Розділ 12 — Офіс Імператриці

Коли вона стукала у двері, Ґу Дзюньвань спершу відчувала якусь незрозумілу нервовість.

Але побачивши цей милий вигляд Шень Хань, та незначна дещиця занепокоєння швидко розвіялася.

«Вже їла», — сказала вона, взуваючи нові капці, щойно розпаковані іншою стороною.

А потім, під пильним поглядом сповнених очікування очей Шень Хань, додала: «Але я можу скласти тобі компанію і з’їсти ще трохи».

Шень Хань миттю радісно кинулася на кухню.

Коли вона з’явилася знову, фартух із ведмедиком уже зник.

Вона тримала в руках дві миски локшини, велику та малу, і тоном, що благав про похвалу, промовила: «Давно вже не готувала, швидше спробуй, чи тобі смакує?»

Ґу Дзюньвань натомість вставилася в ту порожню локшину на прозорому бульйоні й запитала: «Ти пропустила вечерю в їдальні?»

Почувши це, Шень Хань сторопіла.

«А мені можна ходити в їдальню? Помічниця Сю мені про це не казала».

Ґу Дзюньвань злегка насупила брови, мовчки взяла з її рук малу миску і більше нічого не сказала.

У ту саму мить.

Сю Джао, яка саме стояла біля входу до під’їзду на 52-му поверсі, раптом чхнула.

Звичайна на вигляд локшина «янчунь»*1 мала чудовий бульйон і була посипана свіжою зеленою цибулею.

Смак виявився напрочуд добрим!

Але оскільки омеги зазвичай їдять небагато, та ще й Ґу Дзюньвань прийшла вже пообідавши, вона відклала палички, коли в малій мисці залишилася ще половина.

Натомість Шень Хань була по-справжньому голодною, а вдихаючи аромат холодної сливи, що наповнював кімнату, ще більше підпала під вплив атмосфери, яку називають «втіхою для очей».

Вона подивилася на миску, яку та тримала у своїх витончених руках, і непевно промовила: «Я ще не наїлася».

Ґу Дзюньвань не одразу зорієнтувалася — вона вже почала думати, чи не замовити у Сю Джао якусь їжу, як порцелянова миска плавно перейшла до рук дівчини.

Кінчики пальців Шень Хань були дещо прохолодними, проте коли вони торкнулися тильного боку долоні Ґу Дзюньвань, це викликало відчуття легкого жару.

Вона доїла все, що залишилося після омеги-імператриці.

На її смакових рецепторах розквітли лише витончені та шляхетні пахощі холодної сливи.

Аромат кедра ніжно огортав їх через стіл; у Ґу Дзюньвань почервоніли кінчики вух, і вона не наважилася залишатися довше.

Вона спершу мала багато чого сказати Шень Хань, мала питання до неї.

Але зараз здавалося, що в цьому вже немає потреби.

Ким вона була раніше? Як навчилася так майстерно вбивати ворогів?

Всі ці питання перестали бути важливими.

Достатньо того, що вона хоче залишатися поруч.

Цього досить.

Шень Хань з неохотою провела її до спеціального ліфта й поглядом супроводжувала її та помічницю.

Тільки коли двері ліфта зачинилися, перекривши огляд та аромат холодної сливи, вона розвернулася й пішла назад до кімнати.

……

Лише за три дні Шень Хань загалом освоїлася в цій резиденції.

На її подив, рівень доступу в посвідченні, яке підготувала Ґу Дзюньвань, виявився вищим, ніж вона могла уявити.

Вона могла не лише вільно заходити в більшість місць.

Навіть у єдиний пункт тримання під вартою в резиденції вона могла пройти без перешкод.

Дізнавшись, що Ма Хаою весь цей час перебуває під наглядом у цьому пункті, вона негайно скористалася карткою і побігла туди.

Ма Хаою тримали окремо в камері.

Умови були непогані, тільки обмежена свобода.

Побачивши цілу й неушкоджену Шень Хань за металевими ґратами, Ма Хаою підскочив зі свого ліжка.

«Шефе! Як ви тут опинилися?»

«Мені казали, що тієї ночі ви були тяжко поранені, всі кістки переламані. Ваша Величність терміново задіяла найкращі медичні ресурси всієї Федерації, щоб вирвати вас із рук самої смерті!»

«……»

Низькорослий агент говорив дуже бадьоро, розпитуючи без упину, наче з кулемета, аж у Шень Хань голова пішла обертом.

