Розділ 8 — Спостерігач у стелі

Розділ 8 - Спостерігач у стелі

Минуло п'ять років відтоді, як я переродився.

Останнім часом я щодня зустрічався з вельможами, здебільшого для того, щоб вони познайомили мене зі своїми доньками - кандидатами на роль моєї майбутньої імператриці-консорт, іншими словами. Звісно, я сумнівався, що зможу вплинути на те, кого оберуть.

До речі, майже всі вельможі були чоловіками. Це підтверджувало мою підозру, що суспільство в цьому світі на даний момент має досить сильну патріархальну тенденцію. Проте було кілька дворянок, які мали титул голови роду, і, судячи з усього, всі вони були надзвичайно талановитими в магії.

Здебільшого здавалося, що предки тутешньої знаті були магами. Це мало сенс, якщо подумати - на Землі дворянство, як правило, походило з військової еліти або воїнських соціальних класів. Просто для деяких людей тут твоя здатність тримати себе в руках у бою мала набагато більше спільного з твоїм магічним талантом, ніж з умінням володіти мечем.

Як тільки у вищих прошарках суспільства з'являлася достатня кількість магів, вони ставали дворянами, а потім їхні діти, ймовірно, успадковували їхню магію. Тобто, якщо магічні здібності могли передаватися генетично - а це цілком могло бути так.

Якщо поглянути на це під такою точкою зору, то, можливо, суспільство цього світу було засноване, по-перше, на магічній зверхності, а по-друге, на патріархаті. Знатні жінки, яких я зустрічала, без сумніву, випередили своїх сестер і братів, щоб очолити сім'ї, зрештою. Проте, всі вони були нижчої знаті - баронесами або віконтками. Вище ж дворянство майже повністю складалося з чоловіків.

Так чи інакше, це зруйнувало мої плани. Я планував приховати свою магію, але якщо її наявність була невід'ємним маркером мого місця серед знаті, це могло призвести до остракізму - або й гірше. Мені довелося б прислухатися, щоб зрозуміти, який вибір був правильним.

До речі, жодна з дочок, яких батьки тягали за собою, не виявляла до мене особливого інтересу. Причина була проста: Я був досить повненьким. Я знімав з себе провину за це - мої вихователі не дозволяли мені займатися спортом і весь час напихали мене солодким і жирним. Звісно, я погладшав.

Але в цілому, я не заперечував. Було б легше не помічати, якщо б інші дивилися на мене зверхньо через мій зовнішній вигляд.

Ви запитаєте, чи не ображало мене те, що дівчата дивилися на мене, як на потвору? Ні. Безумовно, ні. Абсолютно точно ні.

＊＊＊

Я зустрічався з вельможами, їв щедрі обіди, сліпо кивав головою на все, що говорили канцлер і міністр церемоній, і займався магією. Це було все, чим я жив у ті дні. Якщо ви ще не зрозуміли, це означало, що мої маленькі тренування були єдиним часом, коли я міг насолоджуватися життям.

А як же їжа? А що з нею? Холодна жирна їжа з відкушеними від неї шматками - це ваше уявлення про гарне проведення часу?

Гаразд, я не можу звинувачувати їх у тестуванні на отруту - я ж був імператором. І все ж, чи повинні вони були дозволити їжі стояти так довго?

Так чи інакше, магічна практика була єдиною розвагою в моєму житті, і вона йшла добре. Тепер я міг вільно маніпулювати теплом, і я міг переміщати предмети на відстані з тонким контролем. Крім того, я поповнив свій магічний репертуар. Поки що виділялися заклинання зцілення і заклинання, що створювало невидиму стіну; я надавав пріоритет магії, яка стане в нагоді після моєї втечі. Я також вивчив заклинання сну, яке міг би використати, щоб нічна варта мене не потурбувала.

Все це я вивчив без особливих труднощів, але, як завжди, у мене все ще виникали проблеми з заклинаннями води. Те, що магія вимагала сильного уявного образу, було величезною перешкодою - мої напівдосконалі знання з фізики та гідродинаміки були фактично на шкоду.

Принаймні я міг змусити заклинання працювати, хоч би яким неефективним воно не було. Для порівняння, я не міг досягти жодних успіхів у маніпулюванні простором чи оптичній невидимості. Мабуть, існують якісь закони та межі магії, про які я просто не знав. Було б цікаво вивчити це, коли я виберуся звідси.

Озираючись назад, я був надто безтурботним у цей період свого життя. Якби я тільки знав, що на мене чекає.

＊＊＊

Це сталося однієї ночі, після того, як я вклав спати покоївку, що чергувала на нічній зміні. Я сидів на своєму ліжку, намагаючись вигадати заклинання виявлення, яке я ніколи не пробував раніше. Я подумав, що воно стане в нагоді для відстеження будь-яких переслідувачів після моєї втечі. Сподіваюся, мені вдасться змусити його працювати і крізь стіни.

