Розділ 34 — Поцілунок

Тільки-но слова злетіли з вуст, Шень Хань миттю збагнула, що випадково бовкнула щось непристойне!

Хоча вона відчувала, що Ґу Дзюньвань симпатизує їй, але це все ж таки було їхнє перше побачення нишком від усіх.

Якщо верзти казна-що, це цілком може викликати дискомфорт у партнерки.

Саме коли вона гарячково міркувала, як перевести тему.

Четверо молодиків із густо намащеним гелем волоссям, похитуючись, попрямували в їхній бік.

«Красуне, а де ти купила таке морозиво? Виглядає дуже смачно».

«Може, розважимося разом? Великою компанією веселіше!»

«Точно, красуне, у нас тут неподалік ще з десяток братів є. Такій вродливій омезі не дуже безпечно сидіти тут самій, тож краще приєднуйся до нас».

Поки вони їли, Ґу Дзюньвань зняла маску.

Її неймовірна врода й справді притягувала погляди багатьох людей у цій зоні відпочинку.

Але ті люди знали межу, і в їхніх поглядах було переважно захоплення та замилування.

А от ці четверо зухвалих молодиків були зовсім іншими.

На їхніх обличчях читався неприхований інтерес, викликаний омегою, і вони, геть ігноруючи присутність поруч альфи, підійшли прямо до них із залицяннями.

Зрештою, за язика їх ніхто не засудить.

До того ж, налякати омегу до смерті було їхньою давньою кепською звичкою.

Почувши голоси цих чотирьох, Ґу Дзюньвань першим ділом знову вдягла маску.

Шень Хань тим часом подумки полегшено зітхнула.

Сварячи себе за те, що не можна надалі так вільно висловлюватися при Ґу Дзюньвань, вона підвелася з лави й рушила назустріч молодикам.

Ті ще не збагнули, у що вляпалися, і продовжували верзти гидоти в бік Ґу Дзюньвань.

На їхню думку, їх було четверо альф проти однієї.

Якщо справді дійде до бійки, вони точно не програють.

Невдовзі Шень Хань опинилася прямо перед двома першими молодиками.

«Панове, сьогодні особливий день, тож нумо кожен скаже один одному новорічне вітання».

Щойно вона це промовила, як блискавично схопила першого за зап’ястя: «Тоді я почну: "Зі святом"».

Хлопець, якого вона схопила, ще не встиг нічого зрозуміти, як відчув раптовий гострий біль у руці.

У ту мить йому здалося, що йому не зап’ястя викрутили, а мозок збаламутили!

Нестерпний біль ударив прямо в тім’я, і попри пронизливий холодний вітер, він миттєво вкрився потом.

Тільки коли Шень Хань відпустила його зап’ястя і хлопець, зігнувшись у три погибелі, впав на землю.

Другий, що йшов поруч, нарешті оговтався.

Скляний погляд другого молодика вмить змінився люттю: «Ти що твориш?! Ти, бляха, смієш руку прикласти!»

Останні слова ще не встигли розчинитися в холодному повітрі, як його зап’ястя, яке він щойно сховав за спину, опинилося в долоні альфи.

«Твоє вітання неправильне», — зітхнула Шень Хань і зробила больовий прийом.

Бачачи, як за лічені секунди двоє товаришів уже валяються на землі й стогнуть.

Інші двоє просто заціпеніли від жаху.

Їхній мозок не встигав за розвитком подій, тому, коли Шень Хань підвела на них погляд, вони навіть забули втекти.

У одного з них коліна затрусилися, і він, напруживши мізки, згадав якесь вітання.

Він миттю випалив: «Нехай ваше щастя буде безмежним, як Східне море!»

Шень Хань на мить завмерла, а потім похитала головою: «Це вітання зовсім не доречне».

З цими словами вона схопила його за руку.

Біль від викрученого суглоба не забарився.

Поки третій молодик обливався слізьми, він подумки бідкався: №Це не моя провина, ти ж не казала, що має бути доречно! До того ж, твоє «Зі святом» теж на вітання не тягне!№

Четвертий хлопець був худий як тріска, з копицею бріоліну на голові, одягнений у червоно-білий пуховик.

Він чимось нагадував чихуахуа, яку вдягли в нову одежину й вивели погуляти.

Не чекаючи запитання від Шень Хань, він склав руки перед собою і почав ними відчайдушно трясти: «З Новим роком, старша сестро й невістко!»

Шень Хань аж отопіла від такого повороту.

Поки вона думала, як оцінити це вітання, за її спиною пролунав ніжний сміх Ґу Дзюньвань: «Досить уже, на нас уже багато хто звертає увагу, ходімо».

Омега-імператриця підійшла до Шень Хань і подала їй антисептичну серветку.

Витираючи руки, якими вона щойно викручувала суглоби, Шень Хань запитала у чотирьох тремтячих молодиків: «Усе ще хочете, щоб красуня з вами погралася?»

Почувши це, всі четверо мало не розплакалися прямо на вулиці.

Подумки вони кричали: №Та ми тобі життя готові віддати, тільки відчепися!№

Стримуючи сміх, Ґу Дзюньвань поспішила відтягнути альфу, яка надто ввійшла в роль.

Тут здійнявся неабиякий галас, і вона зовсім не хотіла, щоб їх затримала охорона, яка ось-ось мала прибути.

Вони залишили зону відпочинку і швидко розчинилися в натовпі.

Згадуючи цю сцену, омега-імператриця все ще посміхалася, а в її золотавих очах грали бісики.

