручністю, якою я мав намір скористатися.

"Тімон, передай повідомлення герцогу Уоррену. Скажи йому, щоб не згадував про нас жодним словом. Якщо вони запитають про імператора, він повинен обходити це питання якнайкраще."

***

Шукачі пригод у цьому світі дещо відрізнялися від тих, яких ви зазвичай бачили в історіях на Землі.

Певні життєво важливі ресурси, отримані від магічної фауни, були необхідні для виготовлення магічних предметів і спорядження, і тому продавалися за щедрі суми на всіх ринках світу. Однак, на жаль, дикі тварини магічного різновиду вже були винищені полюванням на Центральному та Східному континентах, у випадку, схожому на майже повне вимирання євразійського бобра на Землі. Здавалося, що люди всіх світів схильні обирати вигоду, а не збереження.

З іншого боку, холодний Північний континент і його суворі умови все ще кишіли чарівною дикою природою, яка не стільки виживала, скільки процвітала. І саме тих, хто полював на цих звірів - тих, хто мріяв за одну ніч заробити величезні статки, - люди цього світу називали "авантюристами". У пошуках багатства вони мігрували на Північний континент, будували цілі міста і розширювали кордони.

Важливо зазначити, що згадані міста не належали до жодної країни, а були автономними містами-державами. Вони запроваджували власні закони, забезпечували власний порядок і встановлювали власні податкові кодекси. Забудьте про суверенів - на Північному континенті навіть не було дворянства.

Однак була ключова відмінність між цими містами-державами та тими, які ви, можливо, більше знаєте з Землі, і полягала вона в тому, що всі ці міста-держави належали до організації під назвою Гільдія шукачів пригод. Назва говорила сама за себе: Крім купців і ремісників, практично всі на Північному континенті були шукачами пригод. Тож організація, яка керувала всіма шукачами пригод, називалася... ну, решту ви можете дописати самі.

Насправді, я вважав, що назва трохи вводить в оману, в тому сенсі, що "гільдія" - це слово, яке використовувалося на Східному континенті для позначення об'єднання ремісників або торговців будь-якої професії. Але якщо тут наші гільдії підпорядковувалися націям чи містам, до яких вони належали, то на Північному континенті на вершині ієрархії стояла Гільдія шукачів пригод. Не дивно, якщо врахувати, що гвардійські загони, урядовці та представники керівництва всіх міст були саме шукачами пригод.

До речі, на Північному континенті браконьєрами вважали всіх, хто намагався полювати в їхній юрисдикції без дозволу Гільдії. Не буде перебільшенням описати континент як країну авантюристів, керовану авантюристами і для авантюристів.

Для практичних цілей країни Східного континенту зазвичай розглядали його як конфедерацію кількох міст-колоній, вважаючи Гільдію шукачів пригод центральним урядом, а її лідера - фактичним главою держави. Оскільки гросмейстер, як називалася ця посада, змінювався кожні чотири роки, це була свого роду псевдореспубліка. Насправді, звичайно, це була олігархія. Унікальний устрій Північного континенту кваліфікував його як прогресивну систему правління чи як збочену, залежало від того, кого ви запитаєте. Можливо, через свою меритократичну систему посланці Гільдії поводилися так, наче вони були господарями, незважаючи на те, що були звичайними простолюдинами.

До речі, це були не мої слова. Граф Палатін Водед надав мені всю необхідну інформацію, поки посланці розмовляли з герцогом Уорреном, і ця фраза промайнула десь у процесі.

Так чи інакше, врешті-решт було вирішено, що посланцям Гільдії також буде надано аудієнцію зі мною.

Я пробіг очима по листу від герцога Уоррена, в якому детально описувалася місія посланців. Суть його полягала в проханні зберегти статус-кво в наших торговельних відносинах. Досі Імперія, з її безкрайніми просторами відкритих полів, експортувала їжу - єдиний ресурс, якого у нас було вдосталь - на Північний континент, який був сільськогосподарськи бідний через свої холодні ґрунти. Ми також імпортували їхні магічні реактиви, здебільшого в необробленому вигляді.

Звісно, під "ми" я мав на увазі покійного міністра церемоній, який контролював більшу частину узбережжя Імперії. Він був основним торговельним партнером Північного континенту, а також причиною того, чому під час моєї подорожі я бачив так багато об'єктів, пов'язаних з виробництвом і розробкою магічних предметів на землях регентської знаті.

Отже, я припустив, що прохання Північного Континенту підтримувати нашу торгівлю на звичному рівні було, по суті, проханням поквапитися і розгромити армію Аженкарла, або ж пропозицією допомогти нам розгромити її в обмін на дешевший продаж продовольства. Обидва варіанти були як скалка в дупі. Проте, я б подивився, що скаже посол особисто, і вирішив, що робити далі.

