Розділ 15 — Як маленькі країни борються

Як маленькі країни борються

Посланець Гільдії шукачів пригод швидко поїхав, перекинувшись з графом Палатіном Водедтом лише кількома поспішними словами. Я не знав, чи передав він якусь інформацію, чи засипав шпигуна брехнею, але в підсумку він пішов ні з чим. Тим часом, ми здобули деяку інформацію - хоч і небагато - про Північний континент. З більш особистої точки зору, дізнатися про існування драконів також було дуже важливо. Зрештою, я мав би знайти протидію для них.

А тепер перейдемо до моєї аудієнції з Розарією та бельверійським посланцем. Я переодягнувся зі свого показного безглуздого вбрання у щось практичне і повернувся до зали для аудієнцій.

Чоловік, якого я прийняв за бельверійського посланця, стояв поруч з Розарією. Він мав помірно довге чорне волосся, зав'язане в хвіст, хоча в його чубчик було домішано достатньо сивини, щоб надати йому попелясто-солоно-перцевого відтінку. Це робило його старим на перший погляд, хоча обличчя свідчило про його відносну молодість. Можливо, це була лише моя упередженість, але він здавався перевтомленим і недооціненим типом. Щось на кшталт графа Нанваля, насправді.

"Ми вітаємо тебе, Розаріє",- сказав я, перш ніж піднятися і сісти на трон. "І ми вдячні, що ви подолали таку довгу дорогу".

Те, наскільки Розарія подорослішала, здавалося непропорційним тому короткому часу, що минув відтоді, як я бачив її востаннє. Однак було приємно бачити, що у неї все добре.

"Я глибоко шкодую, що не змогла бути поруч з Вашою Величністю в такі вирішальні часи",- відповіла вона, глибоко вклонившись мені.

Я похитав головою і подав їй руку.

"Не варто було ризикувати, наражаючи тебе на небезпеку. І, здається, ти не змарнувала часу, повернувшись. Ми раді твоїм зусиллям і твоїй присутності."

Чесно кажучи, я був вражений тим, що вона взяла справу в свої руки і поспішила повернутися повітряним шляхом. Така ініціатива була гідна захоплення, особливо з огляду на те, що ми здобули "Золоту Вівцю" у союзники і були на порозі убезпечення наших морських шляхів.

"Ваша Величність робить мені надто багато честі." Розарія взяла мене за руку і дозволила провести її до місця біля трону.

Якщо ви не помітили, я не надто витончено переводив її з позиції бельверійського посланця до імперського активу. Наші народи могли бути друзями, але коли справа доходила до дипломатії, треба було використовувати кожну перевагу, яку можна було отримати.

"Ви стоїте перед Карміном де ла Ґард-Бундарте, восьмим імператором імперії Бундарте",- оголосив я. "Ми дозволяємо вам говорити."

Зі свого місця на троні я міг бачити графа Палатіна Водедта. Тепер, коли посол Північного континенту пішов, вираз його обличчя повернувся до своєї звичайної нечитабельної маски. Мені стало цікаво, що зараз відчуває бельведерський посол, який став свідком усієї цієї шаради.

"Серж-Лер де Ван-Шалонже, ваша величність",- привітався посол. "Я маю честь представляти Королівство Бельвер, Королівство Аері та Велике Герцогство Гевеї як їхній призначений посол."

Він був спокійнішим, ніж я очікував. І, ого, він представляв усі три держави? Це мало означати, що він був тут від імені їхнього анти-Томіс-Ашінакського альянсу, сформованого трьома малими народами на півночі Імперії, щоб протистояти агресивній позиції релігійної нації. Розарія розповіла мені про цю специфічну геополітику ще до того, як я вирушив у подорож Імперією.

Але мене зацікавило дещо інше. "О?" сказав я. "Шалонже?"

Включно з самою Розарією, бельверійська королівська родина використовувала ім'я Шалонже-Крув'є, що означало "Дім Шалонже з Крув'є" (Крув'є - це бундартське написання столиці королівства Крулер). По суті, це означало, що "Шалонже" було первинною частиною, вказуючи на те, що Серж-Лер походив з головного дому та родоводу.