Моєю першою ідеєю було створити щось на кшталт магічного ультразвуку, але з цього нічого не вийшло через внутрішній глушитель мани. Далі я спробував вистрілити слабким імпульсом поглинання тепла в усіх напрямках. З моїми навичками маніпуляції з теплом, імпульс поглинався від найтепліших джерел тепла поблизу, і все, що мені потрібно було зробити, це побудувати тривимірне уявне зображення, щоб отримати рудиментарну теплову карту околиць.

Це вирішило проблему з глушителем мани, оскільки він використовував тепло, і я міг просто продовжувати підживлювати заклинання своєю власною маною. Крім того, імпульс поглинання тепла міг також діяти крізь стіни. Я вирішив назвати це заклинання «виявлення тепла».

Сформувати уявний образ теплової карти було, безумовно, найскладніше - я зазнавав невдач незліченну кількість разів, перш ніж вона поступово почала складатися докупи. Я вирішив, що відшліфував його до прийнятного рівня, коли зміг повністю відчути двох охоронців, що стояли за моїми дверима. Ще одне досконале закляття в моєму репертуарі.

Звісно... саме тоді я помітила, що під стелею хтось є.

Я мало не закричав, але зумів придушити в собі цей порив. Мене пронизав холодок, і я відчув, що моя кров перетворилася на лід. Звук мого власного серцебиття здавався оглушливим.

У цьому маєтку не було другого поверху. Іншими словами, моя таємнича особа була захована під стелею. Чи був це вбивця? Або ще один охоронець? У будь-якому випадку, це було погано.

Я приготувався накласти закляття в будь-яку секунду, на випадок, якщо це був убивця. Холодний піт стікав по моєму лобі.

Навіть якщо це був просто ще один охоронець, я влип. Я не знав, як довго вони там перебувають, а останнім часом я практикував магію щовечора. Якби вони спостерігали за мною, то знали б, що я можу використовувати магію в приміщенні. За все своє нове життя я ніколи не бачив, щоб хтось інший це робив. А що, як це було ознакою геніальності чи таланту? Якщо про це дізнаються, люди назвуть мене вундеркіндом.

Лайно, лайно, лайно!

Якби вони з'ясували, що я лише прикидався некомпетентним?! Мене ж не збиралися вбивати, так?!

Може... вбити їх спочатку, щоб змусити замовкнути? Я так і думав. Ні, це нічого не дасть, тільки викличе ще більше підозр. Що ж мені, в біса, робити?!

＊＊＊

Тієї ночі я не зімкнув очей. Як виявилося, мій наглядач на стелі помінявся, і кілька людей по черзі тримали мене під постійним наглядом.

Це тривало і наступного дня, і післязавтра. Я не міг заснути весь цей час. Поки я не знав, на кого працювали спостерігачі і яку мету вони переслідували, я не міг відкидати можливість того, що це були вбивці.

Напруга, страх і недосипання врешті-решт почали впливати на мене. На третій день я виблював свій сніданок і втратив свідомість.

Коли я прокинувся, мене оточували імператорські лікарі. Очевидно, ходили чутки, що моя їжа була отруєна. Якщо я нічого не зроблю, щоб припинити ці чутки, якогось невинного свідка могли звинуватити і стратити.

Тому я був непохитним перед обличчям лікарів, коли вони запитували мене: «Чи був дивний смак? Чи був дивний запах? - заперечуючи, що з моєю їжею було щось не так. Зрештою, після того, як я пояснив, що погано почувався кілька днів перед тим, вони дійшли висновку, що у мене просто був напад через погану фізичну форму.

Атмосфера напруженості, що панувала над дорослими навколо мене, розслабилася, і я відчув таке ж полегшення. Не в силах подолати втому, я одразу ж заснув.

Що ж до спостерігачів на стелі, то вони продовжували не робити жодних рухів, хіба що мінялися місцями. За допомогою мого закляття виявлення тепла я міг сказати, що розміри їхніх тіл змінювалися залежно від дня, але це було все.

Канцлер і міністр церемоній, здавалося, досі не знали про те, що я вмію користуватися магією. Це стосувалося і фрейлін.

Я вирішив поки що відкласти це питання, вирішивши, що якби якийсь убивця був кращим магом, ніж я, я все одно не зміг би нічого зробити, щоб уникнути смерті.

До речі, оскільки всі ці випробування означали, що «Імператор Кармін» тепер знав, що таке отрута, ніхто не вважав дивним, коли я почав менше їсти. Завдяки цьому я успішно схуд, повернувшись до середньої статури.