Розділ 10 — Зустріч у палаті

У повітрі бойова флотилія, готова до дії, нависла над прикордонним простором.

Ґу Дзюньвань, особисто очоливши військо, з боєм увійшла до містечка Сіньлі.

Радикальна партія Сіньлі зазвичай галасувала найбільше.

Але зараз, коли справді дійшло до реального зіткнення двох країн, ніхто не наважувався необачно віддати наказ відкрити вогонь.

Вони навіть потай відкликали загін, відправлений на переслідування правительки.

Лише за десять хвилин Ґу Дзюньвань знову повернулася до тих руїн, де вона знепритомніла.

Бронемашини вишикувалися зовні в один ряд, зграя дронів піднялася в небо, посилаючи навколо сигнали тривоги.

Імператриця прибула на місце бою з великою групою військових; куди не глянь — усюди була кров.

Один із убивць країни Їн лежав долілиць із вивернутою шиєю.

На поверхні його тіла було небагато ран, але на обличчі виднілися сліди опіків від полум’я.

Серце Ґу Дзюньвань калатало надзвичайно швидко.

Вона продовжувала шукати, ступаючи по слідах крові: водночас і бажаючи негайно побачити ту людину, і дуже боячись знайти її в цих руїнах.

Раптом хтось із медиків неподалік гучно закричав: «Швидше несіть ноші! Тут ще хтось живий!»

Лише ця фраза змусила серце Ґу Дзюньвань підскочити до самого горла.

Вона розвернулася й побігла до розбитої стіни, де перебував медичний персонал.

За нею йшов похмурий загін бійців спецпризначення.

Біля розбитої стіни медик стояв на одному колі просто в калюжі крові, роблячи ін’єкцію постаті, що привалилася до стіни.

Його руки злегка тремтіли, так що коли він витягав голку, шприц упав на закривавлений одяг людини перед ним.

Ґу Дзюньвань зупинилася за метр від стіни.

Величезний страх та пронизливий холод одночасно народилися в підошвах ніг, поповзли вгору по хребту, а потім пробралися в саму спину.

У вухах раптом виник сильний шум.

Перед очима все пішло обертом, увесь світ ніби звузився до сліпучо-червоної крові навколо Шень Хань.

Під місячним сяйвом дівчина сиділа, притулившись до залишків стіни із заплющеними очима; одна половина її обличчя була багряною, а інша — мертвотно-блідою.

Її лопатка з одного боку дещо просіла, одяг був розірваний, оголюючи вивернуту назовні плоть.

А її рука з іншого боку здавалася майже відокремленою від тіла.

Гостра біла кістка стирчала в повітрі, а на ній ще висіли шматки м’яса, видерті з шиї ворога.

Дивлячись на це, загартовані воїни, що йшли за Ґу Дзюньвань, стояли з почервонілими очима в урочистому мовчанні.

Вони у свій спосіб висловлювали пошану цій невідомій героїні.

Ця альфа, що билася до останнього подиху, зрештою, була лише сімнадцяти- чи вісімнадцятирічною дівчиною.

Свідомість Ґу Дзюньвань ніби зійшла з колії.

Вона бачила, як Шень Хань підіймають із кривавої води, бачила, як хтось підбігає до неї, віддає честь і щось говорить, але все це здавалося переглядом екрана в іншому просторі.

Її душа ніби відлетіла, залишивши лише оболонку без чуттів і тями.

Коли до неї повернулася свідомість, вона вже сиділа на стільці біля реанімації.

Солдати зі зброєю заблокували всі входи та виходи.

Кожного працівника, що проходив повз, суворо перевіряли.

У коридорі пролунали кроки, і до Ґу Дзюньвань підійшла ділова жінка в офісному костюмі.

Жінка присіла, глянула в обличчя своїй правительці й тихо покликала: «Ваша Величносте».

Феніксові очі Ґу Дзюньвань сфокусувалися на обличчі спеціальної помічниці, вона нічого не відповіла.

Це був перший раз, коли Сюй Чжао бачила свою правительку в такому розгубленому стані.

У її пам’яті правителька завжди була стриманою, непохитною та безстрашною, наче глибоке плесо.

Але тепер...

Чи це через ту альфу на ім’я Шень Хань?

Будучи бетою, Сю Джао могла лише здогадуватися, що за той час після початку заколоту між правителькою та тією альфою напевне виникли певні зв'язки.

