Розділ 40 — Мотоблок

Будучи пробудженою, що володіє елементом вогню, Шень Хань наразі могла підтримувати вогняне покриття на всій долоні та зап’ясті протягом лише трьох секунд.

Три секунди для багатьох звичайних людей — це лише час, за який можна двічі кліпнути оком.

А для вправного стрільця цього достатньо, аби зробити п’ятнадцять пострілів поспіль!

Шень Хань подумки розрахувала: за ці три секунди вона мала встигнути зробити дві речі.

По-перше, коли рука зануриться у вогонь, треба було одразу вхопити мундштук — часу на довгі пошуки не було.

По-друге, слід було встигнути продемонструвати залізний мундштук усім присутнім до того, як він почне обпікати її шкіру.

Вона прийшла сюди, аби розтопити кригу недовіри, тож, незалежно від того, чи була це навмисна перешкода, вона не мала права відступати.

Під пильними поглядами присутніх, сповненими чи то подиву, чи то цікавості, Шень Хань різко простягнула руку й занурила її в самісіньке вогнище.

Раптовий потік повітря змусив полум’я з гуркотом розлетітися вбік.

Тріск вугілля не вщухав ні на мить.

Здавалося, у повітрі розлився запах розпеченого вогню та запеклої боротьби.

Люди з племені Цюбі інстинктивно відступили на кілька кроків назад.

Їхні обличчя, що раніше виражали здивування, поступово змінилися на справжнє приголомшення.

«Клац!»

Шень Хань із силою опустила вкритий попелом залізний мундштук на стіл: «Великий Жерцю, я продемонструвала ту щирість, яку Ви вимагали. Цікаво, що Ви збираєтеся запропонувати натомість для нашої угоди?»

Це запитання Шень Хань не було недоречним, адже старий сам чітко заявив: перед першою співпрацею обидві сторони мають довести свою щирість.

Жрець відвів погляд від мундштука на столі й знову подивився на юну альфу, але тепер у його погляді з’явилося значно більше поваги.

Він довго роздумував, перш ніж повільно промовити:

«За два дні я від імені племені Цюбі вирушу на переговори з племенем Шама щодо розподілу земель для збору хуанлодзі. Ти підеш зі мною».

Почувши це, Су Му миттєво оговталася від шоку.

Вона поспіхом звернулася до свого батька: «Батьку, не можна її пускати! Чужинці не повинні знати місць, де росте хуанлодзі».

Вождь Цюбі лише байдуже хитнув головою: «Слухай Великого Жерця».

Шень Хань підняла з землі свою штормівку, прикриваючи нею злегка обпечену руку, лагідно всміхнулася Жерцеві й більше нічого не сказала.

Справи треба робити поступово; нинішній результат уже перевершив її очікування, тож висувати нові вимоги зараз було б помилкою.

Жрець поглянув на того самого хлопця, якого раніше бив люлькою:

«Аші, знайди для гості чисту кімнату й відведи її відпочивати».

Юнак на ім’я Аші миттєво підтягнувся і разом із двома друзями оточив Шень Хань, показуючи дорогу.

Виходячи з намету, він навіть особисто притримав для неї завісу.

Щойно вони вийшли назовні, як пронизливий холодний вітер круговертю вдарив їм в обличчя.

Шень Хань поспіхом застебнула куртку до самого підборіддя, і тільки тоді відчуття крижаного холоду трохи відступило.

Повернувши голову, вона помітила, що троє молодиків із цікавістю розглядають її руку.

Вона навмисне трохи закотила рукав, аби вони могли бачити краще.

Юнак на ім’я Аші, витріщивши очі, запитав: «Як ти це зробила? У нашому племені тільки старий знахар може діставати речі з вогню».

Трохи подумавши, він додав: «Але знахар змащує руки спеціальним соком трав, а ти — ні».

Шень Хань таємниче всміхнулася й мовила: «Це називається тактичне порушення правил, вам краще такого не повторювати».

Трійця завмерла, подумавши про себе: «Ми б і захотіли, та не змогли б».

Хоча ці прості хлопці й не зрозуміли значення фрази про «тактичне порушення», вчинок дівчини здався їм неймовірно героїчним.

