Розділ 6 — Захоплення Рейдри

Захоплення Рейдри

Гармата вистрілила з гучним гуркотом. За кілька секунд з міста долинув не менш оглушливий звук удару. Кам’яні снаряди розбилися об стіни, не пробивши в них жодної дірки, але все одно сильно пошкодивши їх. Схоже, з вогневою потужністю гармати проблем не було.

Я спостерігав за цим видовищем здалеку. Армії Уоррена та Нунваля оточили місто Рейдра, а імператорське військо - іншими словами, новобранці - зайняло позиції перед гарматою. Коли розпочнеться битва на пагорбі Челан, над їхніми головами пролітатимуть гарматні ядра, тож краще за все було привчити їх до цього звуку та страху, поки ми ще мали таку можливість.

Мій власний загін був розташований поруч із ними, він складався з імператорської гвардії, загону магів - який нарешті прибув зі столиці - та кавалерії Атура під командуванням Петера Пала, який нещодавно приєднався до нас. Також зі мною були Віра-Сільвія, яка присіла, затуливши вуха руками через звук гармат, і Надін, яка, навпаки, здавалася абсолютно незворушною. Одягнена в обладунки та з туго заплетеним волоссям, вона зовсім не виглядала недоречною на полі бою, незважаючи на те, що була однією з небагатьох жінок, присутніх там.

У цьому сенсі Віра-Сільвія значно виділялася з натовпу. По-перше, вона була єдиною, хто був одягнений у сукню. Її було важко не помітити. Судячи з усього, солдати досить скептично ставилися до того, що вона супроводжувала нас, відтоді як побачили її під час маршу. Навіть ходили чутки, ніби молодий імператор привів із собою свою коханку. Та годі-бо, хлопці, я ж іще дитина!

Однак я вжив тут минулий час, бо її репутація нещодавно значно покращилася. Зрештою, важко зневажати людину, яка самотужки підняла в повітря цілу гармату й перенесла її на поле бою.

Якщо говорити про карвери, найпоширеніший тип облогових гармат, то пересувати їх не було аж так важко. Однак нестандартні розміри гармат вимагали принаймні двох сильних дорослих чоловіків, щоб штовхати їхні вози, і навіть тоді їхня вага змушувала колеса занурюватися в землю й застрягати. Ось чому на пагорбі Челан приділяли ретельну увагу тому, щоб утрамбувати землю під гарматними платформами якомога щільніше.

Оскільки залишення гармати на візку призводило б до її відкидання назад від віддачі під час пострілу, її потрібно було знімати перед використанням. Загалом це означало створення земляного насипу, до якого гармата прилягала по діагоналі, стабілізуючи її - це й було походженням терміна "гарматна платформа".

Останні досягнення в технології виготовлення гармат привели до створення моделей із власними колісними лафетами, з яких можна було стріляти, не знімаючи їх, тому "гарматна платформа" також означала будь-яке місце, де було розміщено групу гармат. Але закріплювати менші гармати на колесах - це одне, а робити те саме з флок-гарматами - зовсім інше. Надмірна віддача останніх зносила всі їхні кріплення, що було однією з причин їхньої непопулярності серед професійних солдатів.

У будь-якому разі, це анітрохи не затьмарило моєї вдячності за колесо, це справді було одним із найвидатніших винаходів людства. Зрештою, завдяки йому перевезення флок-гармати стало справою лише двох людей. Ну, чотирьох, якщо ви хотіли зробити щось більше, ніж просто посунути її повзком. І, так, колеса часто ламалися під вагою. Але все одно.

Віра-Сільвія ж, просто левітувала її сюди, не напружуючись, без жодного транспортного візка. Я на власні очі бачив, як погляд солдатів змінився з презирства на захоплення - а в деяких випадках навіть на страх.

До речі, мені ніяк не вдавалося повторити цей подвиг. Вага, яку я міг підняти за допомогою магічного телекінезу, була справді нічим особливим - мабуть, тому, що я не міг позбутися уявлення про те, що важкі речі мають бути важкими. Чесно кажучи, я навіть не міг зрозуміти, як Віра-Сільвія це робила.

