Розділ 20 — Почуття приналежності

Спеціальний ліфт не призначений для сторонніх.

У цьому, здавалося б, просторому й порожньому просторі Ґу Дзюньвань відчувала дивну тісноту.

Та альфа поруч стояла ну надто вже близько!

Чистий аромат кедра ледь вловимо розливався в просторі, огортаючи омегу-імператрицю, наче хмара туману.

Відчуття було таке, ніби її ніжно обіймають.

Це водночас і захопливо, і заспокійливо.

Ліфт швидко піднявся на посадковий майданчик на даху будинку.

Тільки-но двері відчинилися, Шень Хань заціпеніла.

На величезному майданчику даху стояла лише одна автівка.

Навіть якщо Шень Хань нічого не тямила в місцевих аерокарах, за одним зовнішнім виглядом вона зрозуміла: цей аерокар коштує немислимих грошей.

Можливо, вони боялися непорозуміння.

Шень Хань раптом відвела погляд від машини й почала озиратися навколо.

Їй чомусь згадався молодіжний серіал, який вона бачила до свого «переселення».

У драмі владний генеральний директор веде головну героїню до розкішного автомобіля. Після того, як вона довго стрибала від радості, він дістав із багажника велосипед і вручив їй.

Звісно, Шень Хань розуміла, що Ґу Дзюньвань не з тих, хто влаштовує такі жарти.

Але краще бути обережною, ніж потім виставити себе дурепою.

Бачачи, як альфа озирається на всі боки, Ґу Дзюньвань засумнівалася: чи сподобався тій її подарунок?

«Що сталося? Не хочеш зазирнути всередину?»

Щойно Ґу Дзюньвань це промовила, як у «Летючого Дракона Майлвеня» попереду миттю спалахнули фари.

Вигнуті «брови» вогнів, трохи нахилені блоки фар — коли вони загорілися, здалося, ніби хижий звір раптово розплющив очі після сну.

Двигун загарчав низько й приємно, наче зазвучало віолончельне соло.

Обтічні лінії кузова виглядали елегантно, але при цьому в них відчувалася міць, готова будь-якої миті рвонути з місця.

Ґу Дзюньвань ще тоді, коли вперше побачила цю модель, відчула: вона ідеально пасує до характеру Шень Хань.

«Це мені?»

Голос Шень Хань тремтів від захвату. Вона обернулася, щоб подивитися на людину поруч, бажаючи підняти цю могутню імператрицю на руки й закружляти на місці.

Але згадавши, що Сюй Чжао спостерігатиме збоку, змусила її бути надто ніяковою.

Вона зробила крок назад і, ніби невимушено, але насправді досить точно, схопила Ґу Дзюньвань за руку й швидко потягла її до бічних дверей аерокара.

Долоня омеги-імператриці була такою ніжною та м'якою, що Шень Хань просто не могла змусити себе її відпустити.

Аби хоч якось відвернути увагу, вона швидко змінила тему: «Студентко Ґу, ти просто неймовірна! Цей аерокар — межа моїх мрій, просто він такий дорогий!»

Ґу Дзюньвань слухняно йшла за нею; тепло від долоні дівчини проходило крізь шкіру й гріло саме серце.

Здавалося, кожен удар серця тепер віддавав м'яким ароматом кедра.

Звісно, вона не збиралася розповідати Шень Хань про той хитрий тест.

Вона лише спокійно відповіла: «Головне, що тобі подобається. Інструктор Льов казав, що далі тренування будуть не такими жорсткими. Коли матимеш вільний час — зможеш поїздити містом, замість того, щоб весь час замикатися на базі».

Сю Джао, що йшла слідом, планувала бути просто мовчазною тінню.

Проте, вважаючи слова своєї правительки надто стриманими, Сю Джао не втрималася від зауваження: «Її Величність також оформила для тебе дозвіл на використання повітряних коридорів».

«Ти маєш право цілодобово пілотувати аерокар усіма загальними маршрутами у межах Вільної Федерації. Звісно, зважаючи на теперішню ситуацію, я б не радила тобі без потреби навідуватися до трьох північних округів».

Усвідомивши, що промовила дещо більше, ніж належало, помічниця Сю одразу ж відвела погляд.

Їй вдалося уникнути пильного погляду імператриці.

Ґу Дзюньвань не хотіла заглиблюватися в такі деталі при Шень Хань.

Вона побоювалася, що такий прояв турботи може стати тягарем для дівчини.