Зачекай. Хіба це не робило цього хлопця імперським дворянином?

Серж-Лер глибоко вклонився.

"Від імені мого дому, який був вигнаний з імператорського двору колишнім герцогом Раулем, дозвольте мені щиро привітати Вашу Величність з перемогою над вашими нелояльними слугами."

А, так от як воно було. Дім Шалонже походив від імператорської родини Бундартів. Оскільки це стосувалося і канцлера, він, мабуть, побачив у них загрозу і вислав їх у вигнання.

"Ми пам'ятаємо, що дім Шалонже є імператорською придворною знаттю",- розмірковував я вголос.

"Це так, Ваша Величносте. Шкода, що нам так і не було надано можливості аудієнції з вами."

Отже, після того, як дім Шалонже був засланий, вони, мабуть, переїхали до своїх родичів у Бельвер. Це не могло бути легкою подорожжю. Але якщо відкинути історію, хіба цей хлопець не спостерігав за тим, як я поводився як повний ідіот перед міжнародним посланцем? Він, здається, зовсім не здивувався моїй раптовій зміні. Навпаки, його вираз обличчя був бурхливим, ніби він був чимось розлючений.

"Ви виглядаєте незадоволеним",- зауважив я. "Що вас турбує?"

"О, зовсім ні, Ваша Величносте",- відповів Серж-Лер, посилаючи гострий погляд у бік Розарії. "Я просто роблю все, що в моїх силах, щоб витримати душевний біль, спричинений двома моїми співвітчизниками, і те, що вони майже ніколи не вважають за потрібне повідомляти про це послу своєї батьківщини."

Розарія притулила руку до рота і посміхнулася.

"Що ж, зважаючи на те, що я вже з Імперії..."

Саломон, що стояв поруч з іншими мілордами, просто знизав плечима.

Зрозуміло. Я припустив, що це означає, що досі Королівство Бельвер ніколи насправді не надавало мені своєї допомоги, насправді, бельверський контингент тут, в Імперії, допомагав мені з власної волі. Хоча я б не позаздрив, якби вони звітували перед власним народом. І що там було?

"Оскільки Ваша Високість ще не одружена, ми були б дуже вдячні, якби ви виступили як представник Бельвера",- заперечив Серж-Лер.

Зачекайте хвилинку. Це ж не був обхідний шлях, щоб змусити мене прискорити одруження, чи не так?

"Але я припускаю, що саме тому батько послав тебе",- сказала Розарія. "Тому що він більше не намагався переконати мене повернутися."

Королівство Бельвер було невеликою державою, а це означало, що одна дипломатична помилка могла призвести до її загибелі. Це не була наддержава на кшталт Імперії, яка могла б чіплятися за життя, як особливо впертий пацієнт на смертному одрі, навіть якщо державний апарат прогнив наскрізь.

Отже, заручена дочка чи ні, для короля було цілком розумно ставитися до мене - з огляду на мою репутацію ідіота - з максимальною обережністю. І хоча Розарія говорила так, ніби це вже вирішене питання, я вважав, що він може змусити її повернутися, якщо справді цього захоче. Звісно, для цього їй доведеться або стати моїм ворогом практично з усіх питань, або укласти вкрай підлеглий союз з Імперією після того, як я її стабілізую, але це, мабуть, було можливо.

"Отже, ви прийшли говорити від імені альянсу?"- підтвердив я.

"Ні, ваша величність",- підкреслив Серж-Лер. "Я прибув з повними дипломатичними повноваженнями - в рамках відносин цих країн з Імперією, - наданими мені суверенами вищезгаданих трьох країн."

Хм? Але це прозвучало як... Зачекайте. Союз був таємною угодою, тепер я згадав. Тож, хоча на практиці він прибув від його імені, офіційно він був нічим іншим, як посланцем трьох окремих держав.

Насправді це було дуже добре продумано. Це означало, що в результаті майбутньої розмови я або здобуду трьох союзників, або наживу трьох ворогів одним махом. З їхньої точки зору, це була розумна стратегія. Звичайно, це були незначні нації, але сила в кількості не просто так - вони могли легко становити загрозу для Імперії.