З іншого боку, вона теж не могла використовувати мій " Flamma Lux ". Я припустив, що, зрештою, все зводилося до уяви. Не дивно, що магічні дослідження були повільною галуззю.

Однак, коли я сказав, що Надін була однією з небагатьох жінок, я не мав на увазі, що були лише вона та Віра-Сільвія. У підрозділі Саломона де Барбеторте також було чимало жінок-бойових магів. Хоча цей світ схилявся до патріархальних систем, магічна перевага була головним фактором. Не кожен маг був аристократом, але загалом можна було сміливо припустити, що аристократ - це маг.

Саме так і працювало тут суспільство: нікого не хвилювало, чи вийде жінка на поле бою, якщо вона вміє користуватися магією. А потужні маги викликали повагу незалежно від статі. Наприклад, потужного мага-простака, швидше за все, усиновила б аристократична родина, і йому було б відносно легко піднятися соціальними сходами, тоді як потужна магиня-простачка була б завалена пропозиціями руки й серця від дрібної знаті.

Також, щоб не відхилятися занадто від теми, я чув , що жінки в бельверійському магічному підрозділі почали ставитися до Віри-Сільвії з чимось на кшталт захоплення. Оскільки вони вже деякий час знали про її справжні таланти, я розумів , що ця магічна вундеркіндка вже була досить популярною серед них.

Їхнє захоплення точно не було безпідставним, Віра-Сільвія просто була винятковою. Попри те, що вона злякано притискалася до землі від гуркоту гармати, вона також підтримувала магічний бар’єр, щоб відгородитися від пилу та бруду, що здіймалися в повітря. Вона могла постійно ходити в цій сукні лише тому, що мала можливість зробити себе бездоганно чистою за допомогою заклинання типу "промовила і забула про проблему".

Хоча це змусило мене замислитися, чому вона просто не зробила бар’єр звуконепроникним. Я був майже впевнений, що колись навчав її, що звук - це вібрація...

Пролунав ще один громовий гуркіт, за яким почувся тріск, коли величезний кам’яний снаряд врізався в міські стіни. Цього разу він пробив дірку - що не означало, що він повністю пробив стіну наскрізь. Міські стіни не зводили, просто нагромаджуючи купу каменю, у більшості випадків вони були двошаровими, з достатнім простором між ними, щоб захисники могли контратакувати через різні отвори, такі як стрільниці. Постріл з гармати щойно пробив лише зовнішній шар.

Проте, здавалося, цього було достатньо, щоб викликати паніку серед міської варти. Я бачив неабияку метушню. Я також помітив, що гармата - карвер - була досить точною на такій відстані. Точка влучання другого пострілу була настільки близькою до першої, що я б подумав, що це той самий постріл, якби не придивлявся уважно.

"Отже, ось яка сила гармати "карвер",- пробурмотів Саломон. Він стояв поруч зі мною, також спостерігаючи за подіями.

"Вона б пробила наскрізь, якби ми були ближче",- сказала Надін. Здавалося, вона вважала, що Саломон не виглядав достатньо враженим. "І зазвичай цілилися б вище."

Я на мить замислився, чому вона кидає на мене той незадоволений погляд, адже гармата належала не армії герцога Уоррена, а її підрозділу - який, до речі, налічував п’ятсот бійців - і саме він зараз стріляв з неї. Я припустив, що це було достатньою причиною, щоб захищати своїх людей.

"Вибачте, - сказав я. - Але мешканці міста не скоїли жодного злочину. Ми воліли б уникнути заподіяння їм зайвої шкоди".

Міські стіни, підкоряючись тим самим законам фізики, що й усі споруди, були менш міцними біля верху, ніж біля фундаменту. Зокрема, парапети легко розбивалися під ударом гарматного ядра. Для довідки: міські стіни Рейдри мали зубці - виступи, що нагадували шахову туру, з яких лучники могли стріляти крізь щілини.