До речі, у герцога Уоррена, якого зненацька викликали через всю цю історію з посланцем, а потім я дав йому додаткове завдання, під очима з'явилися досить помітні темні мішки. Я подумав, чи не забагато я йому останнім часом давав тарілок, щоб він їх крутив. Я не хотів бути босом-експлуататором. Треба бути обережнішим з такими речами.

Аудієнція почалася з того, що я, як завжди, сидів на своєму троні, а посол схилив переді мною голову. Однак, перш ніж я зміг заговорити, він здивував мене, піднявши голову і назвавши себе першим.

"Для мене велика честь зустрітися з Вами, Ваша Імператорська Величносте. Мене звати Зіґфрід Тізеліус, авантюрист першого рангу. Я також відомий як Зелений Драгун."

Ого. Цей хлопець був неймовірний. Попри себе, я ледь не видав звук захоплення.

О, ні, я говорив не про його прізвисько чи звання. Він щойно вчинив настільки серйозне порушення етикету, що я, по суті, мав право вбити його на місці. Насправді, Тімон навіть сіпнувся у відповідь. Якби я не відмахнувся від нього очима, він, напевно, накинувся б на хлопця тут же.

Я гадаю, що від авантюриста можна було очікувати чого завгодно. Вони, по суті, мали монополію на магічні реактиви, тож великі голови серед них були рідкістю. Той факт, що він зараз стояв переді мною, свідчив про те, що всі інші вельможі та государі, яких він зустрічав раніше, не звертали уваги на його поведінку.

Власне кажучи, я збирався вирвати сторінку з їхньої книги. Замість того, щоб докоряти йому за його нечемність, я просто подивився на нього зверху вниз з такою впевненістю, на яку тільки міг розраховувати.

"Дійсно",- самовдоволено сказав я.

Кілька довгих хвилин минуло в мовчанні. Зрештою, Зіґфрід Ті... е-е-е, Зігфрід Як-то-там-там продовжив.

"Я щиро вдячний Вашій Величності за те, що Ви знайшли час для моєї аудієнції. Гадаю, у вас, мабуть, багато справ, які потребують вашої уваги."

Хм, так. Це був сарказм. Він вже зробив з мене маріонетку, якій нічого робити. Боже, цей хлопець. Незважаючи на його гарне обличчя, найяскравішою його рисою було чисте хвалькуватість у виразі обличчя. Це робило весь цей обмін досить кумедним, з моєї точки зору.

Проте я хотів, щоб він мене недооцінив. Саме тому я витягнув і вдягнув демонстративно кричуще вбрання, яке носив за часів мого лялькового дитинства, для цієї нагоди.

"Угу",- самовдоволено хмикнув я.

Ще одна пауза, перш ніж врешті-решт: "Для шукача пригод свобода - це найбільша любов, яку можна пізнати",- сказав він. "Від імені всіх нас, будь ласка, дозвольте мені привітати Вашу Величність зі сходженням на трон."

О? То цей хлопець був з тих, хто мав думку про автократичну систему правління, так? Ну, над його провокаційною грою треба було попрацювати. Це був досить аматорський удар.

Зачекайте, чи "зелена" частина його прізвиська, "Зелений драгун", мала на меті підколоти мою недосвідченість? Якщо так, то, схоже, той, хто його послав, хотів мене спровокувати.

"Ммм." Я мудро кивнув. "Ми вдячні."

Саме тоді граф Палатін сміливо увійшов до зали для аудієнції. Я змусив його чекати на вулиці, маючи наказ увійти в потрібний для нього час.

"А, граф Палатін!"- вигукнув я.

Посол схилив голову. Рух здавався майже рефлекторним, наче його охопила аура графа Палатіна.

"Для мене велика честь зустрітися з вами, Ваша Високоповажносте",- привітався він.

"Немає потреби в промовах",- сказав граф Палатін Водед. "Перепрошую за стислість, але чи можу я побачити послання, яке ви мали намір передати Його Величності?"

Зігфрід на мить завагався, перш ніж відповісти: "Звичайно".

Граф Палатін прийняв листа, зламав печатку і уважно прочитав його зміст. Хоча останнє, мабуть, було удаваним. Раніше він прочитав листа герцога Уоррена після мене.

Через деякий час він поклав руку на спинку мого трону і простягнув її мені. "Ось, Ваша Величносте",- сказав він. "Для вашого ознайомлення."

"Ммм",- впевнено хмикнув я. "Отже, де ми повинні підписати?"

Гробова тиша запала в залі для глядачів.

До речі, Розарія та бельверський посол також були присутні - їхня аудієнція зі мною мала відбутися після аудієнції Зіґфріда. На обличчі Розарії, зокрема, з'явилася легка посмішка. Я радий, що вам подобається вистава, принцесо.

"Ваша Величносте, це не потребує вашого підпису",- пояснив граф Палатін Водед майже, але не зовсім роздратовано. "Достатньо буде просто прийняти його."

"О-оу." Я зробив вигляд, що трохи здувся. "То нам не треба підписувати? Дуже добре."

