Розділ 39 — Маленька принцеса племені

Почувши, що до племені завітала надзвичайно вродлива альфа, яка до того ж виявилася неймовірно щедрою, Су Му, не чекаючи, поки мати закінчить змащувати її обличчя ліками, схопила шапку, насунула її на голову і чимдуж вибігла надвір.

Її обличчя було поранене кілька днів тому, коли хтось поцілив у неї каменем.

Варто було Су Му згадати ту високу й худорляву альфу у військовій формі, як у неї починали нити зуби.

Після тієї «кам'яної битви» вона повернулася до племені з таким набряклим обличчям, що навіть рідна мати ледь її впізнала.

Останні кілька днів Су Му не наважувалася навіть носа висунути з дому, тож їй було неймовірно нудно.

Тепер, зачувши про таку новину, вона просто мусила піти й подивитися на власні очі.

Та коли Су Му радісно підбігла до місця, де з'юрмилися одноплемінники, і побачила людину, яка з усмішкою заходила до селища, їй здалося, ніби її знову щосили вгатили в щелепу — обличчя обпекло гострим болем.

Шень Хань ішла в оточенні членів племені, весело гомонячи з ними; вона майстерно тримала цю атмосферу гармонії та приязні.

Саме в той момент, коли вона міркувала, як би ввічливо попросити про зустріч із їхнім вождем, перед нею раптом з'явилася до болю знайома постать.

Це було дещо масивне тіло молодої людини з племені, на голові якої була тканинна шапка, а одяг був прикрашений срібними виробами, що вирізняли її з-поміж інших.

Обличчя цієї особи все ще було дещо припухлим.

Здається... це вона її так.

Дивлячись на юнака, чиї очі, здавалося, от-от вистрелять вогнем, Шень Хань відчула, як серце тьохнуло.

Вона видавила з себе ввічливу, хоча й дещо ніякову посмішку.

Су Му підстрибнула на місці й щосили закричала:

«Вона з федеральної армії! Ви всі дозволили їй себе обдурити!»

«Ця людина прийшла зі злими намірами, мерщій схопіть її!»

Знаючи, що Су Му ніколи не стала б брехати про таке, люди, які привели Шень Хань, миттєво перелякалися.

Вони змусили її зняти всі золоті прикраси, а потім, підхопивши важкий рюкзак, поспіхом побігли до Великого Жерця.

У племені Цюбі авторитет Жерця був вищим навіть за владу вождя.

Су Му ж із великим задоволенням наказала зачинити Шень Хань у дерев'яній клітці племені.

Після чого вона теж побігла туди, де був Жрець.

Шень Хань почувалася дещо пригніченою.

У горах Джисін було щонайменше з десяток великих і малих племен, тож як їй так «пощастило»?

Всі три рази вона натикалася саме на людей з племені Цюбі.

До того ж, хіба в одному племені люди не мають носити схожий одяг? Чому кожен вбраний як заманеться?

Зітхнувши, Шень Хань помітила, що в клітці вона не одна.

Вона підійшла до трьох молодиків, одягнених у штормівки.

«Привіт, як тебе тут замкнули?»

Троє юнаків виглядали один похмурішим за іншого.

Побачивши, що нова ув'язнена одразу почала проявляти таку активність, вони просто відвернулися, не бажаючи розмовляти.

Шень Хань присіла навпочіпки перед одним із них і продовжила допитуватися:

«Ви студенти?»

Той лише щільніше загорнувся у штормівку і відповів в’ялим, безнадійним голосом:

«Ти не можеш знайти когось іншого для розмов?»

Бачачи їхній настрій, Шень Хань зрозуміла, що навряд чи щось від них дізнається.

Вона підвелася і підійшла до останньої людини в клітці — низького і повного чоловіка середнього віку.

Той підвів очі на альфу, що наближалася, і в його погляді промайнула іскра зацікавленості, проте першим він не заговорив.

