Розділ 43 — Прощання

Завдяки злагодженій співпраці племен і федеральної армії, кампанія з ліквідації бандитів, що тривала понад місяць, нарешті добігла кінця.

Племена гір Джисін, натхненні прикладом Цюбі, приєдналися до союзних військ, що дозволило повністю очистити регіон від загрози.

Членів «Тигрової вежі», які переховувалися в лісових хащах, виловлювали цілими групами.

А ті поодинокі втікачі, яким вдалося вислизнути, більше не становили реальної небезпеки.

Разом із завершенням бойових дій підійшов до кінця іспит для кандидатів у гвардію імператриці.

Шень Хань, продемонструвавши результати, що значно перевершували досягнення інших, посіла перше місце.

Крім того, її вагомий внесок в операцію був окремо поданий у звіті до резиденції четвертого округу для подальшого нагородження.

Серед тридцяти відібраних гвардійців високі бали отримали також Нін Сі та Ма Хаою.

Очікувалося, що після повернення на базу саму нагороду їм вручить імператриця.

За кілька днів до від’їзду Шень Хань завітала до племені Цюбі, щоб попрощатися.

Вона залишила Великому Жерцеві свій номер телефону і щиро запросила горян відвідати місто у четвертому окрузі.

«Якщо надумаєте приїхати — телефонуйте, я пригощу вас чимось смачненьким», — обіцяла вона перед тим, як покинути селище.

Вечір.

Су Му сиділа на товстому вовняному килимі, притулившись головою до коліна матері, і задумливо дивилася на казан із гарячою юшкою.

«Що сталося, моя Су Му? Ти сьогодні сама не своя», — запитала мати.

Дівчина сумно поцікавилася: «Мамо, як ти гадаєш, чи може бета бути разом із альфою?».

Мати Су Му, помішуючи юшку, лагідно погладила доньку по волоссю: «Ти ж про Шень Хань, чи не так?».

Відчувши, як донька напружилася, вона продовжила: «Не соромся. Будь-кому сподобається така яскрава альфу».

Жінка зітхнула: «Але ця дитина — наче орел у небі. Вона не належить землі, тому не сумуй, Су Му. Навіть якби ти народилася омегою, ти б не змогла втримати її».

Вона знала, що мати намагається її втішити, але чомусь їй здавалося, ніби мати встромила їй ножа в серце.

Помовчавши, вона запитала: «Тоді яка ж омега варта такої альфи, як вона?».

Мати замислено підкинула дров у вогонь: «Мабуть, лише та, що подібна до фенікса».

……

За день до від’їзду гвардії, до військового табору прибув загін вершників.

Побачивши на них традиційне вбрання племені Цюбі, вартові зняли стан бойової готовності.

Тоді їм стало цікаво.

Дванадцять прибулих, одинадцять із яких були вдягнені в чорно-червоні костюми воїнів.

Ватажком була жінка, одягнена в спідницю. Вона була досить високою, і кожен її рух випромінював сміливість і щедрість, характерні для кочового народу степів.

Жінка була одягнена в барвисту сукню, її коси були акуратно заплетені та блискучі чорні, і вона їхала верхи, а позаду неї виднілася засніжена вершина.

Велична та прекрасна природа наділила жінку верхи на коні неповторним шармом.

Це була дика та вільна привабливість; її, можливо, й не вважали красунею, але в ту мить жоден з охоронців перед табором не міг відвести від неї погляду.

У цей момент жінка на коні почала голосно говорити.

«Ми з племені Цюбі! Прийшли побачити Шень Хань, будь ласка, покличте її!».

Щойно вона закінчила вершниця, а одинадцять воїнів за її спиною підтримали її хором.

Вони щиро та з ентузіазмом висловили своє бажання зустрітися з Шень Ханом.

Вартові здивовано перезирнулися.

Хто така Шень Хань?

«Невже ці люди з усіх цих племен одягнені лише для однієї людини?»

«Судячи зі стану їхніх коней, схоже, що вони подорожували цілий день і ніч».

«……»

Невдовзі новина про те, що плем'я кубі підійде до їхніх дверей, досягла вух інструктора Льов крізь шари комунікацій.

Він із суворим обличчям йшов до тренувального табору, де знаходилися Шень Хань та інші.

«Шень Хань! Ми завтра їдемо, а ти знову наробила галасу!»

Дівчина, яка саме вправлялася в розбиранні зброї, здивовано підвелася: «Я? Та я останні дні з табору не виходила!».

Нін Сі та Ма Хаою завзято закивали на підтвердження її слів.

Інструктор Льов схрестив руки на грудях і пирхнув: «Там воїни Цюбі вимагають зустрічі з тобою, вартові не можуть працювати. Йди і розберися з цим негайно».

Почувши це, Шень Хань відклала свою роботу та з цікавістю пішов за інструктором Льов з військового табору.

Побачивши це, інші охоронці таємно пішли за ним.

Коли ця група йшла військовим табором, вони викликали цікавість ще більшої кількості солдатів.

Отже, коли Шень Хань та інструктор Льов прибули до входу військового табору, велика група людей вже йшла за ними неподалік.

За нормальних обставин така ситуація точно не могла б виникнути.

Однак, оскільки останнім часом місій практично не було, та враховуючи грандіозне видовище племені Цюбі, офіцери заплющили на це очі та не прогнали воїнів, які прийшли долучитися до веселощів.

Крім того, вони тихенько втиснулися в натовп, з цікавістю спостерігаючи за альфою, яка йшла до племені Цюбі.

З бажанням побачити, що буде далі.

Шень Хан йшов сам і невдовзі опинився перед Су Му та іншими.

На цьому етапі 12 членів племені кубі спішили з коней.

