Розділ 50 — Ти накликала на себе біду!

О другій годині дня.

837-ма вулиця, «Заповідник прадавньої медицини».

Ступивши на цю територію, Шень Хань на мить здалося, що вона повернулася до сумнозвісних нетрів Індії на блакитній планеті.

Різноманітні будинки та халупи тулилися по обидва боки вулиці; найвищі будівлі мали лише три поверхи, а найвужча відстань між багатьма домами була такою, що доросла людина могла пройти там лише боком.

На вулицях повсюди можна було побачити чоловіків і жінок, які тулилися біля підніжжя стін і грілися на сонці.

Час від часу можна було помітити, як повз пробігає одна чи дві тварини, схожі на гієн.

Проте тут не було смороду від гнилих відходів.

Уся вулиця була наповнена гірким або гострим ароматом диких лікарських трав.

«Не сподівалися, що в четвертому округу знайдеться таке місце, чи не так?» — Тан Юцай повернула голову й звернулася до двох своїх охоронців-альф.

Зараз поруч із нею йшли Шень Хань та Нін Сі — дві альфи S-класу.

Ма Хаою та інші бійці першої групи розійшлися по інших куточках навколо, прямуючи за ними на певній відстані.

Шень Хань до свого переміщення бувала й у гірших місцях, тому, крім початкового подиву, вона швидко адаптувалася до цього середовища.

Натомість Нін Сі почувалася вкрай некомфортно; вона могла терпіти повзання у багнюці під час тренувань, але це брудне повітря викликало у неї легке відчуття задухи.

«Учителько Тан, Ваші уподобання справді вельми специфічні», — погодилася Нін Сі, затискаючи ніс.

Шень Хань звела погляд із аптекарських яток по обидва боки вулиці й поквапила:

«Купуйте те, що вам потрібно, швидше. На зворотну дорогу знадобиться кілька годин, не варто затримуватися допізна, це буде небезпечно».

Слухаючи слова дівчини, Тан Юцай поверхнево посміхнулася, але в душі ще більше цінувала альху, яку обрала її донька.

Вона чудово знала, що та терпіти її не може, але зараз, під час виконання завдання, негативні емоції ніяк не впливали на її здатність тверезо мислити.

Ще в машині вона була такою роздратованою, що ледь не лізла з кулаками, а тепер, супроводжуючи її в цьому неприємному та незнайомому середовищі, навпаки, стала спокійною й стриманою.

Недарма вона за останній рік неодноразово відзначалася подвигами; схоже, справа була зовсім не в везінні.

Утрьох вони ходили вулицями й провулками близько години.

Тан Юцай уподобала кілька лікарських рослин, які виглядали як звичайна картопля, були чорними як вугілля та випромінювали якийсь незрозумілий кислуватий запах.

І якраз тоді, коли вона навпочіпки схилилася перед яткою, ретельно розглядаючи корінь завтовшки з людську руку.

Чоловік середнього віку, який виглядав як волоцюга, сховав руки в рукава і розслаблено ю ходою почав наближатися до зони, де вони перебували.

Шень Хань щось запідозрила і різко повернула голову в його бік; «волоцюга» поспіхом почав роззиратися навколо, перевівши погляд в інше місце.

«Ходімо, змінімо місце для прогулянки».

Шень Хань одним рухом підхопила Тан Юцай під руку й потягнула її прямо до іншого кінця вулиці.

«Ой, почекай. Я ж хотіла купити той корінь!» — сказала Тан Юцай і квапливо наказала Нін Сі: «Купи його для мене, збережи як слід і не загуби!».

Нін Сі щось тихо пробурмотіла собі під ніс, витягла гаманець і почала спілкуватися з власником ятки.

Шень Хань краєм ока знову зиркнула на місце, де щойно стояв той «волоцюга», але виявила, що він не пішов слідом.

Її внутрішнє напруження трохи спало, і, ведучи Тан Юцай до виходу з вулиці, вона ніби ненароком запитала:

«Ким Ви доводитеся правительці? Чому гвардія має Вас захищати?»

«А я вже думала, що ти зможеш терпіти й не запитаєш про це до самого кінця», — невимушеним тоном промовила Тан Юцай.

Побачивши, як альфа поруч миттєво навострила вуха, вона тихо продовжила:

«Я — двоюрідна сестра сина чоловіка її молодшої тітки».

Шень Хань: «...»

Поки вони розмовляли, чоловік у головній хустці біля ятки попереду раптово розвернувся.

Він змахнув рукою, і тригранний ніж у його долоні прямо полетів у бік живота Тан Юцай.

Шень Хань різко викинула ногу вгору, точно поціливши в кістку зап’ястя нападника, і ніж миттєво вилетів із його рук.

Використовуючи інерцію, вона зробила крок уперед, розвернула корпус і вдарила чоловіка ногою збоку, відкинувши його на три-чотири метри.

