Розділ 29 — Сона

Логіка в цьому справді була.

Але все було зовсім не так, як вони собі уявляли!

Шень Хань поспішила пошепки пояснити, понад усе боячись, що Сю Джао та студентка Ґу вважатимуть її аматоркою нічних розваг.

Сю Джао поплескала її по плечу і тоном старого партійного працівника промовила: «Сяо Шень, тобі не варто мені нічого пояснювати».

Сказавши це, вона махнула рукою Сяо Дуну, що стояв неподалік.

І разом із зацікавленим помічником покинула це місце.

Шень Хань охопила тривога; вона вихопила телефон, збираючись написати Ґу Дзюньвань.

Набрала розлогу відповідь, а потім швидко видалила половину.

Подумала ще трохи, видалила все в нуль і почала писати наново.

Отак, то видаляючи, то дописуючи, вона простояла біля адмінбудівлі понад п’ять хвилин, так і не наважившись відправити повідомлення.

Їй здавалося, що словами це важко пояснити.

І раптове пояснення виглядало як відверта спроба щось приховати.

Коли охоронець біля входу обернувся, щоб ще раз подивитися, Шень Хань нарешті сховала телефон і повернулася на тренування.

Тим часом Сяо Дун, що йшов за Сю Джао, не втримався і стиха запитав: «Сестро Джао, та альфа — це ж та сама, що дзвонила тобі нещодавно? Вона така гарна, і характер, здається, дуже лагідний».

Сю Джао хмикнула, косо глянувши на свого асистента: «Ти що, останнім часом мало працюєш? Чому ти завжди думаєш про те, про що не слід?»

Сяо Дун миттю знітився.

«Що ж мене могло хвилювати як бету? Я просто відчував, що ця альфа відрізняється від інших. У ній немає тієї зверхності та агресії, притаманної вищим рангам».

«До того ж я бачу, що вона твоя подруга, от і вирішив розпитати».

Сю Джао погладила помічника по його наївній маківці.

Подумки вона зауважила: Якби ця альфа випустила свою агресію, вона б тобі голову відкрутила одним рухом, дурнику.

«Гаразд, годі про чужих. Матеріали, що я просила, вже готові? Гляди, щоб не забув нічого, як минулого разу».

Заговоривши про роботу, Сяо Дун одразу посерйознішав.

Він відкинув плітки й почав звітувати про підготовку.

А Сю Джао, слухаючи його, дістала зашифрований телефон і без жодних прикрас переказала історію зустрічі з Шень Хань у повідомленні для Ґу Дзюньвань.

Імператриця відповіла миттєво: [Зрозуміло].

Невдовзі настав грудень.

Уся Вільна Федерація ніби вбралася в срібні шати.

Навіть голографічна реклама в місті стала більш затишною та «теплою».

Якщо подивитися з головних воріт бази, то в кінці довгої вулиці можна було побачити проекцію золотистих гір у променях сонця.

Тренування кандидатів у гвардію стали не такими щільними.

Тепер вони почали залучатися до справжніх завдань з охорони.

Хоч до самої імператриці їх ще не підпускали близько.

Але рівень доступу тепер був значно вищим.

Одного дня Шень Хань разом із напарником патрулювала зону поблизу залу прийомів для іноземних гостей.

Звідкись здалеку донеслися звуки фортепіано.

Шень Хань не вміла грати, але відчула, що майстерність виконавця на висоті.

«Хто це грає? Мабуть, через колонки пустили? На базі ж наче не можна так галасувати?»

Почувши питання, напарник відповів: «О, ти не чула? Це делегація з імперії Дзіїн. У нас зараз активне зближення, тож деякі невеликі привілеї — це нормально».

Шень Хань кивнула, але ще більш розгублено запитала: «Це я розумію, але до чого тут піаніно і дипломатія? Музичний обмін?»

Напарник невдоволено процідив: «У тій делегації є якийсь принц Дзіїн, от він і виказує так свою симпатію нашій імператриці».