Інакше, навіть якби це була альфа рангу S, вона не змогла б занурити правительку в таку емоційну катастрофу.

Було чимало топових альф, що захоплювалися правителькою, проте жоден із них ніколи не міг змусити її погляд затриматися.

Відігнавши зайві думки.

Сю Джао спробувала знову заговорити якомога спокійнішим і впевненішим голосом: «Ваша Величносте, не варто занадто хвилюватися, я щойно переговорила з керівництвом лікарні, поранення Шень Хань дещо серйозні, проте внутрішні органи та інші важливі органи не постраждали».

«Зламані кістки можна ідеально відновити за допомогою новітніх розробок біоматеріалів, жодних реакцій відторгнення не буде, вона одужає і стане такою, як раніше».

Договоривши, Сю Джао подумки додала: "Якщо тільки вона зможе витримати цей етап".

Можливо, почувши новину, на яку вона найбільше чекала, а можливо, просто через саме ім’я — Шень Хань.

У золотих зіницях Ґу Дзюньвань нарешті відновився проблиск життя.

Вона трохи помовчала, а потім запитала: «Чи з'ясували особи тих двох убивць із країни Їн та хто стоїть за ними?»

Здавалося, Сю Джао не очікувала, що першим питанням правительки буде саме це.

У її серці знову виникло легке здивування.

Вона думала, що правителька насамперед запитає про стан внутрішніх заворушень у Вільній Федерації.

«Особи встановлені, але на те, щоб дізнатися, хто саме ними керував, ще потрібен час».

Говорячи це, Сю Джао знову м'яко промовила: «Ваша Величносте, дозвольте я спочатку допоможу Вам змінити одяг, Ви можете трохи відпочити, я буду тут чергувати, і щойно...»

Не дочекавшись завершення фрази, Ґу Дзюньвань похитала головою і наказала: «Принеси одяг сюди».

Її чорна сорочка була вкрита плямами крові — і Шень Хань, і тих агентів, що вже загинули, — вона справді не підходила для подальшого носіння.

Як імператриця Вільної Федерації, вона не могла відкрито демонструвати зовнішньому світу жодної розгубленості чи слабкості.

Особливо в нинішній ситуації, коли вона була оточена ворогами з усіх боків.

……

Через 10 годин Шень Хань перевели з реанімації до палати інтенсивної терапії.

Літнє сонце припікало всю землю Федерації, проте атмосфера в лікарні була просякнута гнітючим холодом.

Потоки розвідданих надходили безперервно, генерали тривожно ходили туди-сюди в зоні очікування.

Війна могла спалахнути будь-якої миті, проте їхня правителька не мала наміру покидати лікарню.

Вільна Федерація.

Полковник 12-ї дивізії Третьої армії Пін Дзяші загасив цигарку, знайшов Сю Джао і тихо відвів її в куток.

«Коли Ваша Величність зможе віддати наказ про початок дій? Дай мені якусь певну відповідь».

Сю Джао поправила окуляри й байдужим тоном відповіла: «Це залежить від того, коли прийде до тями та особа в інтенсивній терапії».

Почувши це, брови Пін Дзяші зійшлися в глибокій зморшці.

«Ви не можете її переконати? Зараз ситуація критична! Її Величність завжди дбала про спільну справу, як вона може так помилятися в такий вирішальний момент!»

«Полковнику Пін Дзяші, будь ласка, добирайте вирази!» — Сю Джао звела погляд, і її лінзи відбили холодне світло.

Трохи згодом вона продовжила вже тихіше: «Її Величність зовсім не помиляється. Що критичніший момент, то легше розпізнати, хто є хто. Не хвилюйтеся, те, що збирається зробити Її Величність, — це один хід, який вирішить долю всієї партії!»

Після цих слів Сю Джао вираз обличчя Пін Дзяші одразу пом'якшав.

Він озирнувся, перевіряючи, чи нікого немає, і знову пошепки запитав: «То які стосунки між Її Величністю та тією альфою насправді?»

Сю Джао зиркнула на нього, розвернулася і пішла геть.

У порожньому коридорі відлунням віддався її спокійний голос: «Це питання ви можете поставити Її Величності особисто».

Напружена атмосфера тривала цілих три дні.

Почувши, що особа в палаті інтенсивної терапії нарешті опритомніла, всі бійці та командири, які були в повній бойовій готовності, зраділи так, що мало не підстрибнули.

