Розділ 2 — Дивна «рана»

З наближенням вечора небо дедалі більше затягувалося хмарами.

У душному й вологому повітрі густий аромат холодної сливи та чистий запах кедра переплелися, створюючи п'янку спеку.

«Кепсько, невдовзі розпочнеться дощ, необхідно якнайшвидше відшукати прихисток».

Шень Хань злегка нахилилася, підняла дівчину, яка знепритомніла в її обіймах, підібрала з землі рюкзак і побігла до найближчої гори.

Навіть із тягарем за спиною нерівний ґрунт первісного лісу не став для неї на заваді.

Міцна статура, притаманна елітним альфам, дозволяла Шень Хань пересуватися хащами так само легко, як рівною дорогою.

Звісно, це не означало, що обставини зовсім не впливали на неї.

Наприклад, зараз вона відчувала, що її серцебиття та кровообіг дещо ненормальні.

Невловимий аромат сливи, що хвилями линув від супутниці, наче «отруйний туман», проникав усередину.

Він змушував серце битися неритмічно, а кров — закипати в жилах.

Спершу Шень Хань вважала, що на неї, як на мандрівницю між світами, діє якесь особливе магнітне поле.

Варто лише звикнути — і стан стабілізується.

Однак минав час, а незвичайні відчуття лише посилювалися.

Навіть крізь шари одягу Шень Хань виразно відчувала м'якість холодного та прекрасного жіночого тіла позаду себе.

Підборіддя дівчини впиралося їй у лопатку, а її подих повільно лоскотав шию.

На мить Шень Хань здалося, що вона не просто несе незнайомку.

А наче вона — залежна, що тягне на собі оберемок маку.

Їй хотілося буквально поглинути цю жінку!

Відчувши, що в її голові з’являються подібні думки, Шень Хань мало не заплакала.

Хоч вона й стовідсоткова лесбійка, проте ніколи не була розпусною чи аморальною.

Що ж тут відбувається?

Чи може бути, що її насильно прив'язали до якоїсь дивної системи під час переселення?

Поглинута самоаналізом та сумнівами, Шень Хань нарешті знайшла невелику печеру якраз перед початком нічної зливи.

Печера була невеликою, але її було більш ніж достатньо, щоб сховати двох людей від вітру та дощу.

Вона обережно поклала дівчину на землю і, не гаючи ні хвилини, знову зникла в лісі.

Коли вони повернулися, то принесли купу зламаних гілок і двох фазанів, у яких було очищено пір'я та внутрішні органи.

Готуючи вечерю біля струмка, вона вмивалася холодною водою, намагаючись заспокоїти розбурхані почуття.

Вона відчувала, що, мабуть, помирилася з магнітним полем світу.

Проте щойно вона переступила поріг печери, хвиля неспокою та жару знову накрила її.

Шень Хань втратила будь-який інтерес до приготування смаженої птиці.

Розпаливши вогонь, вона присіла поруч із незнайомкою.

У слабких відблисках багаття дівчина спала неспокійно.

Вона згорнулася калачиком, а пасма темного волосся закривали майже все її обличчя.

На цьому тлі яскраво виділялися лише щільно стиснуті губи та напружені брови.

Вони нагадували вогні далеких маяків у нічній темряві, маючи в собі особливу, холодну красу.

Піддавшись раптовому пориву, Шень Хань лагідно відкинула волосся з обличчя красуні, заправляючи його за вухо.

Кінчики її пальців ковзнули по білосніжній шкірі, викликаючи ледь відчутний трепет.

Наче електричний розряд пройшов від руки Шень Хань до чутливої шкіри Ґу Дзюньвань, змушуючи ту прийти до тями.

Прекрасні очі повільно розплющилися, і в їхніх золотавих зіницях відбилося наближене обличчя незнайомки.

Власниці того обличчя на вигляд було близько сімнадцяти років. Вона мала білу шкіру, високе перенісся та чисті очі з чітким контрастом зіниць і білків, що справляло враження цілковитої безневинності.

