Розділ 41 — Страх

Переслідувачі на позашляховиках не належали до племені Шама — це були бойовики угруповання «Тигрова вежа», яких нещодавно федеральні війська змусили відступити вглиб гір.

Гучні черги з автоматів супроводжувалися ревінням двигунів, вриваючись у тишу.

Вони намагалися зламати фізичний та психологічний захист здобичі перед собою.

На щастя, Шень Хань вчасно наказала розвернутися, і тепер між ними була дистанція у три кілометри. Бандити, висунувшись наполовину з вікон, стріляли на ходу, проте зараз це було радше залякуванням.

Зморшкуватий старий із племені Цюбі теж виявився не з лякливих.

Він несамовито лаявся, витискаючи з мотоблока всю можливу швидкість.

Шень Хань, пригнувши голову й роздаючи завдання групі, кілька разів ледь не прикусила язика через шалену тряску.

Мотоблок із ревінням мчав до лісосмуги.

Щойно вони зупинилися, Шень Хань, закинувши за спину самопал, кинулася бігти в один бік.

Інші восьмеро відступали разом.

Ті, хто вмів стріляти, відбивалися на ходу, решта прокладали шлях і стежили за кожним рухом ворога.

Аші з кількома молодими бійцями використовували тактику перебіжок, якої їх щойно навчила Шень Хань.

У цю мить лють у їхніх серцях переважала страх смерті.

Адже плем’я Шама підло порушило клятву і змовилося з бандитами, яких ненавиділи всі довкола.

Ці бандити завжди займалися підпалами, вбивствами та грабунками. Всього чотири чи п'ять років тому вони навіть вчинили різанину невеликого племені.

Тоді вони повідтинали голови всім альфам та бетам, склавши їх біля ніг кам'яного ідола, якому поклонялися горяни.

Омег із того племені бандити зв’язали мотузками за зап’ястки і погнали за собою, наче худобу.

Не встигли вони пройти й п’яти верст, як четверо чи п’ятеро жінок померли від знущань.

Аші та інші тоді були ще підлітками; вони пішли разом із воїнами Цюбі оглянути місце трагедії.

Дивлячись на розтерзані звірами тіла, вони плакали й блювали одночасно.

Аші на все життя запам’ятав те пекло на землі.

Саме коли люди Цюбі відступали, черга прошила повітря, влучивши одному з бійців у гомілку та відірвавши край вуха самому Аші.

Поранення ноги в таких умовах майже дорівнювало смертному вироку.

Очі Аші налилися кров’ю; він у два стрибки підлетів до пораненого побратима, впав на одне коліно й почав відстрілюватися.

Аші та його товариш уже приготувалися до того, що зараз помруть, але встигнуть бодай вигризти шматок плоті у ворога.

Аж раптом із гущавини лісу, збоку від них, пролунали два послідовні постріли.

Це були звуки, що зовсім не скидалися на автомати розбійників.

Можливо, місце пострілу було надто дивним, що змусило багатьох членів «Тигрової вежа» підняти зброю та раптово подивитися в бік густого лісу праворуч.

І тоді вони виявили, що на правому фланзі їхнього кільця не вистачає двох побратимів.

«Там хтось вижив, троє — туди! Відріжте йому вуха й принесіть мені!»

Проревів ватажок.

Спершу він хотів наказати відрубати голову, але згадав, що їхнє головне завдання — ліквідувати Жерця Цюбі, тому вибрав вуха заради економії часу.

Трійця бойовиків кинулася праворуч, а ватажок із рештою семи бійцями рушив далі.

Але не встигли вони пройти й п’яти метрів, як позаду почувся передсмертний крик їхнього товариша.

Шень Хань причаїлася поруч із тілом першого вбитого нею ворога.

Приклад автомата міцно вперся в її плече; двома короткими чергами вона пробила горлянки двом переслідувачам.

Вона не знала, чи є під їхнім грубим одягом бронежилети, і не збиралася виявляти жодної делікатності до ворога.

Тому кожен постріл був націлений або в шию, або в голову.

Останній із трійки переслідувачів встиг присісти, сховавшись за масивним стовбуром дерева.

Він несамовито кричав, кличучи на допомогу, і водночас наосліп палив із автомата в бік, звідки вівся вогонь.

Але хіба Шень Хань чекала б на одному місці, поки її оточать?

Розправившись із двома бандитами, вона вже безшумно змінила позицію.

Перевівши вогонь у режим одиночних пострілів, вона знайшла потрібний кут і натиснула на спусковий гачок, цілячись у того, хто досі волав.

Куля з дзижчанням увійшла в скроню бойовика; червоні бризки заплямували кору дерева.

Бандит упав, не подаючи більше ознак життя.

Стрімке зменшення загону змусило весь ліс на мить зануритися в моторошну тишу.

Ватажок бандитів раптом відчув холодний подих біди.

Він почав гарячково рахувати постріли в голові.

Пролунало п'ять пострілів — і п'ятеро його людей мертві!

Така неймовірна влучність змусила його здригнутися від холодного поту.

Він збагнув: якщо негайно не вирахувати й не знищити цього снайпера в тіні, ніхто з решти семи не вийде з цього лісу живим.

«Зібратися в групу! Покиньте тих дикунів Цюбі! Формуємо тактичний загін, ідемо на прорив зі мною!»

Варто визнати: цей чоловік не дарма був командиром, він мав непогану інтуїцію.

Але він був повільнішим за Шень Хань, а його поплічники не мали тієї залізної дисципліни, що притаманна регулярній армії.