Це було так, ніби пробудження дівчини на ім’я Шень Хань просурмило сигнал до наступу, на який чекали вже дуже давно.

Ґу Дзюньвань у захисному халаті в супроводі головного лікаря увійшла до палати.

На обличчі Шень Хань була дихальна маска, майже все її тіло було в гіпсі, вона мала дуже жалюгідний вигляд.

Тільки її виразні чорно-білі очі все ще світилися.

Побачивши Ґу Дзюньвань, вона кліпнула, і в її погляді миттєво розлилася радість.

У Ґу Дзюньвань же защеміло в носі, а подовжені кутики очей забарвилися жалісним червоним кольором.

Чутливість та вразливість омеги щоразу повністю викривалися перед цією людиною.

Погляди обох тихо зустрілися в безмовному повітрі.

Тендітна холодна слива під покровом вкрай слабкого аромату кедра отримала найбільше заспокоєння.

Головний лікар стояв поруч, опустивши руки.

Невідомо чому, у нього виникло неясне відчуття, що він тут зайвий.

«Мені потрібно ненадовго піти, щоб владнати деякі справи, ти добре відпочивай».

Ґу Дзюньвань не могла тут залишатися довго; приглушивши голос, вона тихо промовила.

Шень Хань, побачивши, що та щойно прийшла і вже йде, трохи занепокоїлася; на жаль, зараз вона не могла говорити, тому з усіх сил поворухнула пальцями, що виднілися з-під бинтів.

Цей помітний маленький жест, звісно, не лишився поза увагою Ґу Дзюньвань.

Вона трохи завагалася, повільно наблизилася до ліжка і під наляканим поглядом головного лікаря, що стояв поруч, простягнула руку й ніжно стиснула пальці Шень Хань.

«Я скоро повернуся».

Лагідний голос пролився, наче тонкий струмок; навіть крізь дихальну маску Шень Хань здалося, що вона вдихнула свій найулюбленіший аромат холодної сливи.

Вона насилу міцно стиснула пальці, тримаючи іншу сторону і вбираючи тепло, яке в цю мить належало лише їй.

У Ґу Дзюньвань почервоніли кінчики вух; попри те, що час підганяв, вона не стала вириватися.

Головний лікар застиг, мов укопаний.

Він то дивився на ту зухвалу особу на ліжку, то потайки зиркав на струнку та статну імператрицю, відчуваючи, що вкотре зазнав шоку.

За межами палати.

Натовп військових зберігав тишу, але в душі всі неймовірно поспішали.

Чому правителька досі не вийшла?

Цей головний лікар занадто ненадійний: домовлялися ж, що правителька тільки зазирне на мить, а минуло вже скільки хвилин!

Якби головний лікар міг почути ці нарікання, він би обов'язково відбрикнувся: «Раз такі розумні, то самі спробуйте!»

На щастя, чекати довелося не надто довго.

Ще за кілька хвилин Ґу Дзюньвань вийшла, а за нею йшов спантеличений лікар середнього віку.

Вона простягнула руку, щоб зняти захисний халат, і перед очима присутніх одразу постала біла військова форма командувача.

У золотих феніксових очах промайнув смертоносний блиск, раптово вибухнула залізна рішучість.

В одну мить тієї омеги з палати, чиє обличчя пашіло червоним, уже не було.

Замість неї постала велична імператриця, що змушувала маси підкорятися та схилятися!

«Вирушаємо!»

Холодний голос відлунням віддався у вухах кожного палкого воїна.

Їхня правителька поведе їх у похід.

Столиця Вільної Федерації.

Рідна сестра імператриці, Ґу Ювей, саме вивчала важливий офіційний документ, коли раптом їй доповіли: імператриця на чолі величезної флотилії прямує просто до Палацу Миру!

Палац Миру розташований на Центральній вулиці столиці та є аналогом резиденції президента Вільної Федерації.

Вислухавши доповідь, Ґу Ювей миттєво сперлася на стіл і різко звелася на ноги.

Її прекрасні очі, що теж відливали золотом, були сповнені цілковитого невіри.

«Як це можливо? Вона завжди була прихильницею м’якої політики, як вона могла рушити війська на столицю!»

------(Перекладач має що сказати)------

Це канон чи загальне явище, що в королівських або впливових родинах завжди є інтриги між братами та сестрами?