Однак, якби ми націлилися вище, зросла б ймовірність того, що снаряди пролетять повз стіну й впадуть у місто. Можливо, це можна було б пробачити, якби ми воювали з іншою країною, але це була громадянська війна. Я хотів, щоб кількість жертв була якомога меншою.

Проблема полягала в тому, що дворянство не поділяло моїх поглядів у цьому питанні. Або, принаймні, їхня позиція була близькою, але дещо не збігалася з моєю. Рейдра була імперською землею, а отже, заслуговувала на мій захист. Але дворянство турбувалося лише про власні володіння. Володіння іншого дворянина для них могли бути такою ж чужою країною.

"Ні, я справді здивований, - сказав Саломон, знизуючи плечима. - Королівство Бельвер не має зайвих ресурсів, щоб купувати облогові гармати."

Схоже, Саломон вперше бачив, як стріляють з гармати. Принаймні, з цього боку. Я підозрював, що він мав чималий досвід з того боку, який приймає постріли.

"Розумію. Отож так це робиться",- пробурмотів він собі під ніс. Він дістав звідкись прилад, схожий на підзорну трубу, ймовірно, магічний предмет, і спостерігав за гарматами. "Вони використовують олію, щоб охолоджувати ствол між пострілами."

Його спокійний коментар нагадав мені птахолова, який приємно проводить час. Його різкий контраст із оглушливим ревом гармати був настільки сюрреалістичним, що мені довелося стримувати сміх.

"Здається, це зараз звичайна практика, - зауважив я. - З часом це менше шкодить стволу, ніж вода."

Хоча я був цілком упевнений, що вода охолодила б його швидше. Я пригадав, що десь читав, що серед ізоляторів важко перевершити питому теплоємність води. Не те щоб я став би ставити гроші на власні інженерні знання. На Землі я був гуманітарієм. А швидке охолодження предметів може спричинити тріщини чи щось таке, правда? Можливо, саме тому вони воліли використовувати олію.

До речі, всі гармати того часу були бомбардами, які використовували порох для вистрілювання кам’яних снарядів. Це було пов’язано з тим, що залізні ядра були дорогими й складними у виготовленні. До того ж, масового виробництва ще не існувало, а це означало, що калібр гармати та розмір оброблених кам’яних гарматних куль були різними. Саме тому стволи звужувалися до задньої частини та мали низку лінійних виступів усередині: щоб гарантувати, що вони зможуть випустити будь-який камінь, який застряг у них.

Підрозділ Надін керував гарматою з натренованою вправністю, ймовірно тому, що армія герцога Уоррена мала гармати тієї ж моделі.

Проте ми вже були у восьмому місяці року, а це означало, що було настільки спекотно, що стоячи нерухомо в шоломі та обладунках, ти за короткий час починав пітніти, як свиня. Усі члени гарматного розрахунку були голі до пояса.

До речі, на відміну від основного війська герцога Уоррена - трьох тисяч чоловіків під командуванням Ерве де Седоліна - план для п’ятисот чоловіків підрозділу Надін полягав у тому, щоб вони утримували та захищали Кейгамері . З огляду на розміри міста, це, найімовірніше, виявилося б цілком здійсненним, якщо вони об’єднали б свої сили з існуючою охороною.

Їхній загін продовжуватиме діяти разом з нами лише до прибуття військ маркіза Мардруза та графа Етайка, що має статися незабаром. Це означало, що це був перший і останній шанс Надін продемонструвати свої лідерські здібності перед імператором. Я підозрював, що саме тому вона здавалася такою мотивованою.

Пролунав постріл з гармати - безперечно найгучніший досі.

"Ой!"

Віра-Сільвія виглядала так, ніби ось-ось зомліє, тож я простягнув руку й підняв її на ноги. Схоже, фізична сила встати в неї була з самого початку, а вона згорнулася в клубок суто від страху. Хоча я б не звинувачував її за те, що в неї підкосилися коліна, звук був такий, ніби блискавка влучила прямо поруч із нами.

"Це було…"- почав я.

"Перший постріл з флок-гармати ",- підтвердила Надін.

Величезний снаряд, який вона випустила, завширшки як плечі чоловіка, пробив ще одну дірку в міських стінах. Однак, як і карвер, він зміг пробити лише зовнішній шар.