Адже в природі більшості альф закладено дух суперництва та прагнення до самостійності.

Тим паче, коли йдеться про Шень Хань — видатну представницю рангу S.

З цими думками Ґу Дзюньвань крадькома спостерігала за виразом обличчя своєї супутніці.

Проте вона побачила, що альфа, яка досі тримала її за руку, виглядає надзвичайно щасливою.

У її поставі не було й тіні ніяковості.

Лише тоді правителька відчула справжнє полегшення.

Невдовзі вони зупинилися біля бічних дверей.

Коли Шень Хань завершила процедуру ідентифікації, Ґу Дзюньвань передала ключ активації своїй помічниці з наказом негайно видалити програмний код.

Віднині в усьому світі лише Шень Хань володіла правом запуску цього «Майлвеня».

Звісно, вона могла згодом розділити це право з кимось іншим, проте це залежало виключно від її волі.

Спостерігаючи за тим, як альфа рішуче веде її правительку до салону.

Сю Джао після короткого вагання також піднялася на борт.

Внутрішній простір аерокара був доволі просторим, що дозволяло пасажирам вільно пересуватися на повний зріст.

Окрім пілотських крісел, у салоні було облаштовано ще шість пасажирських місць.

Сю Джао поводилася надзвичайно тактовно: вона мовчки зайняла одне з задніх крісел і пристебнула пасок безпеки.

Очевидно, що з таким новим подарунком випробувальний політ точно необхідний.

Помічниця навіть заздалегідь активувала особливий протокол доступу, аби під час вильоту з резиденції аерокар не зупиняли для рутинної перевірки.

Вона лише сподівалася, що цей політ із правителькою на борту буде безпечним і не надто тривалим.

Двигун озвався приглушеним рокотом, і «Летючий Дракон», немов міфічна істота, здійнявся у небо.

Нічне місто внизу перетворилося на розкішне сузір’я вогнів, що прикрашало вільні землі Федерації.

Спрямувавши аерокар у віддалений повітряний коридор, Шень Хань перевела керування у режим автопілота.

Вона повернула голову до омеги, що сиділа поруч.

Цього вечора на Ґу Дзюньвань була сукня глибокого чорного кольору, яка вигідно підкреслювала її ніжну шкіру, подібну до досконалого нефриту.

Хвилясте волосся м’яко спадало на плечі, відкриваючи бездоганну лінію шиї.

Її образ поєднував у собі витончену м’якість та шляхетну велич, притаманну класичній східній красі.

У цю мить Шень Хань відчула дивовижне заспокоєння та справжнє почуття приналежності.

Це було вперше з моменту її появи у цьому незнайомому світі.

Мабуть, тепер навіть неможливість повернутися додому не здавалася їй втратою.

Адже тут, поруч із нею, була Ґу Дзюньвань.

Можливо, погляд альфи був занадто промовистим.

Або ж аромат кедра, що огортав її, став відчутно міцнішим.

Ґу Дзюньвань більше не могла вдавати, ніби не помічає цього пильного погляду.

«Щось не так?» — тихо запитала вона, заправляючи неслухняне пасмо за вухо і злегка повертаючи голову до дівчини.

Шень Хань анітрохи не збентежилася через те, що її застали зненацька.

Вона відстебнула пасок безпеки й підвелася, зберігаючи цілковиту незворушність: «На твоїй панелі є кілька клавіш, призначення яких мені невідоме».

Коли було активовано режим автоматичного пілотування, штурвал та частина приладів сховалися всередину консолі.

Скориставшись вільним простором, Шень Хань підійшла до місця штурмана.

У цей момент Ґу Дзюньвань також відстебнула ремінь і підвелася.

Слідуючи за поглядом альфи, вона почала шукати на панелі згадані клавіші.

«Про які саме ти питаєш?»

Ледь встигла вона вимовити ці слова, як відчула, що її спина миттю напружилася.

Адже Шень Хань непомітно опинилася прямо за нею; її рука випадково торкнулася ніжної шкіри передпліччя правительки, і дівчина вказала на кнопку перед ними: «Ось цю».

М’який аромат кедра ззаду ніжно огорнув Ґу Дзюньвань.

Вони стояли настільки близько, що омезі здалося, ніби вона опинилася в обіймах.

Насправді це було не зовсім так, адже Шень Хань не намагалася її обхопити.

