Розділ 18 — «Чухання собаки»

Вимова альфи була чіткою та енергійною, а в голосі вчувалося невимовне хвилювання.

Навіть Сю Джао, яка зосереджено розігрівала страви на кухні, усе чудово розібрала.

У цієї «залізної леді», що роками невтомно працювала пліч-о-пліч із імператрицею, аж повіки сіпнулися.

Вона мовчки відклала черпак і навшпиньки вийшла з кухні.

За мить із-за рогу вітальні визирнула цікава голова та здивований погляд.

На дивані у вітальні імператриця, опустивши очі, максимально обережно мастила маззю ту собаку... ту альфу, що вляглася їй на коліна.

Злегка хвилясте чорне волосся спадало на плечі Ґу Дзюньвань, прикриваючи частину її обличчя.

З-під пасом виднівся лише ніжний і чарівний кінчик вуха.

Очевидний червонуватий відтінок на ньому видав тривогу, яка в цей момент панувала в голові омеги-імператриці.

Пучки її пальців м'яко натискали на потилицю Шень Хань.

Вона ледь торкалася залози й одразу відводила руку.

Рухи були такими ніжними, наче вона боялася ненароком зламати цю альфу, яка сама могла б розкидати десятьох.

Сю Джао, як бета, не відчувала жодних феромонів, але зараз їй здавалося, що вона фізично бачить, як сплітаються аури цих двох.

Помічниця Сю з усмішкою повернулася на кухню до своїх справ.

Вона подумала, що поява такої альфи, яка змусила серце правительки зворушитися, — це насправді досить добре .

От тільки ця дівчина здавалася дещо непередбачуваною.

Якби вона ще підправила свій вибуховий характер, який може рвонути будь-якої миті, було б узагалі ідеально!

У вітальні на дивані.

Від неймовірно заспокійливого аромату сливи, що заповнив усе навколо, Шень Хань швидко відключилася.

Ґу Дзюньвань розуміла, що та сьогодні виснажена в край, тому не стала її будити.

Вона відклала закритий тюбик із маззю вбік.

Імператриця подивилася на голову альфи, трохи повагалася і спробувала обережно погладити її довге волосся.

Волосся дівчини було м'яким і шовковистим, теплим на дотик, наче найдорожчий сонячний нефрит.

Удень у залі дівчина спеціально розпустила хвост, щоб прикрити блокатори на шиї, і зараз вона виглядала так само мило й сумирно.

Але дивна річ: хоча вигляд був той самий, по обіді під провокаціями тієї інструкторки-омеги вона поводилася як розлючений лев.

Ґу Дзюньвань роздумувала про це, продовжуючи «чухати за вушком» своє левеня.

Слухняні пасма, наче шовк, ковзали між витонченими пальцями омеги-імператриці, розливаючи навколо свіжість кедра.

Сю Джао вийшла у вітальню з мискою супу.

Тільки-но підвела очі, як побачила, що її леді захоплено «чухає собаку».

Розставивши всі страви на столі й відчувши себе п'ятим колесом до воза, помічниця підійшла до дивана.

Вона пошепки запитала: «Ваша Величносте, вечерятимете зараз чи пізніше?»

Ґу Дзюньвань було ніяково виявляти таку ніжність до Шень Хань на очах у сторонніх.

Вона непомітно прибрала руку й тихо відповіла: «Пізніше».

«Займися одним питанням: та інструкторка, Хе Мен, від завтра не повинна більше працювати в резиденції».

Сю Джао ствердно кивнула і миттю пішла на балкон із телефоном.

Перед виходом вона краєм ока зиркнула на альфу, яка солодко сопла на колінах правительки, абсолютно не усвідомлюючи, що відбувається.

Помічниця подумала: М-да, якщо наша правителька береться за справу, то б'є відразу наповал!

Втім, інструкторка сама підписала собі вирок, дозволивши собі зайве прямо перед очима імператриці.

……

Ранок.

Хе Мен всю ніч була пригнічена і прийшла до офісу з темними колами під очима, які не міг приховати навіть тональний крем, і болем у щиколотці, яку вчора кілька разів підвернула.