"Те тепло, яке вона випромінює, вражає",- зауважив я.

"Не можу повірити... що його чути... аж тут",- додала Віра-Сільвія.

Однак, незважаючи на весь цей жар і шум, його ефективність, порівняно з цим, здавалася дещо недостатньою.

"Ствол занадто великий, щоб охолодити його олією, скільки б ми її не використовували",- сказала Надін. "Тож ми дозволимо йому охолонути на повітрі. Це прийнятно?"

Я кивнув. "Коли вона знову буде готова до пострілу?"

"За годину."

Один постріл на годину, так? Це просто не варте таких зусиль. Мабуть, не дивно, що флок-гармати вийшли з моди. Для облоги цілком вистачить карверів.

"Проте, звук надає їй певного ефекту залякування, який може стати в нагоді",- зауважив Саломон. "Такого, якого зазвичай бракує наступальним заклинанням."

Поки він розмірковував над застосуванням флок-гармати , я віддав наказ Надін: "Зменш кількість пороху для наступного пострілу."

"Ми не можемо - снаряд не долетить до стіни."

Наші війська стояли перед гарматами, щоб захистити їх від ворога, якщо той вирветься з воріт і спробує застати нас зненацька. Очевидно, Надін побоювалася, що ослаблення пострілів може призвести до того, що снаряди впадуть на наших власних людей.

"Ми гадаємо, точніше налаштувати…"- почав я, але передумав. - "Ні, мабуть ні."

"Неможливо! - твердо сказала вона. - Ми не можемо ризикувати навіть найменшою ймовірністю вогню по своїх!"

Це було прикро. Тоді мені доведеться попросити Віру-Сільвію перенести її, перш ніж ми знову вистрілимо пізніше.

"Маги… наступні?"- запитала магічна вундеркіндка.

Наші цілі в цій облозі були двоякими: захопити місто Рейдра та зруйнувати обидва ряди його стін. Ми також мали другорядні цілі - випробувати наші гармати та бойових магів. Назвіть це своєрідним пробним запуском. Це було особливо важливо у випадку з магами. Хоча Саломон провів їхнє навчання, наше розуміння їхнього конкретного рівня майстерності все ще залишалося теоретичним.

Коли маги почали виходити, я помітив, що Саломон залишився на місці.

"Ти не береш командування на себе?"- запитав я.

Надін також залишалася поруч, поки її підрозділ виконував свою роль, але, як дочка герцога Уоррена, її люди все одно бачили в ній скоріше підопічну, яку потрібно було захищати. Саломон, з іншого боку, був перевіреним і надійним командиром.

"Ми діємо, виходячи з припущення, що це реальний бойовий сценарій",- пояснив він.

Ага. Це мало сенс. Наша стратегія для реальної ситуації передбачала, що вони будуть розкидані на кілька окремих підрозділів.

Битва - вибачте, бойове навчання - розпочалося. Підрозділ із близько десяти осіб розпочав її, випустивши серію заклинань, які разом почали заливати міські стіни тимчасовим дощем.

"Ви розділили їх за їхніми улюбленими стихіями?"- запитав я.

Цей світ не був відеогрою, тож не існувало такого поняття, як стихійна спорідненість та інше. Ну, існувало, але це вважалося застарілою філософією. Проте, це був просто факт життя, що кожен мав свої сильні та слабкі сторони. Наприклад, я був досить поганий у водяній магії.

У цьому сенсі рішення згрупувати магів за їхніми сильними сторонами здавалося цілком пристойною ідеєю.

"І за дальністю теж",- сказав Саломон.

Придивившись уважніше, я побачив, що він мав рацію. Якщо взяти для прикладу лише магів водної магії, то одиниці дальнього бою створювали дощ, одиниці середнього бою запускали водяні снаряди, а одиниці ближнього бою вистрілювали струмені води з рук.

"Чи можна їх справді назвати бойовими магами?"- запитав Петер Пал, вперше взявши слово. Він здавався досить байдужим до гармат, але, очевидно, чаклунство більше заслуговувало на його інтерес.