Якби я вів переговори лише з одним з них, я міг би використати свою вагу, але з трьома це вже було неможливо. Ми б вели переговори на рівних.

Це також утримувало Імперію від швидких дій. Якби ми вели переговори самостійно, я міг би, наприклад, укласти дружні відносини лише з двома країнами, ізолювати третю і змусити цю пару воювати з нею, що відкрило б Імперії шлях до її повного завоювання. Такі стратегії були дуже ймовірними для Імперії в майбутньому, але цей крок з боку альянсу фактично гарантував, що вони не потраплять під гарячу руку.

Однак це мало певні недоліки. По-перше, будь-які економічні переговори стали б неможливими. Як і слід було очікувати від трьох різних країн, все - від того, що вони виробляють, до того, скільки вони виробляють, скільки вони споживають, їхня здатність утримувати товари в обігу та їхні податкові системи - кардинально відрізнялися. Будь-яка спроба об'єднати все це в одну угоду неминуче призведе до того, що хтось отримає короткий кінець палиці.

"Ми припускаємо, що це стосуватиметься виключно військових питань, відкладаючи торговельні переговори на більш пізній термін?"- підтвердив я.

Якщо моя проникливість і застала Серж-Лера зненацька, то єдиною його реакцією було коротке вагання перед відповіддю.

"Так, Ваша Величносте."

В економічному плані Імперія перебувала в руїнах через громадянську війну та економічний колапс, що тривав, і це лише найочевидніші фактори. В той час, як хтось більш схильний до ризику побачив би в цьому можливість отримати величезні прибутки, Бельвер, Аері та Гевеї, схоже, вирішили перестрахуватися. Будучи невеликими країнами, вони вели боротьбу саме так. Я, безумовно, не міг їх недооцінювати.

"А що тоді має сказати кожна країна?"- запитав я.

"Я почну з питань зовнішньої політики",- сказав Серж-Лер. "Королівства Бельвер і Аері, а також Велике герцогство Гевеї хотіли б укласти пакт про ненапад як попередній крок до формування формального військового союзу. Він, звичайно, буде з Імперією Бундарте - і я хочу підкреслити – Імперією під правління Вашої Величності. Після укладення цього пакту всі три країни заявлять про своє невизнання як утворення, що проголосило себе "Великим герцогством Раульським", так і утворенням, що проголошує себе "Великим герцогством Аженкарлським"."

Пакт про ненапад, так? Так, це було справедливо. Навіть більш ніж справедливо, якщо врахувати, що вони офіційно денонсували Альянс ерцгерцогів. Я б не звинувачував їх у більшій обачності, оскільки не було жодних гарантій, що я виграю громадянську війну.

"Офіційна позиція всіх трьох країн полягає в тому, що ці "великі герцогства" є просто бунтівними фракціями, очолюваними родами Рауля і Аженкарла",- закінчив Серж-Лер.

"Це більш авантюрно, ніж ми очікували",- зауважив я. "Пакт про ненапад - це одне, але формальний осуд - це так само добре, як і оголошення їхньої позиції з цього питання."

"Правильно. Ідея, зрештою, моя. Королівства Бельвер і Аері, а також Велике Герцогство Гевеї просто бажають укласти пакт про ненапад і дотримуватися нейтральної позиції." Серж-Лер зробив паузу, перш ніж продовжити. "Однак це було на момент створення самопроголошеного Альянсу ерцгерцогів. Я отримав повні дипломатичні повноваження саме тому, що інтереси, які я представляю, передбачали, що обставини можуть змінитися."

Хм. Тож замість того, щоб втратити можливість через інформаційну затримку, альянс наділив Сержа Лера всіма повноваженнями, щоб він міг приймати виконавчі рішення на льоту. Це мало сенс, враховуючи, що ми були ще дуже далекі від епохи бездротового зв'язку.

"Що ж, Імперія із задоволенням погодиться на ці умови",- сказав я. "Якщо відкласти конкретні положення на потім, ми не заперечуємо проти пакту про ненапад. Що ж до декларації осуду, то ми хотіли б, щоб вона була оформлена в письмовому вигляді."