Після його крику лише троє, пригнувшись, кинулися до нього.

Інші троє так і застигли в укриттях, не наважуючись поворухнутися.

Шень Хань не могла змарнувати таку нагоду.

Обираючи між двома рядовими солдатами та ватажком, вона без вагань обрала останнього.

Куля пролетіла крізь жовте листя, що кружляло в повітрі.

І увійшла в череп командира «Тигрової вежа» саме в ту мить, коли він намагався прикритися тілом підлеглого.

Троє бойовиків, що тільки-но підбігли до свого ватажка, відчули, як їхні коліна зрадницьки затремтіли.

Кожен із них мав на рахунку людські життя.

Вони вже бували в справжніх боях проти федеральних військ.

Вони гадали, що давно забули, що таке страх.

Але саме цієї миті, коли те невидиме лезо коси Смерті притулилося до їхніх ший.

Тільки тоді вони збагнули: виявляється, не страх у них зник, а просто до цього часу не з'являлася людина, здатна змусити їх цей страх відчути.

Шестеро вцілілих бійців кинулися врозтіч геть із лісу.

З цієї хвилини ролі мисливця та здобичі непомітно помінялися місцями.

Трохи далі Великий Жрець, Су Му та Аші, спостерігаючи за постатями, що з криками тікали в надії врятуватися, відчували нечуване приголомшення.

Су Му пильно вдивлялася вперед; вона навіть не бачила силуету тієї альфи на ім'я Шень Хань.

Але щоразу, коли лунав постріл, черговий бандит з лементом падав додолу.

Зрештою ця одностороння гонитва завершилася дуже швидко — не минуло й п'яти хвилин, як величезний ліс повністю затих.

Су Му, Жрець та решта знову зібралися разом.

У повітрі все ще витали запахи крові та порохових газів, але вони почувалися так, ніби все це було сном.

Лише за довгу мить той самий зморшкуватий старий, що кермував мотоблоком, тихо запитав:

«Нам треба йти допомагати?»

Жрець зміряв його поглядом, а потім наказав двом молодикам зібрати всю зброю, що залишилася від бандитів.

«Не гайте часу, нам треба негайно йти, бо якщо зараз нас наздожене наступна група, ми вже точно не виберемося».

Шень Хань, закинувши за спину дві гвинтівки, раптово з'явилася перед очима присутніх.

Вона поглянула на людей Цюбі, що заклякли на місці, і махнула рукою: «Пішки занадто повільно, повернемося на їхніх позашляховиках!»

Група швидко дісталася узлісся.

Переконавшись, що небезпеки немає, Шень Хань наказала всім мерщій вибігати.

Старий водій, побачивши позашляховики, аж засяяв.

Він біг, з надією дивлячись на Шень Хань:

«Можна ми повеземо по одному кожна?»

Шень Хань уже підбігла до дверцят; почувши це, вона обернулася до старого:

«А Ви вмієте?»

«Звісно! Я єдиний у нашому племені, хто має досвід водіння!»

Старий радісно відчинив двері й сів на місце водія, але тут же онімів.

Шень Хань щойно завела двигун своєї машини, як почула відчайдушний крик старого:

«Чому воно кругле? За що мені триматися?!»

Шень Хань: «...»

Зрештою, дев'ять людей набилися в один позашляховик під зав'язку.

Окрім водійських дверцят Шень Хань, усі інші двері були напіввідчинені, щоб ті, хто сидів скраю, могли виставити руки й ноги назовні.

Шень Хань вела цей перевантажений автомобіль; щоразу, коли вона дивилася в дзеркало заднього виду, вона почувалася так, ніби веде індійський потяг.

Коли вони повернулися до племені Цюбі, Аші та іншого пораненого побратима одразу понесли змащувати рани ліками.

Жрець, дивлячись на плями крові та бруду на одязі Шень Хань, тільки тепер здогадався запитати, чи вона не поранена.

Шень Хань глянула на свій лікоть:

«Лише кілька подряпин, нічого серйозного».

Договоривши, вона подивилася прямо в очі Жерцеві:

«Зважаючи на ситуацію, плем'я Шама вже перекинулося на бік угруповання Хута».

«Я щиро сподіваюся, що Ви погодитеся на співпрацю з нашими федеральними військами задля миру в горах Джисін та заради безпеки Вашого власного народу».

Жрець важко зітхнув.

За нинішніх обставин у нього просто не було вибору.

Фактично, те, що вони сьогодні вижили — це чисте везіння.

А точніше, це заслуга цієї альфи.

«Гаразд! Спершу йди оброби рани та перевдягнися, а потім ми все обговоримо — як зробити так, щоб твої люди чимшвидше прибули сюди й розмістилися залогою».

«Бандити Хута сьогодні зазнали невдачі, гадаю, невдовзі вони нападуть знову».

Вислухавши Жерця, Шень Хань легенько кашлянула в кулак.

А потім присіла й дістала з підошви свого черевика металевий предмет завбільшки з ґудзик.

Після легкого повороту металевий ґудзик миттєво заблимав червоним світлом.

Тієї ж миті в таборі федеральних військ за кілька перевалів інтелектуальна система негайно запеленгувала сигнал.

Інструктор Льов змахнув рукою і разом із іншим офіцером на чолі своїх підрозділів негайно вирушив у дорогу!

У племені.

Жрець витріщив очі й запитав: «Що це таке?»

Шень Хань ніяково всміхнулася: «Це штука, завдяки якій мої люди прибудуть сюди максимально швидко».

------(Перекладач має що сказати)------

Десятки бандитів чи один навчений собака?)