"Ні, я б не сказав, що вони відповідають цим критеріям",- погодився Саломон. "Однак їм вдалося досягти рівня, якого бажав Його Величність."

"Ми вважаємо, що ви маєте рацію щодо рівня їхніх здібностей",- сказав я. -"Але ви взяли людей, які раніше були звичайними громадянами з мінімальним або взагалі відсутнім досвідом чаклування, і довели їх до такого рівня. Уже одне це варте нашої вдячності."

Строго кажучи, тих, кого цей світ вважав бойовими магами, було небагато, і на їхнє навчання, перш ніж вони стали готовими до бою, йшло чимало часу. Проте я б погодився на все, що ми могли отримати, якщо це означало, що нам не доведеться пасивно приймати магічні атаки ворога. На мою думку, можна було з упевненістю сказати, що наші маги успішно зробили перший крок у цьому напрямку.

"Що, на вашу думку, Ваша Величносте, найбільше потрібно бойовому магу?"- раптом запитав Саломон.

Я на мить замислився над цим питанням. "Уміння вчасно розпізнати, коли мана ось-ось закінчиться?"- ризикнув я.

"Це теж дуже важливо, так. Але найголовніше - ніколи не переоцінювати власні сили."

Бойові маги, які, засліплені власною майстерністю, виходили за межі захисту союзної піхоти чи кавалерії, неминуче ставали легкою здобиччю. У цьому сенсі наші маги були цілком у безпеці, оскільки на даний момент це було максимум, на що вони були здатні.

"Заклинання води, льоду та вітру, як і просили",- сказав Саломон. -"Чи було це видовище достатнім, Ваша Величносте?"

"Так, цілком". Між ними та бельверійським загоном магів Саломона була величезна різниця, але я й так не хотів, щоб вони брали участь у наступальних операціях, тож це не було проблемою.

"Тоді, наостанок, залп від загону магів з Бельверії",- сказав Саломон.

Залп? Вони збиралися випустити серію заклинань у вигляді палаючих стріл чи щось таке?

Коли елітні маги почали своє заклинання, я швидко зрозумів, що помилився. За лічені секунди земля почала здуватися. П’ятдесят з гаком однакових заклинань спрацювали одночасно, зрушивши землю й пославши хвилю, що котилася до міських стін. Потім ще одну, ще одну - процес повторювався з постійними інтервалами.

Спочатку здавалося, що це не дало жодного ефекту. А потім раптом пролунав оглушливий гуркіт, і пил, земля та уламки злетіли в повітря. Коли стало достатньо ясно, щоб знову щось розгледіти, на землі з’явилося чимале заглиблення, а в міських стінах - роззявлена рана, що охоплювала як зовнішній, так і внутрішній шари.

"Ось так і риє кріт…",- зацікавлено пробурмотів Петер Пал.

З давніх-давен тунельна війна використовувалася як стратегія прориву облоги. Вона полягала в ритті підземного ходу під стінами ворога, підпираючи цей хід дерев’яними стовпами по ходу просування. Потім, підпаливши всю деревину одночасно, тунель обвалювали, створюючи таким чином провал під стінами. Цю стратегію тут також називали "кротовою війною".

"Це було досить театральне чаклунство",- зауважив я.

Озирнувшись, я побачив, що всюди лежали купки перевернутої землі. Я припустив, що її викопали з цих нерівностей. Це було лише припущенням, але я підозрював, що бельверійські маги також застосували заклинання, яке ущільнило шар землі безпосередньо під стінами. Потім, після того як вони прокопали тунель, вони зняли заклинання, що призвело до обвалення шару під вагою стін зверху.

Кілька тижнів тунельної війни, досягнуті в одну мить. Отож ось на що здатні справжні бойові маги.

"Витрата мани - це лише ще один фактор військової стратегії",- пояснив Саломон.