У повітрі чітко почувся хрускіт зламаних кісток.

Нападник упав прямо на купу лікарських трав і тривалий час не міг підвестися.

Гвалт, який вони вчинили, був чималим.

Торговці ліками по обидва боки, побачивши бійку, навіть не встигли зібрати свій крам і поспіхом відступили до країв вулиці.

Нін Сі щойно сховала куплений корінь у ручну сумку, і побачивши, що у Шень Хань виникли проблеми, миттєво кинулася до неї.

Не встигла вона пробігти й двох кроків, як у її бік з розмаху полетів лом із вигнутим кінцем.

В очах того самого «волоцюги», за яким щойно стежила Шень Хань, спалахнула жорстокість; він щосили стиснув лом, так що вени на тильній стороні його долоні сильно набрякли.

Якби цей удар досяг цілі, то щонайменше зламав би кілька ребер.

Але бійці гвардії імператриці були не з простих, а тим паче Нін Сі, яка була альфою S-класу.

Вона пригнулася, ухилившись від підступного удару, а потім потужним аперкотом поцілила в щелепу нападника.

«Прокляття! Брати, всі в бій, прикінчіть їх!»

Разом із грубим вигуком з-за яток по обидва боки вулиці швидко вибігло кілька людей; тримаючи в руках залізні прути та ножі, вони оточили трійку Шень Хань і почали атакувати.

Навички Нін Сі в гвардії були одними з найкращих, тому Шень Хань анітрохи не хвилювалася за неї.

Вона сховала Тан Юцай за свою спину і почала стрімко атакувати ворогів, що наближалися до неї; її удари були жорсткими й точними, спрямованими на миттєве знешкодження супротивника, тож практично з кожним випадом вона укладала на землю по одному нападнику.

Їм навіть не довелося застосовувати вогнепальну зброю: менш ніж за пів хвилини на землі вже лежало чотири-п’ять побитих заколотників.

У чоловіка, який щойно віддав наказ атакувати, від побаченого ледь очі з орбіт не повилітали.

Він зрозумів, що всіх приведених ним людей не вистачить навіть на те, щоб розважити цю одну альфу перед ним.

Тому він знову голосно закричав, наказуючи всім негайно відступати.

Кількох посіпак, які лежали на землі й не могли поворухнутися, інші хапали за штани й волоком тягли за собою, тікаючи геть.

Тим часом стогін та крики болю лунали з усіх боків.

Нін Сі з аптекарським пакетом у руках підбігла до Шень Хань і квапливо запитала: «Ви в порядку?».

Тан Юцай обтрусила пил і грязюку, що налипли на її сорочку, і похитала головою: «Усе гаразд, ми, схоже, просто наштовхнулися на якихсь місцевих грабіжників-хуліганів».

Аж тепер решта бійців першої групи, які переховувалися неподалік, поспіхом зібралися докупи.

Справа була зовсім не в тому, що їхня реакція виявилася занадто повільною, а в тому, що бій із боку Шень Хань закінчився аж надто блискавично.

Коли вони зачули галас, розштовхали натовп і пробилися сюди, ці хулігани вже жалюгідно накивали п'ятами.

«Капітане, нам кинутися навздогін і схопити цих негідників?»

Шень Хань зиркнула на Тан Юцай, яка стояла осторонь і продовжувала зчищати брудні плями зі свого одягу, і похмурим голосом відповіла: «Не потрібно. Ці люди були просто натовпом. Ми повідомимо місцеву службу безпеки, щоб вони розібралися з наслідками. Повертаємося прямо до резиденції».

Бійці один за одним закивали на знак згоди.

Проте Тан Юцай раптово припинила свої рухи, підвела очі й поглянула на Шень Хань: «Не варто поспішати, я ще не купила всі свої ліки».

Почувши ці слова, Ма Хаою подумки миттєво покрився холодним потом за учительку Тан.

Чомусь йому здалося, що його бос зараз точно вибухне від люті.

І ніби на підтвердження думок цієї маленької альфи, щойно слова Тан Юцай злетіли з губ, Шень Хань вже мертвою хваткою вчепилася в комір її сорочки й відштовхнула її на кілька кроків убік.

«Гей, гей! Босе, поговоріть із учителькою Тан нормально, в жодному разі не розпускайте руки!»

«Не гарячкуйте, капітане, швидше відпустіть учительку Тан!»

Шень Хань легким помахом руки обірвала благання своїх підлеглих за спиною.

Вона відчувала, що в усій цій справі є якась дивина, проте не могла чітко збагнути, де саме криється підвох.

Відвівши Тан Юцай трохи далі вбік, вона миттєво стишила голос і процідила: «Ті люди хоч і діяли як звичайні вуличні бандити, але кожен їхній удар був спрямований на те, щоб позбавити вас життя. Якщо ви й далі збираєтеся тут вештатися без діла, я просто вирублю вас і силоміць потягну назад!»