Шень Хань це анітрохи не збентежило.

Вона витягла з підкладки одягу маленьку золоту грудку завбільшки з горошину і вправно вклала її чоловікові в руку:

«Брате, це невеличкий подарунок за знайомство. Якщо не гребуєш, розкажи мені, які тут правила».

Чоловік покрутив золоту «горошину» перед очима, уважно роздивився її, а тоді з усмішкою подивився на Шень Хань.

«Що саме ти хочеш знати?»

«Як ти тут опинився?»

«Кажуть, ніби я продав їм партію фальшивих інгібіторів. Але я теж жертва, я лише перекупник, хай йому грець».

«О, то в племенах теж користуються такими речами? А я думала, вони цураються всього сучасного».

Чоловік хмикнув:

«Раніше вони пили відвари з тутешніх трав, але хіба ті зілля можуть зрівнятися за ефективністю з ін'єкціями?»

«Насправді люди в племенах мають велику потребу в сучасних товарах, просто їхній Жрець вперто не дає добро».

«До речі! Коли виберемося, не хочеш зайнятися перепродажем разом зі мною? Обіцяю, розбагатієш!»

Шень Хань замахала руками:

«Ні-ні, дякую, у мене й так непогана зарплата. А тих студентів за що зачинили?»

Чоловік таємниче посміхнувся і, стишивши голос, запитав:

«Ти бачила в цьому племені хоч одну омегу?»

Шень Хань почала пригадувати свій шлях через селище і зрозуміла, що бачила лише альф та бет.

«Навіть не напружуйся, ти їх не побачиш. У племенах омеги — це дефіцитний ресурс, вони майже не виходять назовні».

«А тим студентам просто не пощастило: приперлися в таку глушину займатися фотографією».

«У результаті випадково натрапили на місцеву омегу і сфотографували її».

«Ну й отримали по повній: камери розбили, а самих відгамселили так, що мало не здалося».

Закінчивши розповідь, чоловік із цікавістю запитав у відповідь:

«Ну, а ти як сюди потрапила?»

Шень Хань сумно зітхнула:

«Мабуть, через те, що занадто вихвалялася багатством».

Чоловік середнього віку аж поперхнувся, а тоді похитав головою й засміявся:

«А я вже подумав, що ти чимось допекла тій малій принцесі, улюбленці вождя!»

«Я бачив, як саме вона тебе сюди закинула».

Почувши це, Шень Хань аж затремтіла від несподіванки; вона витріщила очі й запитала:

«Принцеса? Яка ще принцеса!»

Чоловік позіхнув і повільно промовив:

«Та сама бета у срібних прикрасах, що була щойно. З побитим обличчям».

Шень Хань заціпеніла:

«???»

Брате, ти що, вирішив мені тут стендап влаштувати?

Маленька принцеса, яка одним ударом може мізки вибити! Ти це серйозно?

Тим часом у наметі вождя племені набилося семеро чи вісім осіб.

Су Му теж була там; вона стояла, схрестивши руки на грудях, і слухала, як одноплемінники звітують Великому Жерцеві про зустріч із тією альфою.

Жрець витрусив попіл зі своєї люльки й зітхнувши поглянув на одного з присутніх.

«Я стільки тебе вчив, а ти все одно дурний як осел. Тягнеш у племя казна-кого».

Молодик, якого він картав, почав стиха заперечувати:

«Я не тягнув казна-кого. Вона сказала, що вона мандрівниця і дуже хоче подивитися на наше плем’я, щоб набратися досвіду. Вона здалася мені надзвичайно щирою людиною, тому я й погодився привести її».

Жрець стукнув його люлькою по голові:

«Чи ти не знаєш, що коли брешеш, то починаєш невпинно кліпати очима? Якщо зараз же не скажеш правду — відберу рушницю!»

Юнак вхопився за ґулю на лобі й жалібно промовив:

«Бо вона дала мені два золоті браслети».