«Звідки у твоїй голові стільки дивних ідей?»

Відчувши втіху в голосі Ґу Дзюньвань, Шень Хань теж засміялася: «Не хотілося, щоб вони псували атмосферу, а так вийшло весело. Особливо той останній — цікаво, з якого серіалу він це вихопив?»

Говорячи, вона ніби щось згадала і швидко додала: «Не слухайте їхнього гучного стогону. Я насправді стримувала себе. Хіба що поболить трохи, справжніх вивихів там немає».

Ґу Дзюньвань байдуже глянула назад своїми очима фенікса.

Потім наблизилася до вуха Шень Хань і прошепотіла: «Атож, у них навіть залишилися сили дзвонити й кликати підмогу, вони нас уже майже наздогнали».

Шень Хань не очікувала, що Ґу Дзюньвань так гостро відчуває небезпеку.

Вона озирнулася і справді побачила кількох осіб, що розштовхували натовп, намагаючись швидко до них пробратися.

Вона трохи розлютилася, але знову пускати в хід кулаки не хотіла.

Не можна дозволити цим людям зіпсувати побачення, яке вона виборола з таким трудом.

Подумавши про це, Шень Хань миттєво зупинилася.

Присівши, вона повернула голову до омеги поруч: «Студентко Ґу, переслідувачі ось-ось будуть тут, давай я понесу тебе на спині».

Ця знайома фраза вмить повернула думки омеги-імператриці до того густого прикордонного лісу, де вони зустрілися вперше.

Тільки цього разу вона не вагалася.

Простягнувши руки, вона обхопила альфу за шию, і наступної миті Ґу Дзюньвань уже тулилася до цієї знайомої теплої спини.

З наближенням півночі пішохідна вулиця, і так галаслива, ставала дедалі тіснішою.

Але крок Шень Хань був твердим.

Вона несла Ґу Дзюньвань крізь людське море, немов спритна рибка оминаючи незліченні рифи, поки врешті не запливла в тихий провулок.

Це був охайний житловий квартал.

Підвівши очі, можна було побачити затишне світло в багатьох вікнах.

Мабуть, через те, що всі люди зібралися в центрі, Шень Хань пробігла з одного кінця провулка в інший, так і не зустрівши жодної душі.

Переконавшись, що вони відірвалися достатньо далеко.

Вона обережно опустила омегу на землю.

Ґу Дзюньвань зняла маску й побачила крапельки поту на лобі дівчини.

Шукаючи в кишені серветки, вона промовила: «Насправді тобі не варто було так поспішати. Ми вийшли з району нічного ринку, і вже після першого повороту вони б нас не наздогнали».

Шень Хань трохи важко дихала.

Адже відтоді, як Ґу Дзюньвань видерлася їй на спину, цей убивчий аромат морозної сливи невпинно лоскотав її ніздрі.

Вона знала, що Ґу Дзюньвань у масці й не дихає їй прямо у вухо.

Але чомусь їй здавалося, що тонкі пахощі сливи обплітають її шию.

Від цього серце мимоволі почало калатати швидше, а дихання стало уривчастим.

Тепер, слухаючи Ґу Дзюньвань, вона не знала, як пояснити свій стан.

Не скажеш же їй: №Насправді я захекалася вже після перших двох кроків№.

Це було б дуже ніяково.

Шень Хань опустила очі, крадькома спостерігаючи за омегою, яка шукала серветку.

Дивлячись на її витончений ніс та злегка прочинені червоні губи, вона відчула, як уся кров прилила до голови.

Від бурхливого жару обличчя почало палахкотіти.

Кожен вдих здавався розпеченим.

Шень Хань обережно нахилилася до неї.

Внутрішній голос підбурював її, вимагаючи схилитися й торкнутися цих вологих пелюсток сливи.

Але розум нагадував: раптовий напад — це образа.

Поки в голові точилася боротьба, омега, що нарешті знайшла серветку, раптом підвела погляд.

Натрапивши на владні золотаві зіниці, Шень Хань завмерла на місці.

«Я... я хотіла спитати тебе...»

Тільки-но почалися виправдання, як омега перед нею звелася на пальчики й торкнулася своїми губами кутика її рота.

Ніжна морозна слива впала, наче сніжинка, залишаючи власний слід на території палкого кедра.

Подихи ледь переплелися, але це вже розпалювало справжню пожежу.

Ґу Дзюньвань і сама не знала, звідки в неї взялася така сміливість.

Ледь торкнувшись її вуст, вона миттю збиралася відсторонитися.

Але не встигла вона збільшити дистанцію, як губи альфи наздогнали її, ніжно, але владно знову припавши до її рота.

На відміну від невагомого дотику Ґу Дзюньвань.

Поцілунок альфи був сповнений відвертої жаги володіння.

Пелюстки сливи ніби потонули в гущавині кедра, чий терпкий аромат огорнув її, не даючи вирватися.

Пахощі сливи та кедра одночасно розквітли на кінчиках їхніх язиків.

Дихання Ґу Дзюньвань збилося.

Саме в мить, коли вона відчула, що ноги підкошуються, чиясь долоня вчасно підтримала її за талію.

За якийсь час у кишені Шень Хань раптово завібрував телефон.

Ґу Дзюньвань поспіхом відштовхнула її за плечі, намагаючись віддихатися: «Твій... твій телефон дзвонить».

«Неважливо».

Глухо кинувши це, Шень Хань знову подалася вперед, аби злитися з нею в поцілунку.

------(Перекладач має що сказати)------

Милахи