Лише довгі брови, що здіймалися до скронь, здавалося, приховували якусь небезпечну холодну гордовитість, додаючи нотки мужності загалом лагідним і витонченим рисам дівчини.

Аромат кедра заполонив усю печеру, полонячи тіло та думки Ґу Дзюньвань, не залишаючи їй місця для втечі.

Побачивши, що холодна красуня прокинулася, Шень Хань квапливо прибрала долоню.

За мить її лагідне обличчя набуло серйозного виразу.

Вона запитала: «Ти знаєш, що твоя нещодавня поведінка була дуже небезпечною?»

Ґу Дзюньвань, спираючись на землю, сіла рівніше, дещо відсторонившись від альфи перед собою.

Про себе вона подумала: Це ти тут найнебезпечніша.

«Хто ти?»

Ґу Дзюньвань чітко розуміла своє нинішнє становище: втекти неможливо, протистояти теж, тому лишалося тільки якнайдовше тягнути час у розмові.

Якщо інша сторона справді «привид»*2, вона не зможе довго ховатися.

Голос холодної красуні був таким само, як і вона сама — мелодійним і приємним, наче дзюрчання струмка.

Тільки от струмок цей був холодним, ніби витікав із крижаного джерела.

А втім, початок спілкування — це вже добре.

Подумавши так, Шень Хань знову приязно усміхнулася: «Мене звати Шень Хань. Я справді заблукала в цьому лісі й ти — перша людина, яку я побачила, коли опритомніла».

«Якби я мала спосіб звідси вибратися, я б не бігла за тобою. Твій стан кепський, краще якнайшвидше звернутися до лікарні».

У цих словах Шень Хань не відкрила всієї правди, проте все сказане було істиною.

Вона навмисно закинула «гачок» про лікарню: якщо співрозмовниця підтримає розмову, можна буде за рівнем медицини визначити загальний технологічний рівень цього світу.

Але хіба Ґу Дзюньвань з тих, хто легко віддає ініціативу в розмові іншим?

«Моє прізвище Ґу, я з Вільної Федерації».

«Ти кажеш, що заблукала в цих прикордонних лісах, то крізь який пропускний пункт ти покинула підконтрольну територію?»

Голос Ґу Дзюньвань був невисоким, а вимова — бездоганною та приємною для слуху.

Шень Хань розуміла кожне слово, але все одно була спантеличена.

«Вільна Федерація? Кордон? Пропускний пункт?»

Побачивши, що дівчина мовчить, Ґу Дзюньвань теж затихла.

В її опущених очах причаїлося замішання, непомітне для інших.

Вона бачила, що та не прикидається дурною.

Коли вона говорила, обличчя дівчини залишалося спокійним, проте розгубленість і подив у глибині очей не були підробними.

Така реакція виходила за межі передбачень Ґу Дзюньвань.

Їй здавалося, ніби інша людина слухає нісенітницю.

Якби ця Шень Хань справді була «привидом», вона б так не реагувала.

Шень Хань ледь помітно хитнула головою.

Вона хотіла дізнатися більше про цей незнайомий світ.

Трохи подумавши, вона дістала з кишені маленький скальпель.

Спрямувавши лезо до себе, вона простягнула чисте руків’я Ґу Дзюньвань.

«Тримай, це твоя річ. Сподіваюся, це додасть тобі трохи відчуття безпеки».

«Я знаю, що ти мені не довіряєш, а в мене немає з собою ні посвідчення особи, ні водійських прав, ні дипломів чи документів на майно, щоб підтвердити, хто я. Давай тимчасово порозуміємося: щойно вийдемо з лісу — розійдемося кожен своєю дорогою, добре?»

Дивлячись, як серйозно дівчина намагається все пояснити, Ґу Дзюньвань не могла не відчути бодай крихти зворушення.

"Проте навіщо вона згадувала про водійські права, дипломи та документи на нерухомість?"

"Справді дивна людина".