Вона прихилилася до металевих ґрат і кивнула в бік того, хто був усередині: «Та нічого там такого особливого, кістки зламалися десь так на сімдесят-вісімдесят відсотків».

Ма Хаою: «???» Ви це мені зараз хизуєтеся?

Саме тоді, коли вони двоє розмовляли крізь ґрати камери.

Сю Джао постукала й увійшла до кабінету правительки, щоб доповісти їй про цей «візит» Шень Хань.

Не те щоб Сю Джао цілими днями стежила за Шень Хань.

Просто вона знала, що правителька спочатку планувала, коли настане слушний момент, дозволити дівчині особисто забрати того агента звідти.

А потім природним чином призначити цього малого агента в підпорядкування Шень Хань.

Вона не очікувала, що інша сторона завчасно побіжить до камери з візитом.

Сю Джао хвилювалася, що це може порушити початковий план правительки, тому була змушена негайно доповісти про це.

Ґу Дзюньвань поклала ручку, закрила документи й, трохи подумавши, сказала своїй помічниці: «Під'єднай мені трансляцію з камери спостереження в ізоляторі».

Вона не намагалася контролювати дії іншої людини.

Просто в її серці прокинулася цікавість: якою буде зустріч цих двох альф?

Чи виникне між ними бойове побратимство після того, як вони разом пройшли через життя та смерть?

Сю Джао швидко відкрила планшет у руках і поставила екран на стіл правительки.

Водночас вона й сама, витягнувши шию, з цікавістю вставилася в монітор.

На екрані Шень Хань вправним рухом витягла з кишені пачку цигарок.

Спочатку вона взяла одну собі в зуби, підпалила її просто голою рукою, невимушено затягнулася кілька разів і передала її Ма Хаою крізь ґрати.

Малий агент, відкинувши свій зазвичай понурий вигляд, радісно взяв цигарку з рук Шень Хань, засунув у рот і затягнувся.

Ґу Дзюньвань: «...»

Сю Джао витріщила очі, крадькома поглянула на обличчя своєї правительки, а потім подумки на мить висловила співчуття Шень Хань.

«Як гадаєш, чи було б недоречно підключати аудіосигнал?»

Почувши такі слова від імператриці, Сю Джао одразу ж тямущо натиснула кнопку ввімкнення звукового сигналу.

І спокійно, як завжди, відповіла: «Зовсім ні».

З екрана почувся голос Ма Хаою.

«Шефе, а може, ви б попросили правительку, щоб вона мене випустила?»

Шень Хань сторопіла й перепитала: «Чи можу я взагалі звернутися до неї з таким проханням?»

Ма Хаою хитро штовхнув її ліктем: «Авжеж, Шефе, вам не треба від мене приховувати — ви ж фаворитка правительки, так?»

Почувши це, Шень Хань миттєво звела брови й суворо вигукнула: «Це хто таку дурницю зморозив!»

Ма Хаою дивився на широку посмішку, що розпливлася по її обличчю, і почувався дещо спантеличеним.

"Та ні! Та посмішка явно означає, що вам дуже приємно! То чого ж ви тоді кричите?"

Не чекаючи, поки інший оговтається, Шень Хань знову кашлянула: «Не треба поширювати такі чутки деінде».

Ма Хаою закивав головою, наче курка, що дзьобає зерно.

У кабінеті імператриці в резиденції.

Ґу Дзюньвань: «...»

Сю Джао: «...»

У камері обоє ще трохи потеревенили, і Шень Хань вчасно пішла.

Перед відходом вона кинула іншому пачку цигарок із кишені: «Тримай, твій улюблений "Ланся"».

Ма Хаою, тримаючи пачку, не тямився від радості.

У кабінеті.

Сю Джао тихо запитала: «Ваша Величносте, чи варто конфіскувати ту пачку?»

Зрештою, камера — це місце ув'язнення, і палити там справді було б занадто.

Ґу Дзюньвань відвела погляд від екрана й похитала головою: «Не треба, Шень Хань не залишила йому вогню».

Тільки зараз Сю Джао із запізненням згадала.

Щойно, коли Шень Хань підпалювала цигарку, вона не використовувала жодних пристроїв для вогню, проте її рухи були настільки вправними, що помічниця прогледіла цей момент.

Обличчя цієї помічниці монарха, яка зазвичай ніколи не виказувала емоцій, знову стало дуже виразним.