Я вважав за краще отримати заяву в письмовій формі, тому що це ускладнило б для трьох країн подальшу зміну позицій. Останнє, чого я хотів, це щоб вони діяли як заманеться до самого вирішального моменту. Тим часом, вони були б вдячні за вагомі докази їхньої підтримки імператорської фракції на цій ранній стадії гри, що зробило б мене боржником перед ними.

Зрештою, Бельвер, Аері та Гевеї хотіли, щоб я зараз був у них у боргу. Якщо говорити більш відверто, вони хотіли, щоб я був їм винен, щоб після перемоги у громадянській війні і встановлення певної стабільності вони могли вимагати більшої компенсації. І в цьому конкретному випадку це був би борг, який я не міг би ігнорувати, щоб не нажити собі ворогів серед усіх сусідів імперії.

"Я теж не маю заперечень",- сказав Серж-Лер. "Переходячи до військових питань... Всі три країни утримаються від прямого втручання в громадянську війну в Імперії, присвятивши свої зусилля виключно утриманню під контролем країн Гарфур, Томіс-Ашінакі і Тейанаве".

Це було краще і для моїх цілей. Хоча Імперія могла використати кожного солдата, якого могла дістати, запрошення допомоги від іноземних союзників мало наслідком запрошення ворогів цих союзників також вступити в бій. Три країни, які потрійний альянс намагався зупинити, з великою ймовірністю втрутилися б у справи Імперії, якби їм дали таку можливість, тож отримання цієї нової системи безпеки було справжнім благословенням.

До речі, хоча потрійний альянс сформувався як контрзахід проти Томіс-Ашінакі, вони не досягли значного прогресу в обмеженні впливу релігійної нації, тож у них, швидше за все, не було б військових ресурсів, навіть якби я захотів їх мати в запасі.

Серж-Лер продовжував.

"Однак, враховуючи реальні військові масштаби кожної країни, може бути важко забезпечити повне запобігання гарфуріанському втручанню. Будь ласка, сприймайте це як вказівку на політику, а не як зобов'язуючу обіцянку."

У військовому плані країни потрійного союзу і так були розтягнуті, а гарфуріанська важка кавалерія була достатньо страшною, щоб створити проблеми навіть Імперії. Якби республіка спробувала втрутитися в нашу громадянську війну, потрійний альянс не зміг би її зупинити. Коротше кажучи, це був спосіб Сержа Лера гарантувати, що вони не нестимуть відповідальності в разі такої можливості. Трохи педантично, звичайно, але йому б не довірили ці переговори, якби він не був уважним до деталей.

"Ми, звичайно, усвідомлюємо, що це жест дружби",- сказав я. "Немає необхідності оформляти його письмово."

"Йдучи далі, я мав намір порушити тему підтримки, в першу чергу, монетами і зброєю",- розповів Серж-Лер. "Однак, якщо це правда, що Ваша Величність досягла домовленості з великим підприємством..."

Він мав на увазі торговельну компанію "Золота вівця". Хоча посол від Гільдії шукачів пригод, схоже, не знав про це, Саломон, мабуть, включив це в один з небагатьох звітів, які він зробив. Серж-Лер раніше сказав "навряд чи", а не "ніколи".

"Так",- підтвердив я.

"У такому разі мені не потрібно буде представляти свою пропозицію. Обсяг підтримки, яку могла б надати будь-яка з трьох країн, був би відносно незначним і, ймовірно, не вартим того, щоб давати нашим іноземним сусідам виправданий привід для втручання."

Але щоб компенсувати це, вони будуть тримати під контролем Гарфур, Томіс-Ашінакі і Тейанаве, так? Я б віддав перевагу зброї, але не можна було б з'їсти два пироги одночасно.

Серж-Лер продовжував. "Натомість, всі три країни, які я представляю, готові списати борг, які імперія заборгувала кожній з них."

Повне анулювання боргу?! На це я погодився б у будь-який день тижня.

"Приваблива пропозиція",- сказав я. "І значна, якщо робити її так негайно. Ви впевнені, що можете її гарантувати?"