Невдовзі після того, як Шень Хань влаштувалася в наметі, їй почали приносити гарячу воду, їжу, цілющі трави та комплект одягу племені Цюбі, який мали право носити лише визнані воїни.

Наступного ранку, коли вона йшла селищем у чорно-червоному вбранні, розшитому тотемами, кожен зустрічний зупинявся, аби роздивитися її.

У племені Цюбі чорний колір символізував шляхетність, а червоний — відвагу.

Такий одяг воїна зазвичай носили лише кремезні чоловіки, здатні голіруч здолати кабана.

Ніхто не сподівався, що ця світлошкіра й висока альфа виглядатиме в ньому так неперевершено!

Шень Хань неспішно прогулювалася, аж поки не дійшла до тієї самої дерев’яної клітки, де її тримали вчора.

Троє студентів, що сиділи всередині, були просто приголомшені.

Вони подумали: "Хіба вона не втекла вчора нишком звідси?"

Мало того, що люди Цюбі її не впіймали й не відгамселили, так вона ще й прийшла сюди хизуватися!

На відміну від здивованих студентів, у голові перекупника ніби грім пролунав.

Він чудово знав, що означає одяг воїна на цій дівчині.

Його серце здригнулося від шоку: що ж такого зробила ця альфа, аби за одну ніч отримати таке визнання від самого Жерця?

Трохи покрутившись біля клітки, Шень Хань пішла спілкуватися з іншими мешканцями племені.

Тепер вона знала: місцеві люди чудово усвідомлюють бідність свого побуту й дуже прагнуть товарів, що могли б полегшити їм життя.

Їхня впертість зумовлена не ненавистю до технологій, а страхом, що сучасна цивілізація знищить їхню культуру та багатовікові традиції.

Саме тому вони воліли мати справу з контрабандистами, аніж приймати допомогу від федерального уряду.

Шень Хань міркувала: насправді цю проблему не так уже й важко розв’язати.

Ідеологія її студентки Ґу не передбачала перетворення всіх громадян на однотипних гвинтиків системи.

Якщо налагодити зв’язок, Ґу Дзюньвань цілком здатна забезпечити племенам комфортне життя, зберігши при цьому їхню автентичність.

Настав день переговорів між двома племенами.

Шень Хань гадала, що вони вирушать верхи разом із Жерцем та іншими, проте вона ніяк не сподівалася побачити, як один зморшкуватий старий виводить із селища мотоблок із причепом!

У кузові вже сиділо шестеро людей.

Там була і Су Му, «маленька принцеса», яка, побачивши Шень Хань, знову люто на неї зиркнула.

Шень Хань проігнорувала дівчину й здивовано запитала в Жерця, що стояв поруч:

«Це і є наш транспорт?»

Жрець спокійно пояснив:

«На конях незручно ховати рушниці. У нас із племенем Шама є домовленість: під час переговорів ніхто не має права носити зброю на собі».

Почувши це, Шень Хань була вражена такою хитрістю: цей рух був справді неймовірно спритним!

Носити зброю при собі не можна, але можна сховати її в тракторі?!

Коли Шень Хань та Жрець теж залізли в причеп, компанія рушила в дорогу, підстрибуючи на кожній купині.

Шень Хань опинилася затиснутою між Жерцем ліворуч та юнаком Аші праворуч; вона раптом відчула себе так, ніби вона їде в метро в годину пік.

Су Му сиділа прямо навпроти Шень Хань.

Під час подорожі вона ніяк не могла втриматися, аби крадькома не позирати на руки своєї супутниці.

Жодних опіків чи набряків — ці долоні були подібні до білого нефриту, що використовувався для підношень у племені: чисті й надзвичайно вродливі.

Су Му раптом згадала ніжні пагони зимового бамбука; ні, навіть вони не могли зрівнятися красою з тонкими пальцями цієї дівчини.

Мотоблок, випльовуючи хмари диму, торував шлях понад дві години.

Саме тоді, коли вони вже наближалися до місця зустрічі, обумовленого двома племенами, Шень Хань раптом звернулася до Жерця поруч:

«Повертай ліворуч і проїдь ще п’ятсот метрів».