Вона лише непомітно обмежила її простір між собою та консоллю керування.

Ледь вловимі пахощі волосся з нотками морозної сливи наповнювали повітря, змушуючи серце альфи радісно калатати.

Іншою рукою вона злегка вперлася в край консолі, так що на тильному боці долоні виразно проступили вени.

Ґу Дзюньвань намагалася вгамувати серцебиття, аби її голос звучав спокійно: «Це клавіша оповіщення про небезпеку».

Сказавши це, вона спробувала вийти з цього тісного кола.

Проте, перш ніж вона встигла зробити крок убік, помітила, що біля її стегна на краю консолі невідомо коли з’явилася ще одна долоня дівчини.

Аромати кедра та морозної сливи в цій обмеженій зоні ніби підтримували одне одного, знімаючи втому правительки від виснажливої державної праці.

Вони також розвіювали те відчуття самотності, що оселилося в серці Шень Хань після її появи в цьому світі.

Вони стояли пліч-о-пліч перед панеллю, обмінюючись короткими фразами про буденні функції аерокара.

Яскраві голографічні вогні реклами над містом нагадували фантастичний сувій, що розгортався в нічній темряві.

Аерокар Шень Хань пролітав крізь ці світлові візерунки, немов самотній кит, що мандрує безкраїм океаном свободи.

Помічниця Сю мовчки сиділа в кріслі, намагаючись не привертати до себе уваги.

Вона пошкодувала, що пішла за ними.

Вже надто пізно злазити…

……

Протягом наступного тижня тренування в загоні охорони, як і сказала Ґу Дзюньвань, стали менш напруженими.

Одного вечора, після завершення занять, Нін Сі затримала Шень Хань та її невисокого помічника Ма Хаою.

«Завтра у нас відпочинок, тож сьогодні ми неодмінно маємо зустрітися! Босе, я не прийму жодних відмов, інакше я справді ображуся!»

Нін Сі запропонувала відвідати бар.

Шень Хань припустила, що Ґу Дзюньвань навряд чи завітає до неї сьогодні, тому погодилася на пропозицію.

Відверто кажучи, їй теж було цікаво.

Чи відрізняються розважальні заклади цього світу від тих, що були на її рідній планеті до несподіваного переміщення?

Узгодивши місце зустрічі, друзі розійшлися, аби підготуватися.

Ма Хаою впорався швидше за всіх: він мешкав у гуртожитку на території бази, тож, змінивши одяг, одразу вирушив до будинку Шень Хань.

Він знав, що вона оселилася в цьому престижному комплексі, проте сьогодні завітав сюди вперше.

Можливо, мешканці тут рідко виходили зі своїх осель, чи була інша причина.

Проте дорогою Ма Хаою майже нікого не зустрів.

Минувши систему контролю, він піднявся ліфтом і без зусиль знайшов потрібну квартиру.

Увійшовши до вітальні.

Він оглянув приміщення — стримане на вигляд, проте наповнене найсучаснішим обладнанням — і вигукнув із подивом: «Шефе, я й не здогадувався, що ти так цінуєш розкіш!»

«Це, мабуть, коштувало чималих статків?»

Шень Хань, поправляючи зачіску, вийшла до гостя.

Запитання Ма Хаою її дещо здивувало: «Я не витратила нічого. Хіба це не службове житло, надане базою?»

Сказавши це, вона побачила на обличчі юнака німе приголомшення.

Шень Хань подала йому воду й додала: «Хіба твій гуртожиток виглядає інакше?»

Ма Хаою з прикрістю похитав головою.

Якби він досі не зрозумів, що це справа рук Її Величності, його підготовку можна було б вважати марною.

Він зробив ковток холодного напою, намагаючись опанувати себе.

Проте подумки не міг не зауважити: "Ти справді вважаєш, що в кожного може бути така покровителька, як імператриця?"

Вони залишили помешкання й піднялися на дах.

Коли Ма Хаою побачив, як Шень Хань заводить двигун єдиного на майданчику розкішного «Лунмайлуня».

Він остаточно перетворився на кислий лимон*1.

------(Перекладач має що сказати)------

Ха-ха-ха! Трохи шкода помічницю Сю. Ха-ха-ха... Сяо Ма теж трохи...Ні, ну справді шкода... Ха-ха-ха!

1. 酸得不行 (suān dé bùxíng) «Кислий як лимон» — сленг, що у китайській мові використовуються для позначення заздрості та ревнощів.