«Ти минулими днями в іншому місці патрулювала, тому не знаєш — він уже третій день тут виграє».

Брови Шень Хань злетіли вгору: «Це вже занадто! Наша правителька така зайнята, а мусить терпіти ці залицяння. Хіба ніхто не може йому натякнути?»

«Тихіше ти, — напарник озирнувся, перевіряючи, чи немає нікого поруч. — Той вишкребок просто користується тим, що його ніхто не чіпає».

«Він же нічого протизаконного не робить — просто щодня годину грає на роялі. А якраз у цей час Її Величність обідає з послами, тож і сховатися нікуди».

Почувши це, Шень Хань разом із напарником рушила туди, звідки линула музика.

Якраз цими днями була їхня черга охороняти зону прийомів, тож вони мали право там перебувати.

У вишуканій залі для прийомів.

Ґу Дзюньвань вела дружню бесіду з кількома послами імперії Дзіїн.

Обидві сторони мали торговельні інтереси.

Тож перемовини йшли цілком успішно.

Якби не ці звуки фортепіано, що лунали щодня в цей час.

«Ха-ха, сподіваємося, знаки уваги принца Воке Вас не образили».

«Кажуть, Її Величність дуже любить музику. Було б чудово, якби Ви мали нагоду поспілкуватися з принцом. Він відомий піаніст у нас».

Почувши це, Ґу Дзюньвань ледь помітно насупилася.

Проте на її обличчі не з’явилося й тіні роздратування; вона кількома словами перевела розмову на іншу тему.

За весь обід Ґу Дзюньвань майже нічого не з’їла.

Натомість посли Дзіїн отримали величезне задоволення від своєї трапези.

Після обіду Сю Джао під вигаданим приводом нагадала правительці про важливу нараду, і вони разом залишили зону прийомів.

У службовому авто.

Сю Джао тихо запитала: «Ваша Величносте, мені розібратися з принцом Воке?»

Ґу Дзюньвань притулилася до шкіряної спинки крісла і з заплющеними очима відповіла: «Не варто, це не так важливо. Делегація Дзіїн поїде за два дні, нехай собі грає».

Сю Джао ствердно хмикнула й замовкла.

У цей момент приватний телефон імператриці завібрував.

Це було повідомлення від Шень Хань.

【Зайдеш сьогодні до мене? Я приготувала десерт, солодший за перше кохання.】

Поглянувши на останню фразу, Ґу Дзюньвань мимоволі всміхнулася чарівною усмішкою.

Невідомо чому, але поки вона читала опис солодощів від Шень Хань, її нюхова пам’ять наполегливо підсовувала аромат свіжого кедра.

Здавалося, ніжний запах хвої також мав здатність прояснювати думки.

Навіть простої згадки про нього вистачило, щоб миттєво розвіяти оскому, яку залишив у омеги-імператриці принц Воке.

У Ґу Дзюньвань на сьогодні справді були заплановані важливі справи.

Тому вона відповіла в месенджері: 【Трохи зайнята, не прийду.】

Відправивши це, вона відчула, що чогось не вистачає, і поспіхом додала: 【Наступного разу прийду, тоді й приготуєш для мене.】

Відповідь від Шень Хань надійшла миттєво, а наприкінці був доданий шокований стікер.

【Студентко Ґу, це у вас таке «наступного разу обов’язково»?】

«Наступного разу обов’язково» був безглуздий жарт, який Шень Хань колись їй розповідала.

Він означав ввічливу, але непохитну відмову.

Побачивши, як Шень Хань підколола її цією фразою, Ґу Дзюньвань не втрималася від тихого сміху.

Потім відписала: 【У випадках, коли треба відкрутитися, я зазвичай використовую «розчулена до сліз, але змушена відмовити».】

Цей жарт також був із репертуару Шень Хань.

«Дуже розчулена, але все одно відмовляю».

Обоє весело гомоніли через екрани.