Жрець поглянув на порослу низькою травою рівнину ліворуч і наказав зморшкуватому старому водієві виконувати.

Су Му обурилася: вони вже майже дісталися мети, а ця альфа раптом змушує змінювати напрямок, і Жрець, на диво, погоджується.

Вона знову люто зиркнула на людину навпроти, проте Шень Хань, відвернувшись, уважно розглядала землю, тож погляд дівчини знову не знайшов цілі.

Шень Хань пильно дивилася на свіжі відбитки протекторів на сірій багнюці; вона одразу впізнала, що це не сліди від мотоблока.

Це був слід від позашляховика!

Жрець теж почав прискіпливо вивчати землю, і з кожною секундою його обличчя ставало дедалі похмурішим.

Хоча він не міг точно визначити марку машини, він розумів: поява таких слідів у цьому місці не віщує нічого доброго.

«Розворочуйся, їдемо назад!»

Низький голос Шень Хань відлунював у причепі, подекуди перекриваючи гуркіт мотора.

Жрець ще не встиг віддати наказ, як Су Му, що сиділа навпроти Шень Хань, нарешті не витримала:

«З якого це дива ми маємо тебе слухати?»

Шень Хань лише мигцем глянула на неї, а потім наказала Аші, що сидів праворуч, аби всі негайно привели рушниці в бойову готовність і поклали їх біля ніг так, щоб можна було миттєво схопити.

Тим часом Жрець уже підтримав слова Шень Хань і наказав водієві терміново розвертатися.

Насправді він і сам не знав, чому так довіряє цій незнайомці, проте інтуїція підказувала йому: ця альфа не бажає їм зла.

Не встиг мотоблок від’їхати й на кілометр у зворотному напрямку.

Як ззаду їх наздогнали двоє вершників із племені Шама.

«Великий Жерцю племені Цюбі! Наш вождь наказав нам зустріти вас!»

«Ви збилися зі шляху, повертайтеся негайно!»

Цієї миті вже всі люди Цюбі в причепі відчули, що справа кепська.

Час появи переслідувачів був надто підозрілим.

Щойно вони розвернулися, як за ними вислали погоню, хоча до місця зустрічі залишалася ще чимала відстань.

«Що робити? У них точно засідка попереду».

Голос Жерця звучав тривожно й глухо; він не міг збагнути причин такої зради племені Шама, тож інстинктивно звернувся по пораду до альфи поруч.

Ця сцена видалася людям Цюбі неймовірною.

Аже їхній Жрець завжди був непохитним лідером племені.

А зараз він фактично передав право приймати рішення цій чужинці.

Шень Хань підхопила ногою самопальну рушницю і, стиснувши її в руках, швидко промовила:

«Мотоблок занадто повільний, ми — ідеальна мішень. Прямуємо до того лісу попереду, там покинемо машину. Скажіть водієві, щоб після того, як ми зістрибнемо, він за жодних обставин не зупинявся!»

Щойно вона договорила, як двоє здорованів із племені Шама наблизилися на відстань ста метрів.

Побачивши, що один із них вихопив пістолет, Шень Хань миттєво підняла ствол і натиснула на спусковий гачок.

Гучний постріл наполохав зграю зимових птахів у лісі неподалік і змусив вершника Шама здригнутися від несподіванки.

Самопали племені мали малу дальність і жахливу влучність.

Перший постріл Шень Хань не досяг цілі.

Вона миттєво підхопила іншу вже заряджену рушницю, врахувала відхилення попередньої кулі, скоригувала траєкторію і знову вистрілила.

За сто метрів від них вершник здригнувся — куля влучила йому в плече, і він вилетів із сідла.

Весь процес тривав не більше п’яти секунд.

Але щойно пролунав другий постріл, як з-за схилу позаду мотоблока раптово вилетіли два позашляховики.

Широкі колеса здіймали хмари бруду й пилу; машини, наче два величезні хижаки, стрімко неслися на перехоплення групи Шень Хань.

------(Перекладач має що сказати)------

Бій на тракторі — як захопливо!