Комір сорочки Тан Юцай був так сильно затиснутий пальцями дівчини, що їй забракло повітря, а обличчя аж почервоніло, проте вона все одно продовжувала опиратися: «Ваше завдання — захищати мою безпеку, а не приймати рішення замість мене».

Шень Хань від цих слів аж розсміялася від люті й повільно розтиснула пальці на її комірі.

А після цього, чітко розрахувавши силу, вона потужним ударом кулака поцілила жінці прямо в ділянку шлунка.

Від різкого болю в черевній порожнині Тан Юцай ледь не виплюнула все, що з'їла напередодні.

Вона, схоже, взагалі не очікувала, що Шень Хань справді наважиться вдарити її; притиснувши руку до грудей і згорбившись від болю, вона дивилася на дівчину поглядом, сповненим абсолютного німого подиву, до якого домішувалася явна погроза.

«Ха-ха! Ви все ще сподіваєтеся поскаржитися їй, чи не так? Ну то спробуйте, я вас уже терпіти не можу!»

З цими словами Шень Хань знову замахнулася рукою, збираючись вліпити їй ще й по голові.

Тан Юцай поспіхом вхопилася за край її рукава і, стримуючи кашель, ледь чутним шепотом промовила: «Я... її ма-ти».

Через судоми в шлунку ця альфа А-класу, яка зазвичай мала чудову фізичну підготовку, зараз розмовляла так, наче у неї заплітався язик.

«Що ви щойно сказали?» — Шень Хань притягнула її ближче, змусивши дивитися прямо собі в очі, і підозріло перепитала.

Шлунок Тан Юцай зсудомило від кислоти, і їй здалося, що варто їй розкрити рота, як слина почне невпинно виділятися по обидва боки щік.

Вона витягла з-за пазухи круглий кулон на шиї, легенько натиснула на клямку, кришка відкинулася, і всередині з'явилася маленька сімейна фотокартка.

Шень Хань примружила очі й почала уважно вдивлятися в зображення.

У ту ж саму мить у її голові наче прогримів потужний удар грому!

На цій крихітній сімейній фотокартці було четверо людей.

Попереду стояли дві молоді дівчини, і одна з них — це була не хто інша, як Ґу Дзюньвань.

За спинами дівчат із посмішкою сиділи двоє дорослих: риси обличчя однієї особи були надзвичайно схожі на Ґу Дзюньвань, а іншою особою виявилася ця сама учителька Тан, яку вона щойно побила так, що та не могла розігнути спину.

У повітрі запанувала моторошна, неприродна тиша.

Шень Хань витріщилася на фотокартку, вкриваючись холодним після лоба, а Тан Юцай тим часом уже закрила кулон і сховала його назад під комір.

«У тебе проблеми! Кажу ж тобі, я поговорю з нею про це пізніше…»

Тан Юцай ще не встигла договорити, як Шень Хань мертвою хваткою обхопила її за руку.

В очах альфи, чорних як ніч, раптово забриніли сльози: «Тату! Я ж не навмисно, тату!».

Тан Юцай аж поперхнулася від несподіванки, і щойно збиралася щось відповісти, як її шлунок знову зсудомило, вона вхопилася за поперек, відвернулася вбік і знову жалібно закотила очі від нудоти.

У Шень Хань від страху ледь душа в п'яти не пішла.

Вона однією рукою лагідно гладила жінку по спині, а іншою благала про милосердя найм'якшим голосом, на який тільки була здатна: «Тату, благаю, вибачте мені цього єдиного разу, добре? Або хочете — побийте мене у відповідь, скільки завгодно, тільки, благаю, в жодному разі не розповідайте їй про це».

Неподалік бійці першої групи гвардії з відкритими від подиву ротами спостерігали за цією сценою.

Вони не чули, про що саме розмовляли ці двоє, проте чітко бачили, як поведінка їхнього капітана раптово змінилася на триста шістдесят градусів.

Капітан, яка раптом перетворилася на таку улесливу та вірну собаку, змусила їхнє серце мимоволі стиснутися від легкого переляку.

Тут один із гвардійців вельми тихо запитав: «Скажіть, мені одному почулося, чи наш капітан щойно назвала її татом?».

Нін Сі з гучним «пхі» приснула від сміху: «Та як таке можливо? У тебе що, вуха сіркою позакладало?!».

У всьому загоні лише Ма Хаою — єдиний, хто знав, що омегою його капітана є сама правителька — в цю мить також завмер на місці, наче вражений ударом блискавки.

Він умів читати по губах, і щойно він чітко побачив, як Шень Хань ледь не плачучи кликала учительку Тан татом.

"Святий боже! Святий боже! Шефе, ти довів свого тестя до блювоти!"

------(Перекладач має що сказати)------

Ха-ха-ха-ха-ха~