Так, я й сам приблизно так думав. Коли бойові маги билися, вони не просто кидали заклинання один на одного, а й намагалися вичерпати ману, що була в розпорядженні супротивника. О, тож саме тому стратегія передбачала вивільнення заклинання затвердіння в останню чергу. Вони могли підтримувати магію проривання тунелів стільки, скільки було потрібно, щоб повністю вичерпати ману в цій зоні, а потім фізика подбала б про решту. Просто, але геніально. Чи так билися всі досвідчені бойові маги? Я думав, що ціную їх досить високо, але, очевидно, все ж недооцінював їх.

"Мені здається, що мене використали як мірило",- буркнула Надін, надувшись.

"Ця стратегія працює лише на стінах без міцного фундаменту",- заспокійливо сказав Саломон. –"На стінах великих міст вона матиме незначний ефект."

"Не можна порівнювати бойових магів, які не можуть чаклувати, коли мана вичерпалася, та гармати, які можуть вести безперервний вогонь, - додав я. - Будь ласка, продовжуй свої зусилля, доки стволи не будуть пошкоджені."

"Гаразд",- сказала Надін після хвилини примхливої тиші.

Я не брехав лише для того, щоб заспокоїти самолюбство Надін, коли територія була випалена маною, бойові маги справді ставали не кращими за опудала, що стоять у полі. Ну, хіба що вони були схожі на еліту Саломона, яка, я був упевнений, була добре навчена й бойовим мистецтвам.

"Проте ми мусимо думати про майбутнє",- розмірковував уголос Саломон, спостерігаючи, як його підрозділ відходить.

"Майбутнє?"- запитав я.

"Так. Використання мано-печаток, що блокують ману, як пристроїв для її зберігання",- пояснив він. –"Це революціонізує ведення війни, якщо ми зможемо довести це до практичного застосування. Замість потужності важливішим стане зосередитися на швидких та ефективних заклинаннях, щоб якнайкраще використати накопичену ману, перед тим як вона розсіється. Мій загін навчений певному рівню протипіхотного бою, на додаток до наших звичайних стратегій проти армії, але, здається, нам доведеться переоцінити потужність та дальність наших заклинань."

"Так",- сказав я. Я вже збирався додати "це логічно", як раптом до мене дійшло. Я нарешті зрозумів, що саме турбувало мене під час розмови з Вірою-Сільвією.

Чи саме ефективність була тією різницею між сучасною магією та магією давно загубленої, зруйнованої магічної цивілізації?

У нинішню епоху найпоширеніша магія була неоптимізованою. Не було причин її оптимізувати. Однак у підземному комплексі, який представник "Розповідачів Айна" показав мені перед моєю коронацією, я побачим явно оптимізовану магію - шари й матриці незліченних заклинань, що нагадували мені роботу електронних пристроїв, об’єднані, як я підозрював, без жодних втрат.

Іншими словами, чи могло бути так, що саме прогрес у магічній ефективності призвів до загибелі тієї стародавної магічної цивілізації?

Айн, який прибув у цей світ на прохання Бога, вважав своєю місією знищити будь-які залишки тієї цивілізації, які він міг знайти. І якщо це була воля Бога, чи означало це, що сам акт спроби оптимізації магії суперечив тому, чого хотів Бог?

Ні, можливо, я робив тут занадто багато логічних стрибків. Але якщо це так... ні, зачекай, тоді це, безперечно, було б заборонено в Основних догматах Першої Віри? Чи той факт, що це не було заборонено, означав, що це було нормально?

У будь-якому разі, я не хотів, щоб через це до мене причепилися якісь всемогутні метафізичні істоти. Можливо, було б розумно проявити ініціативу, знайти й знищити всі залишки, щоб показати, що я не маю наміру бунтувати.

"Ваша Величносте? - запитав Саломон. - Щось сталося?"

"Ні. Нічого."

Чорт. У мене й так вистачало проблем, мені не треба було додавати до списку ще й "не перетинати межу, яка розлютить Бога". Я навіть не знав, де ця межа. Насправді, якби я колись зустрів Творця, я мав би дещо сказати про всю цю ситуацію з перевтіленням, в якій я опинився.

Якби тільки я міг отримати несподіване божественне одкровення про те, що можна, а що не можна. Це б значно полегшило справу.