Су Му лише очі закотила:

«!!!»

Покаравши винного, Жрець знову засунув люльку до рота й почав затягуватися.

«Та альфа явно прийшла до нас із певною метою. Тепер маємо проблему: впустити було легко, а от як її позбутися — незрозуміло».

Вождь племені, що сидів поруч і грів руки біля вогню, байдуже кинув:

«То вбийте її, та й по всьому. Через смерть однієї людини урядові війська не почнуть із нами війну».

Почувши таке, Жрець знову замахнувся люлькою, щоб вгатити дурня.

Але згадавши, що це каже сам вождь, він стримався.

«Імператриця Вільної Федерації терпить наше існування не тому, що боїться нас, а тому, що поважає етнічне різноманіття».

«Якщо ви цього не второпаєте, наше плем’я рано чи пізно знищать!»

«Годі про це. Завтра я особисто випроваджу ту альфу звідси. А ви підіть і поверніть їй рюкзак».

«Не треба чекати до завтра».

Раптом з-за меж намету пролунав чистий голос.

Наступної миті завіса піднялася, і перед очима присутніх постала висока постать юної альфи.

У гості були приємні риси обличчя, і від неї зовсім не відчувалося тієї важкої напруги, що зазвичай притаманна солдатам.

Якби Су Му не бачила її на власні очі у бойовому однострої, всі б вирішили, що ця людина ще більше схожа на студента, ніж ті фотографи.

Можливо, через те, що Шень Хань з’явилася так природно, а її голос звучав дуже приязно й невимушено.

Ніхто навіть не замислився над питанням: як людина, яку зачинили в дерев’яній клітці, примудрилася тишком-нишком дійти до намету вождя?

Серед усіх присутніх лише Жрець відчув, що ця альфа має унікальну вдачу.

Вона була подібна до скарбу, захованого в піхвах — приховала свою гостроту там, де її ніхто не бачив.

Під здивованими та настороженими поглядами Шень Хань пройшла до вогнища, що палало посеред намету, і звернулася до Жерця:

«Пробачте, я випадково почула вашу розмову. Великий Жерцю, ви людина мудра. Гадаю, у обох наших сторін є достатньо потреб, аби об’єднати зусилля задля вигідної співпраці».

Жрець не відповів одразу.

Він крутив у руках люльку, а його дещо каламутні очі не відривалися від обличчя Шень Хань.

Він мовчав, і решта одноплемінників, включно з вождем, теж зберігали тишу.

За довгу хвилину Жрець відкрутив мундштук люльки і спокійно промовив:

«У нашому племені Цюбі є правило: перед першою співпрацею сторони мають довести свою щирість».

Сказавши це, він підійшов до вогню і розімкнув долоню, впустивши залізний мундштук прямо в купу розпечених дров.

«Якщо ти зможеш дістати цю залізяку без жодних допоміжних засобів, плем’я визнає тебе воїном. Тоді я буду з тобою розмовляти».

Почувши умову Жерця.

Присутні миттєво почали схвально гомоніти.

Су Му відчула зловтішну радість; вона вже почала придумувати, якими словами найдошкульніше висміяти альфу, коли та відмовиться.

На її думку, дістати мундштук із того багаття було просто неможливо.

Вона ж бачила: Жрець навмисне кинув залізяку під самий низ розпеченого вугілля.

Навіть якщо вистачить духу на мить засунути руку у вогонь, неможливо розсунути палаючі дрова й витягти мундштук, який вже розжарився до білого.

Поки Су Му губилася в здогадах.

Шень Хань почала знімати свою штормівку; вона підкотила рукави светра вище ліктів.

Потім вона підійшла до вогнища, лагідно всміхнулася Жерцеві й мовила:

«Добре, я приймаю ваші умови!»

------(Перекладач має що сказати)------

Давати вогняне завдання користувачу здібностей вогняного типу — ну-ну)