Тільки зайшла — і бачить, як якісь працівники розгрібають речі на її столі.

Службове майно відкладають убік.

А її особисті речі без розбору пакують у картонну коробку.

«Ей! Ви що творите?»

Хе Мен, не звертаючи уваги на біль у нозі, за пару кроків підлетіла до них і почала волати на весь офіс.

Здоровенні бети-чоловіки, звісно, на її крики не повелися, а специфічні феромони мандрагори на них тим паче не діяли.

Кілька чоловік швидко зачистили робоче місце.

Один із них із кам'яним обличчям видав: «Пані Хе, від цієї миті Ви більше не є співробітницею резиденції. Ви втратили право вільного доступу до офісної зони. Просимо не чинити опір і здати перепустку».

Хе Мен вухам своїм не повірила!

Вона інстинктивно відсахнулася, а її голос став верескливим: «На якій підставі? Яке правило я порушила? Я не отримувала жодного офіційного листа, ви не маєте права мене виштовхувати!»

Сказавши це, вона вискочила з офісу.

Відчуваючи на собі зловтішні погляди оточуючих, Хе Мен ледь не вибухнула від приниження та люті.

Взагалі-то ця робота в резиденції була їй до лампочки.

Але вона, як спадкоємиця родини Хе, завжди мала спокійне життя. Коли ж вона колись зазнавала такого «незрозумілого» приниження?

Після серії дзвінків вона дізналася, що наказ про її звільнення дала Сю Джао. Тоді вона різко розвернулася і погнала прямо до спеціального адміністративного офісу.

Хтось, може, і боїться помічниці Сю, правої руки імператриці, але тільки не Хе Мен!

Звісно, колишня інструкторка була такою сміливою лише тому, щоне вважала, що порушила якісь серйозні правила.

Настільки серйозним, щоб її виставляли за двері взагалі без пояснень!

Коли Хе Мен на всіх парах долетіла до адміністративного корпусу, на неї чекав облом: її картка не спрацювала на вхід.

Величезна образа та безсилля остаточно затьмарили їй розум.

Вона стала перед напівпрозорим турнікетом, схрестила руки на грудях і почала репетувати на все горло.

«Помічниця Сю Джао з канцелярії головного секретаря зловживає владою і безпідставно утискає людей!»

«Я вимагаю аудієнції у вельмишановної правительки! Прошу її втрутитися і повернути справедливість невинним жертвам!»

«……»

Якраз був початок робочого дня, в холі товпився народ.

За лічені хвилини новина розлетілася всюди, а хтось навіть запустив стрім у робочих чатах.

Охоронці бачили на ній значок співробітника резиденції та її «праведний» гнів, тож силою тягти не наважувалися.

Могли лише заблокувати її на місці й терміново доповісти керівництву.

В офісі секретаріату Сю Джао саме збиралася заварити каву, коли до неї підбіг Сяо Дун, тицяючи в обличчя смартфон, де щось голосно горлало.

«Сестро Джао! Глянь швидше!»

Сю Джао спокійно продовжила свою справу, кинула погляд на стрім і раптом холодно хмикнула: «Сама напросилася».

Секретар Сяо Дун був надзвичайно стурбований.

Як член команди помічників правительки, Сю Джао була беззаперечним лідером, якій та довіряла понад усе.

І ось тепер такий скандал під дверима офісу.

Навіть якщо це все брехня, в очах натовпу на помічницю Сю вже вилили відро помиїв.

Сю Джао повільно відсьорбнула кави і тільки після панічних благань колеги пішла до турнікетів, тримаючи телефон у руках.

Щойно вона з'явилася, роззяви навколо і ті, що ховалися, і ті, що стояли відкрито миттю нагострили вуха, щоб не проґавити такий жирний зашквар.

Хе Мен, затиснута охороною в кутку холу, теж ожила.

Вона задерла підборіддя і почала єхидствувати через стіну охоронців: «О, помічниця Сю, ти справді щось інше! Намагаєшся зі мною зв'язатися? Хто тобі дав такі повноваження!»