Сю Джао, що сиділа попереду на пасажирському сидінні, зберігала цілковиту незворушність.

Вона вдавала, ніби зовсім не помічає, як правителька на задньому сидінні переписується з певною альфою.

Водій-бета взагалі сидів як закам’янілий; на його серйозному та суворому обличчі не було й тіні зайвих емоцій.

Проте в душі водія маленький чоловічок несамовито волав: "А-а-а! Я все бачу в дзеркало заднього виду, імператриця витріщилася в телефон і посміхається!"

"Вона з кимось переписується? Боже мій! Хто це? Рятуйте! Чому помічниця Сю поруч така спокійна?"

Квартира на базі.

Завершивши розмову з Ґу Дзюньвань.

Шень Хань одразу взяла інший телефон і гукнула друзів у спільному чаті на трьох.

【Збирайте спорядження і негайно до мене!】

Ма Хаою: 【Кого б’ємо? Брати спецзасоби?】

Нін Сі: 【Буду за пів години. Хтось хоче їсти? Можу захопити із собою все для хот-поту.】

Шень Хань переодягалася, паралельно відписуючи повідомлення.

【Яке «б’ємо»? У нас правова держава.】

【Хот-пот поки відставити, його краще смакувати прямо в закладі.】

【Сьогодні нам треба у два місця: до експозиційного музею бази та в апаратну відеоспостереження того району. Нін Сі піде зі мною дещо взяти, а Ма Хаою має подбати про те, щоб камери нас «не помітили»】

Побачивши ці кілька речень у груповому чаті, Ма Хаою та Нін Сі одразу ж були приголомшені.

Твою ж наліво! Казала — правова держава!

Влаштовувати заколот прямо на території бази — та краще вже з кийками вийти комусь пику набити!

Зібравшись разом, трійця швидко перейшла до дій.

Ма Хаою мав досвід спецслужби, до того ж чудово знав територію.

Впоратися з відеонаглядом музею було для нього нескладним завданням.

Нін Сі тим часом разом із Шень Хань пробралася крізь вікно до експозиційного музею.

Цей музей існував ще до заснування бази.

Це була радше знакова будівля, де символізм важив більше за практичність.

Зрештою, ніхто б не пустив сюди звичайних громадян на екскурсію.

Відповідно, система безпеки тут була досить розслабленою.

Адже експонати не належали до культурних цінностей національного масштабу.

Обидві дівчини в приладах нічного бачення прокралися на другий поверх музею, до відділу старовинних музичних інструментів.

Дивлячись, як Шень Хань нишпорить біля вітрин.

Нін Сі не втрималася і прошепотіла: «Босе, а що ми взагалі шукаємо?»

У цей момент Шень Хань зупинилася перед однією з шаф.

Вона вказала на електронний замок вітрини й ледь чутно промовила до напарниці: «Допоможи розкрити цей замок, мені треба позичити звідси один інструмент».

Нін Сі крізь окуляри нічного бачення розглядала вітрину, забиту речами, більшість із яких вона ніколи не бачила.

Колупаючись у замку, вона з цікавістю запитала: «Ти вмієш на такому грати? Це ж антикваріат, я навіть назв їхніх не знаю».

Клац — вітрина відчинилася.

Шень Хань витягла звідти найменший трубчастий інструмент разом із відповідним тростиновим пищиком.

А потім таємниче посміхнулася до Нін Сі: «Це називається сона*1. Вона мені потрібна для однієї великої справи!»

------(Перекладач має що сказати)------

Відверто кажучи, кожного разу, коли я доходжу до цього моменту, завжди шукаю, як та сона звучить. І зараз на фоні ввімкнула. Ну, це потужно!

1. 唢呐 (suǒnà) сона — це традиційний китайський духовий інструмент із подвійною тростиною та характерним металевим розтрубом. Звук інструмента — надзвичайно гучний, пронизливий та високий. Його неможливо не почути навіть у великому оркестрі. Через таку силу звуку сону використовують переважно на відкритому повітрі.