Одинадцять воїнів стояли високо та гордо в ряд, а Су Му стояла перед ними, дивлячись на Шень Хань.

Шень Хань з подивом подивилася на повністю перетворену принцесу Цюбі.

Мимоволі вона подумала: "Темперамент цієї людини справді залежить від одягу, який його підкреслює!"

Якби інша людина була так одягнена під час їхньої першої зустрічі, вона б не випалила «молодший брате» і навіть не вдарила б іншу людину по обличчю замерзлою землею.

«Чому ви всі тут?» — Шень Хань окинула поглядом обличчя дванадцяти людей одного за одним.

Вона виявила, що серед них також були Аші та ще один юнак з племені, який воював разом з нею.

Тепер вони обидва стали воїнами племені.

«Ми дізналися, що ти завтра їдеш, і приїхали попрощатися», — промовила Су Му.

Шень Хань трохи зніяковіла від такої уваги.

Після обміну люб’язностями кожен з одинадцяти воїнів попросив у неї номер телефону.

Коли велика група солдатів позаду побачила, як Шень Хань дістала папір і ручку, щось пишучи на ньому, а потім по черзі передав одинадцятьом воїнам.

Вони навіть здогадувалися, чи виписувала Шень Хань боргові розписки цим людям.

У цей момент Шень Хань відчувала одночасно і розвагу, і роздратування.

Навіщо кожному окремий папірець, якщо номер один на всіх?.

Вона не знала, що 11 воїнів племені Цюбі перед нею також у той момент почувалися дуже ніяково.

Бо все це наказала зробити маленька принцеса Су Му.

Тоді, віддаючи цей наказ, маленька принцеса була надзвичайно серйозною.

«Ну і що з того, що багато? А раптом хтось випадково загубить?»

Один із воїнів стиха зауважив: «У Великого Жерця теж є номер Шень Хань, він точно його не загубить».

Щойно він це промовив, Су Му на мить заціпеніла, а потім замахнулася кулаком і відгамселила того воїна.

Решта воїнів подумки припустили, що маленька принцеса просто забула про номер у Жерця, а тепер, коли їй про це нагадали, вона розлютилася від сорому й почала битися.

Прощання завжди неминуче.

Підписавши одинадцять папірців із номером телефону, Шень Хань ще трохи поспілкувалася з ними на місці, а потім приготувалася повертатися до табору.

«Почекай», — покликала її Су Му.

Щойно Шень Хань обернулася, їй у руки вштовхнули чималий пакунок.

Вона притисла до себе важкий звій і запитала: «Що це?»

Су Му сяяла усмішкою: «Це подарунок для тебе! Тут найкращий хуанлодзі з нашого племені, я все дбайливо склала в коробки, тож не хвилюйся, нічого не розчавиться».

Шень Хань зважила пакунок у руках і одразу здогадалася, що цей дарунок надзвичайно цінний.

Проте не встигла вона й слова мовити, аби повернути його, як Аші цілком серйозно промовив: «Шень Хань, ти обов'язково мусиш це прийняти. Такі звичаї племені Цюбі: якщо дарунок повертають, це означає, що ти не визнаєш нашої дружби. Це те саме, що ви називаєте розривом стосунків».

Сказавши це, Аші крадькома зиркнув на Су Му і, помітивши її ледь чутне кивання, з полегшенням видихнув.

Усе це приготувала Су Му; якби подарунок не прийняли, йому б точно дісталося від неї.

Почувши слова Аші, Шень Хань уже не могла відмовитися.

Вона ще раз подякувала всім і рушила до воріт табору.

Щойно вона підійшла до входу, за її спиною раптом пролунав жіночий спів.

Це була пісня мовою племені Цюбі, яку співала Су Му.

Мелодія була широкою, а голос — чистим, наче засніжені гори.

Гучний і прадавній спів розливався над усією прерією, де розкинувся військовий табір.

Він був подібний до вод священної гори, що омивали душі всіх присутніх.

Хоча воїни Вільної Федерації не розуміли слів Су Му, це не завадило кожному з них відчути, як у грудях закипає кров.

У цьому й полягала магія пісні: не було потреби розуміти слова — сама лише чиста сила емоцій розгортала в серцях людей величну картину безкрайнього степу.

……

Коли загін гвардії залишив табір і вирушив у зворотну дорогу.

Погляди всіх альф були прикуті до великого пакунка поруч із Шень Хань.

Учора інструктор Льов викликав Шень Хань для розмови, тож вона повернулася пізно, і той таємничий пакунок так і не розв’язали.

Тепер, коли вони покинули табір і в дорозі не було чим зайнятися, бойові товариші-альфи почали підмовляти Шень Хань відкрити його.

Шень Хань і самій було цікаво, тож вона вирішила влаштувати публічне розпакування.

Два шари м’якої тканини було обережно розв’язано, і перед очима всіх постала купа коробок різних розмірів.

Шень Хань відкрила деякі з них.

Усередині був і свіжий хуанлодзі, і добре збережені сушені скибочки гриба, і навіть ретельно розтертий порошок із нього.

Якість була бездоганною; у містах такий товар вважався безцінним дефіцитом.

Побачивши це, альфи-побратими миттєво відчули присмак заздрості.

Вони подумки давали собі ляпасів, шкодуючи, що взагалі вмовили Шень Хань показати подарунок!

Сама Шень Хань теж була трохи приголомшена.

Вона обернулася до Ма Хаою поруч:

«Якщо перерахувати це все на гроші, то скільки це буде?»

Ма Хаою прикинув уміло і назвав доволі стриману цифру:

«Мабуть, понад десять мільйонів».

Шень Хань: «!!!»

Решта альф-побратимів: «...»

Благаємо, просто мовчи!

------(Перекладач має що сказати)------ Ця пригода закінчилася швидко, але далі — більше)