Спершу Сю Джао була трохи роздратована.

Але почувши ці слова, вона ледь стримала сміх.

Вона потайки подумала: Звісно ж, правителька!

В офісі секретаріату щодня завал, а Сю Джао, як особиста помічниця правительки, заклопотана найбільше за всіх.

Вона не хотіла витрачати свою енергію на таку нерозумну людину.

Тож вона викликала двох інших охоронців і наказала їм забрати її.

«Інструкторко Хе Мен, офіційного наказу про ваше звільнення не оприлюднювали лише для того, щоб не псувати вашу репутацію».

«Замість того, щоб влаштовувати тут цирк, краще б ви замислилися, де саме напартачили в роботі?»

Почувши слова Сю Джао, Хе Мен мимоволі відчула, як у неї зашкребло на душі.

Але оскільки ситуація вже загострилася до цього моменту, вона не бажала дозволяти собі відмахуватися лише кількома словами.

Поки охоронці намагалися її відтягнути, вона щосили загорлала: «Я вимагаю зустрічі з Її Величністю! Пустіть мене, я хочу бачити правительку!»

У Сю Джао вже голова йшла обертом, вона якраз думала, чи не наказати охороні просто затулити їй рота.

Аж тут у кишені завібрував телефон.

Це був номер із кабінету Ґу Дзюньвань.

Холодний і незворушний голос імператриці пролунав у слухавці: «Приведи її до мене».

Сховавши телефон, Сю Джао глянула на охоронців і з лагідною усмішкою мовила: «Пропустіть пані Хе всередину».

Голос її був тихим, але всі присутні почули його дуже чітко.

Миттю по всьому офісному холу прокотився гул здивування.

Навіть Хе Мен сторопіла.

Сама не знаючи чому, побачивши цю посмішку на губах Сю Джао, вона відчула, як по спині пробіг холодок.

«Що... що ви збираєтеся робити?»

«Те, чого ви й бажали, пані Хе, — Сю Джао поправила окуляри й пішла попереду. — Проведіть пані Хе до кабінету правительки».

Хе Мен ішла під «конвоєм» двох бет-охоронців, і ноги в неї почали підкошуватися.

Попри те, що біля турнікетів вона поводилася нахабно, тепер, коли її справді вели до імператриці, їй стало не на жарт лячно.

Охоронці завели Хе Мен до кабінету й одразу вийшли.

Сю Джао завмерла поруч, склавши руки, не виявляючи жодного наміру говорити.

У кабінеті панувала така тиша, що було чути лише «ша-ша» — звук пера правительки, що ковзало по паперу.

А ще — те, як шалено калатало серце Хе Мен.

Імператриця сиділа за робочим столом неподалік і перевіряла документи.

Кілька тонких променів ранкового сонця пробивалися крізь штори, падаючи на край столу, і здавалося, ніби ця холодна й елегантна жінка оповита німбом святості.

Обидві вони були омегами рангу S, проте Ґу Дзюньвань навіть просто сидячи змушувала Хе Мен почуватися нікчемною.

Вона стояла там, розгублена, відчуваючи, ніби в горлі їй заклало ватою.

Всі ті палкі промови, які вона вигукувала біля входу, тепер не лізли з рота.

Сю Джао мовчки стояла збоку, зловтішаючись і водночас згораючи від цікавості.

Їй кортіло побачити, як правителька розправиться з цією вискочкою, що не знає свого місця.

Це навряд чи можна назвати аудієнцію монарха з підданою.

Це явно битва між омегами!

От тільки ця омега на прізвище Хе зараз виглядала жалюгідно.

Ґу Дзюньвань залишила співрозмовницю чекати цілих п'ятнадцять хвилин, перш ніж нарешті закрутити ковпачок ручки та закрити документи, розкладені на столі.

Пара золотих феніксових очей, від яких хололо в грудях, глянула в бік Хе Мен.

Невимушений голос спокійно розлігся в тиші кабінету.

«Ви маєте претензії до моїх методів роботи, пані Хе?»

------(Перекладач має що сказати)------

Хе-хе…Яка дуель? Це одностороннє побиття!