Вона сплеснула в долоні, і в її голосі забриніло захоплення: «Виходить, Шень Хань не лише вправна альфа рангу S, вона ще й володарка стихії вогню, що пробудилася!»

Червоні губи Ґу Дзюньвань зігнулися в чарівній усмішці, вона з усмішкою подивилася на свою помічницю: «Угу. Тільки не розголошуй це поки що».

……

Минуло ще кілька днів.

Одного дня в обід Шень Хань стояла в черзі в їдальні.

Поки вона рухалася разом із чергою вперед, раптом ліворуч позаду неї пролунав спокійний, але суворий голос.

«Шень Хань, пройдіть зі мною до адміністративного кабінету».

Раптово почувши голос Сю Джао, Шень Хань спершу здригнулася, але це швидко змінилося на радість.

Вона знала, що це Ґу Дзюньвань шукає її.

Вона зробила крок із черги з порожньою тацею в руках і з усмішкою глянула на іншу сторону: «А ви вже пообідали?»

Сю Джао ніколи не розмовляла в публічних місцях на будь-які теми, що стосувалися правительки.

Вона взяла з рук Шень Хань тацю, недбало передала її помічникові за своєю спиною і продовжила: «Ходімо, справа термінова».

Поки вони розмовляли, у всій їдальні стало так тихо, що було чути, як падає голка.

Насправді, щойно Сю Джао переступила поріг їдальні, люди одна група за іншою миттєво припиняли розмови.

Помічницю Сю, що була поруч із правителькою, у резиденції знали всі без винятку.

Тому, коли присутні побачили, як помічниця Сю власноруч забирає тацю у Шень Хань, усі відчули неймовірне потрясіння.

Цей стан цілковитої тиші тривав аж доти, поки Сю Джао не вивела дівчину.

Тільки тоді в їдальні здійнявся шум.

«Хто ця людина щойно була? Щоб сама помічниця Сю особисто за нею сюди прийшла!»

«Звідки мені знати, останнім часом у резиденції постійно з’являються нові обличчя».

«Як гадаєте, ця помічниця Сю прийшла за нею, чи не для того, щоб відвести її на зустріч до Її Величності?»

«Ех! Та як це можливо! Це вже зовсім безглузде припущення».

«……»

Приблизно за 15 хвилин Шень Хань привели до кабінету Ґу Дзюньвань.

Сю Джао тактовно вийшла, не забувши перед відходом нагадати імператриці, що за пів години у неї переговори.

«Присядь і трохи почекай мене», — ледь втомлено пролунав голос Ґу Дзюньвань.

Після цих слів у кабінеті чувся лише звук «ша-ша» від пера, що бігало по паперу.

Шень Хань не сіла, як їй сказали.

Вона підійшла до робочого столу, дивлячись на жінку, що перевіряла документи, і помітила, що за кілька днів розлуки та ніби трохи змарніла.

Їй стало боляче за неї.

Ґу Дзюньвань, здавалося, не помітила, що інша сторона вже підійшла до неї, і продовжувала працювати, схиливши голову.

Комір білої сорочки імператриці був злегка розстебнутий, і з ракурсу Шень Хань було якраз видно невелику частину ключиці, що ховалася всередині.

Ця біла й елегантна лінія була шляхетною, наче у лебедя.

Дехто каже, що ключиці — це місце, яке найкраще підкреслює красу жінки.

Шень Хань відчула, що в цю мить Ґу Дзюньвань була справді неймовірно вродливою.

Імператриця, що була повністю занурена в завершення останньої справи, раптом була огорнута ароматом кедра, що закружляв навколо.

Струни серця, що були натягнуті всі ці дні, у цю мить значно розслабилися.

Вона поступово зупинила перо, трохи підвела голову і зустрілася з ніжним поглядом.

Струнка та висока альфа була схожа на сонце на світанку — тепле й палке!

------(Перекладач має що сказати)------

Я передчуваю, що мені доведеться вибачатися за неправдиву інформацію, яку я писала під першим розділом... Яка ще помірна солодкість?! І вже не вийде виправдатися «пікантністю» — на зубах так і відчуваються брили цукру!

1. 陽春面 (yángchūnmiàn) Локшина Янчунь — це класична страва шанхайської кухні, максимально проста пшенична локшина в прозорому бульйоні на основі свинячого жиру та соєвого соусу. У ній немає м'яса чи інших дорогих інгредієнтів.