Шень Хань спостерігала за виразом обличчя, і бачачи, що інша сторона поводиться як зазвичай, вона додала ще кілька фрагментів до пазла знань про цей світ.

Вона проаналізувала, що цивілізаційний устрій цього світу мав би бути приблизно таким самим, як і до її перенесення.

А ті відмінності вона зможе надолужити лише тоді, коли вибереться звідси до міста.

Побачивши, що Ґу Дзюньвань не поспішає брати скальпель, вона просто поклала його перед нею.

Потім вона звелася на ноги й невимушено промовила: «Ти мовчиш, тож я вважатиму, що ми домовилися. Відпочинь ще трохи, а я піду готувати вечерю».

Дівчина пішла дуже рішуче, немов легкий вітерець.

Позбавляючи відчуття гноблення, це також позбавляє кедрового аромату, що викликав залежність.

Ґу Дзюньвань відвела погляд від спини дівчини та простягнула свою тонку руку, щоб підняти маленький скальпель, що лежав на землі.

Залишкове тепло на рукояті, змішане зі свіжим ароматом соснової смоли, заспокоювало її долоню, пробуджуючи в ній почуття туги.

Це був надзвичайно небезпечний сигнал!

Вона швидко сховала скальпель і перевірила ізоляційний пластир на шиї.

Хай там як, вона була непритомною понад дві години — це факт.

Інша сторона нічого не зробила і повернула зброю; цим діям можна довіряти.

Однак Ґу Дзюньвань не послаблювала пильності.

Її найбільша поразка сталася через людину, якій вона довіряла понад усе.

Настала ніч, зафарбувавши густий ліс у колір насиченої туші.

Лише маленька печера глибоко в лісі здавалася єдиним джерелом світла у світі.

Шень Хань приготувала вечерю, відставила гілку з куркою вбік і, повернувши голову в інший бік печери, гукнула: «Студентко Ґу, готуйся їсти курку!»

Ґу Дзюньвань раніше не назвала їй повного імені, тому Шень Хань вирішила проявити винахідливість.

Оскільки та мала вигляд студентки, це звертання здавалося цілком доречним.

Коли слова затихли, «студентка Ґу» не відповіла.

Шень Хань придивилася і побачила, що та схилилася біля виступу скелі, ніби заснула.

Вона підійшла до каменю, присіла й нерішуче промовила: «Студентко Ґу, ти не голодна? Доспиш після того, як поїси».

Ніхто не відповів, а в повітрі розпливався ледь помітний аромат холодної сливи, що пронизував до глибини душі.

Шень Хань, насупившись, обережно приклала долоню до щоки дівчини — та була гарячою.

«У неї лихоманка?»

Пробурмотівши це, вона швидко витягнула руки, маючи намір покласти дівчину рівно.

І саме в цей момент погляд Шень Хань спалахнув: на потилиці Ґу Дзюньвань вона побачила маленьку круглу наклейку.

Більша частина наклейки вже намокла і, відклеюючись, відкривала невелику й дивну «рану» під нею.

Шень Хань і сама не розуміла, що з нею відбувається. Щойно вона побачила ту крихітну рану, відчуття калатання серця та кипіння крові знову охопило все тіло.

Ікла прорізалися, наче пагони бамбука після дощу, а витончений аромат холодної сливи вибухнув на кінчику язика.

Вона простягнула руку, щоб відхилити розпущене чорне волосся Ґу Дзюньвань, і сильне, первісне бажання змусило її повільно наблизитися до задньої частини шиї дівчини, тягнучись до тієї дивної «рани».

------(Перекладач має що сказати)------

Досягнення отримано: Перша двостороння комунікація з мешканцем з іншого світу!

Секретне досягнення отримано: Перша двостороння комунікація з Імператрицею з іншого світу!

1. 鬼 (guǐ) – у буквальному сенсі, це привид, дух, демон. А також позначає людину, яка приховує свою справжню особу, наміри або є обманщиком.