"Це в межах моїх повноважень, Ваша Величносте."

З яких це пір дипломати вирішують питання економічного боргу? Він, мабуть, заздалегідь отримав дозвіл використовувати його як розмінну монету. І насправді, хоча я знав, що ми заборгували цим країнам, я смутно пригадував, що ця сума була меншою, ніж те, що ми заборгували купцям. Ймовірно, це була не така болюча поступка для потрійного союзу, як здавалося спочатку.

"В обмін на це королівства Бельвер і Аері, а також Велике герцогство Гевей бажають отримати письмову обіцянку, що Імперія не намагатиметься втручатися в будь-які договори, укладені будь-якою з вищезгаданих трьох країн одна з одною."

Отже, вони побоювалися, що ми спробуємо встромити свого носа в їхні зовнішні справи, так? Хм. Це була одна з поступок, на яку я не міг погодитися - принаймні, не в тому вигляді, в якому вона була.

"Ми готові погодитися, але тільки якщо згадані договори не стосуються Імперії",- сказав я. "Ми не маємо жодного бажання перешкоджати дипломатичним справам наших союзників в принципі, але ми не дозволимо, щоб нашою доброю волею скористалися. Така умова була б взаємовигідною, чи не так?"

Серж-Лер на мить замислився, перш ніж відповісти.

"Зрозуміло, Ваша Величносте. Ці умови прийнятні. Наостанок, всі три країни бажають заявити, що вони дали дозвіл на те, щоб їхні солдати були найняті Імперією і розміщені в імперській столиці, за умови, що солдати, про яких йде мова, добровільно зголосилися."

Чи означало це, що ми могли по суті отримати добровольчу армію професійних солдатів? Я був майже впевнений, що жодна з країн потрійного союзу не мала такої військової свободи дій, яка б дозволила це зробити.

"Чи можемо ми очікувати багато в цьому плані?"- запитав я.

"Боюся, що ні, Ваша Величносте. Я вважаю, що Королівство Аері і Велике Герцогство Гевеї взагалі не зможуть відправити жодних військових ресурсів, тоді як моє власне Королівство Бельвер може - я підкреслюю невизначеність цього визначення - відправити тисячу чоловік, в кращому випадку."

Так мало? Тоді навіщо взагалі турбуватися про те, щоб привезти цю у... Аа, точно. У нас тут вже був загін магів з Королівства Бельвер, тож це було для того, щоб формалізувати умови і зробити їх однозначними. Насправді, оскільки маги представляли значний військовий внесок - такий, з яким Аері та Ґевеї не могли зрівнятися - це поставило б Королівство Бельвер на крок попереду в плані того, що воно зробило для Імперії.

О, я зрозумів. Ця остаточна пропозиція надійшла не від Сержа Лера, представника потрійного альянсу, а від Сержа Лера, бельверійського дипломата. Найрозумнішою частиною цієї пропозиції було те, що технічно вона нічим не перешкоджала Аері або Гевеї відправити свої власні війська, оскільки була цілком добровільною. Це робило "рівну" можливість для будь-якої з трьох країн скористатися нею.

"Ми з вдячністю приймемо підтримку",- сказав я. "Хоча деталі треба буде обговорити."

"Звичайно, Ваша Величносте. Я співпрацюватиму з вашими урядовцями, щоб якнайшвидше підготувати робочий проект."

Ми завершували ці переговори в дуже ефективному темпі, це була ціла різниця порівняно з попередніми переговорами з зеленим, як його там, міністром. Граф Палатін Водед та інші мої лорди, до речі, теж були присутні - вони просто не висловлювалися. Вони, ймовірно, зробили б це, якби мали якісь проблеми чи занепокоєння, тож я сприйняв це як ознаку того, що мене не пограбували наосліп чи щось таке.

Не те, щоб дипломатія була сильною стороною моїх лордів. Була причина, чому я сам взявся за цю справу.

Проте, не зважаючи на це, Серж-Лер був видатним дипломатом. Якби тільки він міг бути видатним дипломатом для Імперії. Мені було цікаво, чи буде він шукати нову роботу найближчим часом...