Посол повернувся прямо до графа Палатіна Водедта. Він, очевидно, вже списав мене з рахунків як безнадійну справу.

"По суті, ми просимо про більші поставки продовольства за нижчими цінами",- заявив він. "Я не хочу, щоб це звучало надто по-торгівельному, але в обмін на це, за браком кращого терміну, ми готові співпрацювати з Імперією в її зусиллях щодо арешту "Золотої вівці"."

Зачекайте, арешту Торговельної компанії "Золота вівця"? Але ж ми вже співпрацювали з нами. Тільки не кажіть, що він не знав?

Ох. Так. Відстань між Північним і Східним континентами могла затримати потік інформації. Крім того, Зіґфрід подорожував повітрям на своєму драконі, тож він не міг отримати жодних оновлень по дорозі. Не дивно, що він не знав, що я вичистив герцогів, і що я сам оголосив про намір провести дипломатичні переговори з сусідами Імперії.

Присутність Розарії свідчила про те, що він заїжджав до Королівства Бельвер, але, вочевидь, він не встиг зробити багато роботи, поки був у цьому регіоні.

Власне, я подумав, повертаючись до того, що він сказав, чи означає це, що Золоті вівці теж вороги Гільдії шукачів пригод? Серйозно? Ну, це, напевно, означає, що вони мають базу операцій на Північному континенті, принаймні.

"Чудово!" радісно вигукнув граф Палатін Водед. "Як бачите, з ними стає досить важко мати справу, коли вони виходять у відкрите море."

"Нам це добре відомо",- погодився Зігфрід. "Вони й нам не давали спокою. Об'єднання наших зусиль проти них було б дуже корисним для нас обох."

Зачекай, зачекай, зачекай. Хіба Гілер Фехнер прийшла в той час, бо очікувала, що з'явиться цей хлопець? Чорт забирай! Якби я знав, що на неї тиснули, щоб вона уклала зі мною угоду до приїзду її ворога з Північного континенту, я міг би наполягти на кращих поступках!

Зігфрід продовжував. "У світлі цього, чи можу я розуміти політику Імперії в цьому відношенні як таку, що спрямована на співпрацю з нами?"

"Звичайно",- легко відповів граф Палатін Водед. "Ми відправимо свого посланця з конкретними деталями пізніше."

Не маючи чим зайнятися, я вдав, що з цікавістю розглядаю листа, який тримав у руках. Насправді ж я просто читав його, як зазвичай. Він повністю складався з торгових переговорів - у ньому не було жодного слова про "Золоту вівцю". Іншими словами, поточний обмін між Зіґфрід і графом Палатіном не був офіційним вираженням зацікавленості, а просто неофіційною розмовою. А це означало, що ніхто не зможе поскаржитися, якщо нічого не буде офіційно оформлено.

"У такому разі, будь ласка, направте свого посланця до Ґлассвару",- сказав Зіґфрід.

"О? Не до Віссура?"

Ах. Я починаю розуміти, що відбувається. Для зручності Гільдія шукачів пригод, псевдоконфедерація, якою вона була, вважала своєю столицею те місце, де на той час перебував гросмейстер. Наразі це був Віссур. Однак Зігфрід попросив, щоб посланця Імперії відправили в інше місце. З цього можна припустити, що Гільдія шукачів пригод була далеко не монолітною організацією. Можливо, це означало, що деякі міста зовсім не були ворогами "Золотих овець".

Власне, починало здаватися підозрілим, що цей хлопець взагалі був офіційним посланцем. А може, й був, але міста-держави Ґласвар, а не Гільдії в цілому.

У будь-якому разі, більше ми нічого не хотіли від нього чути.

"Графе Палатін, це вже затягнулося",- поскаржився я.

"О! Мої найглибші вибачення, Ваша Величносте. Дуже добре, ми можемо закінчити, коли ви повідомите доброму серу драгуну, що ви визнали його послання."

Отже, навіть авантюристи втягнуті у фракційні чвари, так? Гадаю, так скрізь, куди б ти не пішов. Краще нам у це не втручатися.

"Ваша Величносте?"- підказав граф Палатін Водед.

Я повернувся до Зіґфріда.

"Ммм, ми отримали ваше послання",- сказав я велично. "Передайте наші найкращі побажання вашому королю."

Граф Палатін Водед зробив вигляд, що приклав руку до чола. Що ж до нашого заїжджого авантюриста, то, схоже, мої слова були для нього нестерпними.

"У нас не буває королів",- процідив він крізь зуби.

Я підхопився зі свого трону з удаваним здивувнням.

"Як це?! Немає королів! Справді?!"

Він похитав головою.

"Здається, я прийшов у невідповідний час. Графе Палатін, будь ласка, подбайте про те, щоб вашого посланця відправили, як тільки імперія залагодить свої справи і визначиться з наступним государем."

І з цими словами Зіґфрід вийшов з кімнати.

Давно мені не доводилося грати роль імператора-ідіота. Це було весело.